Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 1
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 2
Обличчя Заноби напружилося.
Що це…? Невже з нього справді знущалися? Заноба мав бути досить сильним… Хоча, ні, це швидше було питання соціальної ієрархії. Груба сила не обов’язково дозволяла людині піднятися на вершину.
– Якщо знаєш, приведи його сюди.
Вона махнула рукою, підкликаючи мене.
– Прошу вибачення, майстре…
– Ні, все добре.
Я зробив, як мені сказали, і підійшов до котодівчини.
Дівчина з котячими вухами і дівчини з собачими вухами. Ці двоє зиркнули на мене. Якби це сталося в моєму минулому житті, то мої ноги затремтіли б від їхніх пронизливих поглядів. Але тепер це було зовсім не страшно. Їхнім поглядом дечого бракувало… як би це сказати? Замість того, щоб просто зиркати, їм слід було вкласти трохи вбивчого наміру? Як це робили по-справжньому лякаючі люди, такі як Руїджерд.
– Вітаю. Радий зустрічі, мене звати Рудеус Ґрейрат. Відсьогодні я буду під вашою опікою. Я буду обережним, щоб не зробити помилок. Сподіваюся, ми добре порозуміємося. Заздалегідь дякую, – я зробив глибокий поклон в японському стилі.
У будь-якому випадку, краще проявити скромність, коли маєш справу з подібними людьми. А також докласти всіх зусиль, щоб уникати контакту з ними.
Лініа задоволено промуркотіла.
– О, відвертий, еге? Зовсім непогано, няв. Я – Лініа Дердорія, студентка п’ятого курсу. Хоча з вигляду і не скажеш, але я дочка Ґюса, вождя села Дордія у Великому лісі. Колись я стану вождем, тож тобі краще почати служити мені зараз, няв!
Отже, вона справді належала до племені Дордія. Крім того, це донька Ґюса. Якщо подумати, то я чув, що його старша дитина відправилася вчитися в іншу країну. То це тут? Навівало спогади.
– О, справді? – вигукнув я. – Коли я раніше був у селі Дордія, то пан Ґюс добре про мене піклувався! О, я такий зворушений! Я навіть подумати не міг, що зустріну доньку свого благодійника в такому місці! О, тоді це означає, що ви онука пана Гюстава, чи не так? Пан Гюстав також був дуже добрим до мене. Він навіть дозволив мені залишитися у його домі на сезон дощів!
– О-о-он як? То ти один зі знайомих дідуся…
Коли я заговорив, ніби стріляв з автомата, то Лініа подивилася на мене з приголомшеним виразом. Це не мало значення, але сила, з якою вона вдарила по столу, призвела до того, що один предмет одягу став надзвичайно помітним. Світло-блакитні, га?
Дівчина, що поряд з Лінією обгризала м’ясо з кістки, сіпнула носом і скривилася.
– Смердить…
Раптова грубість. Це вона про мене, га? Однак на обличчі я нічого не показав, натомість повернувся до неї і витончено вклонився.
– Прошу вибачення. Чи можу я запитати ваше ім’я?
– …Пурсена. У мене загалом все так само, як у Лінії.
– Пурсена, яке гарне ім’я! Радий знайомству!
Вона затулила ніс і відвернула обличчя.
– Бля…
Останнє слово було образою, чи не так? Коли дівчина, як вона, говорить так, то це справді збуджувало старших чоловіків.
У будь-якому випадку превентивна атака, швидше за все, була успішною. Принаймні я сподівався, що в майбутньому мене не втягнуть у якісь проблеми.
– … – На обличчі Заноби був складний вираз, коли він слухав, як і спілкувався з двома звіролюдками. Після того, як ми відійшли, він прошепотів: – Майстре, чому ви були таким покірним перед ними?
– …Мій учню, важливо уникати непотрібних конфліктів.
– Так, але… Раз ви так кажете, то я буду мовчати, – засмучений Заноба кивнув.
Я не знав, через що він пройшов раніше, але якщо з нього спробують зробити жертву знущань в майбутньому, то я обов’язково захищу його. Знущання – це червона картка. Червона картка.
– Агов, – коли я міркував над цим, хтось позаду покликав мене.
– Так, у чому справа?
Я озирнувся і побачив хлопчика з переднього ряду.
– Ти щойно сказав, що тебе звати Рудеус, правильно?
– Так, мене звати Рудеус Ґрейрат. Радий зустрічі.
Коли я схилив голову, хлопчик виглядав здивованим.
– Кліф Ґрімор. Я – геніальний маг.
Ти – геніальний маг? Неймовірно. Але ти серйозно називаєш себе генієм? Тобі зовсім не соромно?
– Я на другому році, але вже опанував усі види магії атаки просунутого рівня. Я також досягнув просунутого рівня у магії зцілення, детоксикації і божественній магії. Мої навички бар’єрів поки що на початковому рівні, але я скоро досягну середнього. У цій школі нема жодного достойного вчителя.
– Це дивовижно, – я щиро похвалив його.
Не дивно, що він називав себе генієм. Скільки зусиль йому довелося докласти, щоб лише за два роки досягнути просунутого рівня у семи видах магії? Я міг використовувати магію зцілення середнього рівня, а магію детоксикації – початкового.
Я завжди знав, що буде хтось кращий, але цей хлопчик справді дивовижний. То ось який він, клас спеціальних студентів, га? Мабуть, моя гордість не постраждала лише тому, що я був магом води святого рівня.
– Мені знадобилося два роки, щоб досягнути просунутого рівня в чотирьох видах магії атаки. Ви справді неймовірний.
– …Тц, не зазнавайся.
Я всього лише хотів зробити йому щирий комплімент, але Кліф клацнув язиком і мав незадоволений вигляд. Він подивився на мене так, ніби хотів у цю ж секунду вчепитися в мій комір. Оскільки я був вищим за нього, йому довелося трохи підняти погляд.
– Ти не тільки використовуєш магію, але також володієш мечем, правильно?
– Ну, так, хоча я не дуже вправний у цьому…
Технічно, я досягнув середнього рівня у Стилі Бога Меча. Стосовно Стилю Бога Води, то я майже нічого не пам’ятав. Попри те, що частиною моїх тренувань була практика з мечем, але я ніколи не використовував фехтування в реальному бою.
Чесно кажучи, оскільки я не міг опановувати фехтування так легко як Еріс, Руїджерд та інші фехтувальники – для них це було майже як дихати, – то майже відмовився від шляху меча. Я жодного разу не користувався фехтуванням на своєму шляху шукача пригод. Однак…
– Хто вам це сказав? Що я можу використовувати фехтування.
– …Панна Еріс.
Моє серце пропустило удар. Невже протягом цих двох років він зустрівся з Еріс? Не може бути… вона тут, в університеті магії?!
– Вона теж у цій вищій школі?
– Що? Звичайно, ні, – різко відповів він.
Логічно. Еріс зараз би точно не пішла до якоїсь школи.
– Хмм, то… де ви з нею зустрілися?
– … – Він нічого не сказав і просто подивився на мене.
Це було дивне запитання? О… можливо, він був одним із тих, кого Еріс колись побила? Мені дуже, дуже шкода, я прошу вибачення від її імені.
– Ем… вона ще щось говорила про мене?
Кліф подивився на мене так, що мав виникнути якийсь звуковий ефект. Змірявши мене поглядом, він сказав:
– Хм… Вона сказала, що ти маленький.
– …С-справді? Вона сказала, що я маленький?
Тобто там, знизу? Мені захотілося плакати. Отже, це справді секс відштовхнув її від мене. Якби в мене був більший, тоді… Якщо подумати, то коли я був з Сарою, на її обличчі був вираз, який ніби говорив «О, ти менший, ніж я думала».
Ні, вона помилилася! Він виглядав так лише тому, що не реагував. Якби він стояв, то демонстрував би лютість лева!
– Щ-що ж, минуло два роки відколи наші шляхи розійшлися і я трохи виріс.
– Га? Ви з панною Еріс розійшлися?
– Хм?
Виникло відчуття, що ми з ним не на одній хвилі. Щось було не так. Але перш ніж я устиг підтвердити це занепокоєння…
– Хмф, байдуже. Ти все одно не підходиш панні Еріс!
Ці слова були як кинджал у серце. Кліф пирхнув і повернувся на своє місце. Потрібно стежити за цим хлопцем.
Незабаром прийшов учитель, після того, як я представився, відбулася коротка розмова і класна година закінчилася. Хоча однієї людини не вистачало.
– Хм? Я чув, що є ще один спеціальний студент?
Коли я запитав Занобу, той лише похитав головою:
– Шановні Сайлент звільнені від щомісячної класної години.
– Чому?
– Ну, мені це невідомо.
Схоже, останнім спеціальним студентом був хтось на ім’я Сайлент. Тільки не кажіть, що це людина, яка не може використовувати магію тіні?!
– Гадаю, ця людина має бути досить неймовірною, так?
– Вони добре відомі. Ця людина впливає на університет кожного разу, коли випадає така можливість. Принаймні я так чув. Вони збільшили кількість продуктів у шкільному мені, створили магічні знаряддя… і навіть ця уніформа була ідеєю шановних Сайлент. Ходять чутки, що вони входять до числа Семи Великих Сил, тому до них особливе ставлення.
У моїй голові виник образ божевільного вченого, одягнутого в білий халат. Він носив круглі окуляри з товстими лінзами і тримав у руках колбу з якоюсь зеленою рідиною. Людина, яка була розумною і досягала успіху, але її особистість можна описати як «так собі».
Я не знав, чи це правда… Але якщо ця людина справді відома, то цілком можливо, що я, коли був шукачем пригод, вже десь чув її ім’я.
– Зазвичай вони закриваються у власній лабораторії, але час від часу з’являються, коли виникає така потреба. Я впевнений, що ви рано чи пізно зустрінетеся з ними, – сказав Заноба.
Він також згадав, що Сайлент був на третьому курсі. Отже, старшокурсник. Коли ми зустрінемося, я обов’язкова мав продемонструвати належну повагу.
І ось так мені вдалося злитися зі спеціальними студентами.
***
Коли класна година закінчилася, Заноба й інші відправилися на лекції. Вони не були звільнені від занять. Кліф виглядав серйозним, тож у його випадку, це виглядало цілком природним. Лініа і Пурсена справляли враження тих, хто буде прогулювати заняття, однак, здавалося, вони теж старанно відвідували лекції.
За словами Заноби, приблизно за дві години мав бути обід, і він весело запросив мене приєднатися до нього. Я з радістю погодився.
Я теж планував незабаром обрати курс. Не зрозумійте мою мету неправильно, я прийшов до цієї вищої школи не для того, щоб повністю зосереджуватися на навчанні. Однак я не міг просто сидіти і нічого не робити. Я був тут не для того, щоб бити байдики.
Я вирішив витрати дві години з користю й оглянути приміщення університету.
Я розпитав про розташування кімнат для занять і подивився на мапу, але подумав, що буде краще піти і побачити все на власні очі. З такими думками я відправився до університетського лазарету.
Він був досить просторий у цій вищій школі. Тут вишикувалося вісім ліжок і було двоє цілителів. Певно це означало, що в університеті часто траплялися нещасні випадки через використання магічної сили. Навіть зараз на ношах несли чоловіка удвічі більшого за мене.
Він тримався за руку, а одна його нога була зігнута під дивним кутом. Один із магів цілителів торкнувся до постраждалої ділянки і швидко промовив заклинання зцілення середнього рівня – вираз страждання на обличчі чоловіка швидко зник.
Я вирішив покинути це місце, щоб не заважати.
Коли я поглянув на табличку на вході, то побачив напис «Медичний кабінет 1».
Наступним місцем, куди я пішов, була комора спортзалу. Приміщення розташувалося біля тренувального майданчика, де я складав іспит. Звичайно, вхід був замкнений. У мене було кілька варіантів. Піди до будинку професорів, щоб отримати ключ, або попросити ключ у викладача, який відповідав за фізичну культуру. Також був варіант відімкнути двері за допомогою безмовної магії.
Саме його я й обрав. Я легко відімкнув замок, використавши магію землі, і зайшов усередину.
Приміщення було запорошеним і пахло пліснявою. Це більше нагадувало звичайний склад, ніж комору спортзалу. Полиці були заставлені шкіряними нагрудниками і шоломами, які нагадували маски для кендо. В кутку стояло щось схоже на підставку для парасольок, яка була напхана магічними палицями. Також було залізне опудало і якийсь невідомий білий порошок.
Більше нічого. Очевидно, що у цій вищій школі не було стрибків у висоту чи вправ, які виконувалися на підлозі, тому і мати відсутні. Насправді це приміщення називалося не «коморою спортзалу», а «сховищем тренувального спорядження».
Далі я думав відправитися на дах, але тут не було пласких дахів. Університет розташовувався в регіоні, де випадало багато снігу, тому місцеві будівлі мали похилі дахи. Тут мало бути горище, але я вирішив поки що туди не заходити.
Оскільки варіант з дахом не був доступний, я вирішив піти до бібліотеки.
Бібліотека в університеті була окремою будівлею, що знаходилася за межами головного кампусу. Це була двоповерхова споруда, до якої я дійшов за десять хвилин. Коли я спробував зайти, мене біля входу зупинив охоронець.
– Стояти!
– Га?
– Я раніше тебе не бачив. Ти першокурсник? Чому не на заняттях?
– Е, так, я першокурсник. Я спеціальний студент і звільнений від занять.
– Покажи мені свій студентський квиток.
З певною напругою я дістав з кишені студентський квиток, який отримав днями, і простягнув йому.
Охоронець уважно вивчав мене і, підтвердивши мою особу, сказав:
– Гаразд.
Він ретельно обшукав мене, після чого коротко пояснив правила користування бібліотекою.
У бібліотеці заборонено користуватися магією.
Як правило, виносити книги з бібліотеки суворо заборонено, але був відділ, з якого можна було на деякий час брати книги з собою.
В останньому випадку потрібно отримати дозвіл бібліотекаря і заповнити форму.
Звичайно, існували покарання за псування і пошкодження книг.
Майже такі самі правила, як у звичайній бібліотеці. Але, ясна річ, за будь-яке серйозне пошкодження книги можна отримати штраф або студента навіть могли виключити. До речі, більшість книг у бібліотеці – копії. Але навіть якщо студент пошкодить копію, його могли негайно виключити. Цілком очікувано, враховуючи, які дорогі в цьому світі книги.
– Досить суворо, чи не так? – сказав я.
– Це тому, що якийсь негідник раніше міняв книги і продав оригінали на ринку.
– Зрозумів.
Вклонившись охоронцю, я зайшов до бібліотеки, і мене негайно огорнув легкий запах книг. Той самий унікальний аромат, що складався з запаху цвілі, чорнила і паперу. Біля входу я помітив двері туалету. Це засіб для боротьби з феноменом Маріко Аокі?
Я швидко привітався з бібліотекарем і пішов далі.
Біля входу стояв ряд парт і столів, а за ними тягнулися ряди високих книжкових шаф.
– О-о, – я не стримав захоплення. Я багато читав відтоді, як потрапив у цей світ, але вперше побачив таку кількість книг в одному місці.
Будівля була просторою, сходи вели на другий поверх крізь отвір у стелі, там також тягнулися шафи з книгами. Парти зі стільцями стояли в різних місцях, мабуть, через те, що тут навчалося досить багато людей. Це також мало бути хорошим місцем для дослідження.
– О, – і в цей момент я згадав про пораду Бога Людей.
«Рудеусе, вступи до університету магії. Там ти маєш розслідувати випадок з переміщенням у регіоні Фіттоа. Якщо ти це зробиш, то зможеш відновити власні здібності і свою впевненість як чоловіка».
До цього моменту я думав лише про останнє. Але він також сказав про розслідування випадку з переміщенням. Я майже про це забув. Але тепер все ідеально. З такою кількістю книг, я мав щось знайти про телепортацію. Однак я не знав з чого почати.
У 1985 році жінка на ім’я Маріко Аокі опублікувала есе в японському журналі «Han no Zasshi». У ньому говорилося про загадковий стан: кожного разу, коли японка відвідувала книжковий магазин, у неї з’являлося неконтрольоване бажання сходити в туалет.
Журнал опублікував статтю в лютневому випуску і, виявилося, що Аокі – така не одна. Читачі завалили редакцію листами з докладними розповідями про схожі події. Так з’явився термін «Феномен Маріко Аокі». (Сайт Морс)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥