РБ. Том 6. Розділ 7

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули тут.

Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tzvilgerforc, Kirito Kun.

Том 6. Розділ 6.

Розділ 7. День, коли народилася моя сестра-покоївка

Ми були у таверні маленького містечка королівства Шірон. Саме тут наші дороги розходилися, одна вела до королівства Асура, а друга – до Святого Королівства Міліс. У цьому місці я мав розлучитися з Лілією та іншими.

Я сидів за столиком навпроти Лілії.

– Саме так! Ру… тобто, Хазяїн справді неймовірний! Якби він підійшов серйозно, то міг повністю затопити ліс, а потім заморозити його!

– Ти говориш про магію, так? Це неймовірно!

– Звичайно! У мене є навіть більш дивовижні історії, ніж ця. Хочеш почути?

– Так, будь ласка, розкажи мені!

Крізь вікно долинули голоси Еріс та Аїші. Еріс вихвалялася досягненнями Хазяїна. Гірко усміхнувшись, я перевів погляд на Лілію, що сиділа навпроти мене. Раніше ми говорили з нею про те чи інше, але… як мені тепер підступитися до неї?

Поки я розгублено міркував над цим, Лілія скористалася можливістю, щоб заговорити першою.

– Дозвольте мені ще раз подякувати вам, пане Рудеусе. Я навіть висловити не можу наскільки я вдячна за те, що ви врятували мені життя не раз, а вже двічі.

– Будь ласка, не переймайся про це, – сказав я. – Цього разу я нічого не зробив.

– Ні, я чула, що ви, пане Рудеусе, вловили тінь інформації про нас і зробили все можливе, щоб відвідати Шірон.

Сказавши це, Лілія низько схилила голову.

Усе, що я зробив, це дотримувався поради Бога Людей. Після цього я нічого суттєвого не зробив. Ба більше, навіть потрапив у пастку і сам потребував допомоги. Якби після цього всього я ще мав нахабність вимагати вдячності, то мені варто було скористатися цим для того, щоб досягнути більшого у минулому житті.

– Будь ласка, спрямуй цю подяку Руїджерду й Еріс. Саме вони доклали всіх зусиль, щоб все закінчилося гладко.

– Я трохи поговорила з ними, – сказала Лілія, – але вони розповіли мені, що це частина вашої стратегії…

– Це не була моя стратегія.

– …Якщо ви наполягаєте на цьому, пане Рудеусе, – після короткого мовчання сказала вона.

Лілія виглядала незадоволеною, але це не було так, ніби я говорив їй називати чорне білим.

Якийсь час ми сиділи в тиші.

– Чи не говорить… – почала Лілія, визирнувши у вікно, – іноді Аїша образливих речей?

– Звичайно, ні… Вона така чудова дівчинка. Жодна звичайна дитина не може діяти настільки продумано у шість років.

Що ж, були певні моменти. Але про це краще мовчати. Я ж не міг говорити за інших людей.

– Але вона не така чудова, як ви… За останні кілька років я намагалася навчати її якомога більше, але навіть зараз вона надто дурна, щоб зрозуміти, наскільки ви чудовий, пане Рудеусе.

– Це трохи занадто називати її дурною.

Крім того, в мене була перевага у вигляді спогадів з минулого життя. Я розглядав можливість, що молодша сестра може бути такою самою, як я. Але коли я запитав Аїшу про існування таких речей як телевізори і мобільні телефони, вона просто дивилася на мене пустим поглядом. Моя молодша сестра була звичайним генієм. Гени Пола, як виявилося, були дивовижними.

– Пане Рудеусе, що ви думаєте про Аїшу? – раптово запитала Лілія, ніби це питання щойно спало їй на думку.

– Га? Я вже говорив, вона чудова.

– Я не про це. Я говорю про її зовнішність.

– Гадаю, вона гарненька.

Лілія продовжила тиснути:

– Вона моя дочка. Як думаєте, чи будуть в неї великі груди, коли вона виросте?

Га? Груди…? Ні, хвилинку. Мене не цікавлять груди молодшої сестри. Крім того, про що взагалі йде мова?

– Пане Рудеусе, якщо ви плануєте їхати до Асури, то, будь ласка, візьміть з собою Аїшу. Я повинна повернутися до господаря, але Аїша може піти з вами, так?

– Чи можу я запитати, чому? – рефлекторно запитав я.

– Я завжди навчала Аїшу, що в майбутньому вона буде служити вам.

– Схоже на те.

– Я навчала її всього, що знаю. Зараз вона ще маленька, але через кілька років у неї буде тіло, яке подобається хлопцям.

Тіло, яке подобається хлопцям?

– Стривай. Вона ж моя молодша сестра, розумієш?

– Я знаю, що пан Рудеус любить жінок.

Знає, га? Що ж, тоді гаразд. Однак на відміну від мого минулого життя, мені стало некомфортно, коли Лілія говорила про Аїшу так, ніби вона була вишуканою стравою, приготованою для того, щоб я її з’їв. Але я мав ще дещо сказати.

– Але ж їй лише шість років, так? Вона у тому віці, коли повинна бути з батьками.

– …Якщо ви наполягаєте на цьому.

Лілія виглядала розчарованою, але я був упевнений, що не сказав нічого поганого. Аїша ще юна. Хіба їй не краще залишатися з батьками? Це лише мої почуття, як японця у минулому житті, але дітям, поки вони маленькі, краще бути з обома батьками. Принаймні повинен бути хтось один, бо це дуже прикро, коли не було жодного.

– Я розумію. Це правда, що Аїша ще незріла. Я не можу дозволити, щоб хтось такий неосвічений супроводжував вас.

– Будь ласка, тільки не навчай її чогось дивного, добре? Ну… як про те, що я збоченець.

– Я говорила їй лише про те, який ви чудовий, – відповіла Лілія.

– Здається, це викликає в неї бунтівну реакцію…

– Це так. Але лише поки що, – сказала Лілія з тихим сміхом і підвела очі.

На її обличчі був яскравий і сонячний вираз.

Я не міг взяти з собою Аїшу, але я вже отримав деякі дорогоцінні речі від Лілії. Одна з них висіла на шиї на шкіряному шнурку, а друга була дбайливо схована у коробці. Я більше ніколи не збирався з ними розлучатися.

– Дякую за підвіску. (І трусики)

– Жодних проблем. Я знала наскільки вони важливі для вас.

Ясна річ, вона зрозуміла прихований сенс і відповіла відповідно. Я завинив Лілії за те, що вона зробила для мене.

– Ем, цей… те, що я маю їх при собі справді примушує людей думати, що я збоченець?

– Збоченець? Це вам сказала Аїша?

Лілія раптом підвелася. Мені довелося докласти певних зусиль, щоб вмовити її сісти. Лілія тихо зітхнула:

– Вона могла відносно вільно пересуватися замком, гадаю, хтось, мабуть, вклав у її голову щось дивне.

Щось дивне, ага. Справді дуже дивне.

– Якщо лише одних трусиків достатньо, щоб називати когось збоченцем, мені цікаво, щоб було б, якби вона працювала у королівському палаці Асури…?

– Королівський палац Асури? Якщо подумати, то я раніше чув, як ти казала, що працювала у внутрішньому палаці, це так?

– Так. Порівняно з тим, що я бачила там, ви з господарем навіть не дотягуєте до того, щоб назвати вас збоченцями.

– О… справді…

Я розумію, що в деяких питаннях дещо повільний, але… схоже, королівський палац Асури був місцем, де збиралися справжні джентльмени. Це мало сенс, якщо врахувати, що певна аристократична родина, яку я знав, дуже любила звіролюдей. Тож ні, такі схильності були не лише у родини Ґрейрат. Королівська родина Шірон також була досить жахливою.

– Один із них насолоджувався вагінальними…

– Ні, будь ласка, без детальних описів, дякую.

Я не хотів заглиблюватися в це.

– У будь-якому випадку, багато представників королівської сім’ї й аристократичних родин мають збочені схильності. У порівнянні з ними, цікавитися спідньою білизною особи, до якої ти маєш прихильність, доволі нормально.

Коли Лілія говорила про це, вона дивилася вдалину. Ймовірно, вона пригадала щось неприємне.

– Будь ласка, передай мої вітання батьку.

– Зрозуміла.

– Я дам тобі трохи грошей, але якщо їх буде недостатньо, то звернися до батькових підлеглих у гільдії шукачів пригод.

– Зрозуміла.

– Я думаю, що солдатам, які будуть вас супроводжувати, можна довіряти. Але все одно будь обережною, вони все-таки незнайомці.

– Тут не буде проблем. Я знайома з ними всіма.

– О, зрозумів. Тоді, гм…

– Пане Рудеусе.

Поки я думав про те і те, Лілія раптом підвелася, підійшла і пригорнула мене до себе. Моє обличчя ткнулося в її пишні груди, від чого я не стримався і почав важко дихати.

– Ем, Ліліє, вони прямо перед моїм обличчям.

– Ви зовсім не змінилися з того часу, як були маленьким, – сказала вона і засміялася.

Наступного дня перед тим, як ми збиралися їхати, ми з Еріс і Руїджердом в останнє проводили перевірку екіпажу, щоб переконатися у відсутності проблем. Лілія з іншими мали їхати першими і вже сіли в інший екіпаж.

– Хазяїне! Хазяїне!

Раптом Аїша вискочила з карети і швидко підлетіла до мене.

– У чому справа?

– На хвилинку, – вона схопила мене за нижній край одягу і спробувала потягнути за собою.

Я кинув погляд на Руїджерда, щоб він помітив, і пішов за нею.

Вона відвела мене до невеликих кущів край дороги. Аїша ніяково присіла і жестом попросила, щоб я повторив за нею. Я виконав її прохання. Коли ми дивилися одне на одного, Аїша нахилилася вперед, ніби ми збиралися говорити про якусь таємницю. Ні, ніби все це мало бути таємницею.

– Хазяїне, я хочу попросити вас про одну послугу. Таємно.

– Послугу? Поки це щось, що я можу зробити, то звичайно.

Раз це було проханням від моєї милої сестрички, то я хотів докласти всіх зусиль для того, щоб виконати його. Норн уже ненавиділа мене, тому я не бажав, щоб Аїша також мене ненавиділа. Поки що все було добре, але все тому, що я був для неї Хазяїном. Якби вона дізналася, що я її брат, то почала б дивитися на мене, як на сміття.

– Будь ласка, візьміть мене з собою…!

Коли я це почув, то витріщився на неї. Це справа рук Лілії…?

– Мама підказала тобі сказати це?

Можливо, вона подумала, що раз я відмовив їй у проханні, то можна скористатися сльозами дочки, щоб переконати мене. Лілія виявилася хитрішою, ніж я вважав.

– Ні, моя мама ні за що на світі на це не погодилася б.

– Гм?

Га? Лише вчора Лілія говорила, що хоче, аби Аїша пішла зі мною… що відбувалося?

– Моя мама кожен день говорить про те, що в майбутньому я буду служити єдинокровному брату.

– Вона це казала, – погодився я.

– Але! – Аїша ударила кулаком по землі. – Я не хочу мати з цим нічого спільного!

Здається, вона вважала мене дуже поганою людиною, а тому не хотіла бути поряд. Мабуть, це через те, що мене так збуджувала спідня білизна. Вибач.

– Я вже розповідала вам про це днями, еге? Мій брат – збоченець. Я розумію, про що ви говорили, Хазяїне, але я навіть думати не можу про те, щоб служити комусь подібним чином.

– Невже це так…?

Що ж, тут я не міг підібрати слів.

– Тому, будь ласка, врятуйте мене! Так само, як ви врятували мене недавно, витягніть мене з лап цього збоченця! 

– Змушений відмовити в цьому.

Я не жартував. Якби ми поїхали разом, рано чи пізно вона б дізналася моє справжнє ім’я. І якби Аїша дізналася, що я їй збрехав… хвилинку. Ми були членами однієї сім’ї, тож зрештою вона про це дізнається, чи не так?

– Чому ні?! Він збоченець!

– Це лише твоя уява, а не факти.

Гаразд. Тут і зараз я мав прояснити деякі непорозуміння. Якби я залишив це на Лілію, то, мабуть, назавжди залишився збоченцем. Неважливо, наскільки гіршими, за її словами, були збоченці у королівському палаці – це ніяк би не змінило враження Аїші про мене.

– Ти насправді ніколи з ним не зустрічалася, правда?

– Але трусики ні з чим не переплутати!

– Можливо, для цього є причина.

– І чому ж він дорожить трусиками?!

Чому? На це у мене не було готової відповіді… Наприклад, у деяких релігіях, речам, що носили святі, поклонялися як священним предметам, правильно? Ба більше, це були трусики, які Роксі носила, коли грала соло. Це був рідкісний предмет, яким могли володіти лише гравці найвищого рівня! Якщо ти гравець високого рівня, який звертає увагу на такі речі, щоб ти зробив далі? Звичайно, цінував би цю річ все своє життя! Девізом моєї особистої віри було «Хіть і знання – важливі!» Це особливо важливо в еротичних дослідженнях.

Але зараз мова йшла не про це…

– Дівчина на ім’я Роксі була домашньою вчителькою твого брата, правильно?

– Так.

– Отже, вона мала великий вплив на нього, так?

– Гадаю, що так…

Слово «гадаю» можна було опустити. Я був її старшим братом, тому знав, що говорив. Роксі була тою, хто допомогла мені зробити те, чого я не зміг зробити за майже двадцять років життя у минулому світі. Роксі причина, чому я тепер зміг жити так.

– Тоді, можливо, він дорожить тим предметом, який носив хтось неймовірно важливий для нього.

– Хмм…

Здавалося, це пояснення її не задовольнило. Тоді, чому б не подарувати їй якусь річ, яку носив її кумир Хазяїн Руїджерда?

Я дістав дещо з кишені.

– Я користувався цією захисною пов’язкою на лоб довгий час.

– Чому ви раптом про це заговорили?

– Бо я дарую її тобі.

Я протягнув їй налобну пов’язку. Цю річ я купив давно, ще коли ми були в Лікарісі. Попри те, що я прав її, через довге використання пов’язка була просякнута моїм потом.

Аїша, тримаючи налобну пов’язку в руках, виглядала трохи здивованою.

– А! Я начебто розумію.

– Тепер ти розумієш емоції чіткіше, ніж коли я просто пояснював це словами?

– Так, тепер розумію! Отже, мій брат не був збоченцем!

І ось так я передав захисну налобну пов’язку, якою користувався так довго. Але ця дитина була надто довірливою.

– Хазяїне, ви дійсно хороша людина!

– Я не такий вже і чудовий, – я подарував їй блискучу усмішку Рудеуса.

Аїша дивилася на мене сяючими очима, але раптом, ніби усвідомивши щось, пробурмотіла:

– О, так… Наразі мій брат вважається зниклим безвісти. Якщо він мертвий, ви дозволите мені служити вам, Хазяїне?

– Ні, я не впевнений стосовно цього.

– Ви не дозволите мені? – запитала вона. – Упевнена, що ви зрозуміли після того, як побачили мою маму, але я думаю, що коли виросту, то матиму тіло, яке подобається хлопцям!

– «Тіло, яке подобається хлопцям»… Ти хоч розумієш, що це означає?

– Це означає мати тіло, яке викликає в тебе бажання негайно завести дитину!

– Дитина не повинна говорити про народження дітей, – зауважив я.

Такими темпами її вкраде якийсь збоченець ще до того, як вона стане жінкою. Серйозно, хто навчив її цього?

– Невже я не можу зробити нічого, щоб змінити вашу думку…? Ви мене ненавидите?

Її очі заблищали від сліз. Гм, яка гарненька. Звичайно, я не відчував ненависті.

– Гаразд. Якщо твій брат не знайдеться, тоді звичайно.

– Без жартів?

Я почувався погано через те, що обманював її. Коли вона підросте, моя подорож закінчиться і ми, мабуть, знову будемо жити разом, як щаслива сім’я.

– Отже, ти не сердишся, що я назвала тебе збоченцем?

– Ні, звичайно, ні… га?

Стривайте, що вона щойно сказала?

– Дякую, старший брате!

З цими словами вона скочила на ноги і побігла до карети, де вже чекало троє охоронців. Поки я приголомшено завмер на місці, вона заскочила в екіпаж і той рушив уперед. Аїша повернулася, щоб помахати мені рукою, а Лілія легенько схилила голову.

– До зустрічі, старший брате! Ми зустрінемося знову! Це обіцянка!

І вони зникли.

Після цього я повернувся до нашого екіпажу. Еріс з абсолютно не здивованим обличчям сказала:

– Га? Вона бачила тебе наскрізь.

– Я-як…?

Коли Руїджерд смикнув коня за поводи, наш екіпаж теж рушив.

Якщо подумати, було багато ситуацій, коли вона могла це зрозуміти. Я назвав її ім’я, коли ми вперше зустрілися, а потім я говорив з Еріс і Руїджердом, упевнений, що були моменти, в які ім’я Рудеус з’являлося в нашій розмові.

Отже… чому вона вдавала, що не знала?

Думай, думай. Відповідь прийшла відразу. Ймовірно, вона намагалася перевірити, чи був її брат людиною, якій можна довіряти. Якби я спробував забрати її з собою, тримаючись за особистість Хазяїна, вона б відвернулася від мене.

– Ха-ха-ха, – як тільки я це зрозумів, то засміявся.

Аїша справді була геніальною і дуже розумною дівчинкою. Я з нетерпінням чекав майбутньої зустрічі, коли вона підросте.

>>Том 6. Розділ 8<<


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка, Конверт, Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥