Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також дякую: Lea
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 1. Лист-запрошення. Частина 2
Розділ 2. Вступний іспит. Частина 1
Королівство Раноа була найбільшою державою у північній частині Центрального континенту. Силу і вплив цієї країни можна порівняти з королівством Шірон, розташованим у південній частині континенту. Але королівство Раноа уклало союзи з герцогствами Башерант і Неріс, а також мало тісні зв’язки з гільдією магів. Якщо об’єднати всі їхні сили разом, то вони зайняли б четверте місце у світі, попри те, що були розташовані на бідних північних територіях.
Саме тому королівство Раноа, герцогство Башерант і герцогство Неріс називали «Три магічні країни».
Чому «магічні»? Це через те, що тут знаходилася штаб-квартира гільдії магів? І це також, але головна причина полягала в тому, що три країни вкладали величезну кількість ресурсів для вивчення магії. Вони збирали талановитих людей з усього світу і не шкодували зусиль для проведення магічних досліджень.
З цією метою було зведене магічне місто Шарія. Велике місто на кордоні королівства Раноа, воно і було лідером альянсу. Тут розмістили все, пов’язане з магією. Університет магії Раноа, штаб-квартиру гільдії магії і майстерню магічних інструментів Неріс. Можна навіть сказати, що це був центр трьох магічних країн і найбільш процвітаюче місто.
Якщо подивитися на Шарію згори, то можна побачити, що гільдія магів розташована у центрі. Будівля була зведена з найновішої магостійкої цегли. На сході – університет магії і студентський район, а на заході знаходилося серце району майстерень – майстерня магічних інструментів. На півночі розкинуся торговий район з гільдією купців по центру, а на півдні тягнувся житловий район, який приймав усіх, хто приїжджав до міста, в тому числі і шукачів пригод.
Дивлячись на мапу, я зрозумів, що структура міста взяла за основу Мілішіон. Не то щоб це відкриття мало якусь користь.
Ми з Еліналіз зупинилися в таверні житлового району. Цього разу вибір упав на місце з хорошим опаленням для шукачів пригод рангу A. Коли їй було холодно, Еліналіз залізала на моє ліжко. А коли вона беззахисно спала переді мною, я не міг втриматися від бажання доторкнутися до неї. Проте коли я торкався до неї, мій маленький приятель ніяк не реагував, що мене пригнічувало.
Тому камін був просто необхідним. Еліналіз не висловила особливих заперечень.
Під час подорожі я дізнався, що в неї була причина спати з чоловіками. Одного разу в дорозі ми звернули не туди, і нам знадобилося більше тижня, щоб дістатися до наступного міста. В той час її стан різко погіршився. Без зрозумілої причини по її тілу пробігало помітне тремтіння, обличчя зробилося дуже блідим, а в очах з’явилося щось небезпечне, коли вона дивилася на мене.
У моєму нинішньому стані я не міг для неї нічого зробити, тому мені залишалося панічно використовувати магію детоксикації і пестити її груди… Коли я запитав про більше деталей, вона розкрила мені, що на неї наклали прокляття – якщо вона періодично не буде спати з чоловіками, то помре.
Почувши це, я відчув певне співчуття до її становища, але, схоже, Еліналіз не почувалася через це жахливо. Вона сказала: «Я люблю секс, тому навіть без прокляття займалася б цим». На відміну від мене, Еліналіз досить добре справлялася зі своєю унікальною хворобою.
– Тоді я піду до цього пана Джініуса. Чи ви будете займатися, Еліналіз?
– Я теж піду.
– …Чому?
Я думав, що вона піде полювати на чоловіків у гільдію шукачів пригод або щось подібне.
– Раз ми пройшли весь цей шлях, то я теж спробую вступити до університету магії.
– Навіщо? Ви цікавитеся магією?
– Ні, але мене цікавлять молоді чоловіки.
– А, он воно що.
Тобто, це була її звична мотивація. Та все ж, хоча навчальний заклад називали університетом, дітей там буде багато. Я поняття не мав, які закони у королівстві Раноа, але хіба це не вважатиметься введенням в оману неповнолітніх для того, щоб використати їх у своїх цілях? Ну, все добре, це ж не мене арештовуватимуть. Крім того, я не міг нічого зробити, щоб її зупинити. А раз так, то і хвилюватися нема про що.
– Але вам, мабуть, доведеться платити вступний внесок і повністю оплачувати навчання, правильно?
– Це не проблема. Можливо, це тебе здивує, але в мене чимало грошей, – сказала вона, поплескавши мішечок з грошима.
У ньому, крім валюти цього регіону, було також понад п’ять золотих монет Асура. Я також знав, що в її рюкзаку лежало кілька магічних кристалів. Якось вона мені показала їх – це були чудові кристали у формі кулі, достатньо великі, щоб поміститися на моїй долоні. Кожну з них можна продати за понад десять золотих монет Асури.
Мені стало цікаво, звідки вона їх взяла. Але Еліналіз це шукачка пригод, яка спеціалізувалася на дослідженні лабіринтів. Я припустив, що вона носила з собою магічні кристали як запас коштів. Їх можна було в будь-який момент конвертувати в золото, не турбуючись про курс обміну.
Вступ коштуватиме грошей, але її фінансова ситуація була досить непогана. Причини вступу Еліналіз були нечистими, але не мені про це судити. Мотивів зупиняти її не було.
– Гаразд. Тоді ходімо.
Ми удвох попрямували до університету магії.
☆☆☆
Кампус університету магії Раноа був величезним. На території розташувалася купа цегляних споруд, а в центрі знаходилася будівля, схожа на замок. Для недосвідченого ока могло здатися, що фортеця. Центральна будівля нагадала мені університет Цукуба у префектурі Ібаракі. Хоча бачив я його лише на фотографіях.
Я протягнув листа двійці, яка стояла на варті біля вхідних воріт.
– Перепрошую, я отримав цього листа.
Охоронець поглянув на нього і кивнув:
– Так. Ви знаєте, де знаходиться будинок викладачів?
– Не знаю.
– Ідете звідси прямо і повернете праворуч біля статуї першого директора. Це будівля з синім дахом. Дасте листа секретарю і вони повідомлять заступнику директора, що ви тут.
– Дякую.
Оскільки Еліналіз виглядала так, ніби збиралася фліртувати з охоронцем, я схопив її за вухо і потягнув за собою. В ельфів довгі вуха, тож їх легко за них схопити.
Дорога була прямою аж до статуї першого директора. Обабіч дороги стояли голі дерева. Мені стало цікаво, чи зацвітуть вишні, коли настане весна. Хоча я навіть не знав, чи взагалі були у цьому світі вишні. Далі за деревами тягнулася триметрова цегляна стіна. Якби на них напала велика група, з обох боків, мабуть, з’явилися б лучники зі словами: «Ось ви і попалися!».
– Вони зроблені з магостійкої цегли.
– Хм, – почувши бурмотіння Еліналіз, я зосередив увагу на стіні.
Магостійка цегла, як випливало з назви, була цеглою, яка мала стійкість до магічної сили. Очевидно, вона могла протистояти удару широкомасштабної магії атаки.
Але наскільки вона стійка? У мене виникло бажання застосувати магію й оцінити все на власні очі. Та я не став цього робити.
Я чув, що гільдія магів мала монополію на виробництво і продаж цегли, стійкої до магії. Вона була настільки дорогою, що її використовували лише у столиці королівства Асура. Я не бачив цієї цегли у святому королівстві Міліс чи у Королівстві Драконів, але її часто можна було побачити в трьох магічних країнах. Вона навіть була у стінах гільдії шукачів пригод. Процес виробництва тримався у суровій таємниці, але сировина не була вже такою дорогою.
Подолавши цегляний прохід, ми вийшли на досить велику площу. Звідси вели три догори, а в центрі стояла статуя жінки в мантії. До статуї була прикріплена табличка за написом: «Перша директорка, лідерка п’ятдесят шостого покоління гільдії магів, фрау Клаудія». Схоже, ми на потрібному місці.
Тут закінчувалася цегляна стіна, а попереду вимальовувала величезна будівля, схожа на фортецю, навколо неї стояло щонайменше шість інших споруд.
Раптом я помітив, як полум’я вирвалося з території біля будівлі. Оскільки ніхто не підіймав галасу, я припустив, що там ішло зайняття.
Ліворуч були великі будівлі з червоними дахами, вони мали безліч вікон і веранд. Судячи з білизни, яка там сушилася, це, швидше за все, були студентські гуртожитки. Праворуч же був будинок із синім дахом, а ліворуч від мене стояла ще одна будівля з червоним дахом. Оскільки я не був членом родини Сільваніан, то пішов праворуч.
– Я трохи схвильована, – раптом пробурмотіла Еліналіз.
– Справді?
– Ти лише поглянь на всі величезні будівлі!
Чого це вона раптом? Я на мить задумався. Шукачі пригод не так часто бачили такі великі будівлі. Щонайбільше вони мали гільдію шукачів пригод.
– Еліналіз, в якій найбільшій будівлі ви коли-небудь були?
– Штаб-квартира гільдії шукачів пригод у Мілішіоні.
– О, якщо подумати, те місце теж було досить великим.
Я також був у гільдії шукачів пригод Мілішіона. Вона була досить великою і просторою. Хоча це мене не вразило, бо у минулому житті я бачив набагато більші споруди.
– Ти такий руйнівник настрою, – сказала Еліналіз. – Коли я вперше побачила гільдію шукачів пригод Мілішіона, то була настільки схвильована, що майже обійняла Пола… Тц, минуле, яке я не хочу згадувати.
Пробурмотіла вона під ніс і скорчила невдоволене обличчя. Схоже, Еліналіз справді ненавиділа Пола. Ельфійка завжди вихвалялася, що може бути з будь-яким чоловіком. Щоб вона сказала щось подібне… цікаво, що він зробив?
Якщо подумати, скільки років тому вони розділилися? Мені зараз п’ятнадцять, тобто це мало статися більше ніж п’ятнадцять років тому.
– Перепрошую за таке раптове питання, але скільки вам років, Еліналіз?
– Охох, не слід питати жінку про її вік, – докорила вона. – До речі, мені майже п’ятдесят.
– Брешете.
Розмовляючи, ми підійшли до будівлі з синім дахом. Коли я віддав лист секретарю – старій жінці – нас провели до приймальні. У кімнаті був диван, столик та інші досить скромні меблі.
– Будь ласка, зачекайте тут трохи, – сказала секретарка і пішла.
– Хуу, – видихнув я.
– Якщо будеш так зітхати, то твоя удача втече.
Я сів на диван, Еліналіз примостилася поряд і притулилася до мене. Вона завжди так робила, коли сиділа поруч з чоловіком, така в неї звичка. Мене це не турбувало, тож я просто не зважав. Їй було приємно пестити чоловіче тіло, а мені було приємно мати так близько красиву дорослу жінку. Всі щасливі, окрім мого маленького чоловічка, який ніяк не реагував на цю ситуацію.
Думаючи про це, я оглядався навколо. Якби мені потрібно було оцінити приймальню, то я дав би їй ранг C. Кімната невелика, диван жорсткий, меблів мало. Однак це місце цілком годилося для прийому мандрівних шукачів пригод.
– Перепрошую, що змусив чекати. Я заступник директора Джініус.
Він з’явився приблизно через двадцять хвилин і швидко промив ці слова, попри те, що домовленості про час зустрічі не було. Це був метушливий чоловік середніх років, волосся якого почало випадати. Оскільки Джініус носив мантію темно-синього кольору, я припустив, що він користувався магією води.
– Приємно познайомитися, я Рудеус Ґрейрат.
Я негайно підвівся і схилив голову в аристократичному поклоні. Поглянувши на Еліналіз, я побачив, що вона подібно до мене схилила голову.
– А ви?
– Мене звати Еліналіз Драґонроуд. Я член групи Рудеуса.
– Ага…
На його обличчі явно було написано питання «Хто»?, він кинув на неї погляд, дивуючись, що вона тут робить, але Еліналіз, схоже, це не бентежило. Джініус знизав плечима і жестом запропонував нам сісти.
– Я не очікував, що ви прибудете так скоро, – сказав він.
– Я прийшов за рекомендацією декого.
– Декого? А, ви говорите про Роксі?
Для тебе вона «пані Роксі», дурню! Подумки зарепетував я, однак уголос цього не сказав.
– Я говорив про декого іншого, хоча вона також рекомендувала мені цю вищу школу.
– О… тоді, чи хочете ви вступити до університету?
– Так, звісно.
Коли Джініус раптом схвильовано нахилився вперед, я нерішуче кивнув.
– О, перепрошую, я забув про манери. Багато магів, які працюють одні, зазвичай дуже горді, особливо такі молоді, як ви.
– Он як.
– Я чув, що ви, Рудеусе, недавно перемогли бродячого дракона. Не очікував, що така людина захоче вступити до нашого університету…
За останні два роки я також отримав розуміння про схильність шукачів пригод до зарозумілості. Хоча це дещо відрізнялося залежно від раси і крани, але в цьому світі дорослими вважалися по досягненню п’ятнадцяти років. Більшість шукачів пригод починали свій шлях приблизно у такому віці. Однак було чимало і тих, хто ставав шукачами пригод, не досягнувши повноліття. У тих небагатьох, хто досягну високого рангу, як правило розвивалося надмірне еґо.
Я особисто зустрів двох таких. Одним був чотирнадцятилітній хлопець рангу B. Як там його звали…? Він був неймовірно самовпевненим і бачив у мені суперника. На той час ми були ровесниками, тож йому, мабуть, не сподобався той факт, що отримав ранг A. Однак коли я не бачив його якийсь час і задумався над цим, то виявилося, що він загинув, не виконавши запит на винищення.
Іншою була п’ятнадцятирічна дівчина рангу B. Звали її Сара. Я не хотів надто багато думати про неї, але вона була дуже гордою і спочатку ми часто сперечалися.
Джініус, мабуть, думав, що я схожий на них і дер голову до неба. На жаль, останнім часом одна моя голова не мала ані краплі енергії.
– Є багато речей, які я хочу вивчити, вдосконалити і зробити. Я думаю, що університет найкраще підходить для цього. О, і, звісно, я буду рекламувати університет магії після закінчення навчання, – сказав я, пригадавши розмову з Конрадом.
Джініус гірко посміхнувся:
– Я ціную, що ви перейшли прямо до суті.
– Однак я мало що знаю про те, хто такий спеціальний студент. Я сподівався, що ви зможете мені це пояснити.
Джініус уже збирався кивнули, але раптом щось згадав і натягнуто посміхнувся:
– Але перед цим, чи можете ви пройти невеликий тест?
– Тест?
Щось на зразок вступного іспиту? Лайно. Я взагалі нічого не готував. Минуло десять років відтоді, як я почав навчатися магії у Роксі. Що я взагалі пам’ятав? Здається, комбінована магія… от лайно. Якби я знав, що це станеться, то підготувався би заздалегідь…
– Так, це практичний тест, щоб побачити, чи правду говорили чутки про ваші здібності.
Отже, це не письмовий тест. Я відчув невелике полегшення.
Розділ 2. Вступний іспит. Частина 2
Цукубський університет (яп. 筑波大学, つくばだいがく; англ. University of Tsukuba) — державний університет у Японії.
Розташований за адресою: префектура Ібаракі, місто Цукуба, мікрорайон Теннодай 1-1-1. Державний університет. Відкритий 1973 року. Скорочена назва — Цуку́ба-да́й
Sylvanian Families (シルバニアファミリー, Shirubania Famirī) is a line of collectible anthropomorphic animal figurines made of flocked plastic. They were created by the Japanese gaming company Epoch in 1985 and distributed worldwide by a number of companies.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥