Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.

Розділ 4. Бога нема
Після втечі за допомогою магії Аїша довгий час плакала. Плакала і тремтіла всім тілом. Вона навіть обпісялася. Я розумів її почуття. Якби пара страшних на вигляд чоловіків схопили мене за руку і погрожували, я б, мабуть, також сильно тремтів. Але не настільки, щоб обпісятися.
Ті двоє солдатів, можливо, поводилися доволі по-джентельменському, але це був занадто жахливий досвід для п’ятирічної чи шестирічної дитини. Різниця у віці найбільш помітна, коли діти маленькі. Наприклад, для учнів початкових і середніх класів старшокласники здавалися до моторошного дорослими. Вони могли злякатися навіть добре вбраного старшокласника, що просто стояв на узбіччі. А в цьому випадку було двоє дорослих солдатів. Справді жахливий досвід.
Принаймні мені хотілося думати, що вона плакала саме через це, а не тому, що почула, як з тріском зламалися мої ноги. Я негайно скористався магією зцілення, але це все одно було боляче.
Наразі я мовчки прав трусики, ні слова не сказавши про те, що вона обпісялася. Ми повернулися до таверни. Коли ми прийшли, Еріс і Руїджерда вже не було. Вони сказали, що підуть збирати інформацію, тому, ймовірно, повернуться ввечері.
Кілька хвилин тому Аїша зняла маленьку мішкувату форму покоївки. Коли вона зняла наскрізь мокрі трусики, я витер її вологим рушником і дав одну зі своїх сорочок, що зазвичай носив.
Тепер переді мною було дерев’яне відро для прання, мило і дівочі трусики. Якби це був я з минулого життя, то я був би неймовірно збуджений цією ситуацією. Я маю на увазі, просто подумайте про це. На ліжку поряд лежала плачуча дівчинка, раніше вона обпісялася і була змушена роздягнутися наголо, а тепер була одягнута в мій завеликий для неї одяг. І, звісно, вона була без спідньої білизни. Ясна річ, що будь-який збоченець був би збуджений у такій ситуації.
О, тоді чому я не дав їй свіжі трусики? Відповідь очевидна, бо в мене не було для неї нічого. Мені наказали ніколи не торкатися спідньої білизни Еріс. Це було одне з основних правил групи «Заріз». Тому, якою б екстреною не була ситуація, я не міг залізти в багаж Еріс і взяти трусики, поки її нема поряд… Навіть думати про це було жахливо.
Якщо я порушу це правило, Руїджерд не буде мені допомагати. А якщо я скористаюся магічним оком, щоб уникнути покарання, Еріс буде в поганому настрої приблизно три дні. З іншого, якщо я ніяк не буду себе захищати, то мене поб’ють до непізнаваності, і приблизно три дні я не зможу відчувати смак їжі. Звісно, я можу і не чекати стільки часу, щоб використати магію зцілення…
Однак повернемося до теми.
У такій ситуації не було б дивно, якби мій внутрішній звір почав завивати. Однак моє серце було спокійним, як гладке плесо озера. Яке там збудження, на воді не було навіть легеньких брижів. Спокійне і нерухоме, як поверхня дзеркала. Це було дивно. Єдине, що мене непокоїло, це нескінченне ридання Аїші. Невже я став святою людиною і сам цього не усвідомив? Чи я так боявся викликати гнів Еріс, що це зробило мого кишенькового монстра нездатним до бою? Невже я поставив печатку, щоб забути про такий жахливий момент? Мій маленький друже, з тобою ж все добре, так?
Поки ці тривожні думки не давали мені спокою, я доволі швидко закінчив прати одяг Аїші. Маленьку форму покоївки, пошиту з доволі якісної тканини, і прості лляні трусики. Коли я протягнув Аїші, що в якийсь момент припинила плакати, висушений одяг, вона швидко і радісно переодягнулася у форму.
Я подивився на це, але не відчув чогось особливого.
Якщо подумати, я не відчував збудження від грудей Зеніт… Хоча в минулому житті мене не хвилювала ні стать, ні вік, але в цьому житті, очевидно, моє тіло не мало жодної реакції на членів сім’ї. Життя справді було загадковою річчю.
☆☆☆
– Мене звати Аїша Ґрейрат! Красно дякую!
Аїша, вбрана у мішкувату форму покоївки, вклонилася. Її хвостик гойднувся від руху.
Хвостики завжди найкращі. Еріс також іноді збирала волосся у хвіст, але вона з хвостиком виглядала як дівчина зі спортивного клубу. Аїша ж відрізнялася від цього образу. Вона нагадувала гарненьку ляльку. Проте її очі були налиті кров’ю, тому це більше відповідало проклятій ляльці.
Вона підняла голову і ближче підійшла до мене. А потім ще ближче.
– Пане Лицарю, якби не ваша допомога, мене б забрали назад!
Коли вона назвала мене «паном Лицарем», я згадав, що назвався «Лицарем Тіньового Місяця». По моїй спині потекла цівка холодного поту. Можливо, я надто захопився розмовою з Еріс. Коли я подумав, як це ім’я можна використати для того, щоб висміяти мене через десять років, я трохи пошкодував про те, що скористався ним.
– Я щиро вам вдячна.
Аїша знову низько схилила голову.
Скільки їй зараз? Шість? Така юна, а вже добре вихована.
– Отримавши вашу допомогу, я хочу звернутися до вас з егоїстичним проханням!
– Звичайно.
Вона використовувала досить складні слова для дитини.
З розповіді Пола мені було відомо, що навчанням Аїші займалася Лілія, однак моя молодша сестричка доволі розумна.
– Будь ласка, дайте мені папір і ручку, щоб написати листа! А також, будь ласка, скажіть, де знаходиться гільдія шукачів пригод! Я буду дуже вдячна за допомогу!
З цими словами, вона ще раз вклонилася.
Вона знала, як говорити «будь ласка», коли зверталася до когось по допомогу. Так, вона справді розумна дівчинка.
– Тобі потрібно тільки це? У тебе є гроші?
– …У мене немає грошей!
– Хіба тебе не навчали, що потрібні гроші для того, щоб купити папір і річку, а також для того, щоб надіслати лист?
Було важливим з малечку навчати дитину важливості грошей. Сумніваюся, що Лілія пропустила таку важливу деталь, навіть якщо були речі, яким не варто навчати дітей, поки вони не стануть старшими.
– Мама навчила мене, що якщо така дівчинка, як я, погляне на когось з благанням в очах і скаже «Я хочу надіслати листа татові», то мені не доведеться витрачати гроші.
Ох, Лілія, ну і негідниця. Ти навчаєш доньку… використовувати жіночу чарівність як зброю?
Коли я задумався над цим, то зрозумів, що дії і слова Аїші виглядали доволі сценічними. Ні, серйозно, чого її навчає Лілія?
– Я вже довгий час намагаюся зв’язатися з батьком, але люди в замку кажуть «ні» і не дозволяють мені надіслати йому листа!
Я вже чув, що Лілію утримували. Тепер я дізнався, що ні їй, ні Аїші не дозволяли надсилати листи. Можливо, справа тут дійсно серйозна? Коли Бог Людей використав слово «врятувати», я подумав, що це була ситуація, в якій Пол ставав рогоносцем.
– Крім твого батька… більше нема нікого, до кого б ти могла звернутися по допомогу?
– Нема!
– Наприклад, знайома твоєї матері – синьоволоса дівчина, яка трохи старша за тебе…? Або, можливо, у тебе є старший брат? – ніби випадково запитав я.
Аїша нахмурилася. Вона виглядала невдоволеною. Але чому?
– У мене є старший брат, але…
– Але?
– Я не можу попросити його про допомогу.
Чому?! Хіба не твій старший брат кілька хвилин тому блискуче допоміг тобі?!
– Ч-чи не могла б ти назвати мені причину?
– Причину! Звісно! Мама детально розповідала мені про брата.
– Ага.
– Але все це звучало абсолютно неймовірно! – продовжила Аїша. – Наприклад, що він міг використовувати магію середнього рівня у віці трьох років і став магом води святого рівня у п’ять років. А потім, на додачу до всього, у віці семи років він навіть став домашнім вчителем доньки володаря регіону! Я ні за що в житті в це не повірю! Це точно брехня!
Що ж, я не міг звинувачувати її за недовіру.
– Але, можливо, якщо ти зустрінешся з ним, то побачив, що він насправді хороший хлопець…?
– Неможливо!
– Ч-чому?
– У нас вдома була маленька скринька, якою мама дорожила. Вона завжди казала мені не торкатися її і не зазирати всередину, тому я запитала чому. Мама сказала, що там було дещо справді важливе для мого брата.
Маленька скринька… Якщо подумати, мені здалося, що я раніше чув від Пола щось подібне.
Аїша вела далі:
– Одного разу, коли мами не було вдома, я крадькома зазирнула до скриньки. Як думаєте, що було всередині?!
– Н-не знаю, що?
– Трусики. Дівочі трусики. Невеликого розміру. За моїми підрахунками, вони належали чотирнадцятилітній дівчині. Це не мало сенсу, у нашому домі не було нікого такого віку. Я навіть всерйоз розглянула варіант, що старший брат насправді був сестрою, але трусики для нього були надто великими. Тому підходила лише одна особа. Вони належали домашній вчительці мого старшого брата. Моєму старшому брату було лише чотири або п’ять років, а він уже вважав чимось важливим трусики старшої дівчини.
Підрахунками? Так, хвилинку. Ця дитина була надто розумною для свого віку. Що за чорт? Їй було лише п’ять чи шість, правильно? Чи не занадто великий розрив між нею і дітьми такого ж віку?
– Але це може бути непорозумінням, правда? – припустив я.
– Ні, я ніби ненароком розпитала про це маму. Схоже, мій брат робив усе, що йому хотілося. Наприклад, підглядав за тою дівчиною, коли вона купалася, або спостерігав за тим, як мій батько і його дружина любляться. Мама намагалася приховати це, але… у мене немає жодних сумнівів. Мій брат – збоченець!
Збоченець! Збоченець! Жодних сумнівів, мій брат – збоченець! І ще раз, збоченець!
Так, досить! Моя ментальна стійкість уже на нулі!
– О-он воно що, виходить, твій брат збоченець. Справді проблема, ха-ха-ха…
Хоча це була моя провина, але я ніколи не очікував, що могло статися щось подібне… Прокляття. Тепер мені сталося зрозуміло, чому Бог Людей сказав мені не називати справжнє ім’я. Ось для чого потрібно було прикриття.
– До речі, пане Лицарю, яке ваше справжнє ім’я?
– Це таємниця. На вулицях мене називають «Хазяїном Заріза», – я відповів, зберігаючи крутий і спокійний вираз обличчя.
Краще зачекати трохи перед тим, як розповісти їй правду про те, що я її старший брат. Зараз вона ставилася до мене як до збоченця.
– О-о… Хазяїн, так? Як чудово! То ви можете використовувати магію виклику або щось таке?
– Ні, я можу контролювати лише двох лютих собак.
– Он як, це дивовижно! – Аїша дивилася на мене блискучими очима. Ніби цуценя.
Цуценя, яке обманювали. Ох, від цього в мене трохи боліло серце. Але у такій ситуації нічого не можна було зробити. Якби я відкрив правду і сказав, що я її старший брат, Аїша могла б мене не послухати. Однак, здається, вона готова дослухатися до слів Хазяїна. Отже, мені потрібно приховати свою справжню особистість, допоки я не зможу круто врятувати Лілію. Після цього Аїша подивиться на мене з повагою. А вже після цього можна розповісти їй правду, і вона більше не буде вважати старшого брата збоченцем.
– Гаразд, я врятую твою маму!
– Га? – коли я сказав це, Аїша поглянула на мене широко розплющеними очима. – А-але…
– Залиш це на мене!
Ось так ми з Аїшею познайомилися. Вона мала про мене найгірше враження, але не настільки погане, як у Норн, що бачила, як я бив нашого батька. Зараз Аїша вважала мене збоченцем через трусики Роксі, але колись вона зрозуміє, що іноді людям потрібно за щось триматися.
Однак виникло питання, чи здатні діти її віку прирівнювати зберігання чиїхось трусиків до збочення? Вона була не настільки дорослою, щоб пов’язувати спідню білизну із сексуальним бажанням. Для початку Аїша навіть не досягнула такого віку, щоб зрозуміти, що взагалі таке «сексуальне збудження»… Невже хтось навчав її подібних речей? Кожен, хто навчав мою маленьку сестричку дивним речам, буде покараним.
– До речі, Хазяїне.
– Так?
– Звідки ви дізналися моє ім’я?
Ту частину, де я відчайдушно шукав виправдання, поки не побачив на формі вишите слово «Аїша», краще пропустити.
Після цього ми з нею трохи поговорили. Аїша розповіла мені про те, що сталося за останні два роки. Хоча вона не могла пояснити деякі деталі, через що історія виходила дещо плутаною, я зрозумів суть.
Виходило, що їх з Лілією перемістило до королівського палацу цієї країни. Ясна річ, що там заарештували підозрілих осіб, які раптово з’явилися нізвідки. Лілія намагалася пояснити ситуацію, але чиновники вирішили тримати їх обох у палаці. Аїша не розуміла в чому справа, але їй було відомо, що з якоїсь причини їм забороняли надсилати листи.
Здавалося, що з Лілією не робили нічого поганого. Принаймні не робили такого, що могло б залишити помітні сліди. Хто знав, що відбувалося вночі, поки Аїші не було поряд? Лілія досягнула того віку, коли її краса почала тьмянішати, тому навряд чи справа дійшла до сексуального насильства.
Було зрозуміло, чому раптова поява людини викликала підозри й арешт… Але зараз, коли після переміщення минуло два з половиною роки, це вже здавалося трохи дивним. Невже Лілія за весь цей час не змогла залагодити це непорозуміння? Мали бути ще якісь факти, про які я нічого не знав.
Виходило, що у такій ситуації Аїша спробувала надіслати Полу листа з проханням про допомогу. Однак вона заблукала і подумала, що зможе дістатися до гільдії, слідуючи за шукачем пригод. Очевидно, що це був я. Навіть подумати не міг, що ситуація буде такою.
Аїша жодного разу не згадала Роксі. Невже вона не намагалася допомогти Лілії? Ні… Можливо, ця погана ситуація не стала гіршою лише тому, що Роксі допомагала за лаштунками.
У будь-якому разі зараз я міг лише чекати на відповідь Роксі. Бог Людей сказав мені надіслати їй листа. Тепер, коли я це зробив, решта частин головоломки повинна стати на свої місця.
– Ой, то ви прибули сюди аж з Континенту Демонів? – Аїша, схоже, хотіла більше дізнатися про мене.
– Так, я теж потрапив у той випадок з переміщенням в регіоні Фіттоа.
– А чим ви займалися до цього?
– Я був домашнім вчителем. Навчав магії панночку знатного роду.
– Справді? А де?
– Роа, – відповів я.
– Там був і мій брат! Можливо, ви колись навіть проходили повз одне одного!
– Т-так. Звісно, така можливість крихітна, як кристалик солі, була…
Схоже, Аїша багато чого вивчила у Лілії. Загальний здоровий глузд, етикет, мудрість, яка допомагала у повсякденному житті, таємниці покоївок тощо. Мені було цікаво, чи могла вона все це розуміти у такому юному віці, але принаймні Аїша розуміла це на такому рівні, щоб досить зрозуміло пояснити це мені. У неї доволі розвинута навичка говорити для її віку. Можливо, вона просто вдавала, що поводиться як доросла, але вона все одно була розумною. Без жартів.
Хоча вона була юна, але володіла здатністю вбирати все, чого її навчали, як губка. Цікаво, що буде в майбутньому? Чи зможу я зберегти свою гідність старшого брата?
– Раз ви навчали панночку знатної родини, то, можливо, ваш роботодавець був знайомий з тою сім’єю, в якої працював мій брат. Ви щось про нього чули?
– Н-ні, боюся, я про нього нічого не знаю.
– О, ясно. Я хотіла запитати про те, яке у вас враження склалося про мого брата.
– Ем, до мене лише доходили чутки, що юна панночка з родини володаря регіону була жорстокою і некерованою.
У цю мить в мене виникло бажання розповісти трохи про те, що відбувалося зі мною в той час, але я стримався. Вона пізніше все одно дізнається, що я її старший брат. Я б не хотів, щоб вона зрозуміла, що я навмисно намагався покращити власну репутацію, прикидаючись кимось іншим.
Після цього Аїша розпитувала мене про Континент Демонів, тому я детально розповів про нього. Я хвилювався, що, можливо, мені не буде про що говорити з дитиною такого юного віку. Але, на диво, нам не бракувало тем для розмови. Можливо, це пов’язано з високими мовними навичками Аїші. Тому я цілком щиро насолоджувався першою справжньою розмовою з молодшою сестрою.
Через кілька годин Аїша заснула, ймовірно, через втому.
Змучені Еріс і Руїджерд повернулися після заходу сонця. Коли я запитав їх про ситуацію, вони сказали, що пішли до нетрів для збору інформації, багато чого сталося, в тому числі і бійка.
Відбувалася чергова сварка? Вони виглядали вибачливими, але в цьому не було нічого нового. Я не збирався розпитувати їх про деталі. Всі робили помилки. Я теж їх робив. Поки ми прикривали одне одному спини, все добре.
Я розповів їм, що зустрів Аїшу в місті, і про те, що Лілію утримували в замку. А також про те, що багато речей у цій ситуації здавалися мені підозрілими. Ділячись з ними інформацією, я сказав, що хотів би тримати своє справжнє ім’я в таємниці від Аїші. Наполягаючи, що дуже важливо приховувати мою справжню особистість.
– Чому ти так уникаєш цього? – запитала Еріс.
– Схоже, хтось розповів їй неправдиву інформацію про мене. Тому я вирішив показати свою круту сторону, щоб виправити її уявлення про мене.
– Гм. Я думаю, що ти крутий таким, як є.
– Еріс… – почувши ці приємні слова, я спробував усміхнутися їй, як хороший хлопець.
Але Еріс смикнулася і відступила на крок.
– Ух… чому ти так моторошно усміхаєшся, коли я тебе хвалю?!
Схоже, коли я усміхався як хороший хлопець, то справляв моторошне враження. Це мене трохи шокувало. Хто-небудь, будь ласка, подаруйте мені нове обличчя…
– Але раз така ситуація, то ходімо атакувати замок! – вигукнула Еріс, сповнена мотивації прямо зараз іти в атаку.
– Давно я не брав штурмом замок… – навіть Руїджерд підняв спис, ніби був готовий діяти в цю ж мить.
Я поспішив зупинити їхній шал.
– Ні-ні, поки що зачекаємо відповіді на лист.
Еріс виглядала незадоволеною, коли почула мої слова. Як і завжди, вона просто хотіла дати волю своєму дикому норову. Звичайно, простіше було б обійтися без хитрощів і прямо атакувати замок, щоб викрасти Лілію. Але це могло спричинити проблеми для Роксі, а я б хотів мати можливість прямо дивитися їй в очі, коли ми зустрінемося.
Для початку потрібно детально дізнатися, що відбувалося. Це точно не тому, що я хотів зустрітися з Роксі абощо.
На цьому день завершився.
☆☆☆
Наступного дня, коли годинник майже пробив полудень, до таверни прийшов лицар. Обладунок людини нагадував ті, які носили вчорашні солдати, що намагалися схопити Аїшу, але був кращої якості. Я примусив інших зачекати в кімнаті, а сам спустився вниз, щоб поспілкуватися з лицарем.
– Ви пан Рудеус?
– Так.
– Мене звати Джинджер Йорк, я належу до гвардії сьомого принца королівства Шірон.
Мене це дещо здивувало: що тут робив представник королівської гвардії? Однак Роксі займалася навчанням принца, тож все було нормально, так?
– Радий зустрічі. Я – Рудеус Ґрейрат.
Лицарем була жінка, і вона прийшла одна.
Вона беземоційно дивилася на мене, коли представлялася і вклонялася. Я відповів їй поклоном в аристократичному стилі. Насправді я не знав, яка відповідь була б доречною, але вирішив, що поки я висловлюю щирість, цього має вистачити.
– Пані Роксі просить вас прийти. Ви не проти, щоб я супроводжувала вас до королівського палацу?
Вона жодним словом не згадала про події, що сталися напередодні. Я не приховував обличчя, коли відбувалася та ситуація, але, здавалося, мене не впізнали.
– …
Почувши запитання про супровід, я завагався. Що мені робити з Аїшею? Якщо я візьму її з собою, вони б негайно зрозуміли, що це я напав на тих солдатів. Можливо, я даремно стріляв у них кам’яною кулею. Гаразд… я вирішив залишити її у таверні. Спочатку я звернуся до Роксі по допомогу, а потім поясню ситуацію і належним чином попрошу вибачення.
Прийнявши таке рішення, я сказав Аїші ні за яких обставин не виходити з кімнати і попросив Еріс і Руїджерда подбати про її захист.
Оскільки я збирався зустрітися з Роксі, то запевнився, що виглядаю пристойно. Волосся було зачесаним назад, а я носив звичну мантію. О, точно, я мав би взяти з собою коробку цукерок, правильно? Ми давно з нею не бачилися, що мені взяти на зустріч з наставницею?
Зазирнувши до своєї сумки для інструментів, я побачив на дні дуже непопулярну фігурку Руїджерда. Якщо подумати, то в одному з листів Роксі згадувала, що бачила свою фігурку. Було б цікаво показати їй статуетку Руїджерда і розповісти, що насправді це моя робота.
– Ти дуже ретельно готуєшся, – прокоментувала Еріс.
– Минуло багато часу відтоді, як я бачив свого учителя.
– …Ти ж збираєшся мене належним чином познайомити з ним, так?
– Так, звичайно. Я обов’язково зроблю це, коли все буде вирішено.
Я обмінювався репліками з Еріс, поки закінчував з останніми приготуваннями.
– Ти впевнений, що все буде добре, якщо ти підеш один? – стурбованим голосом запитав Руїджерд.
Коли я був один, то часто втрапляв у халепи, тому я розумів його хвилювання.
– Жодних проблем. Якщо щось станеться, я прилечу сюди.
Звичайно, це була фігура мови. Я більше ніколи не зроблю чогось такого, що призведе до перелому ніг.
– Хазяїне… – сказала Аїша.
– Не хвилюйся. Просто залиш це на мене.
Вона виглядала стурбованою, тому я погладив її по голові. Аїша міцно стиснула губи і кивнула.
Яка хороша дівчинка.
На чолі з лицаркою Джинджер ми прямували до королівського палацу. Удвох ми досить швидко рухалися узбіччям головної вулиці, заповненої кінними екіпажами. Головна вулиця була звивистою, з купою випадкових виїздів, занадто вузькими, щоб ними вільно могли їхати карети. Я припустив, що це був контрзахід на випадок нападу ворога. Я чув, що у провінції Міно в Японії також були такі звивисті вулички.
– …
Джинджер здавалася досить небагатослівною людиною, тому я не говорив без потреби. Однак коли я ставив їй запитання, вона відповідала. Лицарка поводилася завжди ввічливо.
– Гаразд, далі! – раптом енергійний голос розрізав повітря, я поглянув у той бік. – Колись вона була лицарем країни Вашава. Це рабиня, що підходить для бою! Дещо зухвала, але дуже вправна! Почнемо з трьох золотих монет!
Площа з ринком невільників виходила на головну дорогу. Там, на високій платформі, ніби на підставці, стояв ряд рабів. Було троє людей і один звіролюд із кролячими вухами. Двоє чоловіків і двоє жінок. Всі оголені до пояса. Навіть здалеку я бачив, як блищала їхня шкіра. Можливо, їх намастили чимось, щоб вони виглядали привабливіше.
Упевнений, що представник того племені звіролюдів був з Великого лісу. У мене не було ні грошей, ні якихось зобов’язань допомагати, але я трохи нахмурився. Хоча я звів брови, але відчував, як від погляду на груди жінки з Вашави, ворухнувся мій маленький друг знизу.
Мені здалося дивним, що він не реагував на Аїшу, але, схоже, з ним було все добре.
Я чув, як торговець, що стояв біля раба, пояснював речі, але не міг розібрати подробиць. Ймовірно, він говорив про переваги кожного раба, наприклад, походження і здібності. Через кілька хвилин голоси, що лунали з натовпу, стали голоснішими. Ішов аукціон.
Якби Лілії з Аїшею не пощастило, вони б могли опинитися разом з тими рабами. Навіть можна сказати, що їхня нинішня ситуація доволі непогана, якщо порівнювати з тими, хто стояв на платформі. Однак я не міг сказати цього напевно.
Коли я повернувся, то побачив, що Джинджер дивилася на ринок невільних з похмурим виразом. Вона відповідала за підтримку порядку в цій країні. Можливо, її бентежило, що подібна справа відбувалася так відкрито.
– Мені здавалося, що ринок невільників зазвичай розташовувався глибше у місті, – сказав я, починаючи розмову.
В інших містах ринки невільників знаходилися у більш віддалених місцях. Рабство саме по собі не вважалося чимось поганим у цьому світі, але це був перший раз, коли я бачив, щоб невільників продавали відкрито на головній вулиці.
– Це так. Такі аукціони зазвичай проводяться глибше у місті.
– Сьогодні якась особлива дата чи щось подібне?
– Ні. Учора в місці, де зазвичай розташований ринок невільників, сталася бійка між шукачами пригод. Оскільки те місце стало непридатним для користування, ринок тимчасово перенесли сюди.
Бійка на ринку невільників, га? Еріс і Руїджерд сказали, що вони вчора взяли участь у бійці. У мене виникло відчуття, що між цими подіями був якийсь зв’язок, але якщо я якось згадаю про це, то можуть виникнути проблеми.
– Перепрошую, – сказала Джинджер і, схопивши мене під руки, підняла. – Так буде краще видно.
– О, дякую.
Вона дала мені кращу точку для огляду ситуації. Джинджер була дуже уважною. У неї звичайне лице, тож її не можна назвати красунею, але вона приділяла увагу деталям, тому точно знайде собі хорошого чоловіка.
– Коли був натовп, пані Роксі також стрибала на місці, намагаючись роздивитися краще.
– Справді?
– Так. Але коли я підняла її так, вона мала складний вираз обличчя.
Я спробував уявити цю сцену. Роксі підстрибувала зі словами «Я не можу роздивитися», тоді Джинджер, яка не могла просто стояти і дивитися, підкорилася своїм добрим намірам і підняла наставницю. Після цього на обличчі Роксі з’явився роздратвоаний вираз і вона сказала «Будь ласка, постав мене».
– Ви вже піднімали її так раніше? – запитав я.
– Так, вона розлютилася і сказала негайно поставити її.
Як і очікувалося.
– А як ви її тримали?
– Як? Так само, як зараз вас.
Прямо зараз вона тримала мене під пахвами.
– На що це було схоже?
– Як я вже сказала, – Джинджер повторила, – у неї був складний вираз обличчя і вона сказала негайно опустити її на землю.
Я хотів дізнатися, як відчувалася шкіра під пахвами Роксі… Що ж.
– Будь ласка, поставте мене, – сказав я. – Ходімо швидше.
Все одно там не відбувалося чогось такого вже цікавого. Все, що я бачив, це рабів на продаж, які стояли у залізній клітці.
Ми повернули до королівського палацу і закрокували швидше.
– Чим моя вчителька займається у палаці? – запитав я Джинджер, подумавши, що знайшов спільну тему для розмови.
– Зазвичай вона займається навчанням принца, але коли у неї є вільний час, вона бере участь у тренуваннях для солдатів і лицарів.
Здається, щось подібне Роксі писала в листі, який надіслала мені, коли я був у Роа.
– А, так, я чув, що ви проводили тренування, що імітували бій з магом?
Згідно з листом, Роксі використовувала магічні заклинання, поки солдати билися одне з одним, їхнє завдання полягало в тому, щоб навчитися відбивати магічні заклинання. Така підготовка під час тренувань дозволила б їм уникнути смерті за подібних обставин на справжньому полі бою.
– Саме так. Ми всі фехтувальники середнього рівня у Стилі Бога Води, але завдяки пані Роксі ми навчилися відбивати магічні заклинання мечами.
Тепер стало зрозуміла, як вчорашній солдат зміг відбити кам’яну кулю. Мене дещо приголомшило те, що звичайний солдат зміг захиститися від моєї атаки, але, коли я дізнався, що сталося це завдяки навчанню Роксі, то відчув невелике задоволення.
Далі ми трохи поговорили про Роксі. Наприклад про те, як потепліло у серцях солдат, коли вони побачили, як зблідло обличчя Роксі, коли вона підпалила килим під час уроку магії. Або, як вона з блідим обличчям проковтнула зелений перець, що входив до її їжі, цілим, без розжовування.
– Я також чула про вас, пане Рудеусе, – сказала Джинджер.
– Справді? Щ-що вона говорила про мене?
– Вона сказала, що ви були генієм, який з юного віку міг безмовно користуватися магією.
– Учителька сказала таке?
– Пані Роксі часто хвалилася вами. Вона говорила, що відчувала, буцімто не підходила для того, щоб навчати когось вашого рівня.
– Хе-хе, – засміявся я. – Це перебільшення.
Поки говорили, ми прийшли до палацу. Він був досить великим. Звичайно, не таким великим, як палац Кішірісу в Лікарісі чи Білий Палац у Мілішіоні. Він був приблизно такого ж розміру як маєток батьків Еріс. Іншими словами, все це королівство такого ж розміру, як прикордонний регіон королівства Асура. Як і очікувалося, королівство Асура – дивовижне.
– …
– Дякуємо за вашу службу!
Джинджер злегка кивнула охоронцеві біля воріт. Вона сказала, що входила до королівської гвардії, а тому, схоже, мала вищий статус за звичайного солдата.
– Сюди, – сказала Джинджер, коли я спробував продовжити рух прямо.
Вона повела мене вбік. Ми обігнули замок і пройшли через щось схоже на чорний хід. – Перепрошую. Головний вхід лише для аристократів.
– Он воно що.
За чорним входом було щось схоже на гауптвахту. У кутку стояли два довгих, схожих на парти, столи, за ними зібралося кілька солдатів, які розважалися грою в карти. Щойно вони побачили Джинджер, то негайно піднятися і виструнчилися.
– …
– Дякуємо за вашу службу!
Джинджер знов легенько кивнула і попрямувала вглиб кімнати. Я пішов за нею, спостерігаючи за чоловіками краєм ока.
– Пані Джинджер, ви важлива людина?
– Серед лицарів я займаю приблизно 12 місце…
Дванадцяте місце? Мені важко було сказати високо це чи ні. У цій країні, мабуть, сотні лицарів, тож, якщо рахувати разом з ними, рейтинг виходив зовсім не низьким.
– Сюди.
Джинджер вела мене все глибше і глибше у палац. Мені здалося, що її кроки ставали дедалі обережнішими. Ми не піднімалися жодними сходами, вона вела мене коридором, аж поки не зупинилася перед кімнатою десь глибоко у центрі палацу.
Цікаво, це кімната Роксі? Місце було розташовано в жахливо тихому місці, але це цілком відповідало її вподобанням.
– …
Джинджер поглянула на те, що я мав при собі, і протягнула руку.
– Перепрошую, але передайте мені ваш посох та інші речі.
– О, звісно.
Це було люб’язно з її боку, взяти на себе роль швейцара.
Вона взяла мої речі, а потім стукнула кулаком по дверях.
– Це Джинджер. Я привела з собою пана Рудеуса.
– Заходьте, – відповів чоловічий голос.
Перш ніж я встиг щось запитати, Джинджер негайно відчинила двері і жестом показала, щоб я зайшов. Я слухняно пішов у кімнату.
– Охо… це Рудеус, га?
Переді мною сидів самовпевнений хлопець. Коли він зарозуміло відкинувся на спинку крісла, то виглядав як маленька бочка. У нього був не тільки маленький зріст, але і короткі кінцівки. Він нагадував суміш гобіта і дворфа. Єдине, що у нього було великим, голова, яка ніби належала дорослому чоловіку. Його обличчя нагадувало мені японських отаку з минулого життя, від чого в мене виникало відчуття, що я його знав. Однак цього хлопця складно назвати гарним.
З обох боків від хлопця були покоївки. Одна з них виглядала знайомою, а інша – ні. Нехай незнайомка буде називатися покоївка A. Їй було десь біля тридцяти, вона виглядала досить звичайною. А покоївка B виглядала так само, як Лілія. Точніше… це і була Лілія.
Минуло п’ять років, тому вона виглядала трохи старшою, ніж я пам’ятав. У цьому не було нічого дивного, враховуючи, що вона пережила не один рік стресових ситуацій, викликаних випадком з переміщенням.
– Мґхм?!
Лілія сиділа на стільці. Навколо неї були намотані мотузки, а в рот був вставлений кляп.
Я ніде не бачив Роксі.
– Га? Що за…? – я розгублено озирнувся.
Я думав, що Роксі буде тут і пояснить мені, що відбувалося.
– Скинути його.
Коли пролунав голос хлопця, підлога під моїми ногами зникла.
☆☆☆
Перш ніж я встиг зрозуміти, що відбувалося, я опинився всередині магічного кола.
Коли хлопець дав сигнал, підлога під моїми ногами зникла і я упав у яму. Мені знадобилося кілька секунд на усвідомлення ситуації. Зараз я був у маленькій кімнатці, розміром у шість татамі. На підлозі було намальоване магічне коло, що випромінювало слабке світло.
Я негайно спробував використати магію. Оскільки я впав униз, то вирішив скористатися земляним списом для того, щоб піднятися.
– …Га?
Однак магія не подіяла. Я спробував ще раз, використавши трохи більше магічної сили, щоб створити земляний стовп біля своїх ніг, але нічого не вийшло. Дивно. Я відчував, як магія витікала з мого тіла. Схоже, це була робота магічного кола навколо мене.
– Бар’єр, га…?
Коли я протягнув руку до краю магічного кола, то торкнувся чогось, схожого на стіну. Я спробував ударити її, але вона навіть не похитнулася. Я не міг вийти з кола.
Однак я не відчував паніки. Можливо, мій розум ще не повністю усвідомив ситуацію.
– Ґяхахаха! Твої спроби марні! Абсолютно марні! Це магічне коло – бар’єр королівського рівня, зроблений для того, щоб схопити Роксі! У тебе жодних шансів вирватися з нього!
По сходах у кутку кімнати спустився той пухлий хлопець, якого я бачив ще мить тому. Він зупинився переді мною з широкою посмішкою на обличчі і переможно задер голову, відхилившись назад.
– А ти?
– Мене звати Пакс. Пакс Шірон!
Пакс? А, сьомий принц. Що він збирався робити, захопивши Роксі у бар’єр, де вона більше не зможе використовувати магію? Ні, хвилинку, у листі вона згадувала, що він схожий на мене. Я був джентльменом. А раз так, він збирався зробити щось дуже джентльменське. Джентльменський акт насильства.
– Кухуху. Мені подобається вираз твого обличчя, Рудеусе Ґрейрате.
Побачивши вираз мого обличчя, він розреготався.
Я глибоко вдихнув і натягнув покерфейс. Заспокойся. Просто заспокойся.
– Тож мене заманили у пастку? Зрозуміло. Я готовий офіційно попросити вибачення за вчорашній напад на солдатів. Але перед цим, будь ласка, покличте сюди Роксі. Я був колись її учнем, тож вона може підтвердити мою особу. Далі я зможу звернутися до адвоката і після офіційного суду…
– Роксі тут нема.
Роксі тут не було.
– Що…? – його слова приголомшили мене більше, ніж я очікував.
Роксі не тут. Це означало, що бога тут не було. Хіба Бог не існує?
Ні, дурниці. Хіба великий математик Ейлер не стверджував, щоб Бог існував? Хіба за велінням Катерини II він не запропонував блискучий доказ того, що Бог існував?
Бог існує. Я міг особисто довести його існування.
– Ні, Бог є.
– …Що? Бог? – на обличчі Пакса з’явився ошелешений вигляд.
Правильно. Бог існував. Жодних сумнівів. Якщо ні, то це – священна війна. Вперед! Чи це культ Міліса, чи щось інше, але я готовий мати справу лише з тими, хто готовий стояти за свої переконання до останнього.
– Хм, то ти зараз молишся Богу? Правильне рішення, хоча воно тобі нічим не допоможе.
– Згоден, – тепер, коли я заспокоївся, настав час закінчити з жартами. – Отже, судячи з того, що ти сказав раніше, Роксі більше не перебуває в цій країні?
– Правильно! Ти будеш приманкою, щоб заманити її сюди!
– Якщо ти маєш на увазі, що вона збирається проковтнути мене, то я був би не проти… – недбало відповів я, намагаючись ретельно обдумати ситуацію.
Тобто, Роксі більше не була в цій країні, але цей хлопець хотів заволодіти нею. Чому? Чи був він причиною її втечі?
Поки я думав над цим, Пакс кинув такі слова:
– Я був здивований, коли побачив лист. Навіть подумати не міг, що коханець Роксі приїде в цю країну!
– Що?! У Роксі є коханець?!
Серйозно?! Вона нічого не писала про це.
– Хмм? Тобто, це не ти? – запитав Пакс.
А, то він мене прийняв за коханця Роксі.
– Та це просто смішно! Немислимо! Я – негідний учень, між нами неможливі такі стосунки! – я похитав головою.
Насправді я був дуже щасливий через те, що він зробив таке припущення. До того щасливий, що мені хотілося звиватися від радості. Звиватися, як рідкісний північний олень. Звиватися, як жива людина всередині металевого монстра. Але я стримав себе.
– Гм, навіть якщо ти не її коханець, вона все одно прийде за своїм учнем.
– Справді? – запитав я.
– Звісно. Можливо, Лілія надто мало підходила на роль наживки, але ти, учень, якого вона так хвалила, Роксі точно прийде! І коли вона прийде, це буде кінець її життя як жінки. Вона проведе решту життя як моя секс-рабиня! Я примушу її народити мені п’ятьох спадкоємців!
Чи не зарано було сьомому принцу, у якого досить віддалена перспектива посісти трон, говорити про спадкоємців від секс-рабині?
Хм, були в мене певні сумніви щодо цього.
– Даруй. Можу я дещо запитати?
– Що? А, так. Перший раз я візьму її прямо на твоїх очах! А коли я робитиму це вдруге, то відріжу тобі голову і побачу на обличчі Роксі справжній відчай!
Охох, цей хлопець перебував у полоні диких ілюзій.
– Поки я не приїхав сюди, то ні слова не чув про Лілію, тож… звідки Роксі дізнається, що я потрапив у полон?
Пакс раптом зупинився.
– Гмм… Роксі неймовірно талановита, я впевнений, вона якось дізнається.
Ага, розумію. Роксі справді чудова. Можливо, вона зможе знайти інформацію, яку не міг знайти я. Щоправда, ймовірність цього була дуже низькою.
– Але чи не краще буде повідомити цю новину світу?
Звичайно, я не хотів, щоб Роксі зґвалтували. Але, якщо він це зробить, то інформація може дійти до вух Пола.
– Хмф, я на це не куплюся! Ви перебуваєте під захистом високопоставленого дворянського роду з Асури! Якщо вони дізнаються, що ви з Лілією потрапили до полону, то я наживу собі ворогів з Бореасів, правильно?
– Наживеш…?
Гм. Щось у цьому було дивним. Гадаю, якби старий Саурос дізнався, що я потрапив у полон, то він би спробував мені допомогти… Але до чого тут Лілія?
– Лілія теж багато разів намагалася надіслати листа! Ніби я дозволю їй покликати на допомогу!
Чому він не дозволив Лілії надсилати листи, якщо його метою було заманити сюди Роксі?
А, ясно. Він – ідіот, так?
– Ні, я сумніваюся, що вона прийде, якщо новина про полон не розійдеться або якщо ми не напишемо листа про допомогу.
– Ха! Ви навіть говорите однаково!
Ні, серйозно, у цього хлопця була дивна логіка.
– Крім того, – сказав Пакс, – я можу прямо передати цю інформацію Роксі!
– Можеш? – з сумнівом запитав я.
– Я шукаю її два роки, але досі не знайшов! Але колись я знайду її! Вона виділяється, куди б не пішла!
Ну, те, що вона виділялася, не означало, що він колись її знайде… Це дивно, я пригадую, Роксі писала, що цей хлопець схожий на мене. Що у нього був талант. Невже Роксі мала про мене таке погане враження?
Якщо так, то це справді засмучувало.
– Хе-хе, схоже, ти здався. Мені начхати можеш ти чаклувати безмовно чи ні – у тебе немає шансів проти мене!
Хм, я не збирався програвати цьому хлопцю! Я зиркнув на нього.
– О, мені подобається цей погляд. Він змушує мене тремтіти. Постарайся зберегти цей стан до самого кінця. О, я з нетерпінням чекаю на це. Роксі, сподіваюся, ти скоро з’явишся… – Пакс говорив, як маленький хлопчик, що жадав уваги. Він піднявся сходами і зник в отворі на стелі.
Жодних шансів, що вона з’явиться…
– Хей, хто сказав, що ти можеш витягнути кляп з рота Лілії?
– Перепрошую, але здавалося, що вона хотіла щось сказати.
– Це не тобі вирішувати!
– Ваша Високосте, будь ласка. Мені байдуже, що ви зробите зі мною, але помилуйте пана Рудеуса…!
– Стулися! Я не хочу нічого чути від такої старої карги, як ти!
– А-а-а!
Разом з голосами згори долинув різкий звук ляпаса. Отвір зверху був відкритим, тому я все добре чув. Він що, щойно дав ляпаса Лілії?
– Ви ще досі не знайшли Аїшу?!
– Ваша високосте, ми докладаємо усіх сил, щоб її знайти!
– Грх. Як виглядає той тип, що її вкрав?! – до мене долетів роздратований голос Пакса.
Очевидно, мова йшла про вчорашній день.
Оце вже було погано. Я не приховував свого обличчя, тож, скоро, вони все зрозуміють. У листі я ще і написав таверну, де зупинився… Хоча навіть якщо вони зрозуміють, то у таверні були Руїджерд та Еріс. Я був упевнений, що поки Руїджерд там, він зможе щось з цим зробити. До того ж навички Еріс зробили їй неабияку репутацію.
– Згідно зі звітом, це був великий м’язистий чоловік, який називав себе Лицарем Тіньового Місяця. Він стрибав з даху на дах і реготав як збоченець.
– Якщо він так виділяється, то чому його досі не спіймали?! Чорт, від вас усіх жодної користі!
– Так, ваша високосте! Прошу вибачення!
Агов, стривайте! Пане солдате, хвилинку! Доповідайте, як слід! Яка частина мого тіла велика і м’язиста? Хоча, ні, можливо, цей неточний звіт зробили з добрими намірами. Може, так вони намагалися допомогти Аїші втекти. Зрештою ті солдати не виглядали поганими людьми. Гаразд, хороша робота, солдате!
– Також у звіті повідомили, що лист був розірваний і викинутий.
– Вона може написати той лист скільки завгодно разів!
– Навіть високопоставлені дворяни не будуть вживати якихось заходів через лист дитини. Чи не варто забути про неї?
– Ні-ні-ні! Шукайте її! Чи тобі начхати, що буде з твоєю родиною?!
– …Кх! Я негайно відправлю пошукову групу!
Хтось побіг. Враховуючи розмову, то, чи означало це, що когось з сім’ї Джинджер взяли у заручники?
– Хмм. Киньте Лілію до звичного місця!
– Так, пане!
– Пане Рудеусе! Я обов’язково вам допоможу!
– Стулися! Ніби я дозволю тобі це зробити!
– А-а!
– Гм. Ти теж знала Роксі, га? Я знесу голові і тобі на очах тієї нахабної жінки!
Лясь! Почувся ще один різкий удар, а далі звук, ніби щось тягнули по підлозі.
– Ха, Рудеусе! Я ніколи тебе не випущу!
Почувши цей голос, я підняв очі і побачив мерзотну посмішку на обличчі Пакса. Зустрівшись зі мною очима, він зник з поля зору. Через кілька секунд отвір, крізь який я упав, накрили кришкою. Я залишився у тихій кімнаті з магічним колом, яке слабко світилося.
– Хуу…
Я був дещо приголомшений. Я мав би відчувати злість через те, що Лілію ударили, але, на диво, я не відчував, щоб усередині піднімався гнів. Можливо, через те, що нинішня ситуація виглядала до абсурду комічною. Чи, може, через те, що Бог Людей уже сказав мені, що Лілія буде врятована?
А може справа в тому, що Пакс хотів Роксі, наскільки б спотвореними не були ці почуття? Якби вона мене відкинула, я міг би закінчити так само, як і він.
Ні, це було не те. Справа була в тому, що він був схожим на мене. На мене з минулого життя. Тому, мабуть, я більше відчував збентеження, ніж гнів.
– Що ж, гаразд…
У будь-якому випадку, я зрозумів загальну ситуацію. Якщо коротко, Пакс був тим, хто схопив Лілію. Причину для утримання можна було придумати яку завгодно. Ну, наприклад, сказати, що вона була шпигункою з іншої країни. А після того, як принц вислухав розповідь Лілії, він почав думати, що вона якось пов’язана з Роксі, тож у його голові виник план. Використати Лілію як приманку, зв’язатися з Роксі і заманити її сюди.
Побоюючись роду Ґрейрат, він тримав усе в таємниці. Однак навіть якби королівство Асура дізналося, що Лілію тримали в полоні, вона всього лише покоївка, тому б нічого особливого не сталося. Приховування інформації і те, що вони не могли знайти Роксі, стало причиною, чому Лілію так довго утримували.
Лілія намагалася звернутися по допомогу до Пола, але принц не дозволив надсилати листи. Ось чому Аїша втекла з палацу, щоб спробувати надіслати звістку, але вона зазнала невдачі, а її лист порвали.
Однак дивним було те, що солдати з якоїсь причини подали неправдивий звіт, щоб допомогти їй втекти. Вони ненавиділи принца чи була якась інша причина? Схоже, хтось із родини Джинджер був взятий у заручники. Можливо, інші солдати опинилися у схожій ситуації?
І я влетів точнісінько в центр цієї павутини. Однак я написав листа Роксі, як і сказав мені Бог Людей. Тому, мабуть, це мало бути так, правильно? Не потрібно панікувати. Я зробив все, як і було сказано.
…Ні, стривай.
Чи справді я зробив усе, як було сказано? Наприклад, я представився солдатам Лицарем Тіньового Місяця. Бог Людей порадив мені назватися Аїші «Хазяїном Заріза». Проте чи не мав я і солдатам назватися Хазяїном?
Це була не єдина потенційна помилка. Те саме стосувалося і листа. Я думав, що все гаразд, якщо я не називатиму свого імені, але, можливо, якби я не написав його на листі, все не закінчилося б так? Якби принц подумав, що я просто якийсь знайомий Роксі, можливо, розмова пройшла б якось спокійніше?
Лайно. Тепер я справді відчув, що все зіпсував.
Ні, все добре. Все ще було добре, так? Ситуація досі перебувала в межах очікуваного, правда?
Я занервував. Поки що я вирішив знайти таємний шлях для втечі.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥