РБ. Том 7. Розділ 6-1

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. TymoshenkoDrakula, Valentyna B., Kirito Kun.

А також щира подяка Андрію С.

У мене є Patreon.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

РБ. Том 7. Розділ 5-3

Розділ 6. Безсилий маг. Частина 1

Через годину я спорожнив флягу і, спотикаючись, вийшов на вулицю та попрямував до випадкової корчми.

Сівши за прилавок, я негайно зробив замовлення:

– Хазяїне, дай мені найміцніший алкоголь, який у тебе є.

– Тут не дають алкоголь дітям… – він почав заперечувати, але коли я дістав з кишені срібну монету Асури, на його обличчі з’явився здивований вираз.

Через мить здивування змінилося огидою, він дістав з полиці позаду пляшку алкоголю і поставив його переді мною.

«Раз у тебе є те, що я просив, то навіщо примушувати мене чекати?» – кисло подумав я.

– А-а… – я пив прямо з пляшки. Закинув голову назад і ковтав.

Я раніше не вживав такого алкоголю, але він був напрочуд добрим. У мене раптом запаморочилася у голові. Гостре алкогольне отруєння? Кого це хвилювало? Це було б ніби здійснення мрії, якби я міг померти, почуваючись так добре.

– Хей, старий, ще пляшку! І дай мені щось пожувати!

– Слухай, тобі не слід так пити…

– Відвали! Поквапся і принеси мені випивку! – різко сказав я, хазяїн корчми знизав плечима і дав мені ще одну пляшку.

А, це навіювало спогади. Так уже було в моєму попередньому житті. Коли я розлючено кидався на всіх, батько і мати так лякалися, що робили те, що я говорив. Тц, проживши стільки років у цьому світі і зайшовши так далеко, я знову повторював дії з минулого життя…

Прокляття, до біса…!

Я випив ще. Алкоголь був настільки пекучим, що болів язик. Проте смак не мав значення. Що більше я пив, то менше відчував холод, який наповнив мої груди.

Закуска, яку переді мною поставили, була звичайною квасолею. Смаженою квасолею.  

Як називалася ця страва? Я вже їв її багато разів, але не міг пригадати. Ну, квасоля і квасоля. У цьому місті мало що можна було знайти, крім бобів.

– Охо, що це?

Коли я закидав квасолю до рота і запивав її алкоголем, то раптом почув голос позаду.

– Це Болото, чи не так? Як незвично бачити тебе у кормі, де зазвичай засідаємо ми.

Мені навіть не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто це. Солдат. Цей бісовий тип, як і завжди, чіплявся до мене.

– Ти п’єш, бо зайшов на нашу територію? Але, хей, алкоголь стане поганим на смак, якщо ти залишишся тут. Тож вали. Чуєш? Агов! Дивився на мене, коли я говорю з тобою.

Солдат підійшов і бухнувся на табурет поряд. Я глянув на нього. На його обличчі знову був той самий злобно-глумливий вираз, який завжди з’являвся, коли він бачив мене.

– Що в біса з тобою і цим гнітючим виразом обличчя? О, дай вгадаю, сталося щось жахливе? Ну, не дивно. Але це не має значення. Бо ти завжди такий, еге? Тікаєш щоразу, коли трапляється щось погане, і посміхаєшся, як повний йолоп, та чекаєш, щоб оточуючі втішали себе тебе, га? Саме тому… кх?!

Він надто близько підсунув своє обличчя до мого, тому я йому вмазав кулаком. Солдат злетів зі стільця і гепнувся дупою прямо на підлогу, проте одразу скочив на ноги.

– Ти – маленьке лайно!

Я зіскочив з табурета і схопив його за грудки.

– Чого ти бісишся?! Ти постійно влаштовуєш сварки зі мною… Хіба не цього ти хотів, га?!

– Ти…

Я вдарив його ще раз. Солдат не захищався і не намагався ухилитися. Він просто прийняв обличчям мій кулак і, зашкопертавшись, відступив на кілька кроків.

– Що поганого в тому, щоб усміхатися як повний йолоп? – я вдарив ще раз. – Якби я міг бути таким, як ти – принижувати і висміювати інших, вихвалятися своїми досягненнями, а потім обурюватися, коли люди ображалися на мене, заздрити і ненавидіти, коли вони почитали відвертатися від мене – якби я міг пройти через все це і поводитися, як ти, я б так і зробив!

Я продовжив говорити:

– Я не хочу, щоб люди мене ненавиділи. Ось чому я усміхаюся! Чому це взагалі тебе так хвилює, га?! – слова лилися самі. – Чому вони всі ідуть?! Нехай просто залишаться зі мною! Мені байдуже, чи це брехня, нехай усміхаються мені! Це боляче, відчувати жорстокість!

Я не міг стримуватися:

– Хай там що, все знищено. Для мене все закінчено… Але що у тебе за проблема, га? Ти нічого про мене не знаєш, але постійно чіпляєшся. Чому ти взагалі називаєш мене «самотнім вовком» і тим, хто робить усе наполовину? Що поганого в тому, щоб тікати, коли стає важко?! – Я говорив далі: – Ну, давай! Бий. Удар мене, роби все, що хочеш. І коли я валятимуся на підлозі, можеш дивитися на мене згори вниз і сміятися! У будь-якому випадку, ти, мабуть, сильніший за мене…

Викрикуючи ці слова, я бив його знову і знову. Інші глумливими голосами підтримували нас, вигукуючи «Бійка» і «Вмаж йому». Однак Солдат не ворушився. Він міг би легко впоратися з моїми ударами, але замість цього продовжував дозволяти моєму надзвичайно п’яному тілі мляво махати кулаками.

Поступово голоси навколо нас стихли, у корчмі лунали лише слабкі звуки ударів. Зрештою, як тільки я виснажився, то упав на підлогу і єдиний звук, що можна було почути, це мої придушені схлипування.

– Агов, Солдате… Не знущайся ти так з дитини.

– Т-точно.

Люди у корчмі, включно з Кроковими Лідерами і самим Солдатом витріщалися на мене. Вони були повністю приголомшеними.

Солдат спробував зазирнути мені в очі зі словами:

– Вибач. Я вчинив погано. Це моя провина. Можливо, ти справді найнещадніша людина на світі. Не плач. Я впевнений, що у майбутньому на тебе чекають хороші речі.

– Та що ти знаєш? – виплюнув я у відповідь.

– Хм… ну, е-е, добре, випий. Тоді можеш розповісти мені про це. Можливо, так вдасться щось вигадати або ти принаймні зможеш скинути цей тягар. Тож… не плач, – сказав він і поплескав мене по плечу.

Я навіть не зрозумів, як чомусь пив разом із Солдатом. І ми тихо говорили про те, що сталося.

– Отже, ти хочеш сказати, що був розчавлений, бо тебе кинула дівчина, так?

– Уух… Смієтеся з мене, так? – буркнув я.

– Ні, я не сміюся. Просто коли ти пригнічений, потрібно з’ясувати причину.

– …Ваша правда.

На мій подив, Солдат мовчки вислухав мою змішану зі схлипами розповідь про те, що сталося. Ми лише удвох сиділи в кутку біля прилавка, досить далеко навіть від членів Крокових Лідерів.

– Тож, пане Солдате, ось що мене так сильно гнітило…

– Розслабся, – вставив він.

– Га?

– Зовсім недавно ти говорив зі мною нормально. Тобі не потрібно натягувати на себе маску і говорити так затиснуто і формально. Коли ти робиш це, то обманюєш самого себе, – пояснив Солдат.

– Он як…

– Якщо ти продовжуєш брехати самому собі, то це схоже на отруту. Добре бути ввічливим, але залишайся собою.

Це так? Якщо пригадати минулий рік, то його слова схожі на правду.

– Минулий раз, коли мене так притиснуло, стався через дівчину, яка мені подобалася.

– І?

– Багато чого сталося і, ну, ми зайнялися… Думаю, ти знаєш. Це був перший раз для нас обох.

– Ну, у кожного є перший раз.

– Але, коли я прокинувся, її вже не було, вона відправилася в якусь подорож, – сказав я.

– То вона тебе кинула, так?

Кинула? Коли він озвучив цей факт, то це було як ніж у горло. Я відчув поколювання в носі. На очі навернулися свіжі сльози, рука, в якій я тримав чарку, тремтіла, з губ зірвалося схлипування.

– Ух… кхууу…

– Я сказав, закінчуй зі сльозами… Загалом, ось причина твоїх сліз. Ти постійно носив це у собі і саме воно привело тебе до того, що є зараз. Гаразд. Я зрозумів, що сталося. Тепер пий. Випий ці сльози, – сказав Солдат, наливаючи в мою чарку найдорожчий у цій корчмі алкоголь.

Я закинув голову назад і проковтнув випивку. У мене повністю онімів живіт. Я поняття не мав скільки випив, але принаймні сльози почали стихати.

– Чому… Чому Еріс зникла? Чому…

– А-а, то її звати Еріс, га? Яка жорстока дівчина. Але не варто намагатися зрозуміти причину дій жінки. Вони як кішки. А ми ближче до собак. Собаки і коти не здатні зрозуміти одне одного, чи не так?

– Але все-таки, чому? Яка причина…?

– Хмм… з мого досвіду, коли жінка раптово зникає, то причина в тому, що перед цим ти налажав. У неї раптово погіршується настрій і вона негайно йде геть, кажучи, що їй байдуже.

– Перед цим? – повторив я, задумавшись. Мені спала на думку одна річ. – То я справді паскудний у ліжку…?

– Краще не робити власних висновків щодо того, що її так розлютило. Щоб не спало тобі на думку, це, швидше за все, неправильно. Якщо ти просиш вибачення, маючи в голові якусь причину, вона розсердиться і скаже, що засмутилися не через це.

– Я навіть не знаю, де вона, тому не можу вибачатися, – зізнався я.

– О, так, я розумію. Розумію, – Солдат допив алкоголь у своїй чарці. Далі він поставив її на стіл і великим пальцем витер краплі з краю. Кілька хвилин він сидів замислений, а потім пробурмотів: – Це буде гнітюче, якщо ти продовжуватимеш так.

Ці слова точно передавали мої почуття. Вираз обличчя Солдата не змінився. Він все ще виглядав так, як завжди, ніби ніхто на світі йому не подобався. На його обличчі досі був той саркастичний і глумливий вираз. Але все ж таким було лише обличчя. Його очі дивилися прямо на мене, а слова були щирими.

– Виправимо це, – нарешті сказав він.

– Але як?

– Поняття не маю. – Солдат похитав головою і продовжив: – Але раз це джерело твоєї проблеми, то її потрібно вирішити тим самим.

Вирішити це сексом, так? Але для цього мені потрібно скористатися тим, що зараз навіть не піднімалося, правильно? Для того, щоб виправити це, потрібно принаймні тимчасово повернути те, що не хотіло працювати, до робочого стану.

– Хіба це можливо?

– Ти зробив це лише раз, так?

– …Так.

– Тоді хто знає? Послухай, задоволення – це не тільки засунути його в дірку.

Я начебто трохи розумів, що хотів сказати Солдат. Так, він говорив правду. Інакше відео для дорослих не могли тривати по дві години і не мали б такої різноманітності.

– То що ти пропонуєш? – запитав я.

– …Залишити це професіоналам.

За пропозицією Солдата ми вирішили піти в район розваг Розенбурга.

Я вперше був у такому місці, це взагалі був мій перший раз у кварталі червоних ліхтарів. Точніше, я свідомо уникав наближення до цього місця.

Попри те, що вже була пізня ніч, будинки були освітлені, а навколо ходила велика кількість людей. Більшість – це чоловіки, але також було чимало жінок. Більша частина жінок, ймовірно, повії. Але також були і ті, хто приходив як клієнти і знімав чоловіків. Однак всі вони мали сильний макіяж, тому було складно відрізнити одних від інших.

Ні, жінки під навісами будинків, які курили щось схоже на цигарки, безсумнівно працювали тут. Вони були одягнуті у відвертий одяг, що оголював груди. З того, що вони дивилися на Солдата, а не на мене, ставало зрозумілим, що ці жінки намагалися заманити клієнтів.

– Я в-вперше у такому місці, – зізнався я.

– Знаю.

– Я-яку дівчину мені вибрати?

– Ні, з цих тобі не потрібно вибирати. Відверто кажучи, ці просто лежать після того, як отримали гроші. Для мене це підходить, але ти… не такий, як я.

– …О, зрозумів.

Отже, повії також мали різні ранги, засновані на досвіді й навичках, так? Ті, що були на найнижчому ранзі, просто продавали тіло. Серед них точно не знайдеться тої, що допоможе вирішити мою проблему.

– Ми ідемо до особливого місця, – заявив Солдат.

– О, особливе, так?

– Хоча я використав слово «особливий», але вибір тут великий. Є місця, де дозволяють робити те, чого не можна зробити у звичайно борделі. Також є такі місця, де можна задовольнити збочені вподобання… А також є місця, про які люди відмовляються говорити.

Місця, про які відмовлялися говорити…? Мені здалося, що я мав досить туманне уявлення про те, що він говорив.

– Але зараз ми ідемо до стандартного борделю. Місце з досвідченими людьми, які використовують техніки, про які ти навіть не чув. Вони здатні довести людину до вершини задоволення.

Я був схвильований уже лише від цих слів. Навіть у минулому житті я не мав нічого спільного з такими місцями. Я був зацікавлений ще тоді, але також належав до того типу людей, які пихато стверджували, що до таких місць ходять лише ідіоти. Я був тоді таким молодим і дурним.

Зараз же я навпаки був сповнений очікування. Однак мій друг між ногами, схоже, не поділяв цього і ніяк не проявляв зацікавленості.

– Солдате… пане, ви часто буваєте в таких місцях?

– Забудь про «пана»… Ну, гадаю, так. Я чоловік, то чому ні?

– Але у вашій групі є жінки, так?

– У групі… це суперечить правилам групи, точніше, нашого клану. Групи формуються на основі здібностей шукачів пригод. Якщо буде виявлено, що чоловік і жінка з групи перебувають у стосунках, їх виганяють з клану, бо пара може стати джерелом конфлікту.

– О, розумію.

Навіть в онлайн-іграх, в які я грав у минулому житті, у нас виникали проблеми з парочками, що були в романтичних стосунках. Бували випадки, коли люди бачилися офлайн, починали зустрічатися, а потім, коли їхні стосунки погіршувалися, ситуація ставала некомфортною для всієї гільдії. Також існували тролі, що просто створювали різноманітні проблеми.

Однак це був інший світ. Це були реальні люди, які не мали змоги сховатися за аватарками, тому драми особистого життя могли поставити під загрозу життя всіх шукачів пригод групи. Ймовірно, саме тому існували такі суворі правила щодо цього, особливо це стосувалося кланів.

– Але все-таки перебування у небезпечних для життя ситуаціях природним чином формує подібні зв’язки між чоловіками і жінками, – зауважив я.

– Саме так, – погодився Солдат. – І тому в нас часто може відбуватися заміна учасників. Якщо лідер помічає подібні почуття між двома людьми, їх негайно просять піти.

– Але ви стільки часу провели разом. Що відбувається з командою роботою, коли раптом з’являється нова людина?

– Коли таке трапляється, ми використовуємо базову тактику, поширену у клані, а невелика практика заповнить прогалини. Ну, це все ще займає трохи часу, але саме тому, такі лідери, як я, активно допомагають новим учасникам. Даємо рекомендації і тому подібне. – Солдат раптом зупинився і сказав: – Ось ми і прийшли.

Перед нами була будівля пофарбована у червоний колір й освітлена вогнями, споруда виглядала неймовірно розкішно. І через це було якось важко примусити себе зайти. Зазвичай я б навіть не став підходити до такої будівлі, що вже говорити про те, щоб зайти всередину.

– Гаразд, іди за мною.

Але поспішно рушивши за Солдатом, я без проблем переступив поріг. Раніше я дивувався, як хтось такий неприємний, як він, міг бути лідером групи шукачів пригод, але тепер зрозумів. За Солдатом, лідером Крокових Лідерів, було легко іти. Це було майже так само, як слідувати за Сюзанною. Кожному з них можна було довіритися і дозволити себе вести.

РБ. Том 7. Розділ 6-2


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і БанкаМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

Список розділів лайтновели “Реінкарнація безробітного”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *