Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 6. Безсилий маг. Частина 2
– Не нервуй так. О, у тебе ж є гроші, так?
– Г-гадаю, їх в мене достатньо…
Біля входу було щось схоже на список послуг з цінами і я підтвердив, що вмісту мого гаманця мало вистачити на найдорожчий варіант.
– Ти відкладав свої гроші, правда? Тоді тобі має вистачити – принаймні на одну ніч. Але все буде набагато складніше, якщо ти потрапиш на гачок і ходитимеш сюди щовечора.
Коли ми зайшли, то опинилися в елегантному інтер’єрі, виконаному в гамі червоного кольору. Праворуч була стійка, а ліворуч – сиділо близько шести жінок у сукнях. Замість яскравого макіяжу, який носили їхні колеги на вулиці, вони проявили стриманість і лише підкреслили свою природну красу. Ці жінки водночас виглядали спокусливими і чуттєвими. Ймовірно, це була одна з багатьох їхніх навичок.
З першого погляду можна сказати, що сукні і меблі були дорогими речами. Як випливало з назви, це були розкішні повії, які буквально випромінювали відчуття величі.
– Які розкішні сукні… – прокоментував я.
– Так, ці сукні привезені з королівства Асура. Вони пошиті для справжніх дворян, але торговці, щоб уникнути сплати мита, розділяють їх на частини, які перевозять окремо, потім сукні зшивають заново й отримають за них пристойні гроші.
– Т-ти багато про це знаєш.
– Чув про це, коли був тут минулого разу. Схоже, лідер мережі крамниць Рімет, Сайлент, придумав цю ідею. Саме завдяки цьому вони досягнули такого розвитку.
– О, ого, – зазвичай я б зацікавився чимось таким, але зараз не мав на це ні часу, ні грошей.
Солдат підійшов до стійки і сперся на неї ліктем.
– Йоу.
– О, та це ж шановний пан Солдат. Ласкаво прошу до нашого скромного закладу. О, але змушений з жалем повідомити, що ваша улюблена супутниця вже заброньована…
– Сьогодні я прийшов випити. Але мій приятель тут уперше, то чи не могли б ви пояснити, як тут все працює? – він відступив від стійки і підштовхнув мене вперед.
Я зробив те, чого від мене хотіли. По той бік стійки стояв елегантний чоловік, він приємно усміхнувся і схилив голову у вітанні, хоча, очевидно, в його очах я був лише дитиною.
– Радий нашій зустрічі, – сказав він. – Дозвольте мені подякувати вам за те, що ви вирішили відвідати наш заклад, Палац Квітучих Троянд. Мене звати Профен, я управитель тут.
– О, приємно познайомитися. Я – Рудеус Ґрейрат.
– А! Ви – Болото Рудеус! До мене давно доходили чутки про вас.
Що за чутки? Частина мене хотіла їх почути, але інша – ні.
– Шановний пан Солдат сказав, що ви тут вперше. Дозвольте мені запитати, чи означають ці слова, що це буде ваш перший раз?
– О, ні, це не так, – я похитав головою.
– Тоді добре. Я поясню вам, як працює наша система.
І далі Профен дав розлоге пояснення.
Спочатку потрібно обрати одну з дівчат, які сидять у кріслах навпроти стійки. Ціна буде визначена на основі обраних послуг. Вони були різноманітними, однак все, що не вказане у списку, було забороненим. Клієнту, звісно, видавали список того, що дозволено робити, а що ні. Але зазвичай їм не було потреби про це турбуватися, бо супутниці пам’ятали всі пункти.
Зробивши вибір, клієнта вели до однієї з ванн, щоб помитися, а потім відводили до кімнати. Там уже буде чекати обрана дівчина і, коли вони залишаються наодинці, то можуть робити все, що забажають. Супутниця виконуватиме всі прохання, які перераховані у спису дозволеного. Якщо клієнт попросить про те, чого не було у списку, дівчина відмовить, тому краще зупинитися на цьому.
Однак, якщо клієнт таки наполягатиме на послузі, що не включена до списку, він може домовитися про це з супутницею, але, звичайно, за це буде стягнута додаткова плата. Звісно, заклад дбав про те, щоб отримати плату. Клієнт мав заплатити 70% відсотків ціни наперед, а решта тридцять відсотків разом з будь-якими додатковими оплатами будуть сплачені після.
– Отже, кого виберете?
За рекомендацією Солдата я обрав найдорожчий цінник і заплатив 70% суми. Таким чином я міг спробувати різноманітні методи для вирішення моєї проблеми.
Потім я поглянув на жінок, які чекали. Оскільки я вже заплатив, то мені дозволили подивитися на них ближче і навіть помацати за потреби. Жінки були різноманітні: юні і зрілі. Коли я підійшов до них, вони сліпуче усміхалися мені. Якби я побачив таку спокусливу усмішку в якомусь іншому місці, то негайно б запав на її власницю.
Чотири крісла були порожніми, але це, ймовірно, означало, що ті дівчата приймали інших клієнтів.
Було щось неправильне у тому, щоб мацати людину, яка тобі усміхалася…
– Я вибираю… цю дівчину.
Мій вибір упав на ту, що сиділа другою зліва.
На вигляд їй було трохи менше двадцяти, вона була дещо нижчою за мене. Дівчина мала великі груди, тонку талію й округлий зад. Риси її обличчя дещо нагадували дівчат з королівства Асура, очі видовжені, а кутики трохи опускалися вниз. Це справляло на мене враження впевненості. Також вона мала дещо темне, але все-таки руде хвилясте волосся, що розтікалося по плечах.
Іншими словами, за зовнішністю вона нагадувала Еріс.
– Я – Еліз, рада зустрічі.
Навіть їхні імена звучали схоже. Хоча, ні, це, мабуть, було не її справжнє ім’я.
– Чи можу я запитати, як вас звати, пане?
– О, я Рудеус. Рудеус Ґрейрат.
Вона на мить виглядала здивованою, але потім її губи розтягнулися в усмішці.
– Тоді, пане Рудеусе, зустрінемося пізніше, – з чарівною усмішкою сказала Еліз, після чого розвернулася на каблуках і зникла в іншій кімнаті.
– Що ж, удачі, – сказав Солдат. – Я повернуся за тобою, коли твій час закінчиться.
– Д-добре.
Після цього Солдат вибрав крайню дівчину справа і кудись зник. Залишившись один, я раптом відчув себе безпорадним.
– Ванна у цьому напрямку. Час купання не входить до вартості, тому можете не поспішати.
Я відмахнувся від почуття самотності і пішов за гідом у глибину будівлі. У потрібному місці на мене вже чекала ванна з теплою водою і двоє дівчат, одягнутих лише у спідню білизну. Вони були досить юними, з пласкими грудьми і не мали фігур зрілих жінок. Дівчата мовчки обмивали мене. Можливо, вони були ученицями тут. Тобто, ще недостатньо дорослими, аби приймати клієнтів, але вже щодня відточували свої навички.
Двоє дівчат ретельно помили кожну частину мого тіла. І коли я сказав кожну, то саме це і мав на увазі. Вони навіть допомогли мені почистити зуби і натерли моє тіло до блиску. Якби мій маленький друг між ніг був у нормально стані, то він би уже давно тремтів від радості і гордо вказував на небо. Проте він ніяк не реагував.
Після того, як мене очистили від кінчиків пальців на ногах і до маківки, я одягнув штани і сорочку, які мені дали, поклав власний одяг і цінні речі до врученого кошика, після чого мені сказали іти до кімнати номер п’ять.
Я вийшов з ванни через інші двері, а не через ті, які заходив. Пройшовши вузьким коридором, я знайшов потрібну кімнату. На дверях були чітко написані номери, тому п’яту кімнату було легко знайти.
До речі, схоже, кімнати після номера шість були на наступному поверсі.
Я боязко відчинив двері.
Вже лише думка про те, що за ними мене чекала дівчина, яка була готова зробити все, що входило в правила цього закладу, мене схвилювала. Однак мій маленький друг ніяк на це не реагував.
– …Перепрошую, – автоматично сказав я, зайшовши всередину.
Це була тьмяно освітлена кімната. Джерелами світла були кілька канделябрів і свічок на столі. У цьому світі напівтемряви стояло велике ліжко з балдахіном. Еліз, одягнена у прозорий одяг, стояла неподалік ліжка.
– Я чекала на вас, пане Рудеусе. Прошу сюди.
Еліз тихо усміхнулася, підійшла до мене і взяла за руку. Її груди явно відрізнялися від грудей Сари тим, що мали видатну присутність, особливо тому, що вона притискалася ними до моєї руки. Моє серце шалено закалатало.
– Бажаєте почати негайно? Чи хочете спочатку трохи поговорити?
– Е, ну…
– Здається, ви нервуєте. Тоді давайте трохи поговоримо. Не хвилюйтеся, ніч ще довга. Нема потреби поспішати.
О, це був справжній професіоналізм. Це легко читалося з її жестів і голосу, коли вона посадила на ліжко мене і сіла поряд. Далі Еліз взяла пляшку випивки зі столу і досвідченою рукою наповнила чарку.
– Бажаєте випити? – запитала вона.
– Так, дякую.
Я дослухався до її пропозиції і випив алкоголь.
На мить я задумався над ним, чому вона не приєдналася до мене, але потім згадав, в інструкції говорилося про те, що дівчата не будуть пити. Звичайно, також було сказано, що якщо клієнт наполягатиме, то супутниця може випити, проте заклад застерігав, що в такому випадку навички дівчат можуть притупитися, а поведінка стане грубішою.
Що ж, тоді зараз я міг пити сам.
Поки ми сюди йшли, прогулянка протверезила мене. Тепер наближалася важлива частина, тому мені знадобилася допомога алкоголю.
– Ці солодощі з королівства Асура. Хочете?
– Т-так.
Коли я знову погодився на її пропозицію і з’їв цукерку, Еліз засміялася:
– Я вже чула про вас, пане Рудеусе.
– О… ну, так. Я став відомим у гільдії шукачів пригод. Це так. Мабуть, ти чула про мене від іншого шукача пригод?
– Ні, він моєї молодшої сестри. Ви якось безплатно вилікували її магією.
– Якось…?
– Я чула, що це сталося взимку, коли ви допомагали розчищати сніг.
– О… – якщо подумати, то щось подібне справді було.
– Шукачі пригод добре ставлять до нас, коли ми одягаємося, наносимо макіяж і торкаємося шкірою до шкіри, проте, коли нічого з цього не зроблено, більшість з них зазвичай поводиться дуже грубо. Особливо це стосується дітей, які не мають грошей і носять лахміття, їх часто сприймають за сиріт… Багато шукачів пригод не замислюються над тим, що коли вони виростають, то шукають клієнтів і покровителів. І зрештою самі шукачі пригод можуть стати їхніми клієнтами.
Яке життя чекало на сиріт? Звичайно, мало хто про це думав. Брудна сирота, яка жила у глухому провулку, і красуня, що приймала клієнтів у борделі, здавалися істотами з різних світів. Якби я придивився уважно, то міг би помітити серед юних дівчат, що мили мене у ванній, дітей, схожих на тих, що я бачив вдень у глухих провулках.
– Ну, твоя правда. Але я теж думав, що вони сироти.
– Однак ви відрізняєтеся він інших, – зауважила вона. – Ви проявили неабияку доброту і допомогли людині, яку вважали сиротою без монети в кишені, й не просили нічого натомість. Ви така чудова людина. Ходили розмови про те, що деякі дівчата готові піти на більше, щоб догодити вам, якщо ви завітаєте до них у майбутньому.
Я був упевнений, що це всього лише слова. Та все ж це було приємно чути.
– Я впевнена, що інші дівчата позаздрять, коли почують, що мені вдалося переспати з вами.
– Е, так, звичайно… ум, чи можу я ще випити?
– Так, звичайно. Але ви не повинні пити надто багато, гаразд? Ніч ще довга. Тому, замість того, щоб пити, чому не спробувати насолодитися мною.
– О, звичайно. Так.
Після того, як я трохи поїв і випив, стан сп’яніння почав повертатися. Щодо Еліз, то вона сиділа поруч зі мною, міцно притиснувшись до моєї руки, пестила мої стегна, доводячи руку аж до промежини і запитувала щось на зразок «Смачно?» або говорила «Ви, схоже, стійкий до алкоголю».
Я почувався комфортно у цій ситуації. Навіть подумав, що було б добре, якби це тривало вічно. Але я не збирався затягувати. Я відчував, що стан сп’яніння посилювався, тому слід було починати.
– Ем, ми можемо почати? – нарешті запитав я.
– Звісно, – сказавши це, вона швидко відпустила мою руку, піднялася і стала переді мною. – Пане Рудеусе, бажаєте роздягнути мене?
– А, що? О, ні, все гаразд.
– Добре.
Еліз спокусливими рухами зняла прозорий одяг, це було настільки привабливо, що аж зачаровувало.
– Тоді, пане Рудеусе, лягайте на ліжко..
Мацаючи власний одяг, я був приголомшений її повністю оголеною фігурою. Скинувши все, я прийняв її запрошення і приєднався до неї на ліжку.
– Я докладу всіх зусиль, щоб догодити вам.
Це було настільки фантастично і чуттєво, що здавалося сном. Я навіть повірив, що зможу це зробити.
☆☆☆
Як підсумок: це не спрацювало.
– Мені дуже шкода, що я не змогла допомогти вам.
Щойно ми опинилися в ліжку, Еліз негайно зрозуміла мою проблему. Далі вона почала вибачатися і запитала, чи хочу я замінити її на якусь іншу дівчину. Це була непогана ідея, але я почувався винним, тому пояснив свою ситуацію. Після цього вона вирішила докласти всіх зусиль, щоб допомогти. Еліз продемонструвала всі навички, якими володіла, включно з тими, які не були включені до списку.
Чесно, вона була чудовою. Це було просто неймовірно. Я у всій красі відчув навички професіонала. Однак фізичні відчуття ні до чого не привели. Мій маленький друг мовчав, ніби його взагалі відрізали. Насправді, що більше ми намагалися, то більшу порожнечу я відчував. І мені здавалося, що істина віддалялася.
І ось наш час закінчився.
– Ні… Еліз, ви зробили все можливе, – запевнив її я.
– Але навіть так, я… О ні, що ж робити…
– Я заплачу за це. О, і також скажіть скільки коштують послуги, які не входили до списку.
– Ні, вам не потрібно хвилюватися про це. Я робила це, бо щиро хотіла допомогти.
Що ж, це правда, я не просив її займатися цим. Однак я мав чітке відчуття, що вона б не зробила це без відповідної компенсації.
– Ви впевнені? – запитав я, почуваючись незручно.
– Слова, які я сказала раніше, чиста правда. Деякі з дівчат сказали, що докладуть більше зусиль, щоб догодити вам, якщо ви прийдете.
Я не міг приховати недовіри:
– О, справді?
– Проте я чула, що ви досить юний, тому думала, що ви прийдете лише через деякий час, – зізналася Еліз.
Отже, це була суміш лестощів і правди.
– Що ж… повірю вам на слово, – вирішив я.
– Оскільки це правда, що я не змогла задовольнити вас, чи дозволите ви принаймні провести вас за межі району розваг?
– Е, так.
Як було підказано, я вийшов разом з нею з кімнати і ми пішли вузьким коридором.
Напівдорозі я раптом відчув, що хтось спостерігав за нами, і глянув через плече. Позаду я побачив групу юних дівчат, що прямували до кімнати, якою ми з Еліз користувалися. Судячи з того, що вони несли інструменти для прибирання, схоже, вони відповідали за приведення кімнати до ладу після того, як клієнти закінчили.
Одна з дівчат виглядала знайомою. Я був впевнений, що це була та, чиє обмороження я вилікував.
– Схоже, те, що ви сказали раніше, було правдою, – здивовано зауважив я.
– Ви мені не повірили?
– Я думав, що це просто слова.
Коли я чесно відповів їй, Еліз поклала пальці на моє плече і погладила його.
– …Правду кажучи, частково так і було.
– Я здогадався.
– Але через десять років, коли ця дівчина почне приймати клієнтів, я впевнена, що вам вона даруватиме щирість, а не лестощі.
Цікаво, чи намагалася Еліз таким чином переконати мене стати постійним клієнтом? Я вирішив сприймати ці слова з недовірою.
З цією думкою, я вийшов з коридору до вестибюля.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥