Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 4. Опівнічний ліс. Частина 1
Минуло кілька місяців і настала зима. На північних територіях зима була суворою. Важко було повірити, що це місце знаходилося тільки трохи північніше королівства Асура, – тут випадало дуже багато снігу, від чого здавалося, що весь світ був покритий ним.
Коли сніг закрив усі шляхи, ввезення товарів з сусідніх країн припинилося, і місцеві більше не могли їсти свіжі овочі. Тому тепер їхня їжа тут в основному складалася з бобових культур, велику кількість яких вони зібрали перед зимою, різноманітних засолених овочів і м’яса звірів, на яких полювали шукачі пригод.
Тут було заведено запивати цю досить посередню і невиразну їжу міцним алкоголем. Я цього не робив, тому люди навколо кидали в мій бік жалісливі погляди, але для мене це не мало значення. Останнім часом, все, що б я не їв, не мало смаку.
Хоча настала зима, моє життя не змінилося. Я тренував тіло, молився, їв і виконував свою роботу як шукач пригод. І так кожного дня. Однак минуло майже півроку відтоді, як я приїхав у це місто, у мене виникло відчуття, що я мало що міг тут зробити. На краще чи на гірше ім’я «Болото Рудеус» поширювалося все далі. Принаймні я думаю, що серед шукачів пригод Розенбурга навряд чи знайдеться хтось, хто б мене не знав. Я активно пропонував свою допомогу молодим шукач пригод, а також я був добре відомим серед ветеранів. Я також співпрацював з кількома групами шукачів пригод, які, вирушивши до віддалених місць, говорили, що будуть розпитувати про Зеніт. Одна з таких груп, яка вирушила перед початком зими, запевнила, що вони будуть поширювати інформацію навколо.
Можливо, завдяки моїм наполегливим старанням про мене також знали торговці, з якими вели справи шукачів пригод. Це були власники магазинів зброї, обладунків і предметів. Крім того, мені вдалося справити гарне враження на власників магазинів, які спеціалізувалися на магічних інструментах.
Якщо вони стикалися з якимись проблемами, я допомагав їм, а вони на знак подяки поширювали інформацію про мене. Я не знав, наскільки це було ефективно, але у торговців були власні мережі. Я сподівався, що завдяки якомусь із цих зв’язків, інформація дійде до Зеніт…
Що ж, попри мої старання, я не отримав жодної відповіді, тому, ймовірно, її не було в цьому районі. Або Зеніт уже давно…
Ні, стоп. Подібні думки не принесуть жодної користі. Тому краще зупинитися.
– Хуу… – зітхнувши, я одягнув зимовий одяг і вийшов з таверни. Пунктом призначення була гільдія шукачів пригод.
На вулиці було холодно. Сьогодні ішов дрібний сніг, а вітер був не надто сильним. Одяг з хутра снігового їжака огорнув моє тіло і підтримував тепло, але вітер, що дмухав в обличчя, був болісно холодним. Мій подих виривався хмарою чисто-білого туману і, здавалося, навіть слина у роті замерзала. Хоча зараз температура була кращою, ніж уночі чи на світанку, але все одно це було холодно.
Я тремтів, бредучи засніженою дорогою. «Можливо, навесні краще переїхати до сусіднього міста», – подумав я, проте не відчував жодного бажання цього робити.
Узимку гільдія шукачів пригод була переповнена людьми. Це пов’язано з тим, що в таку пору року, коли все довкола вкрите снігом, лише жменька груп шукачів пригод наважувалася на багатоденні мандрівки. Тому пріоритет надавали запитам, які стосувалися роботи в межах містах, або таким, які можна виконати до настання ночі. В іншому випадку вони могли поїхати до якогось із сіл, яке було за день-два звідси, і залишитися там.
Іншими словами, це означало, що кількість груп, які очікували на потрібний запит, у гільдії шукачів пригод зростала. Звичайно, навіть у такій ситуації моя робота не змінилася. Я підходив до тих, хто мав вагання брати чи не брати завдання, або хтось запрошував мене допомогти їм. Я міг використовувати чотири школи магії атаки без промовляння магічної формули, а тому був дуже корисним помічником для групи.
Звичайно, це була не ідеальна ситуація. Я хотів, щоб люди дізналися про мене і поширювали інформацію, а не використовували через мої здібності. Однак я не знав, що робити далі.
Сьогодні, як і завжди, я сів на стілець біля дошки оголошень. В якийсь момент я почав сприймати це як своє постійне місце роботи. Цікаво, чи сидів тут хтось інший, поки я виконував завдання?
– …Тц.
Коли я дивився на дошку оголошень, заповнену запитами, і чекав інших шукачі пригод, то почув, як хтось цокнув язиком. Відчувши важкість на серці, я озирнувся і побачив лідера Крокових Лідерів, який ішов до дошки оголошень. Звісно, тим, хто виразно цокнув язиком, демонструючи огиду, був Солдат.
Після того випадку в корчмі він, схоже, почав відчувати до мене глибоку зневагу і щоразу, коли ми зустрічалися, цокав язиком або кидав саркастичний коментар. Я вважав за краще уникати його, коли була така можливість, але настала зима і тепер, коли Крокові Лідери не пірнали в лабіринт, ми зустрічалися набагато частіше.
– Знову шукаєш об’їдки? – глумливо запитав Солдат.
– …У мене є причини для цього.
– І які ж? Ти завжди все робиш наполовину, – невдоволено кинув Солдат і підійшов до дошки оголошень.
Я знав про це. Я не знав, як виправити цю проблему, але ніхто не був ідеальним. Зараз я з усіх сил намагався робити те, що мав робити. Чому він так незадоволений цим? Краще б він тримався подалі. Це взагалі не мало до нього жодного стосунку.
Солдат швидко вибрав завдання для групи, вирішив справу щодо запиту біля стійки реєстрації і покинув гільдію шукачів пригод. Він ніколи не затримувався тут надовго. Можливо, йому не подобалося знаходитися в одному місці зі мною або він просто віддавав перевагу виконанню роботи. Коли Солдат приходив, то ішов до дошки оголошень, швидко обирав запит і йшов. Далі, повернувшись увечері того ж дня або наступного, він, якщо знову стикався зі мною, кидав кілька саркастичних слів.
Це не було цькуванням. Я був упевнений, що Солдат також робив усе можливе, щоб не зустрічатися зі мною. Проте це виснажувало, коли він щоразу, бачачи мене, говорив, що я сміття або нікчема, або роблю все лише наполовину. Можливо, його справжньою метою було відбити у мене бажання залишатися членом гільдії шукачів пригод.
Якщо були присутніми члени Зустрічної Стріли, вони приходили мені на допомогу. Але сьогодні їх тут не було. Якщо подумати, то я не бачив їх уже два дні. Також я не помічав їх у місті, тому, ймовірно, вони вирушили в якесь село, щоб виконати тривале завдання.
Без них я почувався трохи самотнім.
Того дня не було особливих запитів. Сніг посилився одразу після того, як я зайшов до гільдії шукачів пригод. Групи, які не були зацікавлені у виконання низькооплачуваних запитів під час хуртовини, зазвичай робили собі вихідні. А ті шукачі пригод, що не могли дозволити собі подібної розкоші, бралися за безрангові завдання. До таких запитів також входило прибирання снігу на вулиці або розчищення дахів. Прибирати сніг під час хуртовини мені здавалося марною справою, але все ж це, мабуть, було краще, ніж взагалі нічого не робити.
Я мав чим зайнятися і без запитів на роботу. Але просто сидіти і варитися у похмурій атмосфері гільдії шукачів пригод було неприємно. Тому я вирішив також взяти один із безрангових запитів.
«Спробувати щось нове» анітрохи не відкидало слова Солдата про те, що я робив усе наполовину, однак він, безсумнівно, підштовхнув мене зробити щось.
«Прибирання снігу з дороги», «Очищення дахів від снігу», «Прибрати сніг у саду особняка хазяїна міста», «Очистити мури замку від снігу».
Коли я подивився на дошку оголошень, то всі запити були пов’язані зі снігом. Єдина різниця була в тому, що подавали їх різні люди.
Надворі було холодно, і мені доведеться наполегливо працювати, щоб прибрати сніг з одного місця на інше. Лише думка про це гнітила мене, але я мав радіти, що це принаймні було способом заробити гроші, еге…? Хоча ні, зароблені таким чином гроші навряд чи були варті зусиль… Та попри цю думку, я вирішив взяти один із запитів.
– Як незвично для вас, пане Болото, прийняти таке завдання.
– Е, так… це просто зміна темпу.
– Зміна темпу? Так, думаю, що це звучить чудово! – адміністраторка за стійкою реєстрації радісно усміхнулася, обробляючи запит.
☆☆☆
Завдання потрібно було виконати в місці, яке нагадувало центр збору снігу. Хоча сюди доставляли сніг з усього міста, але воно було не таким вже великим. Місце за розміром нагадувало парк, посередині знаходилася величезна пічка, оце і все.
Я підійшов до чоловіка, який, здавалося, був тут головним, і показав папір із запитом.
– Я Рудеус Ґрейрат. Радий зустрічі.
– То це ти знаменитий хлопець на прізвисько «Болото»? – запитав він.
– Я справді не знаю, відомий я чи ні… – ніяково відповів я.
– Що ж, тоді поквапся і займися роботою.
Навіть якби я хотів, це були не найкорисніші інструкції.
– Кхм… чи можу я запитати, що конкретно мені потрібно робити?
– О, то це твій перший раз, га? Робота проста. Сніг привозять сюди, тож ти разом з іншими буде використовувати лопати, щоб відгребти його вбік. Тобто, будеш займатися пакуванням снігу. Є дорога до магічного інструмента, тому потрібно подбати, щоб вона була чистою від снігу. Коли буде накопичена достатня кількість, дочекайся сигналу й активуй той магічний інструмент. Оце і все. Навіть якщо у тебе закінчиться магія, сніг все одно продовжать привозити, тому не йди додому, ти можеш допомогти нам з пакуванням снігу.
– Так, зрозумів, – я так і не зрозумів, що конкретно це була за робота, але я знав, що мав робити, тож мені не потрібно було надто багато думати. Я всього лише мав це робити.
Інший чоловік дав мені лопату і я, як і було сказано, почав переносити безладні купи снігу на задню частину площі. Я подумав, що було б набагато краще від самого початку скидати сніг там, але… магічний інструмент стояв по центру площі. Враховуючи проблеми, які могли виникнути, якби хтось випадково зламав його чи поховав під снігом, можливо, це був найкращий варіант.
Я рухав лопатою, ліниво міркуючи про це. Обмінявшись кількома словами з шукачами пригод, які працювали разом зі мною, я набирав сніг і кидав його на кучугуру розміром з мене. На кучугурі стояли інші чоловіки, що кидали сніг далі. Зрештою стіна снігу, яку ми зробили загальними зусиллями, стала утричі більшою за мій ріст.
Сніг був важкий, але в мене була добре треновані права рука «Галк» і ліва ріка «Геркулес». Вони кричали від радості, отримавши раптовий прилив смачної молочної кислоти. Я зосередив силу на нижній частині спини, напружив ноги і рухав руками, покладаючись на м’язи, щоб піднімати сніг.
«Це значне навантаження, продовжуємо», – прогримів Галк, згинаючи м’язи у лікті. «Якщо потрібно», – ніби відповів Геркулес, коли біцепс на руці напружився. Здавалося, що трицепси на обох руках от-от лопнуть.
– Ти досить сильний як на мага, – прокоментував один із працівників.
– Навіть магу потрібна сила, – сказав я. – Тому я тренуюся.
– Та ну, навіщо магу потрібна фізична сила…
Я відчув, що моє тіло стало гарячим, і верхня частина вкрилася потом. Насправді було добре відчувати м’язи, якими я зазвичай не користувався. Можливо, я зробив правильне рішення, взявши це завдання. Бо, як не дивно, ця робота не відчувалася такою вже поганою.
– Гаразд, Болото, пора іти до магічного інструмента. Я дам тобі сигнал.
– Зрозумів.
Коли головний заговорив до мене, я повернув лопату і рушив до магічного інструмента. Однак той знаходився по центру площі, тому, щоб обійти снігову стіну, я мав повернутися стежкою до входу на площу, а звідти вже іти куди потрібно. Я міг би прокласти собі короткий шлях, скориставшись магією, але якщо ти у Римі… я вирішив піти довгим шляхом.
– …Тут багато дітей.
Біля входу на площу ще приносили сніг. Більшість людей була шукачами пригод, містянами й ополченням, але серед них також були і маленькі діти. Що ж, з таким завданням, як перенести сніг, могли впоратися навіть діти.
Способи були різними. Були ті, хто переносив сніг відрами, хтось ніс на спині бочки, ніби рюкзаки, хтось перевозив за допомогою візків, а також були ті, хто ніс сніг у дерев’яних ящиках. Як на мене, це було цілком природно, що у людей був пустий вираз обличчя. Прибирання снігу – це не розвага, навряд чи ця справа комусь подобалася.
Проте, здавалося, що діти малий більший ентузіазм, ніж дорослі. Цікаво, чи було це через те, що їм веселіше носити сніг? Чи причина була більш прагматичною: що більше вони приносили снігу, то більше грошей могли отримати? Хлопчики і дівчатка несли дерев’яні відра, наповнені снігом. Їхні обличчя були яскраво-червоними і вони з’являлися тут знову і знову.
Можливо, через сильний снігопад мешканцям не було чого робити, тому тут зібрався чималий натовп.
Поки я спостерігав, одна з дівчаток, що носила сніг, раптом упала. Оскільки навколо був сніг, то падіння мало бути досить м’яким, але вона схопилася за ногу і майже заплакала.
Я сам не помітив, як підійшов до неї. Присівши перед дитиною, я запитав:
– Що сталося?
– А! Н-нічого…
Ніби злякавшись, вона затиснула ногу руками. Дівчинка спробувала негайно встати, але її обличчя скривилося, а тіло хитнулося.
– Будь ласка, покажи мені, – я прибрав руки дівчинки і роззув її.
Нога дівчинки була червоною і набряклою, а пальці почорніли і місцями вкрилися пухирями. Схоже, це було обмороження. Уже просто дивитися на це було боляче.
– …Нехай божественна сила стане ситною їжею, що дає тому, хто втратив силу, снагу піднятися – зцілення!
– А…!
Коли я поклав на її ногу руку і використав магію зцілення, в одну мить стан дівчинки повернувся до нормального. Магія зцілення у цьому світі справді була корисною. Коли я вилікував і другу ногу дівчинки, вона дивилася на мене з величезним розпачем. Я доклав стільки зусиль, щоб її вилікувати, то чому дівчинка робила зробила таке обличчя…?
– …Я зробив щось непотрібне? – запитав у неї.
– А н-ну, у мене нема грошей… Я не можу вам заплатити…
– О, – здається, я щось чув про це. Про негідників, які підходили до хворих або поранених, лікували їх без дозволу, а потім вимагали оплату, яку інша людина навряд чи могла зробити. Особливо часто таке робили з сиротами. Якщо вони не могли заплатити, то їх продавали у рабство. – Мені нічого не потрібно.
Після цих слів я підвівся. Якби я зробив щось негідне з дитиною, то ніколи більше б не зміг зустрітися з Руїджердом.
– Агов, Болото, чим ти займаєшся?!
Коли я підвівся, головний поглянув у мій і закричав. Площа була заповнена снігом, що нагадував гори з висотою утричі вищу за мій зріст. Коли я тільки прийшов на площу, вона була лише наполовину заповнена, але час пролетів у мить – і тепер вся площа була завалена снігом.
– Уже іду, – я поквапився до магічного інструмента.
– Гаразд, Болото. Зроби це.
– Добре! – як і було сказано, я торкнувся до магічного інструмента і почав вливати в нього магічну силу.
Я не звик користуватися такими магічними інструментами, тому уявлення не мав, скільки магічної сили потрібно влити. Хоча, гадаю, головний скаже мені, коли буде достатньо. Тому все, що я мав робити, це вливати магічну силу, поки мені не скажуть «стоп».
Займаючись цим, я озирнувся навколо, щоб переконатися, що магічний інструмент працював.
– Ого, – я помітив, що сніг, який лежав найближче до інструмента, почав танути.
Він розтанув досить швидко і всмоктався у землю. Очевидно, що сама площа також була магічним інструментом, а, можливо, вона була частиною інструмента – я помітив геометричні візерунки, які були зроблені на чомусь схожому на цеглу.
Я вливав магію і дивився, як танув сніг. Я не міг відірвати очей. Це видовище нагадувало прискорене танення снігу і наближення весни, коли білий сніг зникав, відкриваючи помаранчеву цеглу, що раніше ховалася під ним. Але, звичайно, до весни було ще далеко. Небо досі залишалося темно-сірим, і сипав сніг.
Спостерігаючи за тим, як тане сніг, я також побачив обличчя тих, хто зібрався навколо.
– О-о-о…! – раптом зчинився галас і здійнялася буря оплесків.
Цікаво, до чого це? Я прибрав руки від магічного інструмента і теж поплескав.
– О ну, я мав здогадатися. То ось на що здатен маг рангу A, – головний підійшов до мене. Він виглядав трохи приголомшеним.
– Е… цього достатньо? – запитав я.
– Так, більш ніж достатньо.
– Але в мене ще не закінчилася магія…?
Сніг швидко фарбував білим помаранчеву цеглу. З такою швидкістю, тут досить скоро знову будуть великі кучугури снігу.
– Ні, все гаразд. Запит виконано. Хороша робота. Ми були б дуже вдячні, якби ти прийшов знову, коли матимеш вільний час, – сказав головний, ставлячи підтвердження, що я виконав завдання.
Це було швидко.
– Ем, ви впевнені, що мені більше не потрібно пакувати сніг?
– Того, що ти щойно розтопив, цілком достатньо. Чесно кажучи, я не очікував, що ти зможеш розтопити третину… Крім того, я не можу заплатити тобі більше, ніж це.
Он воно що. Оскільки я розтопив увесь сніг, який був на площі, то я виконав завдання. Це мало сенс. Чоловік, який тут головував, був справді крутим. Він би міг мені нічого не сказати і просто примусив би мене продовжувати працювати.
Однак тепер я знову повернувся до нудьги. Не те щоб я так вже прагнув відгрібати сніг, мені просто здавалося, що я не виклався на повну. Можливо, я мав попросити про лопату. Я майже був готовий начхати на те, що за це не заплатять.
Ні, раз така справа, то чи не краще буде повернутися до гільдії і взяти якийсь інший безранговий запит? Зовсім не обов’язково, щоб це було прибирання снігу. Я міг би взяти щось пов’язане з фізичними навантаженнями або…
– Пане маг!
Поки я думав про це, збираючись покинути площу, мене покликала дитина. Це була та дівчинка, на якій я використав магію зцілення кілька хвилин тому.
– Як вас звати? – запитала вона.
– Рудеус Ґрейрат… – відповів я, хоча і гадки не мав, чому дівчинка питала.
Як тільки вона почула моє ім’я, то без жодного слова побігла геть.
Що це ще таке? Отже, спочатку вона питає ім’я, а потім тікає? Яка груба дитина.
Так я подумав… Але дівчинка побігла до групи інших дітей. Коли вона приєдналася до них, то вони, здавалося, почали щось обговорювати. Звідти, де я стояв, можна було почути їхні приглушені голоси. Невже моє ім’я справді було варте всього цього шепотіння? Через деякий час діти кивнули одне одному і зникли у провулку. Спостерігаючи за ними, я помітив ту дівчинку, яку зцілив. Вона глянула на мене і вклонилася, перш ніж побігти разом з іншими.
– Хм, – зазвичай, коли люди пліткували про мене, у мене погіршувався настрій.
Але не цього разу – ймовірно тому, що вони не пащекували про мене. Можливо, станеться щось хороше, якщо ті діти запам’ятають моє ім’я. Що ж, навіть якщо це не принесе жодної користі, було приємно іноді робити щось милосердне.
Коли я про це подумав, то почувався трохи краще. Останнім часом це була рідкість.
Що ж, тепер я мав повернутися до гільдії.
☆☆☆
Після обіду в гільдії шукачів пригод було кілька знайомих облич: Сюзанна, Тімоті і Патріс – всі члени Зустрічної Стріли. Точніше, ні, не всі… Але раз вони були тут о такій порі, це означало, що вони щойно повернулися з виконання завдання, тож я цілком міг пропустити інших.
Зазвичай вони першими підходили до мене, але я вирішив, що час від часу буду брати ініціативу на себе і вітатися з ними. Зрештою в мене сьогодні був гарний настрій.
– Привіт.
– О, це ти, Рудеусе.
Гм? Вони здавалися якимись похмурими. Не лише Сюзанна, але і Тімоті з Патрісом.
– …Щось сталося? – запитав я.
– Так… це Мімір і Сара.
Я не побачив цих двох, але хоча вони були групою, це не означало, що їм весь час потрібно ходити разом. Принаймні так я пояснив їхню відсутність. Невже щось сталося?
– Вони побралися чи що? – пожартував я.
– …То ти можеш відпускати такі жарти, га?
– …Вибачте.
Тімоті був без звичної усмішки. Ба більше, його вираз був неймовірно похмурим. Здавалося, мої слова і дії ще більше його роздратували. Я мав рацію? Щось справді сталося?
– Кхм, чи можу я запитати про це…?
Тімоті мовчав. Натомість Сюзанна підняла очі і сказала:
– Вони мертві.
Мій рідкісний щасливий настрій зник в одну мить. Я відчув пригніченість.
– Ох… ясно, – сказав я.
Хоча я почув про їхню смерть, мені було складно усвідомити, що їх більше не було. Подібне ставалося не вперше. Для шукачів пригод смерть була постійною супутницею. Я також чув, що інша група, з якою я мав близьке знайомство, була знищена повністю.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Де продлвження