Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 2. Грізлі Ластер. Частина 3
☆☆☆
Коли ми разом із купою шкур у руках повернулися до гільдії шукачів пригод Розенбурга, нас зустріли не надто привітні погляди. Це був погляд місцевих, які протягом багатьох років або навіть усю свою кар’єру шукачів пригод провели в одному місці, на чужинців, які з’явилися нізвідки й одразу зробили щось велике і прибуткове. Це хоч трохи, але завжди викликало подібну ворожість. У більш непривітних містах можуть навіть підійти такі особи, що вимагатимуть частину грошей, які отримала група чужинців.
– …
Я поглянув на Тімоті, щоб побачити, як він планував діяти у такій ситуації. На мій подив, він з яскравою усмішкою на обличчі оглядав приміщення, ніби інші шукачі пригод були друзями, а не сердитими і непривітними незнайомцями, які вороже дивилися на чужинців, що успішно закінчили завдання з винищення грізі Ластер.
Тімоті голосно сказав:
– Сьогодні ми будемо святкувати прибуття моєї групи в Розенбург! Ходімо всі до корчми, я пригощаю!
На одну мить шукачі пригод навколо виглядали надто здивованими, щоб відреагувати на ці слова негайно. Але вони швидко отямилися і кімната наповнилася радісними вигуками.
– Хей, а ці новенькі такі щедрі!
– Ха-ха! Ви мені подобаєтеся!
– Ура! Дармова випивка!
Якщо чесно, я був цим здивований. Невже Тімоті міг ось так легко викинути на вітер заробіток за сім днів роботи?
Сюзанна, побачивши моє здивоване обличчя, з гордістю поглянула на лідера групи і сказала:
– Тімоті завжди так робить. Якщо час від часу пригощати інших випивкою, то вони не будуть тебе ненавидіти. Це набагато дешевше, ніж постійно мати справу з непривітно налаштованими людьми.
Га? Однак, коли вона все пояснила, це набуло сенсу. Що більше в когось грошей та успіху, то швидше зростала кількість заздрісників. Таким була груба правда життя. Шукачі пригод жили за винагороди, які отримували за успішне виконання завдань, тому подібне не можливо робити часто… але якщо проявляти трохи щедрості в якісь значні дні, то це допоможе знизити ворожість.
– Слухайте всі! Запам’ятайте наші імена, добре? Ми – Зустрічна Стріла і Рудеус Ґрейрат – з нетерпінням чекаємо на співпрацю з вами!
Крик Сюзанни здійняв навколо нас хвилю галасу.
– Зустрічна Стріла! Зустрічна Стріла!
– Рудеус! Рудеус!
Судячи з голосних і щирих криків, метод Тімоті приніс нам тимчасову, але все-таки популярність. Якщо це так ефективно, мені не завадить наслідувати його приклад. За можливості, я хотів би уникати зайвих проблем з такими людьми, як Сара.
З цією думкою я дозволив натовпу, що рушив до найближчої корчми, підхопити мене і потягнути за собою.
☆☆☆
Через кілька годин я зміг повернутися до таверни.
Після того, як ми перейшли до корчми, інші вмовили мене випити трохи спиртного. Однак я не звик до алкоголю, ба більше, вся випивка у цьому місті належала до міцних напоїв, як віскі, наприклад. Після випитого мені відразу стало погано і довелося негайно використати на собі магію детоксикації. Я, мабуть, більше ніколи не питиму щось подібне.
Використавши початкове заклинання зцілення до голови, яка досі боліла, я пройшов через кімнату і розпалив вогонь у пічці.
– Хуу…
Незабаром на дровах, що лежали всередині металевої коробки, почало танцювати невелике полум’я. Для того, щоб кімната нагрілася, знадобиться ще деякий час, але я відчував невелике полегшення вже від простого погляду на вогонь.
– …
Дивлячись на мерехтливе полум’я, я дещо дістав з кишені.
Це був шматок білої тканини. Ясна річ, що він не мав ніякого відношення до носовичка. Це була річ, яку Лілія передала мені, попри всі труднощі, які виникли через випадок з переміщенням…
Так, це був мій священний предмет. Він дбайливо лежав у кишені протягом усієї поїздки сюди.
Я схопив його обома руками і міцно притиснув до лоба.
Коли я побачив готовність членів групи Зустрічна Стріла битися з грізлі Ластер до самого кінця, то в моїй голові промайнув образ Роксі.
Вона жила відчайдушно. Роксі була найсильнішою і найрішучішою жінкою, яку я коли-небудь знав. Я ніколи не бачив її у смертельно-небезпечній ситуації, але я чув, що вона була шукачкою пригод.
Можливо, Роксі, як і члени групи Зустрічна Стріла, поверталася лицем до небезпеки, щоб зустрітися з нею. Щоб захистити своїх товаришів і допомогти їм, і щоб вони зробили те саме для неї. Роксі вижила.
А потім стала моєю наставницею.
І як наставниця, вона навчала мене того, що вивчила за своє життя шукачки пригод. Вона навчила мене, що означало бути живим.
Роксі не народилася з цим знанням. Вона усвідомила це за роки, які разом з іншими провела у боротьбі.
– Звичайно, це має значення, якщо ти помреш, придурку… – я на мить міцно притиснув білу тканину до грудей. – Хто тобі сказав, що в тебе нічого не залишилося?!
Щоб не забруднити тканину, я притиснув її до лоба і згорнувся клубочком, віддавшись сльозам.
– Ух… кх…
Ридання змішалося з гикавкою. Моє тіло здригалося від кожного болючого гикання.
Я не втратив все. Принаймні не у світовому масштабі. Проте я втратив те, що було для мене дуже важливим. Це правда. Але це не означало, що мені не залишилося для чого жити.
Мені потрібно згадати про те, що було коли я прийшов у цей світ. Згадати Роксі. Згадати день, коли вона вперше показала мені зовнішній світ. Вона навчила мене багато чого. Роксі так старалася. Я не міг зрадити її зараз.
Але Роксі була не єдиною.
Я торкнувся до кулона на грудях. Вирізана з дерева підвіска – це був подарунок Лілії, вона, ймовірно, власноруч зробила його. Лілія завжди була такою доброю і відданою. Мабуть, вона з нетерпінням чекала того моменту, коли ми знову зустрінемося.
І навіть Пол у Мілісі продовжував робити все можливе, щоб возз’єднати нашу родину.
Ми були так далеко одне від одного, проте я все-таки не залишився один.
– Роксі… будь ласка, вкажи мені шлях…
Я просто не міг лягти і померти в такому місці. Так, мені досі боліло. Не було сенсу вдавати протилежне. Але мені слід пам’ятати, що я пережив дещо гірше, ніж це.
Я не міг дозволити собі розсипатися на шматки. Я мав рухатися вперед. Я мусив зробити те, що потрібно зробити.
– …Гаразд.
Нарешті я відкрив багаж і дістав звідти шматок тканини. Це був спогад, сувенір на пам’ять, який залишала Еріс, – навіть попри те, який я жалюгідним почувався, я тримав його при собі протягом усієї подорожі.
Без жодного слова, я кинув його у піч.
☆ Сара ☆
Чесно кажучи, я його недооцінила.
Коли я почула ім’я «Ґрейрат», то перше, що спало мені на думку, це сім’я аристократів, яка керувала місцем, де я народилася.
Сім’я Нотос Ґрейрат володіла всім регіоном Мірботц.
Самого володаря я бачила лише один раз, коли була малою. Він у супроводі групи солдатів прибув до нашого села, щоб полювати на монстрів поблизу. Моя пам’ять про ті події туманна, але я дуже чітко запам’ятала його лукаве обличчя. Рудеус був дуже на нього схожим.
Прізвище «Ґрейрат» не таке вже рідкісне явище у королівстві Асура. Але більшість його власників – це дворяни нижчого і середнього рангу. Мало хто з містян чи селян міг носити прізвище Ґрейрат. Насправді більшість людей з таким статусом часто навіть не мали прізвища.
Я теж не мала прізвища. Я народилася в сім’ї мисливця, єдине, що могли дати мені батько і мати, – це ім’я Сара. Жоден з моїх батьків не мав прізвища.
Іншими словами, цей хлопець, який називав себе Рудеусом Ґрейратом, був дворянином.
Він носив дешеву мантію і запустив волосся, намагаючись видати себе за звичайного шукача пригод, але його дорогий посох, що постійно був у руках хлопця, видавав істинну суть з головою. Його наївність було очевидною.
Навіщо дитині дворянської сім’ї залишати королівство Асура і прямувати до північних територій?
Одного погляду на вираз обличчя цього Рудеуса було достатньо, щоб знайти відповідь. Попри те, що він говорив досить чемно, хлопець був похмурим і поводився так, ніби бажав тримати всіх на певній дистанції. Ймовірно, у нього були якісь проблеми у шкоді для діточок аристократів або сталася сварка з батьками.
Якщо сказати інакше, то він втік з дому.
Подібне не було вже такою рідкістю. Я не могла цього зрозуміти, але, схоже, не всі юні дворяни Асури могли прийняти своє привілейоване становище. Такі діточки часто тікали з дому чи школи і намагалися стати шукачами пригод.
Дворяни здобували освіту з раннього віку. Увагу приділяли не тільки читанню, письму й арифметиці, у багатьох родинах дітей також навчали володіння меча. Деякі сім’ї вважали, що магію не потрібно вивчати, але частина навчальних закладів обов’язково давала до вивчення заклинання початкового рівня.
Загалом багато діточок аристократів з малечку навчалися фехтування і магії. А потім, коли вони під час навчання у школі або ще десь, починали дізнаватися трохи про світ, то кидались геть від свого розкішного способу життя. Особливо часто подібне траплялося з хлопчиками приблизно ж такого віку, як Рудеус.
Мені вже раніше доводилося кілька разів супроводжувати таких дітлахів. Однак ніхто з них не наважився покинути королівство Асура, як це зробив Рудеус… найчастіше діточки аристократів здавалися після однієї-двох пригод, страх брав над ними гору і вони поверталися туди, звідки прийшли. Здавалося, що деякі з них мали справжній талант і навіть ставали шукачами пригод, але я ще ніколи жодного такого не зустрічала.
Я думала, що Рудеус один із таких аристократиків. А я завжди ненавиділа їх. Народилися у багатих сім’ях, без жодних труднощів здобували освіту, могли бити байдики і все одно продовжували жити у розкоші. Мене розлютила сама думка, що хтось із таких намагався стати шукачем пригод.
Можливо, це не дратувало б мене так сильно, якби вони не здавалися і щиро намагалися стати шукачами пригод. Але, якщо судити з мого досвіду, вони ніколи не були готові ризикнути своїми життями так, як щоденно робили це ми. Коли якийсь монстр нападав на них і вони отримували поранення або якщо хтось із їхньої групи опинявся у небезпеці, вони підтискали хвости і тікали.
Бо у них було місце, куди тікати. Якщо їм щось не подобалося або ставало страшно, вони завжди могли повернутися. Коли діточки аристократів намагалися стати шукачами пригод, то завжди тримали у голові цей запасний план. Вони навіть подумати не могли, що були ті, хто не мав такого варіанту. Що були люди, яким доводилося все життя бути шукачами пригод. Аристократики не думали про долі тих, кого вони затягували у свої безглузді ігри, ці діточки багатих сімей не думали також про те, що буде з тими людьми, які отримували серйозні поранення і втрачали можливість заробляти собі на життя.
Я вважала, що Рудеус був одним із них.
Спочатку я була приголомшена, коли почула історію про те, що він планував шукати зниклу матір, але через деякий час я почала думати, що це, мабуть, була брехня. Здавалося більш імовірним, що він хотів довести свою «інакшість» і «особливість», граючи роль шукача пригод на північних територіях, а не у королівстві Асура.
Я подумала, що він втече відразу, як тільки ситуація стане небезпечною. Тому я намагалася звести його участь у діях групи до мінімуму, сподіваючись, що він принаймні не буде нам заважати.
Чесно, я його недооцінила.
Рудеус не тільки не втік, він майже самотужки знищив зграю грізлі Ластер. Він чомусь приховував той факт, що був магом просунутого чи навіть святого рівня.
Це роздратувало мене ще більше.
Жодних сумнівів, що він врятував нашу групу, тому я йому подякувала. Але, чесно кажучи, я все одно не відчувала особливої вдячності.
– Агов, Саро, довго ти ще будеш дутися?
– Я не дуюся!
Навіть після повернення до таверни моє роздратування не зникло. Я не могла примусити себе визнати цього благородного синка. Він був дворянином, я їх ненавиділа.
– Що з тобою, Сюзанно? Чому ти й інші звертаєте увагу на того хлопця?
– Чому…? Саро, що я мала робити? Дитина такого віку не має подорожувати сама, розумієш? Мені було б неспокійно на серці, якби його вбили або з ним щось сталося. Хоча, здається, з такими здібностями він може подбати про себе, але…
– Кого це хвилює? Хай робить, що хоче. Навіть якщо його в’ють, то це буде його провина! Ця історія про пошуки матері все одно вигадка, він просто втік з дому або щось таке.
– Саро, я знаю, що ти не хочеш цього визнавати, але він, очевидно, говорив правду. Не вдавай, що ти цього не розумієш.
Сюзанна говорила правду. Якби Рудеус збрехав, то не зміг зробити чогось подібного. Він не зламався і не заплакав посеред гільдії шукачів пригод. Це те, що я знала.
Рудеус говорив правду – він справді був жертвою випадку з переміщення в регіоні Фіттоа. Хлопець провів роки, навчаючись магії, а коли повернувся до дому, то не знайшов ні свого дому, ні рідних. Він справді вирушив на пошуки зниклої матері. Це не була соплива історія, а реальність його життя. Після роботи з ним в одній групі я була в цьому впевнена.
– …
І все ж частина мене дуже хотіла назвати Рудеуса шахраєм. Мабуть, було у ньому щось, чого я абсолютно не могла прийняти. Або, можливо, я не хотіла визнавати того факту, що дворянська дитина врятувала мені життя.
– Хмф. Здається, ця робота не стала для нього великим викликом. Але я впевнена, що він підтисне хвіст і втече, щойно опиниться в реальній небезпеці.
Підкреслено ігноруючи слова Сюзанни, я заповзла на ліжка і повернулася до неї спиною.
Чомусь я відчувала неймовірне розчарування.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥