Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Misha, Shvaigzam, Vitaliy, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Kirito Kun.
Розділ 11. Кінець подорожі. Частина 2
☆☆☆
Після цього минув місяць. Ми не відвідували столицю, а їхали вузькою дорогою прямо на північ. Проїжджали невеликі фермерські поселення, минаючи пшеничні поля і водяні млини.
Ми не збирали жодної інформації. Ми просто прямували на північ так швидко, як тільки могли. Ми думали, що отримаємо всю потрібну інформацію, коли потрапимо у табір біженців, та понад усе ми хотіли опинитися там якнайшвидше, бо до місця призначення залишилося небагато.
Нарешті ми прибули в регіон Фіттоа. На цих землях не було нічого. Навіть у місцях, де колись була цивілізація, не залишилося жодних слідів. Не було ні пшеничних полів, ні полів із квітами ватіруса, ні водяних млинів, ні стаєнь. Був лише величезний простір порослий травою. Безмежні луки.
Це видовище викликало відчуття порожнечі, з яким ми під’їхали до табору біженців – теперішнього єдиного міста на території Фіттоа. Наш кінцевий пункт призначення.
Руїджерд зупинив карету, коли ми були всього лише за крок до в’їзду у табір.
– Гм? У чому справа?
Руїджерд спустився з місця кучера. Я озирнувся навколо, подумавши, що, можливо, поряд з’явився якийсь монстр, але нікого не побачив. Руїджерд, підійшовши до задньої частини екіпажу, сказав:
– Тут я з вами прощаюся.
– Га?! – здивовано скрикнув я від такої раптової заяви.
Еріс також широко розплющила очі.
– С-стривай…!
Ми мало не випали з екіпажу, коли спустилися, щоб стати перед Руїджердом. Це було занадто швидко. Ми тільки прибули до табору біженців. Ні, ми були всього лише за крок.
– Чи не могли б ви відпочити принаймні день… ні, просто прогулятися з нами містом?
– Так, бо… – почала Еріс.
– Нема потреби, – коротко сказав Руїджерд, поглянувши на нас. – Ви двоє – воїни. Вам більше не потрібен мій захист.
– … – на ці слова Еріс не знала що сказати.
Чесно кажучи, я взагалі забув, що єдина причина, чому Руїджерд залишався з нами так довго – це потреба провести нас до рідних місць. Тепер, коли ми досягнули мети, настав час прощання.
Я думав, що ми завжди будемо разом.
– Пане Руїджерде…
Я почав говорити, а потім завагався. Якби я спробував його зупинити, чи залишився б він з нами…? Ні, якщо подумати, то я завжди завдавав йому багато клопотів. Це правда, що Руїджерд приніс з собою частину проблем, але це я був тим, хто найчастіше показував свою жалюгідну сторону. Та попри це, він визнавав мене воїном.
Я не міг вимагати від нього більше.
– Без вас, пане Руїджерде, – почав я, – упевнений, ми б не змогли зайти так далеко за три роки.
– Ні, ви б змогли це зробити.
– Це не правда. Я надто недбало ставлюся до деяких речей, тому, гадаю, я б точно зіткнувся з чимось на цьому шляху.
– Поки ти можеш це визнати, все добре.
Було багато ситуацій, коли я не міг нічого зробити. Наприклад, коли я потрапив у полон у Шірон. Якби Руїджерда не було з нами, то я, мабуть, ще більше панікував.
– …Рудеусе, я вже говорив тобі, – Руїджерд дивився на мене з незвично умиротвореним обличчям. – Як маг ти вже досягнув певної досконалості. Попри всі свої таланти, ти не дозволяєш їм запаморочити тобі голову. Ти повинен усвідомлювати, що означає уміти робити подібне у такому юному віці.
Я прийняв ці слова зі змішаними почуттями.
Хоча я виглядаю юним, але у психологічному плані мені вже за сорок. Причина, чому я не дозволяв своїм талантам запаморочити мені голову полягала у спогадах про минуле життя. Та попри те, що мені у ментальному віці понад сорок, для Руїджерда, ймовірно, такий вік належав до категорії «юних».
– Я…
Тут я міг би перерахувати свої слабкі сторони. Але це було б занадто жалюгідно. Я хотів стояти перед ним з високого піднятою головою.
– Ні, я розумію. Пане Руїджерде, красно дякую за все, що ви зробили для нас до цього часу.
З цими словами я спробував вклонитися, але він схопив мене, зупиняючи.
– Рудеусе, не схиляй переді мною голову.
– …Чому? – запитав я.
– Ти можеш думати, що я зробив багато для вас, але я думаю, що це ти зробив багато для мене. Завдяки тобі я бачу надію на відновлення честі мого племені.
– Я нічого не зробив. Я практично нічого не міг зробити.
На Континенті Демонів я намагався дати імені «Заріз» добру славу, але там ми ніколи не були чимось більшим, ніж групою шукачів пригод. На континенті Міліс це ім’я не мало такої ваги. І поки я думав над якимось іншим методом, то постійно відкладав ситуацію Руїджерда. А коли ми зрештою прибули на Центральний континент, то я нічого не міг зробити. Мені подобалося думати, що все зроблене нами мало якийсь вплив, але він був невеликим. Я не міг стерти історію переслідування, яка була в цьому світі, і не міг нічого зробити з упередженням проти племені Суперд.
– Ні, ти багато зробив для мене. Ти показав мені, що є багато способів допомогти дітям, крім прямого.
– Але жоден з них не був дуже ефективним, – зауважив я.
– Проте я змінився. Я все пам’ятаю. Завдяки твоїм методам я пам’ятаю слова старої жінки з міста Лікаріс, коли вона сказала, що не вважає плем’я Суперд страшним. Обличчя шукачів пригод, які не злякалися, а весело сміялися, коли почули ім’я «Заріз». Близькість, яку я відчував з воїнами племені Дордія, і те, як вони прийняли мене, навіть дізнавшись, що я з племені Суперд. Солдати Шірон, які зі сльозами на очах дякували мені за возз’єднання з родинами.
Окрім перших двох, решта сталася завдяки зусиллям самого Руїджерда. Я нічого не зробив.
– …Це ви зробили самі, Руїджерде, – сказав я.
– Ні. Я нічого не міг зробити сам. Минуло 400 років після війни, я робив усе сам і не міг просунутися ні на крок уперед. Це ти, Рудеусе, допоміг мені його зробити.
– …Але це сталося лише завдяки пораді Бога Людей.
– Мені байдуже на бога, якого я ніколи раніше не бачив. Це ти був тим, хто насправді допоміг мені. Незалежно від того, що ти думаєш, я відчуваю себе в боргу перед тобою. Тому не схиляй переді мною голову. Ми з тобою – рівні. Якщо ти хочеш подякувати мені, то поглянь мені в очі, – сказав Руїджерд і простягнув мені руку.
Я поглянув йому в очі і взяв його руку у свою.
– Я скажу це ще раз. Рудеусе, дякую за твою допомогу.
– І я теж щиро вдячний за вашу допомогу.
Коли я міцно стиснув його руку, то відчув силу Руїджерда. У мене запекло в очах. Руїджерд визнав мене. Попри мою жалюгідність і всі мої невдачі.
Через кілька секунд він відпустив мою руку і поклав долоню на голову Еріс.
– Еріс, – сказав Руїджерд.
– …Що?
– Чи можу я востаннє поводитися з тобою як з дитиною?
– Гаразд, як хочеш, – коротко сказала Еріс.
Руїджерд ледь помітно усміхнувся і погладив її по голові.
– Еріс, у тебе є талант. Такий, що ти навіть можеш стати сильнішою за мене.
– Брехун. Я теж… програла… – кутики рота опустилися, коли вона надула губи.
Руїджерд засміявся і сказав те саме, що завжди говорив на їхніх тренуваннях:
– Ти пережила атаку того, хто має ім’я бога. Ти ж…
Розумієш, що це означає?
Еріс різко глянула на Руїджерда. Через мить її очі розширилися:
– …Я розумію.
– Хороша дівчинка, – Руїджерд востаннє погладив її по голові і прибрав руку.
Еріс продовжувала хмуритися і стискала кулаки. Здавалося, вона щосили намагалася стримати сльози. Я відвів від неї погляд і звернувся до Руїджерда:
– Що ви плануєте робити далі?
– Не знаю. Поки що я планую зайнятися пошуками вцілілих представників племені Суперд на Центральному континенті. Якщо я буду сам, то відновлення честі нашого племені буде лише моєю мрією.
– Що ж, гаразд. Удачі. Якщо в мене буде вільний час, я спробую вам чимось допомогти.
– …Хех. Тоді якщо в мене буде вільний час, я спробую відшукати твою матір, – сказавши це, Руїджерд повернувся.
Йому не потрібно було збирати речі для подорожі. Він би зміг вижити, навіть якби мав на собі лише одяг.
Однак він раптом зупинився і повернувся.
– Тепер, коли я згадав про нього, думаю це слід повернути.
З цими словами Руїджерд зняв кулон з шиї. Той самий кулон племені Міґурд, який я отримав від Роксі. Це був єдиний предмет, який пов’язував мене з Роксі… принаймні так було раніше.
– Будь ласка, залиште його в себе, – сказав я Руїджерду.
– Ти впевнений? Він же важливий для тебе, чи не так?
– Саме тому я хочу, щоб він залишився у вас.
Почувши мої слова, Руїджерд кивнув. Схоже, він був готовий його прийняти.
– Що ж, тоді, Рудеусе, Еріс… колись зустрінемося знову, – сказав Руїджерд і залишив нас з Еріс одних.
Коли він сказав, що піде з нами, ми витратили багато часу на розмови про те і те, але коли він пішов, здавалося, для цього знадобилася лише мить.
Було так багато речей, які я хотів йому сказати. Від нашої зустрічі на Континенті Демонів і до моменту, коли ми досягнули королівства Асура, багато чого сталося. Було стільки всього, стільки почуттів, які не можливо передати словами… Я не хотів з ним розлучатися, я відчував, що ми стали друзями.
«Колись зустрінемося знову».
Коли Руїджерд пішов, усі почуття були вкладені в ці кілька слів.
Так, я сподіваюся, ми знову зустрінемося. Я впевнений, що так і буде. Поки ми живі, ми обов’язково зустрінемося…
Ми з Еріс дивилися услід Руїджерду, поки він не зник з поля зору. Дивилися мовчки і з вдячністю за те, що він зробив для нас.
Ось так і підійшла до кінця наша подорож.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥