Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc, Kirito Kun.
Розділ 9. Другий поворотний момент
Нижня Щелепа Червоного Змія була ущелиною з дорогою, яка прорізала гори наскрізь. Цей шлях був не таким прямим, як Дорога Святого Меча, але вона не мала розгалужень. Ця територія лежала між державними кордонами і не належала жодній країні. Як тільки ми подолаємо цей шлях, то опинимося у королівстві Асура.
У нас був піднесений настрій, бо ми відчували закінчення нашої довгої подорожі. Хоча ми не знали, наскільки змінився наш дім, але у нас виникло почуття виконаного обов’язку. Справедливим буде сказати, що наша пильність ослабла.
Саме цією дорогою вони прийшли, повільно й неухильно наближаючись з протилежного напрямку. Вони не їхали на конях чи в екіпажі, просто йшли пішки. Один був чоловіком зі сріблястим волоссям і золотистими очима, він не носив обладунків, і мав непоказний білий плащ, зроблений з якоїсь шкіри. Моє враження про нього було, як про чоловіка з небезпечним поглядом. Його райдужки були досить вузькими, тому навколо них можна було побачити білки.
Мій погляд більше притягнула людина, що йшла за ним. Це була чорноволоса дівчина. Чомусь мені здалося, що я вже зустрічав її, але не міг пригадати коли. У цьому світі рідко можна було побачити когось з чисто-чорним кольором волосся. Колір міг здаватися чорним, але якщо придивитися ближче, то виявлялося, що це був темно-коричневий або злегка попелястий колір. Зазвичай я не запам’ятовував інших за кольором волосся, але не думаю, що було б дивно, якби я запам’ятав когось із таким чисто-чорним кольором волосся… Однак я не міг пригадати нікого подібного.
Також була ще одна причина чому ця дівчина привернула мою увагу. Її обличчя. Точніше, маска на ньому. Це була чисто-біла маска без малюнків і прикрас. Вона не мала нічого, що б чіпляло погляд, але це була маска, яку, побачивши один раз, ти ніколи не забудеш. Якщо брати щось за приклад, то ця маска нагадувала маску для очищення на все обличчя з мого минулого життя. У цьому світі ніхто не носив подібного. Ця маска надто сильно виділялася, тож я сумнівався, що це було віянням моди.
– …!
Оскільки я був зачарований зовнішністю дівчини – ну, не зовсім зачарований – в той момент, я не помітив, як обличчя Руїджерда, що сидів на місці кучера, зблідло. Те саме було з Еріс. Що ближче підходив до нас чоловік, то напруженішим ставав вираз її обличчя, вона стискала ефес меча з такою силою, що рука побіліла.
Коли чоловік помітив нас, він з цікавістю схилив голову.
– Хм…? О, невже ти представник племені Суперд?
Сумніви закралися, коли я побачив, як примружив очі чоловік з вузькою райдужкою. Руїджерд збрив волосся, а коштовний камінь на його лобі прихований. Звідки він дізнався? Невже був якийсь запах, що видавав Суперда? Подумавши так, я почав повертатися до Руїджерда.
– Давній знайо…?
Я не закінчив запитання, бо побачив вираз на обличчі Руїджерда. Його шкіра стала ще білішою, ніж зазвичай, і покрилася холодним потом. Рука, якою він стискав спис, тремтіла.
Цей вираз обличчя… я впізнав його.
Страх.
– Рудеусе, не рухайся за жодних обставин. Еріс, ти теж.
Голос Руїджерда також тремтів.
Я уявлення не мав, що відбувалося, але мовчки кивнув. Обличчя Еріс зробилося яскраво-червоним, здавалося, що вона була готова будь-якої миті стрибнути вперед. Її руки і ноги тремтіли. Еріс сердито дивилася на чоловіка, ба більше, вся її поза говорила про ворожість. Однак я ніколи не зустрічався з цим чоловіком. Невже Еріс і Руїджерд колись стикалися з ним, а я про це не знав?
Я спостерігав за тим, що буде далі.
– Гм? Цей голос… ти – Руїджерд Супердія? Я спочатку не впізнав тебе через відсутність волосся. Чому ти тут?
Чоловік невимушено підійшов до нас.
Руїджерд приготував спис. Я не знав, чому він так остерігався цього чоловіка. Чому вони обоє його остерігалися. Тому я активував магічне око.
Постать чоловіка розкололася на десятки образів.
Їх було так багато, що я навіть не міг побачити точні контури його тіла. Що взагалі відбувалося?
– Хм? Та з рудим волоссям… Еріс Бореас Ґрейрат, еге? А інший… Хто ти? Я не впізнаю твого обличчя… Що ж, неважливо. Я зрозумів, що відбувається, Руїджерде Супердія. Ти любиш дітей, тож ці двоє, мабуть, були тими, кого перемістило на Континент демонів під час того випадку. А ти привів їх аж сюди.
Чоловік кивнув з таким виразом обличчя, ніби розумів все.
Еріс вигукнула знервованим голосом:
– Звідки ти знаєш моє ім’я?!
Її слова ще більше збентежили мене.
То це була їхня перша зустріч? Звичайно, оскільки мова йшла про Еріс, не було б нічого дивного у тому, що вона просто забула. Однак цей чоловік мав досить примітну зовнішність, срібне волосся і вузькі райдужки з добре помітним білком навколо них. А ще була дивна реакція, яку він чомусь викликав лише в Еріс і Руїджерда.
Ні, якби вона зустрілася з ним раніше, то точно б не забула.
– Хто ти такий?! Звідки ти знаєш моє ім’я?!
Руїджерд наставив списа на чоловіка. Ясно, як білий день, що він теж його не знав.
Отже, ні Еріс, ні Руїджерд не знали цього чоловіка. Я теж його не знав. А чоловік не знав мене. Проте він знав Еріс і Руїджерда.
Що в біса відбувалося…?
Руїджерд відомий. Він не був так добре знаний на Центральному континенті, але якщо поїхати на Континент Демонів, то багато хто знав його ім’я й обличчя. Я не був упевнений стосовно Еріс, однак якби мова зайшла про рудоволосу дівчину-фехтувальницю, то, упевнений, приблизно можна здогадатися, ким вона була.
Однак найбільш дивним було не це. Це була різниця у ставленні. Різниця у їхній реакції. Ставлення чоловіка було доброзичливим. Хоча його голос був рівним, але я відчував – невідомо як – що у ньому бриніла радість, ніби він несподівано зустрівся зі старими друзями.
Однак Руїджерд виглядав так, наче був готовий атакувати в будь-який момент. Проте він ще не поворухнувся. Руїджерд явно ставився до цього чоловіка як до ворога, але не нападав. Навіть Еріс, яка завжди брала ініціативу на себе й атакувала першою, не поворухнулася. І не тільки тому, що Руїджерд сказав залишатися на місці.
– Ми зустрілися в цікавому місці… але, схоже, з тобою все гаразд. Це добре, – чоловік уважно дивився на Руїджерда, який досі спрямовував на нього спис.
Після цього незнайомець самозневажливо розсміявся і зробив крок назад.
Побачивши це, дівчина у масці пробурмотіла:
– Упевнені?
– Зараз тут нічим не зарадиш.
Я не розумів про що вони говорили, бо це була розмова без контексту. Як тільки вони закінчили…
– Я не заважатиму вам.
Чоловік повільно відступив убік і збирався йти геть. Чорноволоса дівчина йшла за ним.
Руїджерд не спускав очей з чоловіка. Звичайно, Еріс теж.
– Колись… ти дізнаєшся, хто я, – тихо сказав чоловік. Його слова були виваженими і багатозначними.
Інтуїтивно я відчув, що він щось знав. Я відчував від нього щось таке, що нагадувало Бога Людей. Я мусив запитати його про це.
– Будь ласка, зачекайте!
Я покликав чоловіка до того, як зрозумів це.
Він озирнувся. На його обличчі з’явився подив. Руїджерд і Еріс знервовано подивилися на мене.
– Що? Чого тобі треба?
– О, вітаю. Мене звати Рудеус Ґрейрат.
– Ніколи про тебе не чув.
Це все-таки наша перша зустріч.
– Зажди, Ґрейрат? Як звуть твого батька?
– Ем, перш ніж ми поговоримо про це, чи можу я дізнатися ваше ім’я?
– Хм… Що ж, гаразд, я скажу тобі. Я – Орстед.
Орстед? Я не знав цього імені. Єдиний персонаж з подібним іменем, якого я знав, був тим, хто продовжував вибачатися навіть після смерті.
Я поглянув на Руїджерда і зрозумів, що він, теж не знав цього імені.
– Ви знайомі?
– Ні, – відповів Орстед. – Ще ні.
– Ще ні? Що це означає?
– Тобі не потрібно цього знати. Хто твій батько?
Орстед холодно відмахнувся від мене. Він не відповідав на мої запитання, але хотів, щоб я відповів на його? Гаразд, байдуже. Я не збирався засмучуватися через такі дрібниці.
– Пол Ґрейрат, – нарешті сказав я.
– …Хм? У Пола не повинно бути сина. У нього має бути лише дві доньки.
Що ж, це було грубо. Я стояв прямо перед ним і сильно нагадував батька. Дурний син, який відправився аж на Континент Демонів, щоб заробити грошей.
– …Хм? – Орстед нахилив голову, ніби щось помітив.
Він повільно наблизився до мене.
– Не підходь ближче!
– Так, я знаю, – відповів Орстед і зупинився, тримаючись на відстані.
Він уважно дивився на мене. Я зустрівся з його поглядом.
– Ти не відводиш очей, га?
– У вас такий жахливий погляд, що я хочу відвести їх якнайшвидше, – сказав я.
– Хм, то ти не відчуваєш страху? – чоловік звів брови. – Гм. Дивно. Я не пам’ятаю, щоб зустрічався з тобою.
Я теж. Це була наша перша зустріч. Я навіть не знав імені Орстед і не впізнавав його обличчя.
– То чого ти хотів? – запитав він.
– Ну, мені стало цікаво, чи не знаєте ви чого про той випадок з переміщенням?
– …Не знаю, – він не хитав головою, а просто відкинув таку можливість.
Га? Було у його ставленні до мене щось дивне. Я б навіть сказав, що він остерігався мене, а його голос звучав зовсім інакше, ніж коли він говорив з Руїджердом і Еріс… Що ж, зрештою нікому б не сподобалося, якби його хтось грубо зупинив заради того, що поставити питання про те чи інше. Навіть якщо Орстед щось про це знав, він, ймовірно, нічого не збирався говорити мені.
– Зрозумів, прошу вибачення, що зупинив вас…
Саме тоді, коли я збирався схилити голову на знак вибачення, він сказав:
– Ти. Можливо, тобі знайоме ім’я «Бог Людей»?
Нарешті він сказав слова, які я розумів.
Ось воно. Нарешті я почув дещо знайоме.
Частково проблема полягала в тому, що я ослабив пильність, подумавши, що це кінець розмови. Інша частина проблеми була в тому, що до цього часу я намагався нікому не говорити про Бога Людей, але раптом почув про нього з вуст чужої людини. Про нього сказав чоловік, який так сильно мене заплутав. Тому, природно, подумавши, що це знання дозволить нам знайти спільну мову, я відреагував, не задумуючись.
Саме через це я недбало сказав:
– Так. Бог Людей з’являвся у моїх снах…
Раптом у мене з’явилося видіння.
Рука Орстеда пронизує мені груди.
Це сталося так швидко, ніби він телепортувався. Я не міг цього уникнути. Секунда – це надто коротко.
– Рудеусе!
Видіння раптом зникло, а переді мною став Руїджерд. Він заблокував удар, а мене відкинуло назад. Орстед поглянув на мене через плече Руїджерда. Його очі були крижаними.
– Он воно що. То ти один з апостолів Бога Людей, га?
У ту мить, коли я подумав, що Орстед висунув неправдиве звинувачення, Руїджерд закричав:
– Рудеусе! Біжи!
– Ти на моєму шляху, Руїджерде Супердія!
Руїджерд змахнув списом.
Я не міг поворухнутися. Справа була не в тому, що я не намагався втекти, а в тому, що я навіть не встиг це зробити.
До поразки Руїджерда залишалося недовго. Я міг лише безмовно спостерігати за тим, як він робив усе, що в його силах, але Орстед змів його зі шляху, як людина відганяла муху.
Руїджерд був сильним. Він повинен бути сильним. Зрештою за час нашої подорожі Еріс так і не вдалося жодного разу перемогти його. П’ятсот років бойового досвіду мали зробити Руїджерда непереможним. Він мав бути тим, хто сильніший за мечника королівського рівня.
Я чітко бачив, що Руїджерд програв. Магічне око показувало це мені. Щодо часу, то це триватиме максимум десять секунд.
Орстед не був швидшим за Руїджерда. Але з кожним зробленим кроком Руїджерд опинявся у невигідному становищі. За секунду це сталося три-чотири рази. Руїджерд копав собі могилу кожним рухом. Його потроху заганяли у кут. Щоразу, коли на нього спрямовували атаку, його рівновага трохи порушувалася, і щоразу, коли він намагався почати атаку, то трохи відставав.
Різниця у навичках – єдине, чим я міг це описати. Орстед переважав Руїджерда в цьому плані. До такого рівня, що я міг це побачити завдяки оку.
Користуючись приголомшливою різницею у навичках, Орстед явно втягнув Руїджерда в пастку. Він рухався якомога менше, але при цьому з максимально можливою швидкістю, роблячи супротивника безсилим. Якби досконалу бойову стратегію втілили у життя, то, мабуть, це виглядало б саме так. Орстед вибирав ідеальні інтервали для руху, тримаючись на відстані досяжності списа Руїджерда. Ніби насміхаючись, він навмисно обирав позиції, що ніби запрошували до потужних послідовних атак, у результаті чого Руїджерд втрачав рівновагу і створював дірки у захисті, через що йому доводилося захищатися від сильних контратак.
Він нічого не міг зробити. У нього не було для цього жодних засобів.
Перший удар прилетів у сонячне сплетіння Руїджерда. Другий – у кінчик підборіддя. А третій удар, що позбавив його свідомості, прийшовся у скроню. Руїджерд двічі перекотився по землі, і нерухомо завмер. Орстед, мабуть, міг би вбити його одним ударом. Або двома. Але він завдав три удари лише для того, щоб Руїджерд знепритомнів.
Це був найшвидший спосіб нейтралізувати його.
– Отже.
– Хі-хіяааа!
Це не я закричав. Це була Еріс. Вона стрибнула переді мною і швидко, ніби виводячи дугу світла, змахнула мечем у бік Орстеда.
– …Таємна техніка: Потік.
Він не марнував часу на Еріс. Орстед обережно зупинив її меч долонею. Принаймні так мені здалося. Але після цього тіло Еріс закрутилося так, ніби вона потрапила в торнадо, і її відкинуло вбік. Здавалося, що їй завдали удару особливою технікою святого рівня.
Еріс опинилася поза його полем зору. У ту саму мить, коли Руїджерд був переможений, вона негайно атакувала зі сліпої зони. Наскільки я міг судити, це був неймовірно спритний удар – вона відкинула захист, вклавши всі сили в атаку. У відповідь Орстед використав лише одну техніку.
Я не знав, що він зробив. Я бачив лише, як він просто поклав руку на меч Еріс, а наступної миті вона вже відлетіла геть.
Ні, я вже бачив подібне раніше. Пол показував мені дещо подібне. Це була техніка у Стилі Бога Води. Хоча дії Орстеда були більш вишуканими, ніж у Пола.
Вся сила, яку Еріс вклала в атаку, повернулася до неї.
– Ґхаа…!
Еріс врізалася у скелю. З глухим стуком вона упала. З місця, в яке Еріс врізалася, посипалося каміння. Вона чимало тренувалася, тому я не думав, що вона померла, але, швидше за все, були зламані якісь кістки.
– Еріс Бореас Ґрейрат, ти добре відточила навички володіння мечем. Я думаю, в тебе є талант, але… твої здібності ще недопрацьовані.
– Кху… у…
Еріс застогнала і спробувала підвестися.
Якби це була звичайна ситуація, то я негайно б використав магію зцілення. Проте зараз у мене не було такої можливості. Адже очі Орстеда намагалися зробити в мені дірку.
– …!
Руїджерд і Еріс в одну мить зазнали поразки. Весь цей час я тримав магічне око активним, але в майбутньому, яке мало настати через секунду, був лише відчай. Щоб я не зробив, він уб’є мене. Я бачив, як у майбутнього мене були знищені життєво важливі точки. Голова, горло, серце, легені… У видінні я бачив, як вони будуть знищені, але він залишався непорушним. Я не розумів, що це означало. Якщо видіння було правдою, то через секунду тут мало бути п’ять Орстедів.
Я не міг поворухнутися. Бо розумів, що б я не робив, усе марно. Пройшла ціла секунда, а я не міг нічого зробити. Він ковзнув уперед, ніби ігноруючи закони фізики, і за мить опинився прямо переді мною. Так раптово, ніби анімація без достатньої кількості кадрів.
І в мить, коли він з’явився переді мною, його атака вже закінчилася. Колись давно я бачив подібний рух у якійсь відеогрі. Це була гра кінця століття, де всі персонажі мали постійні комбо або кобмо миттєвої смерті. Перш ніж я зрозумів, мені завдали подвійної атаки долонею.
Одночасно було зламано шість ребер. Удар був потужним, але моє тіло не відлетіло назад. Я відчув атаку зі спини. Шкоди завдали всередині тіла. Легені були пошкоджені.
– Ґхаа! – кров негайно прилила до горла і мене вирвало червоним.
– Мага можна зупинити, знищивши легені, – безтурботно сказав він, коли я опустився на коліна.
Поки я спостерігав за тим, як моя кров розтікалася по землі, до мене дійшло. Якщо знищити легені мага, то він не зможе вимовити заклинання. Це означало, що я втратив можливість використовувати магію зцілення. І, звичайно, з пошкодженими легенями я не міг протягнути довго.
Іншими словами, я на порозі смерті.
– Коли помреш, обов’язково передай Богу Людей, що Бог Дракон Орстед обов’язково стане тим, хто вб’є його.
Бог Дракон. Друге місце серед Семи Великих Сил.
Орстед кинув на мене погляд, коли я схилився, вчепившись руками у груди, і повернувся на каблуках. Я зрозумів, що він втратив пильність. У мене смертельне поранення, це не просто програш – моя смерть була неминучою. Я не знав, чому навіть у такому стані, я досі хотів атакувати. Можливо, тому, що я бачив краєм ока, як Еріс намагалася підвестися. Або, можливо, я подумав, що Орстед збирався добити цих двох після того, як я помру.
Так чи так, я запустив у нього кам’яну кулю. Чому я не скористався сильнішою магією? Я міг вільно використовувати заклинання просунутого рівня. Але навіть пізніше я не знайшов відповіді. Ймовірно, в той момент я використав заклинання, з яким був найбільш знайомим.
Якнайтвердіший камінь, якнайбільша швидкість, якнайсильніше обертання. Ця кам’яна куля була настільки потужною, що навіть я був здивований. Камінь розжарився до червоного, пролетівши коротку відстань між нами.
Орстед повертається і розбиває кам’яну кулю кулаком.
Так він і зробив. Розжарені шматки каменю падали на землю з металевим брязканням.
Орстед подивився на свій кулак.
– Це була кам’яна куля…? Неймовірно потужна. Не очікував, що ти зможеш завдати мені шкоди такою магією…
На тильній стороні долоні Орстеда була зідрана шкіра. Всього лише подряпина.
Прокляття, я не зміг нашкодити йому кам’яною кулею.
– Я впевнений, що пошкодив твої легені, тоді це була безмовна магія? Це сила, яку ти отримав від Бога Людей? Що він ще тобі дав?
Орстед дивився на мене згори вниз, уважно вивчаючи. Він міг завдати мені одного – фінального – удару, але замість цього безжально дивився на мене, ніби на коника, якому відривали ноги.
– Кхуу…! – я скористався магією, щоб нагнати повітря в легені.
Я сильно закашлявся. Це не мало сенсу, але я все одно примусив себе вдихнути повітря, наповнюючи легені до країв, а потім затримав подих.
– Яке цікаве використання магії. Але який у цьому зараз сенс? Чому б тобі безмовно не зцілити себе? – Орстед поклав руку на підборіддя і з цікавістю спостерігав за моїми стражданнями.
Моя свідомість затуманилася, я спробував створити вогняну кулю у правій руці. Заклинання вогню, що більше магічної сили влито, то сильніше підвищувалася температура і збільшувався масштаб. Якщо швидкість і твердість кам’яних куль не працювали, тоді я мав спробувати жар і силу вибуху…
– Досить. Порушення магії!
Мої слабкі думки про опір легко погасили. У той момент, коли Орстед вказав на мене правою рукою, потік магічної сили, що збиралася на долоні, був порушений. Скільки я б не намагався влити магію у кінчики пальців, вона не набувала форми і розвіювалася. Хоча мій розум був затуманений, я зрозумів. Сталося втручання у магічну силу в руці, це порушило її потік і я більше не міг нею користуватися.
Він запечатав праву руку, але в мене була ще ліва.
Тому я підняв її і викликав магію, пославши між нами ударну хвилю. Орстеда відкинуло – і почувся сильний глухий удар. Мене також відкинуло.
– Хм… Ти звів нанівець «Порушення магії»? Ні, це не те… Ти використовуєш кілька магічних шкіл одночасно. Ти досить вправний у безмовному використанні заклинань… Це було якось так?
Він клацнув пальцями лівої руки. Після цього у повітрі з’явилося маленьке квадратне віконце розміром приблизно п’ятдесят сантиметрів. Це було красиве вікно прикрашене декоративними драконами.
– Хех. Складніше, ніж я очікував.
Я проігнорував його дії і зосередився на тому, щоб використати найсильнішу магію на Орстеді. У голові я бачив величезне полум’я. Хмара у вигляді гриба. Ядерний вибух. Я скерував магічну силу просто і прямолінійно, ніби готуючись розмахнутися й ударити. Я не думав про те, що міг зачепити Еріс або Руїджерда. Я вже втратив здатність мислити.
– Відкрити Передню Браму Дракона!
Коли Орстед виплюнув ці слова, вікно відчинилося.
У цей момент магічна сила, що накопичувала у лівій руці, була поглинута. Віконна рама тріснула і розкололася. Одночасно з цим поблизу Орстеда стався вибух. Він був набагато меншим, ніж очікувалося, тож його легко було уникнути.
– Яка неймовірна кількість магії. Передня Брама Дракона такого розміру не здатна протистояти їй. Ти ніби на одному рівні з Лапласом… Що ж, ти все-таки апостол Бога Людей. Але чому ти досі не зцілив легені? Так ти намагаєшся примусити мене ослабити пильність?
У цей момент я був на межі втрати свідомості. Я більше не мав змоги розрізняти, що відбувалося.
Чоловік досі дивився на мене, ніби вивчав. Наші очі зустрілися.
– Це все? – буквально через мить Орстед наблизився до мене. Я більше нічого не міг зробити. – Ти не можеш нічого, крім магії?
Моя магія була запечатана, ноги замерзли, тому я не міг рухатися. Я був повністю безпорадним перед лицем непереборного вбивчого наміру. Краєм ока я помітив, що вікно зникло, але я не міг нічого вдіяти.
– Ґрха! – я спробував використати той посередній рев, якому навчився у селі Дордія.
– Хм…! – Орстен приготувався.
Але, звичайно, в мене нічого не вийшло. Все, що я міг, плювати кров’ю без якось результату.
– …Просто магія? Що ти намагаєшся зробити?
Я більше нічого не міг зробити. Магія запечатана, і ніщо не вказувало на те, що я зможу перемогти його фізичними атаками. Єдине, що я міг, упасти ниць.
Проте Орстед навіть цього мені не дозволив.
– Що ж, неважливо. Помри.
– Кхаа…!
Його рука на надзвичайні швидкості пронизала моє тіло. Прямо крізь серце. Однозначно смертельна рана. Магія зцілення в моєму виконанні проти такої рани ніколи не буде ефективна.
– Яке розчарування, Бог Людей. Тепер ти використовуєш пішаків, які навіть не можуть покрити себе бойовою аурою? Що ти задумав…?
Кулак, який він дістав, був покритий моєю кров’ю. Я намагався встати, але тіло не слухалося. Проти моєї волі, воно упало на землю. Краєм ока я побачив, як Еріс підняла голову і подивилася на мене з шокованим обличчям. Наші погляди зустрілися.
– А… А-а, Ру-Рудеусе… Рудеусе…!
Моя свідомість повільно згасала. От лайно. Я не хочу помирати. Я ще не виконав обіцянку, дану Еріс. Хоча б ще два роки. Протриматися б ще два роки. Якби я міг це зробити, то помер без жодного жалю…
Мені просто потрібно зібрати магію. Це всього лише одна рана. Я зможу її зцілити. Я не міг вимовити заклинання, бо мої легені пошкоджені. Однак дещо я можу зробити. Повільно зібрати магічну силу. Рана загоїться. Загоїться. Я ще не міг померти.
– Увааааа! – гірко закричала Еріс.
– Він був важливим для тебе? Мені шкода, Еріс Бореас Ґрейрат. Але колись ти зрозумієш. Ходімо, Нанахоші.
– Т-так…
Орстед неквапливо пішов геть, дівчина слідувала за ним.
Еріс не могла встати – чи то від отриманих поранень, чи то від страху. Все, що вона могла, це кричати. У неї не було меча, тому вона використовувала голос.
– Руїджерде! Ґіслейн! Дідусю! Батьку! Мамо! Терезо! Поле! Неважливо хто, будь ласка, допоможіть! Рудеус от-от помре!
Паскудство. Моя свідомість майже згасла. Серйозно? Невже це кінець?
Але я… не хотів… помирати.
– Агов, Орстеде, є одна річ. Той хлопець… Чи не краще було б залишити його живим?
Мені здалося, що перед тим, як я втратив свідомість, хтось сказав ці слова.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥