Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 2. Грізлі Ластер. Частина 2
Однак мені було цікаво. Здавалося, що інші члени групи, крім Сари, помітили, що я міг зробити більше, ніж здавалося. Гадаю, вони навчилися оцінювати людей завдяки немаленькому досвіду. Ці четверо ефективно використовували всі ресурси, які мали.
Якщо брати грубу бойову силу, то вони, ймовірно, були лише на вершині рангу C. Проте, завдяки ефективності та координації, вони чудово себе показували як група рангу B. Зустрічна Стріла – це група шукачів пригод, які ретельно аналізували власну бойову силу, використовували її на повну і досягали високих результатів. З таким підходом, ясна річ, вони відповідно розподіляли завдання.
З іншого боку, це не залишало місця для експериментів чи чогось нового.
Коли Сара сказала мені робити те, що сказано, вони насварили її за ставлення, але не висловили заперечення щодо сказаного. Частково це було тому, що група хотіла більше практики для неї, але це також було відображенням їхнього методичного і систематичного підходу.
Тут крився недолік. Оскільки ми ніколи не експериментували зі стратегіями і дотримувалися сталих схем, вони не знали точно на що я здатен, а на що – ні. Це могло призвести до серйозних проблем, особливо, якби вони переоцінили мене.
Тімоті з іншими, звичайно, наглядали за мною, але вони також намагалися зрозуміти, наскільки добре їм вдавалося впоратися з монстрами у цій незнайомій країні. Я міг би просто сказати їм про свої сильні і слабкі сторони, але вони, ймовірно, сприйняли б мої слова з недовірою.
Я трохи дивувався, навіщо вони взяли мене з собою у такій ситуації… але, можливо, тут спрацювало «співчуття». Піддавшись цьому почуттю, люди не завжди діяли раціонально.
– Мене це не дуже турбує, – у будь-якому випадку, я повинен просто зосередитися на своїй ролі мага-підтримки і намагатися не думати про непотрібні речі.
– Дякую за розуміння. Ми вирушимо, як тільки зайде сонце, тому краще добре відпочити до того часу.
– Гаразд.
Кивнувши на слова Тімоті, я повернувся до табору, щоб поспати кілька годин.
☆☆☆
Грізлі Ластер були монстрами рангу B. Це був один із найпоширеніших видів у північно-західній частині Центрального континенту. Вони виглядали як великі ведмеді з білою шерстю, а вздовж хребта у них проходила чорна лінія. Проте від звичайних ведмедів вони відрізнялися тим, що жили зграями, а з наближенням зими ці монстри разом шукали і запасали їжу. У цей період грізлі часто нападали на людей.
Проте влітку вони поводилися доволі стримано і проводили сезон спарювання біля водойм. Шукачі пригод користувалися цією можливістю, щоб винищити їх. Для цього існував стандартний метод: раптова нічна атака під час сезону спарювання.
– Тоді гаразд…
Ми піднялися на вершину невеликого пагорба неподалік озера Кукуру і побачили зграю грізлі Ластер.
Ми стояли з підвітряного боку, сховавшись за кущами на вершині. Ризик того, що вони нас помітять, був мінімальним… Крім того, вони займалися спарюванням майже до сутінок, тому мали міцно спати всю ніч. Грізлі Ластер не робили якихось спеціальних схованок, а просто лежали покотом, як морські леви.
Ми планували атакувати здалеку магією, сподіваючись, убити багатьох з них, поки інші будуть охоплені панікою. Коли вони нас помітять і кинуться в цей бік, їх буде не достатньо, щоб завдати великого клопоту бійцям першої лінії.
Звичайно, це у випадку, якщо все піде за планом.
– Саро, що там?
– Здається, їх близько двадцяти…
Поки ми лежали на вершині пагорба, Сара, яка мала найкращий зір, вивчала наших супротивників. Схоже, там лежало близько 20 грізлі Ластер. Я мав повірити їй на слово, бо скільки б я не вдивлявся в темряву, то бачив лише кілька біленьких грудок, що знаходилися приблизно за 300 метрів. Гадаю, це і були грізлі Ластер.
Якби з нами був Руїджерд, то на такій відстані він би зміг точно визначити кількість ворогів, але… його тут не було, тому нема сенсу про це думати.
– Думаєш, ми зможемо з ними впоратися? – пробурмотіла Сюзанна.
– Все буде добре! Згодні? – сказала Сара, повернувшись до нас з упевненим обличчям.
Я не знаю наскільки швидко пересувалися грізлі Ластер, але ця позиція надавала нам перевагу. Я міг уповільнити супротивників за допомогою вдало розміщеного болота, крім того, оскільки ми відпочили перед цим, Тімоті, Патріс і Мімір мали більш ніж достатньо магічної сили.
– Тоді почнемо.
Слова Тімоті змусили всіх зосередитися. Двадцять грізлі здавалися цілком прийнятною цифрою, але це не означало, що ми мали поводитися самовпевнено. Я міцно стиснув посох і пильно, як і всі інші, вдивлявся у темряву.
– Нехай величезне і благословенне полум’я зійдеться за твоїм наказом! О бурхливий вогонь, подаруй нам великий і палаючий дар! Велика вогняна куля!
– Болото!
Поки Тімоті промовляв магічну формулу, щоб використати заклинання середнього рівня, я перетворив велику ділянку землі на трясовину. Я обрав зону, яка була в межах досяжності лука Сари. Якщо грізлі будуть зупинені там, їй буде легше у них стріляти.
– Нехай величезне і благословенне полум’я зійдеться за твоїм наказом! О бурхливий вогонь, подаруй нам великий і палаючий дар! Велика вогняна куля!
Тімоті запустив наступну кулю. Хоча вона мала два метри в діаметрі, але мчала у повітрі з приголомшливою швидкістю. Я спостерігав за тим, як куля врізалася в одного з грізлі. Навіть з такої відстані я міг зрозуміти, що монстр загинув в одну мить.
Я вже бачив, як Тімоті використовував це заклинання по дорозі сюди, але потрібно було визнати, що його «Велика вогняна куля» мала велику силу, швидкість і точність. Можна сміливо сказати, що він добре набив руку на цьому заклинанні.
– Вони нас помітили!
Грізлі Ластер заметушилися і з розлюченим ревом почали бігти в наш бік.
Декілька вогняних куль Тімоті пройшли повз цілі, ймовірно, через те, що монстри почали рухатися, але інші заклинання знаходили своїх жертв, крок за кроком зменшуючи кількість супротивників. Поки що все йшло гладко.
Коли грізлі дійшли до місця, де розтягнулося болото, їхня кількість зменшилася вдвічі. Оскільки з цього моменту до бою мала приєднатися Сара, то їхня кількість почне зменшуватися ще більше. Можливо, ми знищимо їх ще до того, як вони встигнуть наблизитися.
Досить проста робота, як на завдання рангу A…
…Принаймні так я думав якусь мить.
– Га?!
Якраз перед тим, як зграя грізлі Ластер мала зануритися в болото, «Велика вогняна куля» Тімоті освітила територію навколо. Там рухалося дещо темне. Чорні постаті, приблизно такого ж розміру, як грізлі Ластер, оминали болото, яке я створив.
– Що?! Це чорні грізлі?! – крикнула Сара.
У моїй голові клацнуло, коли я почув її слова.
Це був бруд. Грізлі Ластер вимазалися, щоб приховати себе. Вони ніби носили камуфляжний одяг.
Звичайно, вимазалися вони не в болоті, яке створив я. Мабуть, біля озера трохи далі від зграї, за якою ми спостерігали, була ще одна. Вони ходили по заболоченій місцевості і спали там, коли на зграю поряд напали, після чого грізлі негайно піднялися на лапи і кинулися до нас.
– Їх надто багато!
– Відступаємо! Відступаємо! – поспішно наказав Тімоті.
Це була зрозуміла реакція. Нова зграя налічувала як мінімум 50 – ні, понад 80 осіб. Величезна група грізлі Ластер мчала до нас, освітлена іскрами «Великої вогняної кулі» Тімоті.
Гадаю, він швидко вирішив, що ми не можемо сподіватися на перемогу в цьому бою… проте, чесно кажучи, було трохи пізно відступати. В ідеалі ми мали помітити цю зграю монстрів ще до того, як атакували іншу, в такому випадку ми могли прийняти рішення не ризикувати. Це була груба помилка: не проводити розвідку вдень.
– Ми не можемо битися з ними тут! – крикнула з темряви Сюзанна. – Нам потрібно повернутися до місця, яке ми знайшли, коли прямували сюди!
Її пропозицію була правильною. Раніше ми знайшли природну перешкоду, де могли б битися з грізлі Ластер, якби їх виявилося надто багато. Тому так, це було правильним: спуститися і перегрупуватися… Однак, я мав повторити знову, було вже надто пізно.
Щоб досягнути того місця, нам знадобилася б відстань, яка була більшою, ніж та, що була зараз між нами і грізлі Ластер, плюс мала бути величезна трясовина, що сповільнила б їх. Ми навіть сподіватися не могли втекти від зграї грізлі Ластер, які бігли повним ходом без жодних перешкод на шляху.
Жодних шансів.
– Недобре! Вони от-от будуть тут!
– Тц! Я візьму їх на себе! Біжіть!
– Сюзанно!
Сюзанна завмерла на місці. Сара озирнулася на неї з блідим і наляканим обличчям.
– Ні! Я залишуся! Це моя помилка! Я їх не помітила!
– Ти навіть сповільнити їх не зможеш!
– Не будь дурепою, Сюзанно! – сказав Патріс. – Скількох ти зможеш зупинити? Одного? Двох? Якщо ти залишаєшся, то й інші теж!
– Гаразд! Покажемо їм з чого ми зроблені! – крикнув Мімір.
Відмовившись від спроби відступу, всі підняли зброю і приготувалися до бою. Зграя грізлі Ластер наближалася. Вони мчали з величезною швидкістю, видаючи звук, від якого здригалася земля. Навіть у темряві це було жахливим видовищем.
У Сари тремтіли ноги. І не тільки у неї. Сюзанна, Мімір, Патріс і Тімоті виглядали так, ніби дивилися в очі смерті.
Але жоден з них не намагався втекти.
Дивлячись на цих п’ятьох, я відчув, як серце шалено закалатало у грудях. Чи було це тому, що до нас наближалися грізлі Ластер? Ні, точно ні. Це навіть не здавалося важливим.
Це було через Сюзанну. І Сару. І Тімоті, і Міміра, і Патріса.
Чомусь, коли я дивився на них, моє серце билося швидше. Дихання ставало важким, а настрій змінився. Я не знав, що це за емоція, але вона була сильною. Щось у тому, як вони були готові протистояти цій навалі монстрів… справді вразило мене.
– А…
Підсвідомо я потягнувся до кишені і схопився за те, що було там.
– Рудеусе! Що ти робиш?! – крикнув Патріс.
Всі поглянули в мій бік. На мить я побачив їхні обличчя. На жодному не було відчаю. Навіть на обличчі Сари. Всі вони виглядали так, ніби відчайдушно намагалися зробити все, щоб вижити. У цьому скрутному становищі ніхто не здавався. Ніхто з них не змирився зі смертю.
Я дивився на них і розумів, чому вони вирішили стояти на своєму і боротися. Я прочитав відповідь на їхніх обличчях. Я відчував те, що у кишені, і спогади про минуле блискавкою промайнули у голові.
Я вже давно знав відповідь.
І тепер, коли я це згадав:
– Все гаразд. Я впораюся з цим.
Мій голос був таким спокійним, що здивував навіть мене самого.
Приховуючи емоції всередині, я спрямував посох на вкритих брудом грізлі Ластер, що наближалися.
– Куля Пекельного Полум’я (Ексодус Флейм).
Гігантська хвиля магічного вогню, що вирвалося з посоха, спалило грізлі, як сухе листя.
☆☆☆
Минула година. Територія навколо озера перетворилася на випалену пустку. Повсюди валялися трупи грізлі Ластер. Більшість були обвуглені до чорноти, але на деяких залишилося ціле хутро, яке можна продати.
– …
Моя вогняна магія знищила більшість грізлі. Після цього монстри розділилися і почали тікати в різні сторони. Кілька все-таки напали на нас, але Сюзанна з іншими впоралися з ними, а я вбивав кам’яною кулею грізлі, які тікали.
Коли впав останній монстр, усі довго стояли мовчки, поки я не запропонував зібрати з монстрів те, що можна. Тож ми деякий час були зайняті здиранням шкур.
Нам потрібно було зібрати хвости грізлі Ластер як доказ того, що робота виконана. Ну, а їхні шкури можна продати за гроші. Зайве і говорити, що за них пропонували досить пристойну ціну.
Для шукачів пригод це була стандартна практика: взяти максимум для себе і тягнути все це добро назад. Ми розбилися на двійки і почали знімати шкури. Моїм напарником був Тімоті, лідер групи і колега-маг. Він уже деякий час мовчав. Здавалося, Тімоті не знав, що мені сказати.
Однак це стосувалося не тільки його, інші теж мовчали. Проте я не відчував, що це недобре мовчання, тому не збирався його порушувати.
– …
Коли ми закінчили здирати шкури, збирати хвости і запалили зібрані на купу трупи грізлі, небо почало світлішати.
Повітря наповнилося запахом горілого м’яса. Коли я його відчув, то чітко усвідомив, що робота зі знищення монстрів була успішно завершена.
Поки я дивився на вогонь, Сюзанна підійшла до мене.
– Здається, ми перед тобою у боргу, еге? – сказала вона, знизавши плечима. – Якби не ти, ми б уже були мертві. Я думала, що ти можеш зробити більше, ніж здавалося на перший погляд, але навіть не очікувала чогось такого.
– Ну… Якби не я, то ви б не взялися за цю роботу, чи не так? Ви, мабуть, почали б із завдань рангу B або навіть C, щоб вивчити місцевість.
– Що ж, це так…
Сюзанна збентежено почухала щоку. Я говорив щиро, не вкладаючи сарказму. Насправді я був вдячний Зустрічній Стрілі. Під час битви вони допомогли мені дещо усвідомити, тому тепер я почувався трохи краще.
– Але я радий, що ви привели мене сюди. Щиро вдячний.
– …Будь ласка, малий. Готовий повертатися?
– Так.
Сюзанна подивилася мені обличчя й усміхнулася, після чого пішла до купи шкур. Наступним кроком мало стати наше тріумфальне повернення до Розенбурга, тягнучи на собі якнайбільшу кількість вантажу. Монстри – знищені, але робота ще не була завершена. Ця пригода закінчиться лише тоді, коли ми повернемося з доказами того, що виконали завдання, й обміняємо зібране на гроші.
Я теж мав допомогти з цим. Коли я перекинув зв’язку шкур через плече, то помітив, що хтось підійшов і став переді мною. Це була не Сюзанна, а дівчина приблизно одного зі мною зросту.
– …Дякую за порятунок.
Коротка сказала Сара і негайно побігла до Сюзанни.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥