Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 6. Безсилий маг. Частина 3
Управителя не вдалося переконати. Для нього не мало значення стояло в мене чи ні. Однак на особисте прохання Еліз мені дали трохи додаткового часу з нею, однак вона не зможе отримати жодної плати за те, що робитиме протягом цього періоду.
– Мені сказали, що пан Солдат п’є по сусідству.
Я пішов за Еліз до сусідньої корчми. Оскільки вони належали одному і тому самому закладу, я міг потрапити туди, пройшовши через будівлю борделю.
Можливо, ті, хто приходив сюди не заради сексу, навідувалися до цього місця, щоб випити разом з повіями, які були достатньо дорослими для виконання роботи, але ще не були готові приймати клієнтів. Тут вони, ймовірно, відточували свої навички спілкування, поки не навчалися лестити так, як Еліз. Звичайно, вони, ймовірно, отримували вказівки в іншому місці.
– Тоді я сказав: «Мені знадобиться один удар, щоб перемогти монстрів перед нами, тому вам слід зосередитися на ворогах, які атакують з боків і ззаду».
– Кяя! Пане Солдате, ви такий сексуальний!
– Так! Ви справді вважаєте мене сексуальним, га?
Солдат пив у задній частині бару, поряд було двоє дівчат. Але щойно я підійшов, як він одразу підвівся.
– О, Болото! Як все пройшло?
– Вона випробувала на мені різні техніки, але… нічого не спрацювало.
– Он як… паскудно. – Солдат почухав голову і зітхнув: – Як же це виправити…?
Він схрестив руки і задумався, однак я вже здався. Ба більше, я навіть почав відчувати, що моє серце може розбитися, якщо я продовжуватиму робити марні спроби.
– Агов, що думаєш ти? – Солдат подивився на Еліз.
– Я? – здивовано запитала вона. – Боюся, у мене немає відповіді… Однак мені шкода, що я не змогла допомогти.
Солдат не відступився:
– Яким він був у порівняні з іншими клієнтами? Чи було щось, що привернуло твою увагу?
Еліз була приголомшена:
– Я не можу порівнювати його з іншими клієнтами, це було б…
– Та годі, просто скажи це, – різким тоном велів Солдат.
Очі Еліз перебігли з нього на мене і назад.
– Пан Рудеус, здається… ну, боїться жінок. Коли він говорив зі мною, дивився чи торкався, то виглядав дуже боязким…
– Продовжуй.
– Можливо, якби партнером пана Рудеуса був хтось, кого він би не боявся… хтось, хто б не став його ненавидіти, незалежно від того, що могло б статися, то, можливо, все б вийшло.
– У тебе є хтось такий? – Солдат поглянув на мене.
Я похитав головою.
На мить у голові з’явилася думка про Роксі, але це було безнадійно. Роксі – це та, кого я поважав найбільше у світі, і вона стояла на першому місці серед тих людей, від яких я не хотів відчувати ненависті. Іншими словами, прямо протилежне тому, що пропонувала Еліз.
– Не думаю, що він зможе знайти відразу таку людину. Це те, що має розвиватися поступово… – додала вона.
– Твоя правда…
Я пив, слухаючи розмову цих двох. Солдат з серйозним обличчям обговорював з Еліз цю ситуацію.
– Що ж, сьогодні будемо пити. Питимемо так, щоб через вуха лилося!
– …Так, – погодився я, підбадьорений словами Солдата.
– Ем, шановні клієнти, перепрошую, але ми вже закриваємося.
Зрештою ми продовжили пити, аж поки не настав час закриватися. І Солдат, і Еліз погодилися з цим вибором.
– О, вже так пізно, га?
– Хммм… – пробурмотів я у відповідь.
Коли ми з Солдатом підвелися, Еліз обійняла мою руку зі словами:
– Дозвольте я вас проведу.
Оплативши рахунок, ми пішли на вихід. На вулиці було видно, що край неба посвітлів, почало сходити сонце. Був світанок, коли я повернувся до міста, врятувавши Сару. Тепер цей спогад став гірким.
– Е-е-е… А-а, ми справді пили і пили. Це було щось забагато… – сказав Солдат.
– Ага… – погодився я.
Ми випили ціле озеро, ковтали і ковтали, поки нас не розвезло повністю. Тепер я йшов, спотикаючись, а світ навколо крутився. Я не знав, що попереду. Не міг зрозуміти, де верх, а де низ. Де ліворуч, а де праворуч. Без допомоги Еліз я не міг нормально йти.
Хе-хе, скориставшись своїм станом, я торкався її сідниць.
Однак я не очікував, що міг так добре витримувати алкоголь. Ні, можливо, річ у тому, що це тіло мало стійкість до алкоголю. Але навіть воно не могло впоратися з такою кількістю випивки.
– Хей, Рудеусе… – заговорив Солдат.
– Що?
– Зна’ш, коли я пірнаю в лабіринт, то… ст’раюся не-е-е поспішати.
– Мм, – мені стало цікаво, чому він раптом про це заговорив, тож я прислухався.
– Розумі’ш, що глибше в лабіринт спуска’шся, то сильніші монстри з’являються, – вів далі Солдат. – Іноді ці тварюки навіть співпрацю’ть одне з одним. Якщо в такі моменти поквапитися і діяти на осліп, то тільки проблем собі наробиш. Тому моя група неквапливо буде битися з монстрами на кількох перших поверхах, щоб перевірити співпрацю і звикнути до ритму бою. Це ефективно, розум’ш? Бо є багато монстрів, що можуть заходити на інші поверхи.
– …О! Це справді ефективно!
Я не дуже розумів чому він зараз про це говорив, але порада звучала досить непогано.
Якщо коротко, то він сказав, що потрібно уважно спостерігати за діями монстрів на перших поверхах, звикнути до того, як вони б’ються, і вже потім переходити до наступного, чи не так? Це справді ефективно!
– Хм, як там її звуть? Сара? Ти не думаєш, що ви з нею надто поспішили?
– Поспішили? Тобто, поспішили? – мої слова майже зливалися в єдине ціле. – Ну, так, це може бути правдою про мене, але про Сару такого не скажеш.
– Я не про це, – він зневажливо помахав рукою. – Зна’ш, інша людина може здаватися готовою, але насправді потрібно приділити більше часу і морально підготуватися. Розумі’ш, так?
– Ні, – не погодився я, – це не мало нічого спільного з тим, щоб бути готовим… Я про це казав, чи не так? Вона не хтіла цього, це було просто «оплатою боргу».
– Нє. Судячи з того, що я бачив, та лучниця, зда’ться, справді на тебе запала.
Ні він, ні я, не могли чітко вимовити слова, але ми все одно якось вели розмову.
Але що таке говорив Солдат? Сара запала на мене? Невже її слова були способом приховати власну збентеженість? Хмм. Якщо подумати, то це справді звучало як слова цундере…
Та ні, цього не могло бути. Якби вона справді мала до мене якісь почуття, то навряд чи описала мене словом «жахливо».
– Ну, ти ще ма’ш час, так? Чому б тобі не зустрітися з нею ще раз і невимушено поговорити, ніби нічого не сталося? Якщо це спрацює, то потроху ти зможеш відкритися і впустити її, еге?
– Так, мабуть, так…
Ворушити п’яними мізками було важко. Він мав рацію. Я не знатиму правди, поки не поговорю з нею про це. Це був урок, який я засвоїв після спілкування з ним. Зрештою діалоги були ключовими для людей. Якщо ми не говоритимемо, то нічого не знатимемо одне про одного.
– Гаразд, – зрештою сказав я. – Я спробую поговорити з нею сьогодні ввечері або завтра на світанку.
Якщо пам’ять не підводила мене, то члени Зустрічної Стріли говорили щось про те, що сьогодні на світанку мали покинути місто через якесь завдання. Судячи з того, як посвітліло небо, то вони, мабуть, були вже в дорозі. Так…
Секунду. Хіба я не мав піти з ними?
Ой. Здається, я був тим, хто в останню мить скасував свою участь.
– Що ж, я можу супроводжувати вас лише до цього місця… Пане Рудеусе, з вами все гаразд?
Коли ми підійшли до виходу з району розваг, Еліз відпустила мою руку. М’яке і тепле відчуття її грудей раптом зникло – моє тіло наповнило відчуття самотності.
– Хмм, так, зі мною все г’разд. Я.. маг! Я можу використати Дет’ксикацію! – заявив я.
– Ви справді впевнені, що все добре?
– Мм, так, все добре. Але, Елізонько, чи можу я наостанок торкнутися твоїх грудей?
– …Так, звісно, – після секундної паузи відповіла вона.
– О, дякую!
Я трохи помацав їх руками. Звичайно, мій маленький друг у промежині навіть не поворухнувся. Так, він сидів там напочіпки. Для того, щоб високо підстрибнути, потрібно було присісти. Тож він готувався до цього.
Саме так, це було воно.
Він присідав.
– Хоча я не змогла потішити вас сьогодні, але… сподіваюся, що наступного разу ви прийдете до мене знову, – Еліз поцілувала мене в щоку, відступила на кілька кроків і вклонилася, перш ніж піти.
– Зроз’мів! – відповів я, подумавши, що, швидше за все, не повернуся.
Можливо, це могло статися, якби мені вдалося вирішити свою проблему. І тоді, коли я торкатимуся цих грудей, мій приятель унизу здійсниться великий стрибок.
Я повернувся до Солдата:
– Що ж, п’ра іти додому.
– Ага! Обов’язкового п’говори з нею.
– Так, так, я знаю.
Хоча моя пригода у районі розваг не допомогла з вирішенням проблеми, але я не відчував, що викинув гроші на вітер. Принаймні час проведений з Еліз дав мені відчуття спокою. Навіть якщо я не відчував, як струм прошивав хребет, проте торкатися до її грудей було приємно.
– Ти справді розумі’ш? – запитав Солдат з сумнівом. – Насправді я… сьогодні збираюся…
Він хотів щось сказати, але раптом зупинився.
– Так, я розумію! – огризнувся я. – Тц, ти справді не можеш про це забути. Навіть якщо він не працює, мхе. Це я мав сказати «ні» тій плоскогрудій дівчині. Жінки хороші лише тоді, коли вони схожі на Еліз і мають великі груди!
– … – Мовчання.
– Хей, Солдате, ти теж так думаєш, правда? Ми ходили по магазинах, їли разом і… Яка дурість, га? Ми що, грали в парочку?
– …Е, Болото, я думаю, тобі краще зупинитися.
– Тобто, зупинитися? Це ж простий факт! Сара – дитина, а Еліз – справжня доросла жінка.
Нарешті я поглянув на обличчя Солдата, намагаючись зрозуміти, що він хотів сказати. Його очі були прикуті до чогось по попереду, а на обличчі був вираз «От срака».
Я простежив за його поглядом і побачив двох жінок. Однією була Сюзанна, на ній був сталевий нагрудник і рукавиці. Вона виглядала готовою вирушати назустріч пригодам. Другою була Сара. Вона виглядала так само готовою, але очі в неї були опухлими, а під очима залягли темні кола, ніби Сара проплакала всю ніч…
І вони також дивилися на мене. На їхніх обличчях відобразилися шок і гнів.
Коли я подумав «От лайно», Сара рушила до мене. Її кроки були короткими і швидкими.
– Саро, ні, послухай, це не те…
Горло стиснулося від виразу її обличчя, я проковтнув те, що хотів сказати. Її погляд був холодним, а обличчя нагадувало крижану маску.
Коли Еліз побачила швидше наближення Сари, то негайно відійшла.
…Лясь!
У тихому районі розваг пролунав сухий звук. Від удару моя голова повернулася, я відчув, як ударену щоку охопило жаром.
– …Ти покидьок! Ніколи більше не показуй мені свого обличчя! – випалила вона, поки моя голова була ще відвернута.
Коли я озирнувся, Сара вже бігла до Сюзанни. Мечниця дивилася на мене з похмурим і серйозним виразом обличчя.
– Це було неприйнятно, – тихо, але достатньо голосно, щоб я почув, сказала Сюзанна.
Вона поклала руку на плече Сари і вони удвох пішли.
– … – Я поняття не мав, що щойно сталося.
В одну мить сп’яніння зникло. Коли я поглянув на Солдата, то побачив, що він закинув голову до неба і притиснув долоню до обличчя.
Проте я знав одну річ. Мене щойно кинули. Жодного сумніву. Сара повністю від мене відмовилася. Звичайно, слова, які я щойно сказав, були породжені впливом алкоголю, але для неї це не мало значення. Вона почула мої слова і вирішила, що більше ніколи не хоче мене бачити.
Але ми з Сарою шукачі пригод, тому без сумніву можемо зустрітися у гільдії. Упевнений, що кожного разу, коли вона бачитиме мене, її обличчя кривитиметься від огиди. Можливо, те саме буде і з Сюзанною. І не тільки з нею, але також з Тімоті і Патрісом. Тепер вони дивитимуться на мене з відразою, з якою колись в гільдії шукачів пригод на мене дивився Солдат.
Я опустився на коліна. Мене не тримали ноги.
– …А, а-а….
Прокляття, я більше так не міг. Я провів з ними рік і нарешті, нарешті почав дружити, щоб отак з усім покінчити. Більше не можу.
– Я маю просто померти.
Я дістав з кишені ніж і приставив до основи шиї.
Щось негайно ударило мене по зап’ястку – і я випустив зброю. Солдат вдарив мою руку ребром долоні.
– Ідіоте, не поспішай! Просто сталося невелике непорозуміння. Чи не так? Тієї самої ночі, коли ви намагалися переспати, ти вийшов з району розваг у супроводі повії і говорив лайно про дівчину, з якою нічого не вийшло. Звичайно, вона все неправильно зрозуміла! Крім того, хоча їм на світанку потрібно було іти на завдання, те, що вони були тут, означає, що вони шукали тебе… Швидше, біжи за ними! Поясни у чому справа! Ти все ще можеш виправити ситуацію, так? Ну, вставай, біжи за ними!
– Це вже… не має значення. Це все… кінець… Я більше не хочу цього робити… укх!
Коли я спробував придушити схлипування, Солдат поплескав мене по плечу:
– Ох, припини плакати… Ти такий тонкосльозий… Що ж, тоді чому б тобі не повернутися додому? Тобі не потрібно розповідати про це батьку і матері, але принаймні дозволь їм подбати про тебе… О, стривай, ти сказав, що твоя мама зникла. Нагадай, де твій батько? Королівство Асура?
– …Міліс. Святе королівство Міліс, він у складі пошуково-рятувального загону Фіттоа.
– А, тоді не вийде… це надто далеко, – Солдат задумливо почухав потилицю, протягнувши «хмм».
Повернення додому, звичайно, було одним із варіантів. Я був настільки спустошений, що більше не мав сили волі продовжувати діяти самотужки. Це була б гарна ідея – повернутися до Пола і Лілії, щоб разом з ними піклуватися про Норн і Аїшу. Зрештою я нічого не міг зробити сам. Хоча в ментальному плані я був досить зрілим, але на цьому все. Скільки б часу не минуло, це було все, на що я здатен.
Однак вони були надто далеко. Знадобиться щонайменше рік, щоб добратися до Міліса. До того часу Пол з іншими можуть кудись переїхати. Ми навіть можемо проїхати повз один одного. Я не зможу протриматися так довго, тягнучи за собою розбите серце і намагаючись жити.
Це було безнадійно.
– Що ж, тоді чому б тобі не піти з нами? – випалив Солдат, коли я впав у відчай.
– …Га?
– У герцогстві Неріс виявили величезний лабіринт. Кільком групам з клану Громовержців наказали завоювати його. Це стосується і нас, тому ми думали вирушити сьогодні. Хочеш піти з нами?
Я був розгублений. Вони планували іти сьогодні…? Тоді він провів ніч перед від’їздом, доглядаючи за мною?
– Але я не хочу приєднуватися до… – Тобі не обов’язково приєднуватися до нашої групи. Я просто запитав, чи хочеш ти піти з нами. Якщо ти так боїшся знову зустрітися з ними, то тобі краще піти кудись іще і знайти нових людей, правильно? Жінок у світі стільки, скільки зірок на небі. То що скажеш?
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥