Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Розділ 3. Королівство Шірон
Королівство Шірон – невелика, але стара країна, що мала двохсотлітню історію. У цьому світі, де історія могла розповісти про події, що відбувалися тисячоліття назад, 200 років могли здатися не таким вже і великим числом, однак у війні 400 років тому всі людські країни, крім королівства Асура і Святого Королівства Міліс, були знищені.
Південна частина Центрального континенту – це багата земля, яка також була зоною інтенсивних конфліктів, аж поки Королівство Драконів не взяло під свій контроль найпівденнішу частину території триста років тому. Навіть зараз, якщо їхати на північ, можна потрапити в зону конфлікту.
Королівство Шірон це країна, яка була розташована поблизу зони конфлікту. З огляду на це виникало питання, як же королівству вдалося протриматися двісті років?
Вся суть у тому, що вони створили альянс із Королівством Драконів на ранньому етапі заснування королівства Шірон. Хоча це називалося альянсом, різниця у їхніх силах була очевидною. Королівство Шірон, як і дві країни, в яких ми зупинялися по дорозі, була васальною країною Королівства Драконів.
Проте, якщо говорити відверто, мене мало цікавила політика. Я був зацікавлений у тому, що Роксі перебувала в цій країні. Мене цікавило, чи моя юна… ні, хвилинку. Вона ж не юна, чи не так? Загалом, мене цікавило, чи моя мила, трохи незграбна наставниця досі працювала придворною чаклункою? Вона говорила, що принц створював їй проблеми, але я був упевнений, що вона з цим впоралася.
Це було так довго. Я хотів зустрітися з нею. Хотів побачити її і сказати, що зі мною все добре. Розповісти про те, що я відвідав її рідні місця. Я хотів, щоб вона показала мені магію королівського рівня.
Моє серце калатало від хвилювання, поки ми прямували до столиці.
Вздовж дороги безладно тягнулися рисові поля і пасовища, де бродила худоба. Також були поля залишені під пар, а ще – території порослі травою, схожою на конюшину. Я не мав жодних знань про сільське господарство, але, мабуть, жителі цього світу задумувалися над тим, як вирощувати урожаї.
Попри те, що це королівство також було васалом Королівства Драконів, але на відміну від двох інших королівств, де ми зупинялися по дорозі, воно не справляло враження колонії. Я не був упевнений, чи це тому, що королівство Шірон знаходилося далі, чи тому, що воно служило бар’єром, який закривав інші країни від зони конфлікту.
Хай там що, такі краєвиди супроводжували нас, коли ми прибули до Латакії, столиці королівства Шірон.
У цьому світі великі міста зазвичай були оточені мурами. Це стосувалося Роа і Мілішіона. Навіть у королівствах Кікка і Санакія великі міста мали мури. Тож столиця королівства Шірон, Латакія, також була оточена надійним муром, який ніби зійшов зі сторінок фентезійних романів.
Якщо подумати, то міста мали захисні стіни і на Континенті Демонів. Можна навіть сказати, що, оскільки там була велика кількість потужних монстрів, вони підходили до цього питання з усією серйозністю. Не було жодного міста, яке б могло порівнятися з природним бар’єром міста Лікаріс, але кожне місце використовувало особливості місцевого племені, щоб побудувати міцні стіни і захистити місто. Крім того, навіть у маленьких селах проводилося щоденне знищення монстрів навколо поселення. Якщо порівнювати з цим, то мури Центрального континенту виглядали так, ніби вони були лише для показу.
Проїхавши крізь ворота у мурові, ми потрапили до міста і, як завжди, залишили екіпаж у стайнях. Можливо, через те, що навколо міста багато лабіринтів, вулиці були переповнені вправними шукачами пригод, які в основному займалися дослідженням лабіринтів. Раніше цим займалися Пол і Ґіслейн, і навіть Роксі якийсь час займалася пірнанням у лабіринт.
Здається, це Пол сказав, що серед дослідників лабіринтів дуже багато талановитих шукачів пригод.
У королівстві Шірон знаходилося багато лабіринтів. Якби комусь вдалося дослідити якийсь із них першим, він отримав би величезну суму грошей. Серед шукачів пригод, що ходять навколо, ймовірно, була і немало шукачів пригод рангу S, які прагнули швидко розбагатіти.
Ми змішалися з натовпом і вирушили на пошуки житла. Як і завжди, наш вибір упав на таверну для шукачів пригод рангу D. Мабуть, через те, що в місті було багато шукачів пригод високого рангу, навіть таверни низького рангу коштували недешево.
Але навіть так, на Центральному континенті кімнати в тавернах для шукачів пригод D рангу були вищої якості, ніж на Континенті Демонів. Було навіть добре, що нам підійшли кімната для шукачів пригод нижчого рангу, проте ми мали достатньо грошей, щоб не хвилюватися про це. Навіть навпаки, якби ми захотіли, то могли б обрати собі краще житло.
В якийсь момент, я навіть подумав, що не проти зупинитися у кращій кімнаті, проте хоча у нас були додаткові гроші, це здавалося марною тратою. Можливо, я справді був скупою людиною.
– Що ж! Тепер, коли ми прибули до королівства Шірон, проведемо стратегічну зустріч, – оголосив я Еріс і Руїджерду, що стояли переді мною. Їхні апатичні оплески сказали мені, що вони вже звикли до подібної ситуації. – Отже, з чого почнемо…?
– Ми зустрінемося з твоїм учителем, так?
Питання Еріс нагадало мені про слова Бога Людей.
«Її звати Аїша Ґрейрат. Зараз її утримують у королівстві Шірон. Ти будеш поряд в момент, коли відбуватимуться ці події, і допоможеш їй. Однак тобі категорично не можна називати своє ім’я. Назви себе Хазяїном Заріза і розпитай її про ситуацію. Після цього напиши листа своєму знайому в королівському палаці Шірон. Якщо ти це зробиш, то зможеш врятувати Лілію й Аїшу з того місця».
Здається, він сказав щось таке.
Якщо я збираюся повністю довіритися його пораді… то мені потрібно лише бродити вулицями, шукаючи місце, яке я бачив у видінні. Чи потрібно було мені брати з собою Еріс і Руїджерда? Цього разу він нічого не казав про те, щоб я ішов один.
Я задумався над цим. Якщо вірити словам Бога Людей, то Лілію й Аїшу утримували в королівському палаці Шірон. Але у видінні я бачив Аїшу на вулиці міста. Це означало, що якимось чином їй вдалося втекти з королівського палацу. Я запам’ятав, як виглядали чоловіки, які були у видінні. Я вже кілька разів бачив подібне вбрання у місті, ті чоловіки були одягнені як звичайні солдати цієї країни.
Іншими словами, Аїшу будуть переслідувати солдати, яких пошле королівський палац… і саме в момент, коли її спіймають з’явлюся я. Якби я діяв у лоб, щоб допомогти їй, то ризикував би налаштувати проти себе королівський палац, тому Бог Людей сказав не використовувати власне ім’я. Отже, раз мені доведеться використовувати інше ім’я… можливо, буде краще приховати й обличчя.
Поки лицарі будуть зайняті пошуками моєї фальшивої особистості, я міг надіслати листа Рокс, знайомій із королівського палацу Шірон, з проханням про допомогу. Якщо вона досі була придворною чаклункою, то, ймовірно, змогла б допомогти мені. Я був упевнений, що Роксі допоможе мені. Однак я був перед нею в боргу. Мені не хотілося з’являтися на її порозі, як бродяча дитина – босоногим і брудним, – хоча я б із задоволенням помив їй ноги, якби наші позиції були протилежними.
Загалом, його порада виглядала якось так.
Але це Бог Людей, існувала ймовірність, що він щось задумав. Давши мені пораду, він сказав «Якщо я скажу забагато, то це зіпсує мені все задоволення». Іншими словами, Бог Людей розраховував, що станеться щось цікаве, а я, ймовірно, не міг зробити нічого, щоб цього уникнути.
Однак він також сказав, що сподіватиметься на мою довіру наступного разу. Тоді можна припустити, що навіть якщо будуть якісь неприємні сюрпризи, вони не стосуватимуться того, що хтось із моїх близьких може отримати серйозні травми чи загине.
Але все це за умови, якщо я довіряю тому типчику. Можливо, цього разу він сказав неправду, не думаючи про те, що буде наступного разу. Проте це не означало, що я мав чинити непотрібний опір, який міг би катастрофічно погіршити ситуацію. Мені не подобалося відчуття, що я граю йому на руку, однак в мене не було іншого вибору, як слухатися.
Хай там що, ключовими були три речі: пошук Аїші, приховування імені і відправка листа до Роксі. Але залишалося питання, як мені переконати супутників? Хоча лист не був проблемою, але залишалося ще два пункти: причина, чому потрібно обшукувати глухі провулки, і причина приховування імені.
Відколи ми покинули Мілішіон, навіть якщо я визначав якийсь день вихідним, поряд зі мною завжди залишався хтось із них. Схоже, Еріс і Руїджерд були дуже стурбованим моїм пригніченим станом після зустрічі з Полом.
Мені було шкода турбувати їх, але була велика ймовірність, що, коли ми шукатимемо Аїшу, нам доведеться мати справу з солдатами. Ні Еріс, ні Руїджерд не вміли добре вдавати. Тож кого б я з собою не взяв, була можливість, що вони зроблять щось, що зіграє проти нас. Карма мала способи це зробити.
Отже… що робити?
– Рудеусе, що тебе хвилює?
Через те, що я надовго замовк, Еріс, нахиливши голову, поставила запитання.
Гм… як казали, діяти краще зараз, а хвилюватися можна потім.
– Насправді я хотів би, щоб ми приховали свої імена, поки перебуваємо тут.
– Ми знову будемо прикидатися? Чому?
– Емм… – навіть якщо мені потрібно мовчати про Бога Людей, то мені не треба приховувати решту, так? – Насправді я отримав інформацію від певного джерела, що члени моєї родини перебувають у полоні десь у цій країні.
– Справді? – запитала Еріс.
– О-о, – протягнув Руїджерд.
Вони не запитали, від кого і коли я отримав цю інформацію, хоча хтось із них був зі мною, коли я збирав інформацію… Що ж, для мене краще, якщо вони не будуть копатися в цьому.
– Розумію, – кивнула Еріс, – якщо ти називатимешся Ґрейратом, люди будуть ставитися до тебе насторожено!
– Саме так.
– Отже, які члени родини?
– Лілія й Аїша… наша колишня покоївка і моя молодша сестра.
Якщо подумати, то як я мав називати Лілію? Вона ж не була моєю мачухою…
– Твоя молодша сестра? Ти говориш про ту зухвалу дівчинку, з якою ми зустрілися в Мілішіоні?
– У мене є ще одна.
– Гмм… – Еріс з похмурим виразом надула губи.
Норн здавалася зухвалою? Я так не думав, але в Еріс явно склалося інше враження. Мені стало цікаво, як би Еріс вирішила побити Норн, то на чий бік би я став…?
– Якщо це так, то я не бачу причин скаржитися! Рудеусе, як і очікувалося. Ти справді все продумав, – Еріс переможно пирхнула. Хоча вона так сказала, але я насправді танцював на руці Бога Людей. – Отже, ми будемо приховувати свої особистості. Ми будемо називатися фальшивими іменами?
– Ліпше вибрати щось звичайне.
– Чому?
– Краще якщо фальшиві імена не привертатимуть зайвої уваги.
– Гм, а які в цих місцях поширені імена? – голосно подумала Еріс.
– Поки ми подорожували, я часто чув імена Шайна і Рейдар, – сказав Руїджерд.
Лицар Бога Смерті Шайна – це ім’я лицарки, яке часто згадувалося в «Розповіді про Бога Півночі». Вона була одною із трьох лицарів Бога Півночі і навіть колись була супутницею Бога. Вона чимось нагадувала надприродну істоту, яку неможливо вбити, бо завжди поверталася додому, якою б жорстокою не була битва. Ймовірно, це була вигадка, але все одно було багато тих, хто називав свою дитину Шайною в надії, що це вбереже її від несподіваної смерті.
Рейдар – це ім’я Бога Води. Він був генієм у контратаках, зміг заморозити океан і був героєм, який переміг Короля Морських Драконів. З покоління в покоління лідери Стилю Бога Води передавали ім’я цієї легендарної людини: чоловіки називалися Рейдарами, а жінки – Рейдами. Це ім’я також дуже поширене тут.
Я просто сказав, що потрібно приховати імена, а вони так серйозно підійшли до цього. Я був вдячний їм за це. Настав час і мені серйозно подумати над іменем, яким я буду користуватися.
– Рудеусе, а ти що думаєш?
– Що ж, гадаю, в цьому випадку буде краще, якщо одразу буде зрозуміло, що це фальшиве ім’я.
– Чому?
– Вони не знають ні наших імен, ні того, як ми виглядаємо. Якщо ми будемо називати себе фальшивими химерними іменами, це може збити їх з пантелику.
Я процитував слова з якось старого аніме, що бачив дуже давно. Чесно кажучи, це не мало значення, поки імена фальшиві…
– Тоді я хочу щось круте.
Круте, га?
– Добре, тоді я називатиму себе Лицарем Тіньового Місяця.
– Лицар Тіньового Місяця?! – щоки Еріс почервоніли, а очі заблищали.
Це був персонаж з аніме Камен Райдер, який любив хайку і носив дешевий одяг, схожий на уніформу кухарки, що роздавала обіди у школі. Якби хтось подібний з’явився перед Еріс, вона б второпила йому без жодної зайвої думки.
– Я зроблю так само! О, зажди, але ми не можемо мати одне і те саме ім’я, гм…
Невже їй так сподобалося? Тоді зупинимося на тому, що пов’язано з лицарем.
– Гаразд, тоді, Еріс, ти будеш Мечницею Тіньового Місяця, а Руїджерд – Списником Тіньового Місяця. Так ми матимемо пов’язані імена.
– Добре, у нас пов’язані імена! На них і зупинимося!
Я думав, що Руїджерда збентежить таке ім’я, але, здавалося, його це зовсім не турбувало. Якщо подумати, то Пол сказав, що назва посоха Аква Херті, Гордість Водяного Короля-Дракона, звучить круто. Здається, в цьому світі не існувало такого поняття як «синдром восьмикласника».
– Але ти зовсім не схожий на лицаря, Рудеусе, – пробурмотіла Еріс, коли я подумав, що ми все вирішили.
Не схожий на лицаря, так? Можливо, мені було б краще назвати себе Злим Магом або Генералом Омега? Що ж… я навіть не впевнений, чи взагалі буду користуватися цим іменем. Потрібно буде судити по ситуації, а якщо не вийде, то я завжди можу назватися Хазяїном.
– Добре, тоді питання з фальшивими іменами вирішено.
– Що ми будемо робити далі?
– Поки що я надішлю листа Роксі до королівського палацу… А далі займемося збором інформації, поки я не отримаю відповіді, – заявив я.
Якщо пошукати навколо у вільний час, то, ймовірно, я зможу натрапити на потрібне місце. Варто докласти всіх зусиль, щоб все пройшло добре.
☆☆☆
Наступного дня я навідався на ринок, купив канцтовари і конверт та сів за написання листа Роксі.
Почав я з сезонного привітання, запитав про те, як вона, а потім повідомив, що мене перемістило, але я в безпеці. Написав, що зараз перебуваю у столиці Шірон і хочу з нею зустрітися.
Також я ніби мимохідь згадав зниклих безвісти жителів села Буена і повідомив, що нікого з них не знайшли, попри тривалі пошуки. І вже тут наче ненароком підняв тему покоївки Лілії, наголошуючи, що (це важливо) дуже хвилююся за свою сім’ю.
Крім того, я ще і побудував лист так, що перша літера кожного рядка по вертикалі складалася у слова «Допоможи мені». З огляду на вміст листа, упевнений, що Роксі зрозуміє про що я.
Я запечатав конверт і притиск до воску кулон Роксі. На короткий час я задумався над тим, щоб послати лист під фальшивим іменем, але виникли б проблеми, якби вона подумала «Хто це в біса такий?» і викинула його. Тому я вирішив написати справжнє ім’я.
«Від вашого улюбленого учня Рудеуса Ґрейрата, який просто хоче спостерігати за вами».
Чесно кажучи, навіть якби я використав фальшиве ім’я, Роксі, мабуть, упізнала б мій почерк, але це також відповідало її натурі – бути необережною, коли йшлося про щось важливе. Я не знатиму, чи дійшов до неї мій лист, поки вона не триматиме його в руках. Роксі Шредінгера. Я міг уявити, як Роксі сидить у коробці з написом «Будь ласка, заберіть мене». О-о, Боже мій (Роксі), ти повинна перевернути коробку і сховатися в ній.
Що ж, у будь-якому випадку, не станеться нічого поганого, якщо, написавши на конверті справжнє ім’я, я збільшу шанси того, що вона прочитає лист.
– Добре, я піду відправлю лист.
– Гаразд.
– Добре, будь обережним!
Вони помахали мені, Еріс мала на обличчі широку усмішку. Яке розчарування. Я був упевнений, що хтось із них захоче піти зі мною.
– Га? Що ви збираєтеся робити?
– Я буду розпитувати про твою сестру в місті, – сказала Еріс.
О справді – я сказав, що ми будемо шукати інформацію. Все-таки інформація була потужною силою, тому не завадить дізнатися все, що в наших силах. Насправді я був трохи збентежений тим, наскільки розслабився, що намагався перейти до наступного кроку, не зробивши цього спочатку.
– Після того, як я відправлю лист, я теж займуся збором інформації.
Сказавши ці слова на прощання, я залишив цих двох самих.
Після цього я пішов до гільдії шукачів пригод, щоб надіслати листа, а далі настала черга збирати інформацію… Через кілька хвилин я зрозумів, що за мною хтось стежив. Спочатку я подумав, що це був Руїджерд. Він міг вирішити, що якщо залишити мене самого, то я втраплю в якусь халепу. Однак це не мало сенсу, протягом останніх кількох місяців Руїджерд не стежив за мною таємно. Якби він захотів, то просто б приєднався до мене. Крім того, у Руїджерда неймовірний талант до стеження. Я б його не зміг помітити.
Також я відкинув варіант з Еріс. У неї погано виходило стежити за людьми. Я помітив би її одразу після виходу з таверни. Ба більше, якби це була Еріс, то вона б мовчки йшла за мною, а не ховалася в тіні.
Отже, хто б це міг бути?
Невже хтось у цій країні мав на мене образу…? Я не мав ні найменшого уявлення. Крім того, я приїхав сюди лише вчора. Я міг створити проблеми в майбутньому, але до цього моменту ще не завдав нікому клопотів.
Чи могло це бути пов’язаним з чимось, що я робив на Континенті Демонів? Невже хтось відправився за мною аж сюди, щоб помститися? Малоймовірно. Проте існувала можливість, що це був хтось, хто залишився в живих із групи контрабандистів з порту Зант. Може, вони випадково побачили мене і вирішили скористатися шансом, щоб прикінчити мене.
Ні, швидше за все, це не мало до мене жодного стосунку.
Коли я повертав за ріг і скосив погляд, то побачив маленьку постать, що швидко сховалася в тіні. Це була дитина. Гадаю, якась місцева дитина раптом вирішила вдати, ніби я поганий хлопець, і почала стежила за мною. Або це була сирота, яка хотіла поцупити мій гаманець… Якби я десь сховався, дитина могла запанікувати і кинутися до мене, а я міг би вискочити і налякати її.
Хоча ні, у цьому світі були раси, схожі на гобітів, що лише виглядали маленькими. Я не міг ослабляти пильність.
Гадаю, мені слід втекти. Прийнявши таке рішення, я на двох перехрестях повернув праворуч і пішов доволі вузьким провулком.
– …Гм?
Раптом в мене виникло дивне відчуття. Здалося, що щось піднялося до горла.
– …
Відкинувши це відчуття, я скористався магією, щоб створити земляну стіну. Швидко виросла триметрова перепона, що перетворила провулок на глухий кут. З того боку долинуло, як хтось біг, а потім я почув, як мій переслідувач ляснув об стіну. Не було чути, щоб хтось намагався пробитися за допомогою магії чи фехтування. Якби це була Еріс, вона змогла перестрибнути через перешкоду. Схоже, це справді була дитина, яка вирішила погратися. Подумавши так, я пішов геть.
Я пройшов трохи далі провулками, щоб скинути переслідувача з хвоста. А тепер, в якому боці головна вулиця? Я почувався трохи розгубленим. Та все ж, мені потрібно було лише знайти більшу вулицю, а вже там я б дізнався напрямок. З такими думками я пішов далі, але вийти куди потрібно виявилося складно.
У цьому місті навіть головні вулиці звивисті. Воно дуже відрізнялося від Мілішіона з його сітчастою структурою. Тут навіть я, той, хто не мав атрибута «загублена дитина», міг загубитися по-справжньому. Хоча у надзвичайні ситуації я міг за допомогою магії піднятися на дах.
Ні, хвилинку… Цей провулок був схожим на той, що показував мені у видінні Бог Людей.
– А!
Я усвідомив, що за дивне відчуття виникло в мене раніше. Це було відчуття дежавю.
Я негайно розвернувся і помчав назад звивистим провулком.
Хоча я заблукав на Т-подібному перехресті, але повернувшись по власних слідах, я зміг дістатися до земляної стіни, яку створив.
– Ні, зупині-і-і-іться! – я почув крик дівчинки. – Поверніть його!
Я притис руку до земляної стіни і спрямував в неї магічну силу. Я використав магію землі, щоб покрити її тріщинами і водночас застосував магію вітру, щоб створити ударну хвилю в центрі. З гучним гуркотом земляна стіна розлетілася на шматки.
Переді мною постала сцена з видіння, показаного Богом Людей. Один солдат грубо схопив дівчинку за руку, а інший забрав у неї папір і почав рвати його на шматки.
– Не рвіть його! Це для мого тата!
Крик дівчинки прокотився луною по провулку, а двоє солдатів збентежено подивилися в мій бік.
– Т-ти хто…?
Обличчям дівчинка була схожа на Лілію, її каштанове, як у Пола волосся, збуло зібране у хвіст. Вона була одягнута у мішкуватий одяг служниці. Її обличчя, яке зазвичай виглядало б безтурботним і радісним, скривилося і стало мокрим від сліз і сопель.
Тут буде зображення
Солдати з грубими обличчями дивилися на неї зверхньо! Хоча, ні, хвилинку. Вони не виглядали злими, у них були такі обличчя, ніби вони жаліли її. Можливо, вони робили це, бо повинні були, а не тому, що насправді хотіли?
– Хто ти?! Назвися!
– Я для дівчинки… – я мало не сказав «брат», але зупинився. Мені не слід називати своє ім’я. – Е-е… Я – Лицар Тіньового Місяця!
– Який ще лицар? З якого боку не подивися, очевидно, що ти маг.
– Тьфу…
Вони точно кепкували з мене.
Чорт з ним! Наступного разу я точно виберу Злого Мага!
– Слухай, хлопче. Це добре, що ти хочеш погратися в героя, але ми солдати з палацу. Ця дівчинка загубилася, а ми прийшли її забрати.
Вони явно сприймали мене за пустотливу дитину. Упевнений, що в їхніх словах була брехня, але обличчя солдата, що тримав Аїшу, виглядало трохи стурбованим через те, що вона плакала. Я не думав, що вони погані люди. Навіть якщо у королівському палаці щось відбувалося і це призвело до того, що Лілію й Аїшу затримали, це не означало, що вина лежала на рядових солдатах. Можливо, вдасться уникнути бою. Чому б не спробувати вирішити цю проблему словами?
– Але ви розірвали листа, який вона тримала, чи не так?
– А… Це, ну, як би пояснити? У дорослих є свої причини.
Ага, у дорослих багато причин…
– А!
У цей момент Аїша знайшла отвір, відштовхнула руку солдата і кинулася до мене. Сховавшись за моєю спиною, вона вчепилася в пояс, а її обличчя було мокрим від сліз і сопель.
– До-допозіть, будь ласка!
Побачивши безпорадний вираз її обличчя і відчай, я відчув, що мені стало байдуже наживу я ворога в цьому королівстві чи ні.
– Д-да осова берика і бишока…
Я уявлення не мав, що вона казала крізь ридання, але відчував її відчай. Гаразд. Покінчимо з цим. Всередині я був дорослою людиною, а тому не міг прикидатися дитиною, що грала в героя.
Я різко підняв руку і безмовно випустив кам’яну кулю.
– …Ух!
– Мкх..!
Чоловік, в якого я цілився, в мить вихопив меч і відбив кам’яну кулю.
Ого! Оце так швидкість реакція була! Стиль Бога Води, га? Це ускладнювало ситуацію. Але кам’яна куля не єдине заклинання, яким я користувався. Поки між нами була дистанція, я зможу впоратися.
Хм, хоча він перший, хто зміг уникнути моєї кам’яної кулі.
– Безмовна магія?!
– Тоді… це він?!
– Клич підкріплення!
– Зрозу-у-у-у-ух!
Я створив під ногами солдата, який збирався бігти, яму. Вуш! Водночас з цим я відволікав іншого, стріляючи в нього кам’яними кулями. Я повернувся до Аїші:
– Зараз ми будемо тікати. Зможеш?
– Ем, а, т-так…! – Аїша кивнула крізь ридання.
Добре, дуже добре. Все, що залишилося зробити, це вирубити іншого – і ми зможемо втекти.
Ну, так я подумав.
Пві-і-і-і-і-і-і-і-і-і!
Раптом пролунав високий звук, схожий на пташиний крик. Звук ішов з дірки, в яку упав солдат. Свисток! Той солдат дув у свисток!
Потім, через якийсь час звідкілясь – чи то здалеку, чи то з сусіднього провулка – почали лунати інші свистки.
Пві-іп! Пві-пві-пвіп!
Кожен з них звучав дещо по іншому. Можливо, так вони повідомляли про те, де знаходяться. Коли солдат побачив, що я припинив стріляти кам’яними кулями, він закричав:
– Всі дороги перекриті! Скоро тут буде ще більше солдатів. Припини марний опір і віддай дівчинку! Ми не нашкодимо жодному з вас!
– …
Швидше за все, сюди примчить натовп солдатів або лицарів.
Проте в мене ще був козир у рукаві.
– Аїшо! Міцно схопися за мене і не відпускай!
– Хаа?!
– Не відпускай мене не зважаючи ні на що!
Хоча Аїша була збентежена, вона обхопила мене за талію і міцно стиснула. Я схопив її за одяг лівою рукою і зосередив магію у правій. Далі я викликав під своїми ногами земляний спис із плескуватим наконечником і використав його як катапульту, щоб запустити нас у небо.
– Щ-щооо?!
– Кяааааааа!
У супроводі шокованого голосу солдата і крику Айші, ми елегантно втекли з місця подій.
Ахахаха! До побачення, невдахи!
До речі, під час приземлення я зламав обидві ноги. Я більше ніколи цього не робитиму.
«Ќамен Р́айдер» (яп. 仮面ライダー, Камен Райда, букв. «Їздець у Масці») — японська медіафраншиза в жанрі токусацу, протагоністами якої є супергерої з переважними мотивами комах та мотоциклів у дизайні. Численні серіали, фільми та відеоігри франшизи є частиною спільного медіавсесвіту, до якого також належать «Супер Сентай», а також інші роботи компанії Toei про супергероїв, наприклад «Андроїд Кікайдер». (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥