Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

Розділ 5. Різке зближення. Частина 2
Навіть одягнута вона була трохи інакше. Не те щоб Сара нарядилася, але я міг сказати, що до вбрання були докладені певні зусилля.
Ніде не було видно звичного шкіряного нагрудника і сагайдака для стріл, натомість під звичайним жакетом вона носила легкий одяг, який я ніколи раніше не бачив під час виконання завдань. Не можна було сказати, що це вершина моди, але серед шукачів пригод рідко знаходився хтось з великим гардеробом.
Вона справді доклала всіх зусиль, щоб виглядати пристойно.
І в цей момент я зрозумів, наскільки нечутливою людиною був.
Очевидно, вона була зацікавлена в мені. Я здогадувався про причину – це було через той випадок у лісі. Хоча я не мав такого наміру, але мені вдалося ненавмисно вийти на її гілку проходження. Мабуть, справа була в ефекті підвісного мосту, але принаймні знання причини принесло мені певний спокій.
Не те щоб вона мені не подобалася.
Звичайно, спочатку Сара вороже ставилася до мене, але на це були причини. Я навіть отримав за це вибачення, хоча ніколи особливо цим не переймався. Дізнавшись, що Сара зацікавилася мною, я відчув певний страх, проте це не означало, що я був нещасним.
Звичайно, я не відчував до неї особливо сильних почуттів. Але раз усе йшло так, то чому б просто не пливти за течією? Зрештою я більше не був незайманим!
…Ні, заспокойся. Не безпечно відкушувати більше, ніж можеш проковтнути. Я просто зроблю ту саму помилку, що і минулого разу. Тут потрібно дотримуватися дистанції.
– Що? – запитала Сара.
– Нічого, ходімо.
Коли ми ішли містом, Сара трималася трохи попереду мене так, щоб ми могли побачити одне одного, якщо кидали погляд по діагоналі. Це була формація шукачів пригод – іти достатньо близько, але так, щоб давати собі й іншим простір для маневру.
Але сьогодні вона була трохи ближче, ніж зазвичай. Досить близько, щоб наші руки могли торкнутися.
– Ми прийшли.
Нашим пунктом призначення був магазин зброї, який мав особливо хорошу репутацію у Розенбурзі – крамниця під назвою Рімет. Вона належала великій торговій компанії зі штаб-квартирою в Арсі, столиці королівства Асура, тому тут в основному торгували продукцією ввезеною з Асури.
Раніше крамниця Рімет не була такою відомою, але за останні кілька років якість імпортованих товарів різко покращилася, що спровокувало стрімкий ріст популярності. Якщо мене не підводила пам’ять, то купець, караван якого я супроводжував для того, щоб виїхати з королівства Асура, також віз товари до цього магазину.
Хоча ззовні крамниця зброї виглядала звичайною, але вона була у певному сенсі занадто вишуканою для звичайних шукачів пригод.
– Це місце виглядає дорогим, – прокоментував я.
– Так, але в мене є трохи грошей, тому я вирішила купити щось пристойніше.
Виробництво магічних знарядь у герцогстві Башерат процвітало. І поки людина була готова заплатити відповідну ціну, то могла отримати щось краще, ніж товари з Асури. З іншого боку, вибрати можна було лише з обмеженої кількості варіантів. У такому випадку, гадаю, її вибір магазину, з великою кількістю імпортованих товарів королівства Асура, цілком виправданий.
Не слід недооцінювати важливість хорошого кинджала. Коли справа розгорталася за найгіршим сценарієм, така зброя могла врятувати власнику життя.
– Ласкаво просимо! – коли ми увійшли, з нами енергійно привітався працівник крамниці.
У наше поле зору потрапила маса зброї, що заповнювала приміщення. Здебільшого це були довгі мечі, але також тут знаходилася й інша зброя, наприклад, палиці, батоги, киї і булави. Єдине, чого не вистачало, це піків і списів. Люди цього світу уникали їх, бо вважали «зброєю диявола» через те, що ними користувалося плем’я Суперд. Навіть шукачі пригод не могли дозволити собі купити таку лиховісну зброю.
Ми озирнулися навколо і пішли до кутка, де були короткі мечі і кинджали. Зброя вищої якості висіла на стіні, середньої якості була розкладена на полицях, а дешевий товар низької якості лежав у ящиках.
Найдорожчі були виключені зі списку. Хоча вони виглядали привабливо і серед них було кілька магічних предметів, але Сара не мала таких грошей.
В основному ми роздивлялися кинджали середньої якості. Їх зробили відомі ковалі, і, хоча у них не було особливих ефектів, вони були міцними, гострими і добре збалансованими. Коштували ці кинджали досить дорого, але якість була того варта.
Щодо найдешевших, то вони показували себе досить непогано, поки були новими, але якщо про них не дбати належним чином, то вони швидко зношувалися. Якщо використовувати такий кинджал часто, то він міг прослужити близько двох років. Більшість людей вважали їх одноразовими.
– Справді складно прийняти рішення, – сказала Сара.
– Ти вперше у такому магазині?
– Ні, але, знаєш, я в основному користуюся луком, тому не маю особливого досвіду в тому, щоб обирати кинджали. Навіть попередній дешевий кинджал я купила у вуличного торговця, а лук я роблю сама.
Сара дивилася на варіанти, що лежали перед нею. Вона уважно вивчала кожен, брала до рук і перевіряла баланс.
У мене також був ніж, але… я не міг пригадати, де його купив. Можливо, я навмання купив його на Континенті Демонів? Ні, хвилинку, той зносився, тож, гадаю, я замінив його у Королівстві Драконів.
Можливо, настав час купити новий.
З цією думкою, я також поглянув на кілька кинджалів. Одні мали довгі леза, інші короткі. Деякі були легшими, а деякі – важчими. Тут був досить різноманітний вибір. Я не планував купляти сьогодні кинджал, але було б непогано підібрати собі якийсь, щоб був під рукою про всяк випадок.
– Хм, цей? Чи ось цей… який мені вибрати? Що думаєш, Рудеусе?
Коли я озирнувся, то побачив, що Сара тримала в руках два кинджали. Один мав злегка вигнуте лезо довжиною близько 20 сантиметрів, а інший – пряме лезо з довжиною понад 30 сантиметрів.
– Подивимося… – я зважив їх у руках.
Щойно я взяв кинджали, то виразно почув різницю у вазі й балансі. Трохи потримавши їх, я підняв той, що мав зігнуте лезо.
– Цей найкраще підійде для того, щоб робити стріли.
Я відчував, що цей був більш збалансованим. Тож він, безумовно, найкраще підходив для делікатної роботи.
– Але якщо ти хочеш битися з монстрами, то цей підходить більше.
Я передав їй прямий кинджал. Він мав довге і товсте лезо, тому мав бути стійкішим до бокових ударів. Однак я не знав наскільки в реальності сильним був кинджал.
– Он як… хмм.
Я не дуже розбирався в кинджалах, але вона запитала мою думку, тож це було б грубо не дати відповіді.
– Ти ж найчастіше використовуєш його для того, щоб робити стріли, правильно? – запитав я.
– Так, але також бувають моменти, коли мені потрібно використати його у надзвичайні ситуації.
– Чому б не купити обидва?
Сара похитала головою:
– Вони будуть надто важкими. Якщо в мене на поясі висітимуть два кинджали, це заважатиме мені користуватися луком…
– Тоді чому б тобі не купити для роботи зі стрілами дешевий кинджал, який можна зберігати у сумці? Його також можна буде використовувати як запасну зброю.
– Так, це може спрацювати… – почала вона, – але це коштуватиме чимало.
– Якщо хочеш, я можу допомогти з оплатою.
Сара похитала головою:
– Це буде незручно.
– Це нормально, іноді отримувати допомогу, – сказав я, діставши гроші з кишені.
Чесно кажучи, за останній рік я не витрачав багато. Хоча я купував лише необхідне, але навіть так використовував небагато грошей. Мій дохід значно перевищував щоденні витрати. Я не купував щось для розваги, тож накопичив кругленьку суму. Я цілком міг дозволити собі купити один-два кинджали.
– Гаразд… – нарешті погодилася вона. – Але це позика.
– Так. Повернеш мені, коли зможеш.
Сара дуже уважно ставилася до сплати боргів. Навіть коли я казав, що пригощу її їжею, вона говорила, що просто позичає в мене гроші. Я не турбувався поверне Сара їх чи ні, але вона наполягала на цьому. Тому я просив її сплатити борг іншими способами, наприклад, щоб під час завдання вона замість мене стояла на варті. Я не був проти її щирих спроб повернути мені гроші.
– Добре! – Сара виглядала дуже милою, коли усміхалася.
Купивши потрібне, ми вивчали інші магазини навколо. Крамниці обладунків і магічних знарядь. Серед останніх був магазин, в який ми зазвичай ніколи не заходили, там було багато дорогих товарів на вітрині. Шукачі пригод вкрай рідко відвідували такі крамниці, в основному тому, що там виставлені товари, що коштували як наш річний дохід. Тому ми, звісно, просто роздивлялися вітрини.
Магічні знаряддя в цьому світі здебільшого нагадували побутову техніку або були об’єктами з магічними ефектами початкового рівня. Хоча дослідження розвивалися, створенні предмети були досить незграбними. Наприклад, була річ, що, як запальничка, могла викликати вогонь після влиття магічної сили, але вона була розміром з кулак, тож її досить незручно носити з собою.
Однак тут було досить багато товарів з королівства Асура, тому продукти, де використовували передові технології, могли і не завозити до магазинів.
Закінчивши розглядати вітрини, ми пішли поїсти. Й обрали для цього вишуканий ресторан – жартую! Ми пішли до звичної корчми. Ми все-таки були шукачами пригод, а Сара не надто розбиралася в такій штуці як етикет. Згадка про етикет навіювала спогади про минуле, тож для мене так навіть було краще.
– Після побаченого я тепер хочу новий нагрудник, – зітхнула Сара.
– Думаю, ця мантія мене все ще влаштовує. Вона мені подобається.
– Скільки років ти її носиш?
– Два чи три, – спробував пригадати я.
– Вона, звісно, міцна, – погодилася Сара, – але рукава почали трохи зношуватися. Чому б тобі не купити нову?
– Хм… Гадаю, я зачекаю, поки вона повністю не порветься.
– Ну, мабуть, я зроблю так само… Але в мене захисне спорядження і, думаю, мені слід замінити нагрудник якнайшвидше. Ніколи не знаєш, що трапиться в бою.
У корчмі ми говорили про сьогоднішні покупки та їли звичайний квасоляно-м’ясний суп і овочевий салат, який був доступним лише влітку.
Якщо подумати, то Еріс не надто захоплювалася такими розмовами. Ми з нею не входили до людей, які витрачали багато часу на покупки чи цікавилися одягом. Крім того, Еріс була не надто обдарованою, коли справа доходила до розмов…
Хоча насправді це було досить весело.
– Але не схоже, що він отримав якісь сильні пошкодження, – сказав я про нагрудник Сари.
– Так, але я купила його досить давно, тож він почав ставати тісним.
– Тісним…?
Отже, що означало, коли нагрудник ставав тісним? Сарі було близько п’ятнадцяти, за мірками цього світу вона вже вважалася дорослою, хоча досі перебувала у процесі статевого дозрівання. Іншими словами, деякі частини її тіла продовжували рости…
– Чого ти червонієш? – Сара зиркнула на мене. Що ж, схоже, мої навички спілкування все ще були недостатніми. – Ох, ці чоловіки…
Попри це, все пройшло в межах припустимого. Сара не виглядала ні особливо незадоволеною, ні роздратованою.
– О… здається, я випила зайвого. Коли я з тобою, то дозволяю собі пити більше, – зізналася Сара, випивши напій.
– Справді?
– Так. Чомусь… я розслабляюся, коли ти поряд, Рудеусе… – сказала вона і притулилася до мене.
Наші плечі торкнулися, я відчув, як тепло її тіла просочувалося крізь одяг.
Це те, що я думаю, правильно? Тобто, у мене є шанси, так?
– …
Щоб переконатися, я обняв її за талію. Вона багато тренувалася, тому я очікував, що її тіло буде мускулистим, але талія виявилася стрункою і м’якою. Чесно кажучи, вже цього дотику було достатньо, щоб задовольнити мене на цілий день.
Принаймні я так думав, поки вона не поклала свою руку на мою. Потім Сара поглянула на мене вологими очима.
– Рудеусе…
– С-Саро…
Коли ми назвали одне одного на ім’я, здавалося, що наші тіла притиснулися ще ближче.
Гаразд, зробимо це.
Я подумав, що настав часу забути про минуле і рухатися далі. Я не міг вічно чіплятися за це. Ще рік тому я вирішив дивитися прямо і рухатися вперед. Це також означало забути про Еріс і знайти інше кохання.
Правильно. З Еріс закінчено. Настав час почати новий розділ. Не слід гаяти час.
Я прибрав руку з талії Сари і встав:
– …В-вже пізно, нам потрібно іти додому. Я проведу тебе до таверни.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥