Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Vitaliy, Drakula, Kirito Kun.
Розділ 12. Реальність Катастрофи. Частина 1
Табір біженців був безлюдним. Він мав розмір села. Хоча на Континенті Демонів його цілком могли вважати містом, щоправда, не дуже жвавим. Загалом тут було тихо, а людей, у порівняні з розміром табору, було досить небагато.
Всередині зрубів, які, здавалося, будували поспіхом, відчувалися сліди людей, тож тут були мешканці, однак навколо не відчувалося ні краплі енергії. Здавалося, що повітря завмерло.
Ми попрямували до центру табору біженців, там стояла будівля схожа на гільдію шукачів пригод. Згідно з написом на вході – це був штаб табору біженців. Усередині, здавалося, було відносно багато людей, але атмосфера залишалася похмурою.
У мене було погане передчуття.
– Рудеусе, це… – Еріс показала на місце, де був прикріплений великий аркуш паперу.
У верхній частині було написано ім’я «Джеймс Бореас Ґрейрат, володар Фіттоа». Далі ж був такий текст «Шукаю інформацію про зниклих безвісти і померлих», а після цього дрібними літерами були записані всі села і міста в алфавітному порядку, під якими були списки з безліччю імен.
– Залишимо це на потім, – сказав я.
– Так.
Список загиблих був неймовірно довгим. Крім того, володарем Фіттоа був названий не Саурос. Уже ці два факти викликали в мене тривогу, коли ми попрямували вглиб будівлі.
Коли ми назвали ім’я Еріс біля стійки, жінка середнього віку негайно відійшла в задню частину споруди. Потім вона жваво повернулася у супроводі чоловіка і жінки. Їхні обличчя були знайомими. Один із них був чоловік середнього віку з сивим волоссям і бородою, він був одягнутий трохи краще за заможного містянина. Це був Альфонс, дворецький. Друга особа, жінка, мала шкіру шоколадного кольору і була одягнута як фехтувальник.
– Ґіслейн! – обличчя Еріс променилося чистою радістю, коли вона підбігла до жінки. Якби у неї був хвіст, то вона б шалено махала ним.
Я також був щасливим. До цього часу не було жодних новин про Ґіслейн, але вона виглядала досить непогано. Можливо, причина, чому Пол нічого про неї чув, була пов’язана з прогалинами в потоці інформації.
Ґіслейн побачила Еріс і також усміхнулася.
– Еріс, ні, панно Еріс, я рада, що ви в безпеці…
– …Все добре, можеш називати мене Еріс.
На якусь мить Ґіслейн виглядала щасливою, але незабаром на її обличчя набігла хмара. Альфонс також співчутливо подивився на Еріс. Неможливо… мене охопило почуття тривоги.
– Еріс… відійдімо для розмови, – голос Ґіслейн був твердим. Її хвіст стояв прямо. Хоча вона була щаслива, що Еріс повернулася, вираз на обличчі жінки говорив, що була причина для тривоги.
– Так, гаразд. – Еріс, схоже, щось усвідомила, побачивши вираз її обличчя. Вона пішла за Ґіслейн до задньої частини будівлі.
Коли я спробував піти за ними, Альфонс зупинив мене зі словами:
– Пане Рудеусе, будь ласка, зачекайте ззовні.
– Га? А, так. – Що ж, це мало сенс. Я був найнятим працівником, тому, мабуть, мені не слід слухати важливі розмови.
– Ні, Рудеус іде зі мною, – сказала Еріс твердим тоном, який не приймав заперечень.
– Якщо ви цього бажаєте, панно Еріс.
Губи Еріс були стиснути сильніше, ніж зазвичай, а руки вона стискала так міцно, що ті аж побіліли.
Ми пройшли коротким коридором і зайшли до кімнати схожої на кабінет. У центрі стояв диван, ближче до входу – ваза з квітами ватіруса. У задній частині кімнати стояв дешевий робочий стіл без зайвих прикрас.
Еріс не стала чекати запрошення і сіла на диван. Вона взяла мене за руку і потягнула за собою, щоб я сів поряд. Ґіслейн, як завжди, зайняла місце в кутку кімнати. Альфонс же став перед Еріс і поклонився так, як роблять дворецькі.
– Ласкаво просимо назад, панно Еріс. Нам уже повідомили, що ви приїдете сюди, і ми з нетерпінням чекали на це…
– Закінчуй зі вступом і просто скажи. Хто помер? – голосно заговорила Еріс, перервавши слова дворецького.
Вона запитала в лоб, не намагаючись пом’якшити свої слова. Спина Еріс була прямою, а погляд – сильним, проте я знав, що в її серці вирувала тривога. В основному завдяки тому, що вона міцно стискала мою руку.
– Щодо цього… – невиразно сказав Альфонс.
Судячи з його поведінки, Саурос, ймовірно, був мертвим. Еріс була дідовою дитиною. Вона у всьому наслідувала Сауроса. Його смерть сильно засмутить Еріс.
Альфон з великим зусиллям вичавив слова:
– Володар Саурос, пан Філіп і пані Хільда… всі троє померли.
Коли ми почули ці слова, моя рука була розчавлена її пальцями. Сильний біль пронизав тіло. Однак більше за біль мене приголомшили слова Альфонса. Це мала бути якась помилка, правильно? Минуло лише три роки. Ні, навіть трьох років не минуло. Чи правильнішим буде сказати, що незабаром мине три роки?
– Помилки… немає, так? – голос Еріс тремтів, коли вона поставила запитання.
– Пан Філіп і пані Хільда були переміщені разом і загинули у зоні конфлікту. Ґіслейн це підтвердила.
Ґіслейн кивнула.
– Точно… Куди перекинуло Ґіслейн?
– У те ж місце, що і пана Філіпа. Зона конфлікту, – коротко сказала Ґіслейн.
Вона перетинала зону конфлікту на своїх двох ногах і знайшла тіла Філіпа та Хільди. Це було все, що сказала Ґіслейн. Вона не вдавалася в подробиці про стан тіл чи обставини, за яких знайшла їх, але з виразу її обличчя було зрозуміло, що це було жахливо. Складно було сказати що гірше. Стан їхніх тіл? Чи обставини за яких вони загинули? Можливо, вона побачила щось таке, що змусило її відвернутися? Чи почула щось таке, від чого захотіла затулити вуха?
Еріс різко вдихнула, а її рука, якою вона стискала мою, тремтіла.
– Тоді що сталося з дідусем?
– …Його примусили взяти на себе відповідальність за випадок з переміщення з регіону Фіттоа – і стратили.
– Це абсурд, – випалив я, не задумуючись. – Навіщо страчувати пана Сауроса?
Примусили взяти на себе відповідальність за стихійне лихо, а потім стратили? Це була якась нісенітниця. Він нічого не міг з цим зробити. Чи вони очікували, що він зміг би якось запобігти магічному лиху до того, як воно сталося? Не було жодних ознак, це сталося раптово. Де вони знайшли тут відповідальність?
– Рудеусе, сядь.
– …
Еріс взяла мене за руку і примусила сісти на місце. Я навіть не зрозумів, коли піднявся на ноги. У моїй голові крутилися почуття, які я не міг передати словами. Можливо, це сильний біль зробив їх неузгодженими. Рука боліла.
Ні, я розумів. Навіть якщо не було жодних ознак, навіть якщо цьому не можна було запобігти – люди загинули. Зникли поля й урожай, який з ним можна було зібрати. Втрати були непомірними. Люди були невдоволені, їм потрібно було на когось спихнути провину. Навіть у моєму минулому житті, коли в Японії щось траплялося прем’єр-міністр брав на себе відповідальність і йшов у відставку. Тоді я думав, що якщо хтось збирався брати на себе відповідальність, він мав стежити за ситуацією, доки вона не буде під контролем. Але з іншого боку, я також розумів, що це може бути хорошим способом вирішення проблеми.
Коли Саурос помер, він забрав з собою невдоволення людей. Далі його місце мав зайняти той, хто подавав великі надії. Принаймні так люди могли знайти полегшення…
Однак тут було не лише це. Я був упевнений, що це мало якийсь зв’язок з боротьбою за владу між аристократами. Я не мав ні найменшого уявлення, якою владою володів старий Саурос, але, схоже, цієї влади було достатньо для того, щоб коли вона зникла, його вбили.
Я міг це раціоналізувати. Міг, але… це приводило до нинішньої ситуації. До майже безлюдного і мовчазного табору біженців. До штабу, де всього лише кілька людей. Не було жодних ознак того, що країна серйозно налаштована на відновлення регіону Фіттоа. Якби Саурос був ще живим, він, можливо, діяв би більш активно. Цей старий був корисним саме у таких ситуаціях.
Але ні… Це був лише фасад. Мене хвилювало не це, а почуття Еріс. Коли я думав про це, то не відчував спокою. Її сім’ї більше не було. Я не знав, коли повідомили про смерть Філіпа і Хільди. Це могло бути до або після смерті Сауроса. Але принаймні старий був живим. Ключове слово «був». Не було потреби його вбивати.
Скільки, на їхню думку, загинуло в цій Катастрофі, під час переміщення? Навіщо вбивати тих, хто вижив, коли були сотні тисяч загиблих? Еріс пройшла увесь цей шлях для того, щоб повернутися сюди і дізнатися це?
От лайно. Я не міг чітко мислити. Рука боліла.
– Пане Рудеусе, я розумію, що ви відчуваєте, але… такий поточний стан королівства Асура.
Я не думав, що це були підхожі слова для такої ситуації.
Альфонсе, господаря, якому ти служив, убили! Ґіслейн, людину, яка врятувала тобі життя, вбили! Ось що я хотів сказати.
– …
Але я не сказав жодного слова.
Бо Еріс мовчала. Мені не було сенсу плакати тут чи кричати. Хоча вони піклувалися про мене і були родичами, але все ж Саурос був для мене чужим. Якщо його близька рідня нічого не каже, то який був сенс скаржитися мені?
– …То що я маю робити? – Еріс поводилася досить незвично, вона не кричала і не проявляла агресії, просто спокійно поставила запитання.
– Пан Піремон Нотос Ґрейрат сказав, що охоче прийме вас як свою наложницю, панно Еріс.
Я відчув, як від Ґіслейн пішов убивчий намір:
– Альфонсе! Виродку, ти серйозно хочеш, щоб вона прийняла цю пропозицію?!
Ґіслейн закричала. Це чимось нагадувало звірине гарчання, мені навіть здалося, що мої барабанні перетинки от-от лопнуть.
– Я впевнена, ти пам’ятаєш, що він сказав!
Ґіслейн була розлючена, але Альфонс залишався спокійним.
– Однак, якщо ми думаємо про майбутнє регіону Фіттоа, то певні незручності…
– Ніби вона буде щасливою, якщо вийде за такого чоловіка!
– Він має славне прізвище, навіть якщо він сам сміття. Є багато прикладів людей, чиї шлюби стали щасливими, навіть якщо на початку вони не бажали цього.
– Мені байдуже скільки їх! Ти взагалі думаєш про Еріс?!
– Я думаю про родину Бореасів і регіон Фіттоа.
– То ти плануєш пожертвувати Еріс заради цього?! – загарчала Ґіслейн.
– Якщо необхідно.
Я заціпеніло і з подивом дивився на цих двох, що раптово почали сперечатися. Перш ніж я встиг це зрозуміти, Еріс піднялася. Вона відпустила мою руку, схрестивши руки на грудях і широко розставивши ноги, вона підняла підборіддя:
– Досить!
Її голос був настільки гучним, що Ґіслейн довелося затулити вуха. Це був фірмовий крик Еріс, який я останнім часом дуже рідко чув. Однак це вичерпало всю енергію, що вона зараз мала.
– Просто… залиште мене одну на деякий час. Я хочу подумати.
Обоє виглядали приголомшеними після того, як почули її стишений голос.
Першим вийшов Альфонс. Ґіслейн співчутливо глянула на Еріс і неохоче покинула кімнату.
Залишився лише я. І я не знав що сказати.
– Еріс… ем…
– Рудеусе, ти мене не чув? Дай мені побути одній, – її тон не залишав місця для суперечок.
Я був трохи шокований. Мабуть, це був перший раз за кілька років, коли Еріс відштовхнула мене так.
– Гаразд… я зрозумів…
Мої плечі опустилися, коли я дивився, як Еріс повернулася до мене спиною.
В момент, коли я вийшов з кімнати і зачиняв за собою двері, мені здалося, що я почув здавлене схлипування.
☆☆☆
Альфонс підготував для нас кімнати. У будинку біля штабу з чотирма вузькими кімнатками в ряд. Ймовірно, це житло було призначеним для біженців. Я заніс свій багаж до однієї кімнати, і переніс речі Еріс до сусідньої. Переодягнувся з дорожнього одягу в міський. Я скинув свою мантію з незграбними стібками на ліжко і вийшов з кімнати.
Я повернувся до штабу. Думав поговорити з Ґіслейн й Альфонсом, але їх ніде не було видно. У мене не було сил їх шукати, тому я подивився на дошку оголошень. Там було прикріплене повідомлення від Пола, яке я багато разів бачив за останні кілька місяців. Обшукайте північну частину Центрального континенту. Це було написано, коли мені було десть років, так? Мені було майже тринадцять. Минуло багато часу.
Я почав переглядати список загиблих і зниклих безвісти. Мої очі зупинилися на колонці «село Буена». У списку зниклих безвісти були перераховані знайомі мені імена. Однак більше ніж половина була перекреслена косою лінією. Коли я поглянув на колонку зі списком імен загиблих, то побачив там перекреслені імена. Схоже, коли підтверджувалася смерть, ім’я перекреслювали і додавали до списку загиблих. Хоча кількість зниклих безвісти була трохи більшою, але список загиблих майже не поступався розмірами.
Я нахмурився, коли побачив перекреслене ім’я Лоса у списку зниклих безвісти. Я чув від Пола, Лос помер. Однак не чув про подробиці його смерті.
І трохи нижче я побачив це. У списку зниклих безвісти було ім’я Сільфі. Воно було перекресленим.
Бадум. Моє серце шалено забилося.
«Не може бути», – подумав я, подивившись на список загиблих. Я не бачив її імені біля Лоса. Я почав згори і переглянув весь список до низу, але її там не було.
Імені Сільфієтта не було… Тоді?
– Ем, кхм, якщо ім’я перекреслене, але його нема у списку загиблих…? – запитав я в одного зі співробітників, щоб розібратися з ситуацією.
– Так, це один із тих, про кого ми отримали підтвердження, що він живий.
Від цих слів у моїх грудях ніби щось упало. Полетіло вниз, до шлунку і нижче, до кишок. Я відчув неймовірне полегшення від того, що Сільфі була живою.
– Тоді чи знаєте ви, як з ними зв’язатися? – запитав я.
– Якщо це не хтось, хто сам прийшов до штабу, то, боюся, ні…
– Чи не могли б ви перевірити? Ім’я Сільфієтта.
– Будь ласка, зачекайте хвилинку.
Працівник шукав інформацію близько двадцяти хвилин.
– Мені дуже шкода, але її контактна інформація не зареєстрована у нас.
– О, зрозумів…
Було два варіанти: або вона ще ніде не осіла, а тому не мала контактної інформації, щоб вказати її, або особа, яка знайшла Сільфі, оновила список, але не могла вказати контакту інформацію. Також була ймовірність, що сталася якась помилка. Але я сумнівався в цьому. Були великі шанси того, що Сільфі вижила. У цей момент я мав радіти.
Звичайно, у мене були причини для хвилювання. Наприклад, колір її волосся. Хоча воно було дещо іншого відтінку, ніж у племені Суперд, але все-таки відносилося до зеленого кольору. Хоча Бог Людей сказав, що прокляття стосувалося лише представників племені Суперд, а Сільфі у селі Буена зазнала знущань в основному від дітей, проте у світі було багато жорстоких людей. Можливо, вона плакала десь там через те, що хтось сказав щось про її волосся…
Ні, Пол сказав, що Сільфі може безмовно використовувати зцілення. Це означало, що вона мала достатньо сил, щоб вижити сама. Сільфі могла стати шукачкою пригод, як і я. Можливо, вона шукала членів сім’ї, не знаючи, що вони загинули. Насправді, якщо вона пережила Катастрофу, то це було найімовірнішим розвитком подій. Я всього лише молився, щоб вона не стала рабинею або кимось подібним.
Наразі я провів косу лінію через імена Лілії й Аїші. Моє ім’я уже було перекреслене. Вони отримали повідомлення, що Еріс прямувала сюди, тому, припускаю, отримали інформацію і про мене.
Серед сім’ї Пола залишилося лише одне ім’я – Зеніт Ґрейрат. Це означало, що її досі не знайшли. Можливо, наступного разу, коли Бог Людей з’явиться у моєму сні, мені слід запитати у нього.
Навіть коли я закінчив перевіряти дошку оголошень, Еріс так і не вийшла з кімнати. Зазвичай вона швидко відновлювалася. Але, мабуть, це був перший раз, коли Еріс була такою засмученою. Однак ми подолали такий шлях, повернулися до рідних місць, де не було її родини і на неї не чекав теплий дім, готовий її прийняти. Як і очікувалося, Еріс також могла відчувати спустошення.
Можливо, мені слід піти до неї і спробувати втішити. Ні, краще почекати ще трохи.
Подумавши так, я вирішив повернутися до будівлі, де залишив багаж. Я подумав, що там знайду чим зайнятися. Можливо, слід трохи відпочити?
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥