Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc, Kirito Kun.
Розділ 5. Третій принц
Привіт. Мене звати Рудеус, і раніше я був самітником.
Сьогодні я розповім про безплатну квартиру в королівстві Шірон. Нульова застава. Нульова орендна плата. Це однокімнатна квартира, стіни якої зроблені з міцного і товстого каменю. До переваг цього місця не входить харчування і природне освітлення. Також тут немає ліжка, а відсутність туалету означає, що доведеться використовувати старомодний спосіб – сцяти у штани. Отже, тривале перебування у цьому місці, безсумнівно, призведе до серйозних захворювань. Але оренда справді низька! Бо жити тут можна безплатно.
Ба більше, безпека тут на високому рівні. Лише погляньте на цей міцний бар’єр! Доки ви залишаєтеся всередині, ваша магія буде зводитися нанівець, і ви не зможете вибратися! Навіть якщо шукач пригод рангу A, як я, ударить по ньому з усіх сил, він навіть не поворухнеться. Не мало значення наскільки майстерно ви вмієте тікати з в’язниці, з цього місця вам буде непросто втекти.
Гаразд, це вже вдруге, коли я скористався цим жартом, тому вистачить.
Я не можу вибратися звідси. Хто-небудь допоможіть мені. Руїджерде, поквапся і врятуй мене! Врятуй мене, Руї!
Я почувався як принцеса Піч, що чекала, коли прийде Маріо.
Цілий день я намагався зняти бар’єр. Результати розчаровували. Оскільки я був усередині бар’єру, то не міг використовувати магію, тобто я практично нічого не міг зробити. Я намагався вдарити невидиму стіну, стерти магічне коло на підлозі і підстрибував, намагаючись досягатися до стелі, що була на висоті майже чотирьох метрів. Я намагався зробити все, що міг, але, по суті, так нічого і не зробив.
Я міг би принаймні ударити посохом по стелі, але, на жаль, я віддав усі свої речі Джинджер. Я взяв їх не багато, однак, можливо, серед них знайшлося б щось корисне.
Стосовно магії, то я спробував багато заклинань, але всі спроби закінчувалися провалом. Подібно до головного героя шьонена, я вирішив, що раз цей магічний бар’єр поглинає магічну силу, то я вивільню якнайбільшу кількість і таким чином знищу його! Однак не було жодних ознак, що цей план спрацював. Магія виходила, але не набувала форми. Я не міг скористатися нею, щоб викликати зміни навколо. Здавалося, що це можливо, але не виходило. Це нагадувало ситуацію з використанням запальнички на сильному вітрі. Був газ, була іскра, але вогонь не з’являвся. Або з’являвся, проте сильний вітер негайно його гасив.
Він сказав, що це магічний бар’єр королівського рівня? Дивовижно.
– …
Коли я зрозумів, що не можу вибратися сам, мене охопило нетерпіння. Зараз я перебував у ситуації, коли не міг зробити нічого в разі надзвичайної ситуації. Наприклад, якби Роксі не пощастило опинитися тут або вона намагалася зробити все можливе, щоб допомогти мені і через це потрапила в пастку Пакса, я б не зміг їй допомогти. Я міг би лише благати, щоб вона покинула мене тут. Або, наприклад, якби з якоїсь причини спіймали Еріс, я б нічим не міг зарадити. Якби Руїджерд опинився поряд, я б просив його про допомогу. В іншому варіанті, мені б знову довелося благати, щоб Еріс кинула мене тут.
Також Пакс міг передумати і вирішити, що йому достатньо мене як заручника, а інші не потрібні і так прийде до висновку, що потрібно убити Лілію… Що ж, у такому випадку у мене не буде іншого вибору, як кричати.
Хотів би я думати, що все буде гаразд, але я не дотримувався поради Бога Людей слово у слово. Можливо, я вже вийшов за межі. Але оскільки мова йшла про Бога Людей, то існувала ймовірність, що він передбачив це. Однак його порада говорила, що будуть врятовані Аїша і Лілія. Про інших він нічого не говорив.
Ні, він дав мені пораду, щоб заслужити мою довіру… Важко було повірити, що в ній був прихований якийсь інший сенс. Але навіть так… неприємні думки кружляли у голові.
Чорт. Мені потрібно швидко тікати.
Цікаво, скільки часу минуло, поки я пробував вибратися? Я почувався виснаженим. Це був перший раз за довгий час, коли я використав стільки магії.
Бар’єр залишався непорушним.
Ця пастка була розрахована на Роксі. З неї не так просто вибратися…
– Хуу… зроблю невелику перерву…
Тут не було годинника, а я не бачив сонця, тому моє відчуття часу зробилося розпливчастим. Я зголоднів. Мій шлунок бурчав уже деякий час. Невже той принц забув про їжу? Ні, можливо, в цьому був сенс. Він планував давати мені мало їжі, щоб моє тіло перетворилося на тонку і ламку гілку. Таким чином принц буде ще більш збудженим, коли покаже Роксі, яким я став. Тоді їжа буде раз на день, га? Це страшенно неприємно, враховуючи, що моє тіло продовжувало рости.
Я не знав, що робити… Я не міг вирватися звідси силою. Можливо, мені потрібно ще подумати над цим. Як тікали з в’язниці люди з мого минулого світу? Вони прикидалися хворими або вмираючими, так? Можливо, вони тимчасово знімуть бар’єр, щоб впустити лікаря або цілителя. Ні, також був варіант, що вони могли залишити мене помирати. Все-таки в їхніх руках два заручники. Якби я був голлівудською зіркою, то одним ударом крізь ґрати нокаутував охоронця, що наближався до моєї камери, і вкрав би ключі. На жаль, тут таке було неможливим.
…Які ще методи залишалися? Все, що мені потрібно, вибратися з бар’єра. Коли я зможу користуватися магією, то ситуація буде іншою.
Можливо, хорошою ідеєю буде прикинутися покірним. Сказати Паксу щось таке:
«Послухай, старший, насправді мені давно не подобалася Роксі. Хе-хе-хе-хе! Взагалі, я знаю, де її батьки! Як щодо того, щоб ти зробив це прямо перед ними, старший?»
Якби я сформулював це так, він би попався на гачок, га? Він здавався повним придурком…
Ні, краще від цього відмовитися. Хай який я був, але це неможливо навіть для мене. Я міг скільки завгодно топтатися по власній гордості, але в мене язик не повертався сказати щось погане про Роксі.
Топ… Топ…
Я нервував, аж раптом до моїх вух долинули звуки. Кроки. Хтось наближався. Невже це Пакс прийшов перевірити, як у мене справи?
Топ…
Кроки зупинилися прямо наді мною. Незабаром вони поновилися, перетнули кімнату і почали лунати зі сходів.
– Ага, все, як сказала Джинджер.
Сходами спустився незнайомий чоловік. Але я з першого погляду міг сказати, що він, ймовірно, був членом королівської родини. Принаймні про це говорив його одяг чорного кольору, вкритий золотою вишивкою. Це виглядало розкішно і дорого. Гадаю, йому було близько двадцяти. Обличчя парубка нагадувала Пакса, але мало овальну форму, виразні вилиці, на які нижньою частиною спиралися окуляри. Він був вищим і худішим. Іншими словами, цей парубок нагадував типового книжкового хробака в темних окулярах з аніме.
– Я – Заноба Шірон, третій принц королівства Шірон, – суворо сказав він.
Третій принц? Отже, це був старший брат Пакса.
– Радий зустрічі з вами, – відповів я. – Я Рудеус Ґрейрат.
– Хм.
– Що привело вас сьогодні сюди?
– Хм, – Заноба перебільшено кивнув і показав сумку в руці.
Я вже десь її бачив. Точно – це була моя сумка! Заноба поставив сумку на підлогу й обережно дістав дещо з середини. Це була фігурка воїна зі списом – фігурка Руїджерда.
– Де ти взяв фігурку демона? – запитав він, поставивши її біля магічного бар’єра. – Відповідай. Я чув від Джинджер, що ти приніс її сюди.
Його тон був дуже вимогливим.
Фігурка демона. Я приніс її без жодної зайвої думки, але, можливо, носіння фігурок демонів тут вважалося за носіння ідолів фальшивого бога. Фігурка Роксі не мала жодних помітних ознак демонічної раси, але в Руїджерда був коштовний камінь на лобі, тому з першого погляду ставало зрозуміло, що він демон.
Як я мав на це відповісти…? Принаймні я впевнений, що не повинен говорити, що це моїх рук робота.
– …Я випадково купив її, коли подорожував Континентом Демонів.
– Ага! Я знав, що це робота демонів! Гаразд, де ти її купив? Як виглядав продавець? Ти знаєш, хто це зробив?!
Ого, він був справді зацікавлений у цьому. Його очі сяяли.
– Х-хто знає… – відповів я. – Мені сподобалося, як вона виглядає, тому я купив її. Але я не знаю жодних подробиць про…
– Що?! – окуляри Заноби виблиснули.
У цьому було щось дуже моторошне. Його очі, це очі людини, що раніше вбивала.
– А, т-точно! Торговець, коли продавав мені фігурку, сказав, що поки вона в мене, я можу не боятися нападу Супердів. Потрібно просто показати їм цю фігурку і говорити як заклинання, що «Руїджерд любить дітей», «Руїджерд любить дітей» і тоді представники племені Суперд будуть ставитися до тебе, як до давнього друга. Навіть можуть обійняти за плечі і сказати «Привіт, брате!» і тому подібне.
– О так! Це воно! Що ще?! Що він ще сказав?!
– Е, що я буду благословенний хорошим здоров’ям і дітьми. А щ-ще, покращу свої навички у фехтуванні?
– Ні, ні, не це! Ти хочеш сказати, що фігурка була створена кимось, хто тісно пов’язаний з племенем Суперд, так?!
Я не був упевнений, що це було якось пов’язано. Єдиний Суперд, якого я знав, був Руїджерд. Чи був я тісно пов’язаний з ним? Ну, в цьому світі було багато тих, хто не хотів мати з Супердами нічого спільного, тож, так, у певному сенсі я був глибоко пов’язаний з ними.
– Що ж, схоже, існує велика ймовірність, що вони мали одного творця…
Заноба протягнув «Хммм», піднявши фігурку і покрутивши її в руках. Нарешті він знову поставив її на землю з глухим стуком і знову потягнувся до сумки. Єдине, що там залишилося, змінний одяг на випадок надзвичайної ситуації…
– Скажи мені, ти впізнаєш цю фігурку?
З сумки він дістав фігурку Роксі. Заноба поставив її на підлогу і сів позаду.
– Цю фігурку демона знайшли п’ять років тому на ринку…
Заноба поклав руку на підборіддя і з захопленням подивився на фігурку.
Коли я спробував використати фігурку Руїджерда для пропаганди, то дізнався, що фігурки демонів були заборонені через вплив культу Міліса. Я припустив, що Заноба хотів засудити людину, яка їх створила, але він не виглядав дуже злим.
– Її знайшов мій брат. Коли він побачив фігурку, то сказав, що вона дуже схожа на Роксі, що в той час була нашим придворним магом, і негайно купив її у торговця на ринку.
– …Була вашим придворним магом «в той час»? – уточнив я, виділивши голосом останні три слова.
– Хм? А, так. Здається, ти не знаєш, але Роксі Міґурдія вже покинула цю країну. Вона більше не могла терпіти домагань мого брата і втекла.
Ні, я вже чув про це від Пакса. Але тепер ситуація трохи прояснилася. Отже, вона втекла через сексуальні домагання?
– Як саме ваш брат намагався подружитися з нею в сексуальному плані?
– Подружитися в сексуальному плані…? Він крав її спідню білизну і підглядав, коли вона купалася.
Серйозно? Як жахливо. Таких людей потрібно суворо карати. Наприклад… розбити їхній комп’ютер битою. Або примусити його жити під одним дахом з юною панночкою, що на кожному кроці може завдати смертельного удару. Його потрібно роздягнути догола, кинути у в’язницю й облити холодною водою. Ба більше, я хотів би особисто викликати земляний спис і поцілити йому прямо в дупу. Товстий спис у формі конуса.
Ні, от серйозно. Невже він справді вважав, що міг красти трусики Роксі і робити щось таке…? Ні, це було неприйнятно. Це вчинок, який не заслуговував на прощення. Неважливо, що він був принцом, він все одно повинен відрізняти що добре, а що погано. Не дивно, що Роксі втекла.
…Хвилинку. За цією логікою виходило, що, можливо, причина того, чому Роксі припинила бути моїм домашнім учителем, полягала у моїх вчинках, так?
– Найважливіше, що стосується цих фігурок… – сказав Заноба, поплескавши фігурку Роксі по плечу.
Правильно, краще залишити цю гнітючу тему позаду. З такою думкою, я серйозно кивнув.
– Я маю слабкість до фігурок. Я збираю їх з усього світу… – почав Заноба. – Це єдина фігурка, чийого творця і місця походження я не знаю. Мені відомо, що зробили її зі скелястої породи, але вона твердіша і важча за кам’яні матеріали, якими користуються дворфи. Наразі у нашому світі немає технології, щоб так точно могла обробити настільки твердий камінь… Наприклад, подивися на цей посох… навіть для найвмілішого дворфа буде дуже складно так точно вирізати цю деталь з такого твердого каменя.
Сказавши це, Заноба показав на посох, який фігурка тримала в руках.
Такі складні і тонкі деталі, як посохи, легко ламалися. Щоб компенсувати цей недолік, я зробив багато проб і помилок. Як нагороду за мої старання, мені вдалося створити дещо дуже міцне і довговічне. Спис для фігурки Руїджерда зроблений з такого ж матеріалу. Але для того, щоб його зробити потрібно багато магії, велика концентрація і час. Точніше, щоб зробити один сантиметр, знадобиться цілий день.
У результаті всіх моїх зусиль, я зміг створити щось, що не ламається і не згинається. Можна сміливо говорити, що це плід моїх зусиль. Я присвятив багато часу вдосконаленню цієї техніки, тому мені було приємно чути, коли її хвалили.
– Щось таке неймовірне продавалося всього за п’ять золотих монет Асури. Я б заплатив за це сто золотих монет. Люди, що живуть у місті, такі нерозбірливі та грубі, що нездатні оцінити справжню цінність цього предмета. Щоправда, ціна могла бути такою низькою через те, що це фігурка демона. Якби хтось з лицарів храму Міліса дізнався, що в тебе є така фігурка, тебе б звинуватили в єресі. Навіть титул принца Шірон не врятував би. Вони б стратили тебе за те, що ти поклоняєшся Богу-Демону. Може бути багато причин, чому фігурку продавали за такою низькою ціною.
Заноба приклав руку до чола і знизав плечима, ніби відчуваючи роздратування.
Стратять? Очевидно, що лицарі храму абсолютні фанатики…
– Я вже якийсь час шукав творця цієї фігурки. Мені байдуже, навіть якщо я зв’яжуся зі служителем Бога-Демона, однак я хочу поговорити з тим, хто зробив її. І тут у моїй кімнаті раптово з’явилася Лілія. Це сталося наступного дня після втечі Роксі.
Хм. Отже, вони випадково розминулися.
– Лілію схопили солдати і в силу різних обставин, вона потрапила в руки Пакса. Однак серед її речей дещо було, – сказав Заноба, знову потягнувшись до сумки і діставши звідти коробку. Я ніколи не бачив цю коробку, розміром з кулак. – Я не міг не дивуватися, чому вона з такою обережністю носила її, ніби це було щось цінне. Але подивися уважніше.
Заноба відкрив коробку, щоб я добре її бачив.
У складках м’якої тканини щось лежало. Він дістав її. Усередині лежала вирізана дерев’яна підвіска. Мені здалося, що я вже десь бачив це дерево. Підвіску, схоже, вирізали вручну, недоліки у виконанні говорили, що це робота когось недосвідченого.
– Це… підвіска?
– Хм, підвіска неважлива, – з цими словами Заноба затиснув її між пальцями і поклав на сумку.
Його рухи були дуже витонченими. Але що він мав на увазі, коли говорив, що підвіска неважлива?
У цей момент я впізнав тканину, в яку була загорнута підвіска.
– Отже, про ці трусики… – сказав Заноба піднявши і розтягнувши їх.
Біла тканина, що мала форму бейсбольної хоумплейт. Жодних сумнівів, вони належали Богу (Роксі).
Ці трусики були предметом мого поклоніння.
– Лілія сказала, що збиралася надіслати це на твій десятий день народження.
Отже, підвіска була просто камуфляжем. Заноба уже дійшов висновку, що справжньою цінністю була тканина. Можливо, спочатку Лілія планувала надіслати лише трусики, але зрозуміла, що це було б дивно, надіслати щось подібне на день народження, тому додала підвіску.
Але, на жаль, предмет мого поклоніння був ретельно випраний. Оливкова олія першого віджиму Роксі була змита, тому трусики втратили божественність. Бога в них більше не було, натомість вони були наповнені щирістю Лілії…
– І щ-що з цими трусиками? – запитав я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.
Заноба кивнув, нахилившись уперед, став на карачки і заговорив.
– Перш ніж говорити про трусики, дозволь я розповім тобі про цю фігурку.
Він торкнувся пальцями до фігурки Роксі так, ніби це було щось дуже цінне.
А потім заговорив.
О так, він почав говорити… Його слова нагадували нескінчений потік. Він говорив довго, а на його обличчі весь час був вираз екстазу.
– По-перше, подивися на фігурку спереду. На перший погляд, це звичайний маг з посохом напоготові. Але це відчуття руху! Поглянь, як мнеться тканина. Я ніби наяву бачу момент, коли вона виставляє одну ногу вперед і піднімає посох. Як тонко вловлений момент. Далі поглянь на зап’ястя і на краї рукавів, а також на щиколотки, які видно з-під краю мантії! Оголена лише невелика частина шкіри. Небагато, але в цьому є крапля еротичності. З того, що ми бачимо, стає зрозуміла, що дівчина-чаклунка худорлява, а її гнучка фігура ховається у складках мантії. Хоча її одяг такий вільний, але це – хехехе – помітно!
– По-друге, подивимося на неї ззаду. У такому мішкуватому одязі зазвичай не можна побачити контури тіла. Однак фігурка ступила ногою вперед, тому тканина натягнулася і можна побачити ледь помітні лінії її сідниць. Маленькі сідниці. Якщо ти побачиш подібне в реальності, то навряд чи подумаєш, що це еротично. Однак те, як у цій мішкуватій мантії виділяється лінія сідниць, надає еротичності! Саме це примушує тебе хотіти побачити більше. І насправді ти можеш це зробити. Якщо зняти цю частину, що тримає мантію, то можна побачити невинну форму її спідньої білизни. Ба більше, ця дівчина не носить ліфчика. Враховуючи, що у Роксі маленькі груди, це було правильним рішенням.
– А тепер, якщо повернути фігурку, можна побачити, що вона прикриває лівою рукою груди. І тут можна подумати, яка дивина, адже ще мить тому вона стискала лівою рукою посох. Але якщо поглянути на мантію, стає зрозуміло, що ліва рука досі прикріплена до нього. Саме так. У цієї фігурки три руки. Одна видна, коли на фігурці одягнута мантія, а друга помітна, коли фігурку роздягають до спідньої білизни. Цей маленький трюк об’єднує дві фігурки в одній. Воістину геніально. Зазвичай фігурки зі змінним одягом означають, що поза залишається фіксованою. Однак прихована під одягом рука додає більшої свободи в позах.
– Але це ще не все. Тепер поглянь на неї збоку. Коли на ній мантія, то вона стоїть з прямою спиною, а нога виставлена вперед. Однак коли ти знімаєш мантію, виявляється, що вона чомусь нахилена вперед, ніби намагається приховати груди і все тіло. Побачивши цю деталь, поглянь на її обличчя. Цей вираз обличчя, коли вона одягнута в мантію, надає їй гідного образу. Але зараз вона виглядає так, ніби відчайдушно намагається приховати ніяковість.
– Той, хто це зробив, розумів, що враження, яке справлятиме фігурка, змінюватиметься разом з одягом. Ось чому вираз обличчя залишився тим самим. Цей предмет найвищої якості. Звичайно, є моменти, які неможливо порівняти з тонкими навичками дворфів. У кращому випадку це можна назвати роботою любителя. Однак ця фігурка знаходиться далеко за межами того, на що здатні ці грубі дворфи!
Я не пропустив жодного слова. Більшість людей були б приголомшені таким потоком слів, але я був творцем цієї фігурки. Я слухав уважно і був цілком задоволений його словами. Зрештою з такою пристрастю говорили про те, що створив я. Я просто не міг не почуватися щасливим. Звичайно, він мав рацію. Я вклав усі навички, якими володів у той час, у створення фігурки Роксі. Попри те, що це була робота любителя, кожен, хто поглянув би уважніше, зрозумів би потенціал. Я був задоволений, що він помітив найменші деталі, над якими я працював… Однак дечого бракувало. Це була причина, чому фігурка прикривала груди рукою.
– Га? – Я озвучив те, що усвідомив: – Родимка під пахвою зникла.
– Гм? – відреагувавши так, Заноба повернув фігурку Роксі. Далі він сказав: – А, ти говориш про ту чорну цятку під рукою? Я подумав, що це погіршує красу фігурки, тому прибрав її.
Його голос звучав байдуже.
Я завмер від цих слів. Моє тіло заціпеніло, а очі розширилися.
– В-ви прибрали її…?
– Так. А той факт, що ти знаєш про цю деталь, означає, що тобі щось відомо про цю фігурку, так?
Я проігнорував ці слова:
– …Поверніть трохи фігурку.
– Перед цим дай відповідь на моє запитання.
– Я сказав, поверніть, – я сказав таким холодним тоном, що сам здивувався.
Заноба смикнувся, цикнув крізь зуби і повернув фігурку так, як я сказав.
– Отут зупиніться і погляньте ще раз під цим кутом. – Я примусив його припинити повертати фігурку на тій точці, де він міг ледве побачити місце, де раніше була родимка. – А тепер подивіться на положення руки.
– Про що ти говориш?
– Не ставте запитань, просто дивіться.
Я бачив, що Занобу дратував мій різкий тон. І все ж він слухняно подивився на фігурку. Він був досить серйозним типом.
– Бачите, вона не повністю прикриває, так?
– …Гм?
Я продовжив:
– Можна сказати, що її рука не зовсім дотягується, правильно?
– …А, – тихо видихнув Заноба.
Схоже, він нарешті зрозумів, чому вона прикриває груди рукою. У цьому світі не існувало поняття «18+», але він нарешті зрозумів, чому я вирішив не показувати чарівні маленькі груди Роксі.
– Тепер розумієте, чому вона прикриває груди, але не ховає родимку?
– Ні… це… це неможливо…! – Заноба затремтів.
Саме так. Це була причина, чому я зробив родимку такою помітною. Оскільки її соски не можливо було побачити, наступним, що найбільше виділялося, була родимка. Тож я підкреслив її збентеження через те, що вона не може приховати і те, і те. Іншими словами, найсексуальнішою деталлю фігурки була саме родимка.
– Я-я… цього не зрозумів… я осквернив… це творіння…!
Очі Заноби зробилися порожніми, а тіло почали зводити судоми. З рота пішла піна. Чи не була його реакція дещо перебільшеною?
– Ну, це всього лиш родимка. Її легко повернути назад. То що там з трусиками?
– Т-трусики… такі ж самі, як на фігурці…
Мій погляд перебігав з трусиків на фігурку і назад. Я зрозумів, що спідня білизна на фігурці була такою ж, як і колишній об’єкт поклоніння. Он воно що. Коли я створював фігурку, то використовував спідню білизну, яку добре знав. А раз Лілія збиралася подарувати їх мені, то це нормально подумати, що я маю з цим щось спільне. До речі, у той час Роксі мала ще чотири пари трусиків, всі вони відрізнялися деталями. Схоже, вона стежила за модою.
– То ось у чому справа. Гаразд, що ти хочеш, щоб я розповів тобі про цю фігурку?
Що ж, більше не було сенсу приховувати це. Заноба, очевидно, дбайливо ставився до фігурки, тож, мабуть, він не збирався віддавати мене в руки лицарів храму.
– О-о-о-о-о! – Заноба раптом усі тілом впав на землю. Пролунав чіткий стук. Це мене шокувало. – То це ви, пане, створили цю фігурку!
Чого він почав повзати переді мною? Я уявлення не мав, що відбувалося. Єдине, що я знав, так це, яка чудова Роксі.
– Як і очікувалося від учня Роксі, мага води королівського рівня! Ви створили цю фігурку за допомогою магії, так?!
Агов, чому ти сказав ім’я Роксі без належної поваги? Для тебе вона пані Роксі!
– Мій пане, я щодня дивлюся на ваше творіння. Щоразу, коли я дивлюся на фігурку, то відкриваю для себе щось нове і моя повага до вас тільки зростає. Будь ласка, дозвольте мені називати вас «майстром»!
З цими словами він підповз рачки і спробував поцілувати моє взуття, але на шляху був бар’єр, тож Заноба скрикнув, коли стукнувся об невидиму стіну. Він нагадував одного з тих одержимих фанатів, які борються за найновіші випуски на третій день літнього Комікету. Він був схожим на людину, що була рабом своїх бажань і нехтувала своєю гордістю та гідністю.
– Ґааах! Чому тут бар’єр? Хто посмів його тут поставити! Майстре! Будь ласка, дозвольте мені поклонитися вашим богоподібним рукам! Будь ласкаааааааааааа!
Ось так у мене з’явився трохи стрьомний учень.
Я зустрічав подібних людей у минулому житті. В основному це відбувалося онлайн і я не міг назвати їх друзями. Але тепер я зрозумів… То ось які обличчя були у тих людей. Але мені це на руку. Мабуть, це було те, що передбачив Бог Людей. Мене мали відвести до замку, де я потрапив би у пастку, познайомився з цим хлопцем, налагодив з ним стосунки і з його допомогою втік звідси.
Гаразд! Я вже бачив фінішну пряму!
Я надав своєму обличчю вираз Будди і сказав:
– Мій учню. Десь у кімнаті має бути магічний кристал, що підтримує цей бар’єр. Знайди його і знищ!
– Зрозумів, майстре! Як тільки я це зроблю, будь ласка, передайте мені свої знання про виготовлення фігурок!
– Якщо ти цього не зробиш, тебе відлучать від церкви. А я більше ніколи не дозволю тобі називати мене «майстром», – сказав я.
– Так, зрозумів! – енергійно відповів Заноба.
Він почав обшукувати цю кімнату, а потім перейшов до кімнати нагорі, і повзав по підлозі так, ніби був тарганом.
Минула година. Єдине, що виявив Заноба, це дірку у кришці, якою закривали отвір в стелі, розміром трохи меншим за аркуш формату A4. Схоже, Пакс планував через неї закидати мені їжу. Гаразд, з цією частиною розібралися, але що він планував робити з екскрементами і хворобами, які я міг отримати? Чи він планував використати щось, від чого я б утратив свідомість, а далі прибрав би бар’єр?
Ні, потрібно бути чесним, швидше за все, він навіть про це не думав. Пакс був тим хлопцем, який вважав, що догляд за улюбленцем зводився до того, щоб погодувати його і не більше.
Хай там що, якби знайшовся спосіб зняти кришку, то я міг би втекти через отвір у стелі. Стеля була високо, але я був упевнений, що зможу вилізти, якщо хтось скине мотузку. На жаль, важка кам’яна плита, яка виконувала роль кришки, була настільки міцно закріплена, ніби її хтось приварив. Мабуть, на ній було намальоване ще одне магічне коле.
Схоже, це набір. Зламати буде складно.
– Ваша високосте, хіба серед ваших підлеглих немає нікого, хто знався б на бар’єрах?
– У мене немає підлеглих!
– Справді? Але навіть у Пакса є королівські гвардійці…
– Останнього я обміняв на фігурку Роксі! О, це була чудова угода!
Отже, цей хлопець теж був довбнем. Крім того, що в біса було не так з цією країною, якщо вони могли так продавати своїх охоронців?
– Гаразд… тепер я зрозумів.
– О, справді? Як і очікувалося від вас, майстре!
– Правильно. Якщо ти так і продовжуватимеш, то тебе таки відлучать.
– Щоооо?!
Мого дещо стрьомного учня можуть відлучити надзвичайно швидко… Але, ні. Я не збирався втрачати помічника, якого мені пощастило отримати.
– Змінимо умови. Якщо ти допоможеш мені вибратися, я зроблю тебе своїм учнем, коли звільнюся.
– О, так! Мені це цілком підходить! Ще трохи, почекайте ще трохи! Я зараз же зламаю стелю кулаком!
– Не будь таким безрозсудним.
Я поквапився зупинити Занобу, коли він стиснув кулаки, люто зиркнувши на стелю. Вираз на його обличчі був серйозним. Він виглядав так, ніби збирався бити кришку доти, доки його кістки не будуть зламані вщент. Було у ньому щось небезпечне.
Заноба якийсь час метушився, а потім підняв очі, ніби щось усвідомив.
– Майстре, хто створив цей бар’єр?
– Ем, судячи з розмови, це був сьомий принц Пакс.
– Гм, тепер, коли я згадую про це, Джинджер говорила щось про це…
– Тобто, ти не чув деталей? – запитав я просто для уточнення.
– Не зовсім, моя голова була забита фігурками.
– О, – сказав я, – зрозуміло.
Схоже, цей принц спілкувався з Джинджер. Мабуть, вона робила щось за лаштунками… А це означало, що в неї були власні проблеми з Паксом. Заноба сказав, що прийшов сюди, бо Джинджер розповіла про мене. Іншими словами, вона хотіла, щоб ми з ним зустрілися. Мабуть, побачивши фігурку Руїджерда, Джинджер подумала, що у нас з Занобою схожі захоплення. Але чому вона хотіла отримати прихильність такої ненадійної людини, як цей принц?
Я цього не розумів.
– Тоді, майстре, це означає, що я просто повинен зробити щось з Паксом?
– Гм? Так, схоже на те.
Заноба на мить задумався, а потім тихим голосом, через що його попередня поведінка задалася брехнею, сказав:
– Чудово. Будь ласка, потерпіть трохи.
Здається, він щось задумав. Але цей принц здавався трохи дурнуватим, тож я був упевнений, що він зробить щось небезпечне.
– Цей… Перш ніж щось робити, порадься з кимось. Наприклад, із Джинджер. Або зі мною.
– Ха-ха-ха! Майстре, ви надто хвилюєтеся! Спокійно, залиште це на мене.
– Агов, постривай! Куди ти йдеш? Послухай мене! Що ти збираєшся робити?!
Заноба лише засміявся і піднявся сходами.
– Та ти жартуєш…
У цей момент я був абсолютно впевнений, що накоїв біди. Я примусив цього принца, в якого навіть слуг не було, зробити крок рівнозначний тому, щоб сунути палицю в осине гніздо. Я був упевнений, що станеться найгірше. Мене охопило передчуття лиха.
От чорт, я мав просто попросити його принести мені трохи їжі.
Однак незабаром я зрозумів, що повністю помилявся. Я цілковито неправильно оцінив людину на ім’я Заноба Шірон. Якщо подумати про ту ситуацію, то, ймовірно, хід подій був вирішений у той самий момент, коли Заноба дізнався, що я був творцем фігурки.
Принцеса Тоадстул Піч (англ. Princess Peach Toadstool, або спрощено Піч (англ. Peach — персик) — персонаж відеоігор, створена Сігеру Міямото для компанії Nintendo. Відома в першу чергу як діва у біді у серії ігор про Маріо. До кінця 1996 року за межами Японії була відома як Принцеса Тоадстул. Принцеса вигаданого Грибного Королівства, в якому відбувається дія більшості ігор серії Маріо. (Вікіпедія)
Комікет (яп. コミケット), відомий також як Comic Market (яп. コミックマーケット) — найбільший ярмарок манґи орієнтований на творчість початківців манґак.
Проводиться 2 рази на рік у Токіо, Японія. Перший Комікет був проведений 21 грудня 1975 року, в ньому взяли участь близько 32 додзінсі-гуртків і близько 650 відвідувачів. Зараз ця подія збирає близько півмільйона осіб. (Вікіпедія)
Бейсбольна хоумплейт:
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥