Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 2. Вступний іспит. Частина 2
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 1
Університет магії Раноа. Це одна з найбільших вищих шкіл світу, кампус – величезний, а його діяльність спонсорували три магічні країни й гільдія магів. Нинішній директор – голова гільдії магів, Георг, маг вітру королівського рівня. В університеті навчалося понад 10 тисяч студентів і працювала велика кількість викладачів. Попри те, що він називався університетом магії, тут можна здобути різноманітні знання.
В цьому місці вітали учнів різних рас і соціальних класів. Наприклад, демонів, яких відкидала церква Міліса і проти яких досі були сильні упередження. Або звіролюдів, що мали схильність до ізоляціонізму і з якими важко було знайти спільну мову. Сюди приймали також членів королівських родин, яких вигнали з власних країн через боротьбу за владу. Або дітей дворян, які народжувалися з прокляттями і вважалися неконтрольованими. Не було зареєстровано, щоб до університету вступали з небесної чи морської раси, але якщо вони мали високі магічні здібності і могли використовувати заклинання, то також мали шанс навчатися тут, навіть якщо у них були певні проблеми.
Ця політика, очевидно, викликала певну опозицію, однак єдиною країною, яка могла конкурувати з альянсом і гільдією магів, це королівство Асура. Для того, щоб не погіршувати відносити, королівство Асура навіть інвестувало немаленькі гроші в гільдію магів.
До речі, певна фракція у Святому королівстві Міліс – точніше, Лицарі Храму – були абсолютно проти як самого університету, так і всього, що він представляв. Але оскільки ця вища школа розташувалася на іншому кінці світу, то це їх не настільки хвилювало, щоб розпочати війну.
Зазвичай студенти навчалися сім років. Повторити рік можна було лише два рази, тобто максимальний термін навчання був дев’ять років. Ті, хто ставали дослідниками, пов’язаними з гільдією магів, могли і після навчання використовувати обладнання університету.
На території був великий п’ятиповерховий гуртожиток, але залишатися в ньому не обов’язково. Хто мав житло у місті, приходив до університету звідти. Але зазвичай більшість студентів обирали гуртожиток.
Я також вирішив жити на території університету. Мені виділили кімнату в гуртожитку на другому поверсі. Це була проста кімната розміром приблизно 12 татамі, в якій стояло двоярусне ліжко. А також один стіл і стілець. Зазвичай у кімнаті жило двоє людей, але спеціальні студенти могли жити одні. Я мав можливість запросити до себе ще когось, якби хотів, але вирішив цього не робити. Я прийшов сюди не для того, щоб заводити друзів.
Очевидно, якщо заплатити гроші, то вас могли перемістити у більшу кімнату, призначену для дворян, з підвищеним рівнем безпеки. Але мені це навряд чи було потрібно. Наразі я не накоїв нічого, що зробило б мене мішенню для вбивці.
Вбиральня була в коридорі. На мій подив, це був туалет зі зливом. Однак він працював інакше, ніж коли ти натискаєш важіль і все змивається. Поряд з туалетом стояла пляшка для води, її потрібно було наповнити і змити вручну, вже після цього відходи стікали по трубах у каналізацію. Звичайно, таких, як я, заохочували використовувати магію води для змивання.
До речі, схоже існував певний обов’язок з наповнення пляшки водою, але я, як спеціальний студент, був звільнений від цього.
Також університет надавав форму. Хлопцям видавали костюм, дівчатам – щось схоже на блейзер і спідницю. Дизайн форми був простим, але гарним. Судячи з усього, спеціальну уніфіковану форму запровадили лише цього року.
Можна було припустити, що для тренування мали б видати спортивні шорти або щось таке, чи не так? Але, на жаль, для цього були лише мантії. Університет їх не надавав і не вказував щодо них жодних інструкцій. Студенти, які ще не мали власних мантій, ймовірно, купувала те, що хотіли. Ті, хто не мав великих грошей, купували в магазині найдешевші варіанти. У мене вже була мантія, яку носив деякий час, тому я не думав, що мені потрібно купувати нову.
– Ну як, мені личить?
Зараз Еліналіз у новій шкільній уніформі влаштовувала переді мною модне шоу. З розкішним волоссям, скрученим у пишні локони, і мантією – це виглядало як косплей, але форма насправді їй добре пасувала. Але для мене, людини, яка знала справжню вдачу ельфійки, весь її образ виглядав як косплей.
– Якщо ви закотите спідницю і зробите трохи коротшою, то так буде легше привертати увагу чоловіків. Довжина має бути такою, щоб вони майже бачили ваші трусики.
Коли я дав цю пораду, Еліналіз подивилася на мене так, ніби я був генієм.
– Але чи не буде так трохи холодно? – запитала вона.
– Чому б вам не одягнути панчохи?
– О, зрозуміло. Як і очікувалася від тебе, Рудеусе. Ти геній.
Еліналіз зробила, як я їй порадив, і підгорнула спідницю, щоб виглядати як старшокласниця. Коли вона різко крутнулася на місці, я помітив проблиск її спідньої білизни.
Хмм. Як на мене, такі сексуальні трусики не надто поєднувалися з формою.
***
Ми відправилися на вступну церемонію. Схоже, навіть у такій вищій школі була вступна церемонія; цьогорічні першокурсники зібралися на холодному подвір’ї. Там стояла дівчина, яка нудьгувала сама по собі, і хлопець, який уважно слухав промову директора. Дехто зібрався у групки зі знайомими і спілкувався. Ясна річ, про шикування чи щось подібне навіть мови не йшло. Якби це була японська школа, то вчитель з громадянського виховання уже, мабуть, кричав би на все горло.
Перед цим різноманітним натовпом, стоячи на вершині подіуму, виготовленого зі стійкою до магії цегли, виголошував промову директор.
– Пані та панове, минуло багато часу відтоді, як маги вважалися нижчими за фехтувальників. Я згоден, що стилі фехтування, які були створені Богами Мечів, є вищими! Однак магія не менш видатна! Зрештою володіння мечем це ніщо інше, як інструмент для вбивства. Але магія інша. У магії є майбутнє! Ми маємо відновити втрачену магічну систему, поєднати її з сучасними методами заклинань і досягти нової еволюції…
Я мовчки стояв біля Еліналіз. В якому б світі ти не був, промови директорів завжди довгі. Проте ця не була такою вже нудною. Можливо, це тому, що вона була сповнена пристрасті до магії? Ні, річ була не в цьому. Мені просто було весело спостерігати, як директор відчайдушно намагався втримати перуку на голові.
Еліналіз озиралася навколо, оцінюючи чоловіків. Вона виглядала так, ніби намагалася вирішити, з кого почати.
– На цьому все. Нехай стелиться перед вами шлях магії!
Директор завершив промову словами, які прозвучали так, ніби він був захисником свободи і справедливості.
Гімн університету не співали. Для початку університет не мав гімну, хоча у королівства він був. І ще одне: я не вмів співати.
– А зараз буде звернення президентки студентської ради до нових студентів.
Після слів заступника директора на сцену піднялися троє: дівчина і двоє хлопців. Попереду йшла красуня з красивим золотистим волоссям. Серед довгих шовковистих пасом були заплетені косички. Вона носила таку ж саму нову форму, як і ми, але навіть від її ходи віяло елегантністю. Ця дівчина дуже відрізнялася від панянок навколо. Щоправда, хоча в діях Еліналіз бракувало витонченості, вона мала власний шарм.
– Охох, хіба це не та дитина, яку ти недавно примусив плакати? – протягнула ельфійка.
Почувши її слова, я подивився на двох хлопців, що йшли за дівчиною. Один із них мав сиве волосся і сонцезахисні окуляри. Це був Фітц. Коли вони піднялися на сцену, він насторожено вивчав оточення навколо них.
До речі, я не думав, що він плакав тоді чи щось таке.
Другий хлопець був незнайомим. Він виглядав трохи старшим за мене. Хлопець мав легковажний вигляд, каштанове волосся зачесане назад, а на поясі висів меч. Він не нагадував мага; якщо судити з його рухів, то незнайомець, швидше за все, був фехтувальником. Єдине, що в ньому заслуговувало на увагу, це гарна зовнішність.
До речі, згідно з моїми дослідженнями, в країнах Центрального континенту чоловіки з дещо більш різко окресленими рисами обличчя були набагато популярнішими за той тип обличчя, яке я уявляв як ідеал чоловічої краси.
Крім того, цей хлопець був схожий на Пола…
О, між іншим, мені часто говорили, що я не такий вже й поганий, крім тих моментів, коли я посміхався. Лише Еліналіз коли-небудь робила компліменти моїй посмішці. Ельфійка сказала, що вона в мене красива і мужня. Але оскільки більше ніхто не робив компліментів моїй посмішці, останнім часом я показував лише фальшиву версію.
Коли трійця вийшла на сцену, молодь навколо нас вибухнула схвильованим бурмотінням.
– Хіба це не принцеса Аріель…?
– Тоді отой, мабуть, Мовчазний Фітц!
– Кяа, це пан Люк!
Судячи зі збуджених криків, вони були відомими. Ймовірно, той хлопець, що був схожим на Пола, і був Люком. Отримавши пронизливі вітання від дівчат, він підняв руку і помахав йому відповідь. Тц, у нього ім’я, як у якоїсь зірки фільмів для дорослих.
– Охо, гарний парубок, – схоже, він цілком відповідав смакам Еліналіз.
– Тихо! Говоритиме принцеса Аріель! – за наказом (ймовірно) Люка, навколишній шум негайно стих. Досить вражаюче, враховуючи, що він не використовував мікрофон. – Прошу, принцесо Аріель.
Дочекавшись коли гамір остаточно затихне, вона ступила вперед.
– Я – Аріель Анемої Асура, друга принцеса королівства Асура і президентка студентської ради університету магії!
Цей голос пронизував тишу навколо. Коли він проник до моїх вух, мозок завібрував, а серце затремтіло. Гадаю, це саме те, що люди називали харизмою. Її голос був не тільки гучним і чистим, його також було приємно слухати.
– Ви зібралися тут з усього світу. Багато з вас мають інші уявлення про те, що вважається нормальним. Однак це – університет магії, місце, яке дотримується іншого порядку, ніж той, що був у ваших рідних місцях.
Її промова в основному стосувалася правил університету. Навіть якщо щось у них суперечило тому, що студенти знали як норму на своїх малих батьківщинах, вони все одно мали дотримуватися правил. Але в її словах було щось таке, що западало глибоко в душу і залишалася там.
Так, потрібно дотримуватися правил. Я думав так не лише тому, що в минулому житті був японцем. Саме це щось у її словах примушувала мене підкорюватися їм.
– Бажаю вам усім чудового студентського життя.
Закінчивши промову цими словами, Аріель почала спускатися зі сцени.
Саме в цей момент я раптом спіймав погляд Фітца. Хоча через сонцезахисні окуляри неможливо побачити його очі, погляд хлопця був настільки пронизливим, що я був упевнений – наші очі зустрілися.
О, ні. Я мав поквапитися і купити той торт…
Після закінчення вступної церемонії ми з Еліналіз розійшлися і я попрямував до призначеної мені класної кімнати. Раз на місяць я мав ходити туди на класну годину. З того, що я чув, зараз було лише шестеро спеціальних учнів, включно зі мною. Всі вони були диваками і проблемними особистостями. Заступник директора Джініус навіть сказав: «Будь ласка, будьте обережними, щоб не посваритися». Не було потреби говорити мені про це, я не мав наміру починати сварки. Що б мені не сказали, я планував смиренно проігнорувати це.
З такими думками, я попрямував до кінця трьох будівель, до класної кімнати на третьому поверсі. По дорозі я побачив лінію намальовану на підлозі з написом «За цією точкою – клас для спеціальних студентів».
Виглядало так, ніби вони ізольовували нас. Хоча спеціальні студенти мали дозвіл вільно блукати територією університету, але…
Ні, можливо, все було навпаки. Швидше за все, це було розраховано на звичайних студентів, щоб тримати їх подалі, оскільки спеціальні студенти, як правило, були зарозумілими і створювали проблеми. Якщо дати чомусь назву спеціальне, то про це і думають, як про щось спеціальне.
Міркуючи над цим, я дійшов до класу. Над дверима була табличка з написом «Кімната спеціальних студентів».
– …Перепрошую за вторгнення, – тихо сказав я привітання, відчинивши двері і прослизнувши всередину.
Класна кімната виглядала знайомою. Тут була абсолютно нова класна дошка, щось схоже на кафедру і стіл лектора. Далі у кімнаті стояли дерев’яні парти. Хоча вікна закриті, але у класі було світло.
Попри те, що аудиторія була великою, сиділо тут лише четверо. У першому ряду – хлопчик, він читав книгу і щось записував… Схоже, навчався. Найбільше вражало те, що його темно-каштанове волосся приховувало очі. Хлопчина зиркнув у мій бік, а потім, ніби втративши інтерес, швидко повернувся до книги.
У глибині класу, біля вікна, на найдальших місцях сиділо двоє дівчат. Обидві з племен звіролюдів. Одна жувала жорсткий шматок м’яса на кістці і дивилася на мене підозрілим поглядом. Собачий тип. Друга закинула ноги на парту і, заклавши руку за голову, відхилилася назад, пильно поглянувши у мій бік. Ця нагадувала кішку.
Коли я побачив цих двох, то згадав пару юних звіролюдок, яких зустрів у селі Дордія. Як там їх звали? Ті двоє були хорошими дітьми. У порівнянні з ними ця парочка виглядала трохи невихованою. Вони нагадали мені коґяру зі школи в минулому світі.
І нарешті останній. Це був чоловік, якого я десь бачив раніше. Він мав витягнуте обличчя і носив круглі окуляри. Той самий тип хлопця, який під час навчання міг отримати прізвисько «Спок». Деякий час він приголомшено дивився на мене. А потім, все з тим же здивованим виразом обличчя, різко підвівся.
Я негайно відкрив Око Передбачення.
– Майстреееееее! – викрикнувши, він відправив свою парту в політ до стіни.
Цей хлопець нагадував снігоочисник, коли змітав парти, що були між нами. Він рвався вперед – і вони одна за одною розліталися в різні боки. Так, він мчав на мене!
– Кам’яна куля! – я завдав удару, перш ніж він до мене дотягнувся.
– Майстреееее!
Моя кам’яна куля влучила йому в обличчя з гучним тріском, але він навіть не спіткнувся. Її потужності мало вистачити, щоб збити з ніг дорослого чоловіка, але проти нього вона виявилася абсолютно неефективною? Неможливо. Невже це була сила Благословенного Дитя?!
Він схопив мене за талію і спробував підняти.
– Воу, воу, легше, легше! Розслаб плечі, розслабся, заспокойся! Припини!
З тою силою, з якою він мене підняв, я був готовий до удару об стелю, але цей хлопець мене просто підняв.
– Майстре! Ви забули про мене? Це я, Заноба! – він широко усміхнувся мені, обережно обіймаючи.
Що це за представлення? Ти що, молода дружина певного пана Ісоно?
– Ні, я пам’ятаю. Мій учню, це дещо моторошно, тож, будь ласка, відпусти мене.
Переді мною стояв третій принц королівства Шірон, Заноба Шірон.
Схоже, Занобу відправили сюди, до університету магії Раноа, під приводом навчання за кордоном.
Зазвичай до Благословенного Дитя, яке не могло контролювати свою силу, ставилися як до Проклятого Дитя, бо ця особа могла лише сіяти хаос. Однак у гільдії магів існував відділ, який досліджував прокляття і благословення. А Благословенне Дитя було чудовим зразком. Тому Занобі дозволили вступити до університету як спеціальному студенту. В обмін на це, він дозволив вивчати себе. Для нього це була просто знахідна, оскільки Заноба недавно зацікавився магією.
– Я прагну бути таким, як ви, майстре. Я щодня старанно практикую магію землі! – заявив мій відданий учень.
– Справді? Радий бачити, що ваша високість почувається добре. Коли все налагодиться, зробимо фігурку разом.
– Так! – Заноба кивнув з усмішкою на обличчі.
Це було мило. Він нагадав мені про учнів молодших класів з того часу, коли я ходив у середню школу. Вони так само чіплялися за мене, коли я хвалився, що зібрав свій власний комп’ютер.
– О, раз ви тут, ваша високосте, то, виходить, ви старшокурсник. На якому ви зараз курсі?
– На другому. Але, ха-ха, будь ласка, не називайте мене «ваша високість» чи «старший». Можете називати мене просто Заноба. Зрештою ви мій майстер.
– Тоді Заноба.
– Так, майстре.
Раптом, поки я приємно розмовляв з Занобою, почувся глухий удар. Я інстинктивно повернув голову у той бік. Звіродівчина щойно опустила одну ногу на підлогу Інша досі залишалася на столі. Оскільки вона була у спідниці, то була видна відповідна деталь.
– Мені це не подобається, няв.
Вона сказала «няв»! Це те, що в мене асоціювалося з племенем Дордія. А ще з Еріс… ні, про це краще не думати. Інакше в мене виникне бажання зануритися у глибини відчаю.
– Хей, Занобо, про що ти патякаєш з цим новачком?
– Пані Лініє, це мій майстер, про якого я говорив раніше…
– Я не про це питала, няв! – дівчина з котячими вухами роздратовано стукнула п’яткою іншої ноги по парті. – Хей, Занобо, не вимахуйся, а! Ти знаєш про що я, правда?! Знаєш, так?!
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 2
12 татамі – приблизно 20 метрів квадратних.
Коґяру – у японській культурі коґяру (Kogal, コギャル, kogyaru) відноситься до членів субкультури ґяру, які навчаються у старшій школі і додають до свого стилю шкільну уніформу. Ці старшокласниці зазвичай мають висвітлене волосся, яскравий макіяж, носять укорочені спідниці і вільні шкарпетки.
In Japanese culture, Kogal (コギャル, kogyaru) refers to the members of the Gyaru subculture who are still in high school and who incorporate their school uniforms into their dress style. These high school girls are characterized by the typical bleached hair, make-up, shortened skirts, and wearing of loose socks. The word kogal is anglicized from kogyaru, a contraction of kōkōsei gyaru (“high school gal”). (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥