Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc, Kirito Kun.
Розділ 8. Доросла
Ми прямували на захід від королівства Шірон. Нашою метою було королівство Асура. Дорога, що вела до потрібного нам королівства, була рівною, а погода була до того теплою, що майже заколисувала. Наскільки сягало ока, ліворуч і праворуч від дороги тягнулися луки, а попереду виднілися ледь помітні гори Червоного Змія. Над ними повільно кружляли тіні. Було спокійно.
Іноді бандити, які зовсім не вміли читати атмосферу, наближалися до нас і говорили залишити щось цінне, але коли Еріс люб’язно давала їм залізного кулака, все, що вони могли зробити, це повільно тікати рачки. Спочатку Руїджерд хотів їх убити, але коли ми дізналися, що вони просто хочуть отримати щось поїсти, він вирішив відпустити бандитів. Однак тільки цього разу.
Хоча це був Центральний континент, дороги тут були дещо небезпечними. Мені хотілося, щоб вони наслідували Континент Демонів. Бандитів там на дорогах не було, щоправда, замість них на тих землях було в десять разів більше монстрів.
Той факт, що люди могли робити тут, що заманеться, був доказом, наскільки мирним був цей регіон.
Якби ми попрямували трохи на північ, то опинилися б у зоні, де купа маленьких країн воювали одне з одною. Ймовірно, саме той конфлікт був основною причиною зростання в цій місцевості кількості бандитів…
Хай там що, але все було спокійно.
Тепер дозвольте мені пояснити, яка місцевість у цих краях.
Гори Червоного Змія – це великий гірський масив, що тягнувся через Центральний континент. Гірський хребет, населений червоними драконами, розділяв континент на три частини. Говорили, що червоні дракони були найсильнішими монстрами на континенті. Хоча вони були сильними по одинці, але зазвичай ці створіння збивалися у зграї по кілька сотень осіб.
Потрібно відзначити їхню здібність до виявлення. Вони не пропускали жодної істоти, що проникала на їхню територію. Червоні дракони не дозволяли тікати навіть істотам розміром з собаку. Яким би сильним не був монстр або людина, що проникали на їхню територію, червоні дракони збиралися разом, накидалися на них і поглинали, не залишаючи жодної кісточки.
Насправді не було відомо, як вони виявляли тих, хто проникав на їхню територію. Однак якщо хтось ступив на територію червоних драконів, то помирав. Це була істина, відома всім у цьому світі.
Існувало багато різновидів драконів. Кожен з яких мав ранг A або вище. Серед усіх видів червоні дракони вважалися найнебезпечнішими і найлютішими. Хоча кожен окремий дракон у кращому випадку мав ранг трохи нижче рангу S, але вони завжди збивалися у зграї і володіли величезними територіями.
Гірський хребет був названий горами Червоного Змія, бо саме це місце стало домівкою для червоних драконів. Непрохідний гірський хребет, який став символом смерті.
Червоні дракони – небезпечні істоти, але в них була одна слабкість. Вони мали чудові бойові здібність, однак їхня здатність до польоту була поганою, бо вони не могли злетіти з рівної землі. Щоб піднятися в повітря їм потрібно було або зістрибнути з високих скель, або збігти вниз по довгому схилу.
Хоча на Центральному континенті були високі гори, але в основному він складався з рівнин і лісів. Тому ті, хто жив на рівнинах, рідко страждали від нападів червоних драконів.
Щоправда, серед зграй цих монстрів знаходився іноді ідіот, який потрапляв під бурхливий вітер чи щось таке і падав на рівнину. Таких називали бродячими драконами. Якщо король неба впаде на землю, то втратить свою силу… Однак це не стосувалося червоного дракона, його сила навіть так залишалася на рівні рангу A.
Бродячі дракони, що впали біля села, лютували з шаленою силою і завдавали величезної шкоди. Коли подібне траплялося, селяни викликали солдатів або шукачів пригод, щоб впоратися з цією бідою. Попри те, що подібні запити визначалися як запити рангу S, формувалися групи приблизно у десять осіб, вони заманювали монстра в пастку, де могли відносно швидко розібратися з ним.
До речі, плоть і кістки дракони були найякіснішими матеріалами для виготовлення обладунків, а драконяча шкіра високо цінувалася як витвір мистецтва. Звичайно, цінними були не тільки ці частини. Все тіло дракона можна було використати для чогось.
Попри те, що винагороду за перемогу над червоним драконом розділяли між десятьма учасниками команди, кожен з них отримував достатньо грошей, щоб безбідно жити цілий рік. Якщо говорити точніше, то один дракон коштував близько ста золотих монет Асури.
Оскільки кожна частина драконячого тіла коштувала чималих грошей, бували випадки, коли багато новачків рангу C, які не могли прямо прийняти подібні запити, імпульсивно приймали виклик, щоб відщипнути трохи грошей. Ясна річ, що більшість з них була засмажена заживо і стала перекусом дракона.
У горах Червоного Змія, переповненого червоними драконами, було лише два місця, крізь які можна пройти. Це були ущелини, затиснуті між крутими скелями, називали їх Нижньою Щелепою Червоного Змія і Верхньою Щелепою Червоного Змія. Ці ущелини існували ще за часів Другої війни людей і демонів. На той час вони були єдиними достатньо широкими дорогами, якими могли скористатися війська. Схоже, Лаплас очікував, що ними скористаються супротивники, і випустив у гори Червоного Змія драконів, щоб ті накинулися на ворожі армії. Руїджерд підтвердив це, тому сумнівів у правдивості цієї історії не було.
Наш екіпаж рухався у бік Нижньої Щелепи Червоного Змія, що з’єднувала південну частину Центрального континенту з західною. Якщо ми проїдемо тією дорогою, то потрапимо в королівство Асура.
Однак ми користувалися об’їзною дорогою, щоб обігнути гори, а серед нас була молода панночка, яка не любила довгих обхідних шляхів.
– Навіщо нам обхідна дорога, коли з нами Руїджерд – ми можемо прорізати свій шлях через ці гори! – сказала Еріс, поводячись абсолютно нерозумно, коли спостерігала за червоними драконами, що повільно кружляли над гірських хребтом.
– Не говори дурниць, – у відповідь Руїджерд криво посміхнувся.
Я теж думав над варіантом, що раз з нами Руїджерд, то ми можемо перетнути гори, але навіть він вважав цю ідею неможливою. А раз так, то в мене не було жодних шансів. Я не міг перемогти Руїджерда.
– Але Рудеус точно міг би це зробити, еге?! – фиркнула Еріс.
– Ні, це неможливо. Про що ти взагалі говориш?
Схоже, Еріс хотіла спробувати вбити дракона. Я не розумів причин її бажання, але мені хотілося, щоб вона притримала коней. Бо були речі, які ти можеш зробити, і речі, які не можеш.
– Але Ґіслейн говорила, що раніше перемогла бродячого червоного дракона!
– Справді?
Я не чув про це. Можливо, ця історія сталася не за часів її буття шукачкою пригод. В іншому випадку, Пол принаймні б раз похвалився про це.
– Я чула, що вона билася з червоним драконом, перш ніж стала святою меча!
– О? Сама?
– Ну, вона говорила, що там було ще п’ять мечників вищого рівня, – сказала Еріс.
– І скільки загинуло? – натиснув я.
– Двоє.
Дурепа. Це означало, що їхня група втратила 40% учасників. Чому вона подумала, що я зможу перемогти червоного дракона?
– Крім того, – сказав я, – сила бродячого дракона і дракона у горах абсолютно різна. Там вони літають, розумієш?
Політ давав їм величезну перевагу над людьми. Це була не відеогра, де здатність літати робила когось слабким до стріл. Ба більше, вони літали зграями. Більшість монстрів у цьому світі, які збивалися до купи, добре знали, як полювати зграєю. Одна справа зустріти королівських драконів, що також утворювали зграї, але зазвичай рухалися невеличкими групками. Або з чорними драконами, що взагалі не створювали зграї. І зовсім інша справа – червоні дракони, що збивалися у зграї, які налічували кілька сотень осіб й атакували масою.
– Руїджерде, я говорю правду?
– Так. Ніхто не може вистояти проти зграї червоних драконів. Якби хтось такий був, то, мабуть, це був би хтось із найсильніших Семи Великих Сил. Навіть Богу Півночі і Богу Меча, ймовірно, довелося відступити на півдорозі.
– Справді?
Ого. Я думав, що Сім Великих Сил могли легко впоратися з драконами, але, здавалося, це було не так…
– Так, вони, мабуть, вичерпають свої сили на півдорозі. Навряд чи вийде поспати, коли навколо дракони.
Це мало сенс. Кілька сотень драконів продовжували б атаку і вночі, поспати б не вийшло. Навіть якщо не брати до уваги індивідуальної сили кожного дракона, вони б узяли кількістю.
– Однак Лаплас підкорив Короля червоних драконів, тому ті, хто були на вищих позиціях у Семи Великих Сил, ймовірно, змогли б пройти без проблем. Хоча коли це стосується їх, то я впевнений, що кожен з них міг би спокійно пройти горами Червоного Змія.
Здавалося, між нині запечатаним Богом-Демоном на четвертому місці і Богом Смерті на п’ятому була нездоланна стіна.
– Але я все одно хочу вполювати хоча б одного… – Еріс знову висловила свої звичні небезпечні ідеї.
Упевнений, що я теж буду там, коли цей день настане. Тож я б хотів приготуватися до битви з червоним драконом, яка колись може статися.
☆☆☆
Був ще один спокійний день. Ще кілька таких – і ми досягнемо Нижньої Щелепи Червоного Змія.
Коли я готував їжу, то думав про Бога Людей. Точніше про те, що сталося у королівстві Шірон. Чесно кажучи, я вважав, що події після зустрічі з Занобою були досить дивними. Справи для мене йшли аж занадто добре. Можливо, на додаток до передбачення Бог Людей також міг змінювати майбутнє?
Ні, це було не так, ніби особистість Заноби раптом змінилася. Навіть якби я не взяв з собою фігурку, то Джинджер якимось чином звела б мене з ним. Заноба б приніс фігурку Роксі і все одно виголосив ту саму промову, а я б вказав на родимку, яку він прибрав.
А як щодо фальшивого імені? Я зміг подружитися з Аїшею, бо спочатку не скористався справжнім ім’ям. Однак цей випадок не мав нічого спільного з загальною ситуацією…
З іншого боку, мене цікавило, що сталося, якби я назвався справжнім ім’ям? Аїша вважала, що я збоченець, зрештою ми вирішили це не порозуміння. Однак якби я вчинив інакше, то вона б опинилася в таверні сам на сам з братом-збоченцем…
Якби я був на її місці, то підозрював би, що моя цнотливість під загрозою. Аїша була розумною дівчинкою. Вона б точно спробувала втекти, поки я був би в туалеті або в якомусь іншому місці.
Куди б вона тікала? Аїша хотіла відправити листа, тому могла вкрасти гроші. Я сам сказав, що вона зможе відправити лист, якщо матиме гроші.
Аїша могла б піти купити канцелярське приладдя, запитати у когось дорогу і піти до гільдії шукачів пригод, щоб спробувати відправити листа.
Хоча ні, солдати вже один раз знайшли її. Якби вона пішла до гільдії шукачів пригод, Аїшу точно помітили б, тому залишався варіант попросити когось про послугу. Але вона нікого не знала. Навіть якби солдати не знайшли її, вона була б у небезпеці вже через просте блукання містом.
Я б точно кинувся її шукати. Як тільки б я дізнався, що вона зникла, то втратив би самовладання і не думаючи про наслідки, підкинув би себе в повітря вибуховою магією, щоб зв’язатися з Руїджердом. Я б сказав йому, що знайшов сестру, але вона втекла і попросив його відшукати її. Руїджерд добре ставився до дітей. Упевнений, Аїша б довіряла йому.
Так, тут теж би не було великих проблем.
Що більше я про це думав, то сильніше переконувався, що поради Бога Людей були схожими на «Неважливо, якими будуть дії, події розвиватимуться більш-менш однаково і вестимуть до потрібного результату».
Гадаю, так сталося і цього разу.
Незалежно від того, прийняв би я допомогу Руїджерда чи ні, він би все одно подорожував разом з нами. Незалежно від того, яке б око я вибрав з арсеналу Кішіріки, то все одно опинився у в’язниці племені Дордія у Великому лісі.
Бог Людей давав мені поради, подумавши про різні речі. Можливо, я міг йому довіряти. Однак я все ще не розумів його мотивів. Якби я знав, що він хоче, то міг би бути трохи відвертішим…
– У будь-якому випадку, у цих двох все добре.
Поки я думав про Бога Людей, Еріс і Руїджерд, як і завжди, продовжували тренуватися. Спочатку я теж тренувався разом з ними, але, можливо, через різницю в силі я здався десь на середині. Останнім часом сила Еріс помітно зросла. Рік тому я міг легко виграти, використовуючи магічне око. Еріс тоді доводилося потрудитися.
Але зараз це було неможливо. Мабуть, якби я використовував магічне око і весь магічний резерв, то зміг би її перемогти, але це було б за волосинку до провалу. Звісно, якби я вів бій з відстані, то легко взяв би верх. Проте це позбавляло мене фізичного контакту, який відбувався у розпалі битви на короткій дистанції. Тож це навряд чи можна назвати виграшем.
Слід повернутися до розмови про талант. Мені здавалося, що я доклав чимало зусиль, але Еріс пішла набагато далі. Якість і кількість її зусиль набагато кращі, ніж мої. Я думав, що мені також потрібно більше старатися, але тіло за цим просто не встигало.
Можливо, я просто не мав великої сили? Я думав, що маю досить пристойний рівень за стандартами мого минулого життя, але в цьому світі я міг бути цілковитою посередністю. Або навіть нижче?
Мені важко було зрозуміти стандарти у цій сфері, бо поряд була лише одна дитина приблизно такого ж віку – Еріс.
Поки я думав про це, схоже, сьогоднішнє тренування добігло кінця.
– Закінчили.
– Хаа… так…
Останнім часом Руїджерд не питав Еріс, чи розуміла вона, чого її навчають. Мабуть, все тому, що більше не було потреби це казати. Еріс вбирала подібні знання, як губка.
– Еріс, – раптом покликав її Руїджерд, коли вони підійшли до мене.
– Що? – відповіла Еріс, взявши з моїх рук добре відтиснуту тканину.
Вона засунула ганчірку під одяг, щоб витерти піт. Раніше Еріс роздягалася до бюстгальтера і витирала піт, але це надто сильно збуджувало мене, тому тепер їй доводилося це робити, залишаючись в одязі. Мабуть, це було дуже незручно, коли піт покривав її тіло. Вибач.
– З сьогоднішнього ти можеш називати себе воїном, – сказав Руїджерд, сідаючи на землю.
Воїном? Воїном, а не мечницею? Воїни в цьому світі не були такими ж, як мечники, але в їхніх бойових здібностях не було великої різниці. Отже, чому… га?
Я нарешті зрозумів значення слів Руїджерда.
Еріс, яка засунула руку під пахву, зупинилася.
– Це означає…?
– Тепер ти доросла, – тихо сказав Руїджерд.
Еріс різким рухом кинула мені ганчірку. Я зловив її, знову використав магію води, щоб намочити, потім відтиснув і змахнув тканиною. Еріс сіла біля мене. Я вже бачив цей вираз її обличчя. Вона була такою щасливою, що хотіла широко усміхатися, але не показувала цього, бо вважала, що мала поводитися стриманіше.
– А-але, Руїджерде, я так і не змогла тебе перемогти?!
– Це не проблема. Ти вже маєш достатньо сили для воїна.
Можливо, це був спосіб схвалення. Подібно до того, як Ґіслейн дозволила їй називати себе мечницею Стилю Бога Меча просунутого рівня, так і Руїджерд дозволив Еріс називати себе воїном.
– Вітаю, Еріс, – сказав я.
Вона перевела здивований погляд на мене.
– Ру-Рудеусе, це не сон, правда? Можеш мене ущипнути?
– Ти мене не вдариш, якщо я це зроблю?
– Я не буду тебе бити.
Оскільки я отримав слово, то протягнув руку і вщипнув її за сосок. Звичайно, я був ласкавим. Чи у цьому випадку більше підходило слово «сексуально»?
Однак кулак Еріс був зовсім не лагідний.
– Де ти щипаєш?!
– Вибач… але це не сон. Інакше було б не так боляче, – сказав я з блідим обличчям, тримаючись за щелепу.
В Еріс же було яскраво-червоне обличчя і вона руками прикривала груди.
– Точно, воїн…
Вона подивилася на долоню, ніби нарешті усвідомила власну силу.
– Але не задирай високо голову. Це означає, що я більше не буду ставитися до тебе як до дитини. Зрозуміла?
Слова Руїджерда звучали, як те, що зазвичай батьки говорять дитині.
– …Так! – відповіла Еріс, вдаючи стриманість. Однак щоки продовжували смикатися, видаючи її бажання широко всміхнутися.
Загалом сьогоднішня наша їжа виглядала смачнішою, ніж зазвичай.
Тієї ночі, коли Еріс уже лягла спати, мене дещо непокоїло. Тому я заговорив до Руїджерда, який стояв на сторожі з заплющеними очима.
– Чому ви сказали це Еріс?
Він злегка розплющив очі і поглянув на мене.
– Бо скільки б часу не минуло, ти продовжуєш ставитися до неї, як до дитини.
…Над цим потрібно було подумати. Була Еріс дитиною чи ні? Вона була на двадцять два роки молодшою за мене з минулого світу. Ба більше, з юних років я був її неймовірно терплячим домашнім вчителем і вона навіть використовувала мене як боксерську грушу. Що було поганого в тому, що я бачив її дитиною?
Звичайно, Еріс останнім часом ставала все дорослішою. Це стосувалося не тільки її зовнішності. Вона також повільно почала розуміти концепцію розсудливості. Еріс все менше кидалася на когось, не подумавши про наслідки. Її дикі інстинкти ще не повністю зникли, але частота зменшилася. Тож якщо підсумувати… Мабуть, вона перебувала у процесі переходу від дитини до дорослої. Принаймні мені подобалося думати, ніби я кращий за неї. Я не міг назвати себе хорошим прикладом дорослої людини навіть у формі лестощів…
– Хмм…
Поки я думав про це, Руїджерд тихо заплющив очі.
– Ну, нічого страшного, якщо ти цього не розумієш…
Я не знав чому, але в мене було погане передчуття з цього приводу. Це чимось нагадувало останні розмови герої в кіно перед тим, як їх убивали.
– Руїджерде.
– Що?
– Будь ласка, покладіть цю срібну монету в нагрудну кишеню, – сказавши це, я дістав зі своєї кишені монетку і кинув йому.
Він був збентежений. Зрештою у нього не було кишені в жилетці. І все-таки йому вдалося якось засунути срібну монету в шов біля грудей.
– Отже, для чого це?
– Оберіг на удачу.
Задоволений, я пішов спати.
☆☆☆
Через кілька днів ми нарешті доїхали до місця призначення.
Минуло чотири місяці після того, як наша група покинула королівство Шірон. І нарешті ми досягнули Нижньої Щелепи Червоного Змія, що вела до королівства Асура.
Коли щось відбувалося, то відбувалося раптово. Особливо це стосувалося поганих речей, які трапляються тоді, коли ти найменше їх очікуєш. В минулому житті батьки померли раптово. Мої брати і сестри раптово побили мене. Так само раптово у мене врізалася вантажівка. І не менш раптово я переродився в іншому світі. Раптово батько в цьому світі напав на мене, після чого я без попередження став домашнім учителем юної панночки. І так само раптово нас перемістило на Континент Демонів.
Можливо, це був усього лише збіг обставин.
Однак було дещо, що я ще мав усвідомити: наскільки суворим був цей світ. Як легко гинули люди. Хто б це не був, його життя могло обірватися в одну мить. Винятків не було.
Мені знадобилося багато часу, але я зрештою зрозумів смерть як явище, що різко позбавило мене найближчих. Якби я знав це тоді, то мені б не довелося так журитися тепер. Якби я серйозніше ставився до того, щоб стати сильним – таким сильним, щоб мене ніхто зміг перемогти. Мене б не поглинав жаль після того, що сталося. Якби ж я пішов трохи іншим шляхом…
Що ж, я міг сказати лише одне.
Еріс завжди могла мене здивувати.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка, Конверт, Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥