Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 5. Різке зближення. Частина 1
Прийшла весна, а потім настало літо. Час біг швидко, і незабаром минув рік, як я приїхав до Розенбурга і почав свою діяльність. Тепер я був досить відомим. Ім’я Болото Рудеус можна було навіть почути в навколишніх селах. Однак я досі не отримав жодної звісти про Зеніт.
Попри це я залишився у Розенбурзі і не став переїжджати до сусіднього міста.
– Сьогодні добре попрацювали.
– Дякую за старання!
– Хороша робота!
Сьогодні я разом з учасниками Зустрічної Стріли піднімав келихи у корчмі.
– Ти знову нас врятував. Як і очікувалося від Болота!
– О, ні. Я зміг зробити стільки тільки тому, що ви всі такі вправні, – наполягав я.
– Ти знову такий скромний. Хей, ти настільки дивовижний, що сам пішов у нічний ліс.
Після тої події я все частіше почав співпрацювати разом із Зустрічною Стрілою. Це була не випадковість – тепер вони охочіше запрошували мене приєднатися до виконання їхніх завдань. Спочатку я думав, що це був збіг, але щоразу, коли я приходив до гільдії шукачів пригод, там з’являлися члени Зустрічної Стріли і вони завжди запрошували мене приєднатися. Навіть такий неуважний хлопець, як я, зрештою допетрав, що це робили навмисно.
Неминучим результатом стало, що я все менше приєднувався до виконання завдань інших груп. Раніше я об’єднувався з Зустрічною Стрілою лише раз із п’яти, але з часом це стало один раз з трьох, потім один із двох, а тепер я приєднувався до них у чотирьох випадках з п’яти.
Без перебільшення можна сказати, що я був членом їхньої групи.
– …Отже, мій батько був мисливцем, тому я змалку навчалася користуватися луком. Тому навіть тепер я йду стежкою лучника, хоча для шукача пригод це трохи незручно, – сказала Сара.
– Мій батько був лицарем. Ще до того, як я народився, він планував, що якщо у нього буде син, то хлопця навчатимуть фехтування, але якщо дівчинка, то її навчатимуть магії. Однак я мав більше таланту до магії, ніж до фехтування, тож він найняв для мене чаклунку Роксі з міста Роа як мою домашню вчительку.
Змінилася ще одна річ: ми з Сарою стали набагато ближчими.
Тепер, коли ми встановлювали табір під час завдання або йшли пити після виконання роботи, вона, природно, сідала поряд зі мною і починала розмову.
Спочатку це була всього лише балаканина про те або се, але останнім часом ми почали говорити про наше дитинство і рідні місця.
– Ось так Роксі стала моєю наставницею. Вона справді неймовірна.
– Угу.
– Хоча вона демон, але з усіх намагається жити серед людей. Вона доволі проста і не дозволяє собі засмучуватися, навіть коли траплялися погані речі. Коли я спостерігав за нею, то…
– Ага… ясно.
Настрій Сари псувався, залежно від теми розмови, але загалом я вважав, що ми розуміли одне одного трохи краще.
Вона була родом з села, що знаходилося на західній околиці регіону Мірботц, який розташувався поблизу центру королівства Асура. Сара народилася у подружжя мисливців і з самого малечку допомагала батькам.
Одного разу, коли їй було близько десяти років, з сусіднього лісу раптом виплеснулася купа монстрів – і її батьки загинули.
Осиротілу і самотню Сару в той час підібрала Сюзанна. Хоча Сюзанна і Тімоті були тоді в одній групі, але решта учасників була зовсім іншою. Це були шукачі пригод, яких прислали з сусіднього міста для вирішення проблеми з навалою монстрів.
Орда була величезною, тому кинули багато шукачів пригод, а це призвело до немаленької кількості жертв.
Уся група, за винятком Сюзанни і Тімоті, була знищена. У Міміра і Патріса була схожа ситуація. Тож виходило, що група Зустрічна Стріла сформувалася з шукачів пригод, які вижили у винищені навали монстрів, що з’явилася в регіону Мірботц.
На той час група Зустрічна Стріла мала лише ранг D. Але після того, як Сара стала шукачкою пригод, вони швидко підвищили ранг і незабаром вона офіційно приєдналася до групи. Схоже, у неї від самого початку був хист до стрільби з лука, та все ж її розвиток здавався доволі стрімким.
До Зустрічної Стріли приєднували нові учасники і йшли старі, поки вони просувалися до рангу B.
Коли справа доходить до завдань рангу B, то у центральній частині королівства Асура знаходилося не так багато подібної роботи. Тому спочатку вони подорожували сільською місцевістю, а потім вирішили перебратися до місця, де було більше складніших завдань. Група не була впевненою, куди їм вирушати: на південь чи на північ? Але в той час вони діяли в регіоні Донаті, що лежав неподалік північних земель, а північ була місцем народження Тімоті, тож він був трохи знайомий з місцевістю.
Отак вони вирішили перебратися у північну частину Центрального континенту.
Отже… Сара була донькою мисливця, га? Так само як і Сільфі. Цікаво, де вона зараз і що робить…?
– Коли я почула прізвище Ґрейрат, то одразу подумала, що ти син однієї з дворянських родин Асури. Для мене це виглядало так, ніби ти закінчив магічну школу і намагався втекти, бо вдома щось пішло не так, як ти хотів.
Якщо коротко, то причина її різкого ставлення на початку полягала в тому, що вона неправильно зрозуміла моє походження і причини поведінки. Іншими словами, це було упередження.
– Ну, прізвище Ґрейрат відоме в королівстві Асура, – сказав я.
– Але ж ти не один з тих Ґрейратів, правда?
– Ну, хм, здається, я їхній родич.
– А… он як, – Сара на мить стиснула губи.
– Але, звісно, я сам не дворянин. Тому не хвилюйся про це, – швидко додав я.
Через деякий час Сара сказала:
– …Коли почвари повалили з лісу, дворяни придумували всі можливі виправдання, щоб не посилати лицарів. Тому так багато людей загинуло.
– Володар регіону зробив таке?
– Так. Це те, що я чула.
– О… ну, іноді, коли трапляються ситуацію, що приводять до жертви, люди схильні звинувачувати в усьому вельмож… Можливо, були якісь інші дворяни, що заважали йому допомогти, – пояснив я.
– Все одно це було бездушно. Загинули селяни…
Ось чому вона зневажала дворян.
Сара вважала, що навіть діти аристократів, які не були причетними до справи, як я, виростуть і будуть чинити подібні злочини.
– Але навіть в аристократів є власні проблеми, – заговорив я, пригадуючи, як було складно Філіпу і Сауросу.
Хоча у Філіпа були різні схеми і плани в голові, але про старого Сауроса можна сміливо сказати, що він дбав про людей на своїх землях. Однак його методи досить часто були грубими.
Зрештою, ті, хто ігнорували людей, якими керували, не жили поряд з ними. Особливо це стосувалося тих, хто обирав столицю, населення і землі для них були лише цифрами. Під час якоїсь надзвичайної ситуації вони не думали ні про людей, ні про територію, і навіть перешкоджали тим, хто міг допомогти.
Вони також убили Сауроса.
Однак я не міг повністю покладати на них провину за це. Дворяни жили у своєму світі і мали власні битви. Люди схильні забувати все, крім того, що було перед ними.
Але якщо глибоко про це думати, то можна загнати себе на дно депресії.
– В-вибач, я тебе образила? – поки я був зайнятим міркуваннями про це, Сара, ніби запанікувавши через моє мовчання, поклала свою руку на мою.
Її долоня була шершавою і зовсім нежіночою. Сотні стріл, які вона випускала з лука, залишили сліди на шкірі, зробивши ту грубою і мозолястою. Але доторк був сильним і теплим.
– …Ні, ти мене не образила. Я просто згадав рідню. Вони були дворянами, які загинули під час випадку з переміщенням.
– О… ясно. Мені шкода. Навіть якщо ти сам не дворянин, але у тебе є знайомі серед них.
– Будь ласка, не турбуйся про це. Я впевнений, вони ніяк не пов’язані з тим, що сталося з твоїм селом.
Філіп якось згадував про жорстокість свого брата, тож, можливо, тим дворянином, що затримав допомогу селу Сари, був хтось пов’язаний з родиною Бореас? Крім того, її рідне місце було в регіоні Мірботц, яким керував Нотос Ґрейрат, родина від якої втік Пол. Була велика ймовірність того, що це якось з ними пов’язано.
Однак це була досить заплутана тема, тому, щоб не марнувати зусиль, я навіть не став її підіймати.
– Але вони померли, так?
– Так.
– Тоді це було грубо з мого боку. Вибач.
Я дозволив їй попросити вибачення, хоча насправді це мене не турбувало. Можливо, тому, що вельможі, про яких говорила Сара, зовсім не були схожими на тих, яких знав я. Чи мені просто пощастило, бо Філіп і Саурос були хорошими людьми?
Поки я думав про це, то подивився на наші руки, аж раптом Сара швидко прибрала долоню.
– О, ем…! Це трішки відхилення від теми, але…!
– Так?
– Розумієш, насправді я трохи вмію користуватися мечем. Сюзанна навчила мене, оскільки важко використовувати лук, коли супротивники наближаються, але мої знання неглибокі.
Це була різка зміна теми. Що ж, такі дії мали сенс, якби ми продовжили попередню розмову, то вона стала б незручно для нас обох.
Це те, що називали «читанням атмосфери». Цінна навичка, якої не було в іншої дівчини, яку я знав.
– І то правда, ти не можеш взяти стріли і колоти ними монстрів, – задумливо погодився я.
– Так. Оскільки я дію у групі, в них небагато можливостей підійти, тому замість меча я використовувала кинджал… але, мабуть, через те, що я постійно ним користувалася, він зламався учора, – сказала Сара, діставши зброю з-за пояса і поклавши її на стіл.
Справді, як вона і сказала, від леза відламалася третина. Кинджал ще можна було використовувати для того, щоб щось поратися з деревом, але в бою від нього не буде жодної користі.
– Хах… Я думав, що швидше зламається твій лук.
– Луки я роблю сама, тому завжди можу зробити новий, якщо мій зламається. Я можу використати гілку місцевого трента для того, щоб зробити хороший лук, – пояснила Сара.
Луки не популярні, тому їх зазвичай не продавали у магазинах зброї. Але у цьому місті була величезна кількість дерева для посохів і магічних інструментів, тому вона могла скористатися цим для виготовлення лука. Звісно, це також стосувалося і стріл.
Я задумався над тим, коли дівчина знаходилася час, щоб займатися цим, але потім пригадав, як вона працювала з деревом перед сном у таборі. Ймовірно, Сара готувала пір’я заздалегідь і робила стріли, коли мала вільну хвилинку.
– Я накопичила трохи грошей за останню серію успішних завдань, тому подумала про купівлю нового кинджала.
– Ага.
Сара натиснула:
– То, Рудеусе, ти завтра вільний? Хочеш разом зі мною сходити по магазинах? Ти фехтувальних середнього рівня, тож зможеш відрізнити хороший кинджал від поганого, правда?
– Ні, я в цьому не розбираюся. Але, гаразд, підемо разом.
– Тоді вирішено! – сказала Сара і засяяла усмішкою.
– Гм?
– Ви підете удвох? Як чарівно.
Коли я кинув швидкий погляд на Сюзанну і Тімоті, то помітив, що вони усміхалися. Саме тоді я зрозумів, що означало запрошення Сари.
Це – побачення.
Я давно не ходив на побачення.
Коли востаннє я був на одному? Якщо я правильно пам’ятав, то це було ще у Святому Королівстві Міліс, коли ми з Еріс ходили купувати одяг. Тоді ми спостерігали за людьми на вулиці і вирішували, що обрати.
До речі, про одяг, єдине, що в мене залишилося – це поношена мантія. Я не мав часу, щоб ходити по магазинах і купувати щось нове. Ба більше, у мене не було відчуття моди. Хоча я міг би зімітувати місцевий вуличний стиль, але, на жаль, на вулицях Розенбурга було не так багато людей зі смаком, яких я міг використати як орієнтир.
Ні, не було потреби в ретельній підготовці. Я просто супроводжуватиму її, поки вона займатиметься покупками. Ми всього лише збиралися купити один кинджал.
Я не мав думати про це як про побачення. Хоча тепер наші стосунки налагодилися, але справа була в тому, що ми стали друзями. Я не мав думати, що вона зацікавлена в мені або що це могло до чогось привести. Я більше не був незайманцем.
Також я впевнений, що Сара не мала на меті нічого такого.
Саме так, тому я мав поводитися нормально. Нормально. Сьогодні я мав поводитися, як і завжди. Тобто, бути звичайним – природним Рудеусом.
– Вибач за очікування. Ходімо.
Поки я думав про це в їдальні таверни, до мене підійшла Сара.
Коли я свідомо поглянув на неї, то зрозумів, що вона справді мила. Сара була невисокою з гладким коротким світлим волоссям і мала приємний запах… О, схоже, вона ретельніше, ніж зазвичай, розчесала волосся. Під час нашої останньої місії воно було трохи сплутаним.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥