Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Епілог. Частина 1.
Епілог. Моя ідея «сили в тіні»! Частина 2
– Заради цікавості, чи можу я запитати, як ти зрозумів, Сіде Каґено?
Руслан сідає навпроти Сіда.
– Я зрозумів одразу, як побачив вас.
Сід кинув погляд на Руслана й опустив очі на книгу.
– Одразу як побачив, га? Гадаю, це можна помітити, поглянувши на те, як я ходжу, або приділивши увагу моїй статурі… У будь-якому випадку, у тебе гострі очі.
Руслан дивиться на Сіда, який не відводить очей від книги.
В освітленій кімнаті погойдуються дві тіні.
– Можу я у вас дещо запитати? – каже Сід, дивлячись на книгу.
Руслан мовчки закликає його продовжувати.
– Навіщо ви це зробили? Не думаю, що вам таке подобається.
– Навіщо? О, це довга історія. – Бурмоче Руслан, схрестивши руки. – Колись я досягнув вершини. Це сталося ще до твого народження.
– Я чув, що ви виграли фестиваль Бушін.
– Так, однак фестиваль Бушін далеко не вершина, справжньою вершиною було дещо інше. Ти не зрозумієш, навіть якщо я тобі розповім.
Руслан засміявся. Це був дещо втомлений сміх без жодного натяку на насмішку.
– Невдовзі після того, як я досягнув вершити, я захворів і був змушений піти зі свого місця. Слава, яку я здобував роками важкої праці, в одну мить випарувалася. Коли я шукав ліки від своєї хвороби, то відшукав проблиск надії в дослідниці артефактів на ім’я Лукрея.
– Перепрошую, ця історія займе багато часу?
– Трохи. Лукрея була матір’ю Шеррі. Це була нещасна жінка, яку ненавидів академічний світ, бо вона була аж занадто розумна. Але як дослідниця вона була неперевершена, а її позиція була зручною для мене. Я підтримував її дослідження і збирав багато артефактів. Лукрея зосередилася на своїх дослідженнях, а я їх використовував. Її не цікавили багатство чи слава, тому у нас були хороші стосунки. Якось я натрапив на Око Жадібності. Це був той самий артефакт, який я шукав. Однак Лукрея… та дурна жінка сказала, що Око Жадібності небезпечне і звернулася до уряду, щоб вони подбали про артефакт. Ось чому я її вбив. Порізав її кінцівки від пальців до грудей, проткнув їй серце ножем і провернув лезо.
Сід слухав розповідь з розгорнутою книгою і заплющеними очима.
– Око Жадібності залишилося в моїх руках, але дослідження не було завершено. Тоді я знайшов іншу дослідницю – Шеррі, доньку Лукреї. Вона була така наївна і робила для мене все, про що я просив. Вона не знала, що це я її ворог. Така мила, наївна і дурна дитина. Завдяки дослідженням матері і доньки Око Жадібності було завершено. Все, що мені потрібно було зробити, підготувати сцену для збору магії і відповідне прикриття. Сьогодні… мав бути ідеальний день для здійснення мого бажання.
Руслан глумливо сміється.
– Ну як? Цього достатньо?
На питання Руслана Сід розплющує очі.
– Гадаю, що я зрозумів більшу частину. Однак… є дещо, чого я не розумію.
– Питай.
– Ви сказали, що вбили Лукрею і використали її доньку, Шеррі. Це правда?
Сід відводить очі від книжки і дивиться на Руслана.
– Звичайно, це правда. Це злить тебе, Сіде?
– Ви навіть не знаєте… Я можу чітко відокремити те, що для мене важливо, а що ні.
Сід трохи опустив погляд.
– Можу я запитати чому?
– Я роблю це, щоб залишатися зосередженим. У мене є мрія, яку я завжди прагнув досягти, але раніше вона здавалася недосяжною. Тому я продовжував відкидати зі свого життя деякі речі.
– Он як?
– Кожна людина іде по життю, накопичуючи важливі речі. Хтось заводить друзів, знаходить кохання, влаштовується на роботу і так далі… так їхня кількість зростає. Але я, навпаки, почав зменшувати кількість цих речей. Я вирішував, що це і це мені не потрібно, і викидав їх зі свого життя. Я відкинув стільки, що залишилося лише одне, дрібничка, без якої я не можу жити. Усе моє життя обертається навколо неї, тому мені байдуже на все інше.
Сід закрив книгу. Встав і кинув її у вогонь.
– Хочеш сказати, що тобі байдуже на долі тих дурних матері й доньки?
– Ні. Я сказав, що мені байдуже, але це не означає, що це не має значення. Зараз я відчуваю певне… невдоволення. – Сід витягнув меч з піхов на поясі. – Гадаю, час починати. Якщо ми затягуватимемо, то хтось може нам завадити.
– Так. Боюся, настав час прощатися.
Руслан також стає на ноги і вихоплює зброю.
Два леза виблискують у світлі полум’я – і битва миттєво закінчується.
Меч Руслана пронизує груди Сіда, бризкає свіжа кров.
Тіло Сіда проламує двері і падає в охоплений полум’я коридор. Багряний вогонь огортає тіло і воно в мить зникає з поля зору.
– Прощавай, хлопче.
Руслан вкладає меч у піхви. Вогонь з коридору проникає до кімнати і розростається. Руслан повертається на каблуках і збирається піти…
– Куди зібрався?
– Нх…!
Ззаду пролунав низький, ніби доносився з дна безодні, голос. Руслан обертається і бачить, що там стоїть чоловік у смолисто-чорному вбрані. Його обличчя сховане під маскою фокусника, а тіло приховане під довгим чорним плащем із глибоким капюшоном, але зараз одяг незнайомця горів червоним. Проте він не звертає уваги на вогонь навколо, а дістає смолисто-чорний меч.
– Ти…! – Руслан дістає меч.
– Мене звати Тінь. Я той, хто ховається в тіні і полює на тіней…
– Я чув про тебе…
Руслан, який тримає білий меч, і Тінь, який тримає в руках смолисто-чорну катану, стоять один навпроти одного.
Деякий час вони дивляться один на одно. Руслан першим відводить погляд.
– Бачу, ти доволі сильний.
– Хоо…
– Я людина, яке живе мечами. Я можу зрозуміти багато чого, коли стикаюся з суперником віч-на-віч… навіть той факт, що я знаходжуся у невигідному становищі. Вибач, але мені доведеться битися з усіх сил.
Руслан дістав з нагрудної кишені червону пігулку і ковтає її. Далі він дістає Око Жадібності та пристрій для керування.
– Справжня сила Ока Жадібності проявляється, коли вони об’єднані. Ось так.
Почулося клацання, і два артефакти з’єдналися. Прямо після цього обидва артефакти почали випромінювати сліпуче біле світло. По кімнаті затанцювала спіраль стародавніх літер. Руслан загиготів, притискаючи артефакт до грудей.
– Тут і зараз я відроджуся.
Артефакт занурюється в його тіло, крізь одяг і шкіру, ніби пірнає у воду.
– О-о-о-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!! – Руслан реве, вчепившись у груди.
Сяючі стародавні літери збираються навколо нього і ніби врізаються в його тіло. Сліпучо-біле світло наповнює кімнату.
Коли воно гасне, Руслан стоїть на одному коліні, огорнутий хмарою білого диму.
Він повільно піднімається і дивиться вперед. На його обличчі виведені маленькі світлові літери, схожі на татуювання.
– Дивовижно… фантастично… Мої сили повертаються, моя хвороба зцілюється…!
Від магічної сили, що вирує навколо Руслана, спалахує полум’я. Якщо придивитися, то можна побачити сяючі літери не тільки на обличчі, але і на шиї, і на руках.
– Ти ніколи не збагнеш цієї шаленої сили! Вона виходить далеко за межі людських можливостей!
Руслан регоче.
– Випробуємо її на тобі.
Він зникає.
Наступної миті Руслан з’являється за спиною Тіні й атакує мечем. Лунає високий звук, повітря навколо них затремтіло.
– О, гарно заблокував.
Він дивився. Тінь заблокував меч Руслана своїм смолисто-чорним навіть не обернувшись. Він намагається тиснути, але чорна зброя не зсунулася навіть на волосину.
– Схоже, я недооцінив тебе. Але як щодо такого?
Руслан знову зник.
Цього разу лунає низка дзвінких звуків.
Раз. Два. Три.
Щоразу, коли лунає звук, меч Тіні легенько рухається. Лише необхідний мінімум.
Коли звучить четвертий – Руслан з’являється перед Тінню.
– Не можу повірити, що ти зміг заблокувати їх. Маю визнати це, ти сильний.
Він дивиться на Тінь і спокійно посміхається.
– Щоб належним чином показати повагу, зараз я продемонструю всю свою силу. – Руслан змінює положення.
Він підняв меч угору і вливає в нього величезну кількість магічної сили. Вона сяє білим і утворює навколо справжнісінький вихор.
– У загробному житті можеш пишатися тим, що змусив мене продемонструвати істину силу.
Він завдає швидкого і потужного удару Тіні. Настільки, щоб мав би стерти його в порошок, але…
Смолисто-чорний меч з легкістю блокує навіть цей удар.
– Що?!
Між чорним і мечем охопленим світлом пролітають іскри.
– Ти зміг заблокувати і цей удар?!
– Невже… це все?
Вони дивляться одне на одного з небезпечно близької дистанції.
– Гах… я тільки почав!
Руслан завдає стрімких ударів, за його мечем тягнуться залишкові зображення, схожі на красиві білі лінії в повітрі.
– Ґра-а-а-а-а-а-о-о-о-о-о!!
Руслан кричить, б’є знову і знову, однак всі його удари відбиває чорний меч.
– А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!
Білий і чорний клинки стикаються, звуки їхнього зіткнення лунали знову і знову, нагадуючи якусь музику. Це додає ще одного відтінку до цієї палаючої ночі.
Але все колись закінчується.
Одним змахом смолисто-чорного меча Руслана відкидають, він летить назад, зачіпає стіл, перелітає через нього і падає на підлогу.
– Гах… неможливо…!
Руслан піднімається, тримаючись за постраждале місце. Його рани швидко гояться, але світло стародавніх писань ніби тьмяніє.
– Не думав, що це буде так важко. Кехехе, я вражений. Але яким би сильним ти не бував, з вами покінчено.
– Про що ти говориш…?
– О, я підлаштував серію інцидентів, які виглядатимуть, як робота «Саду Тіней». Хай які ви всі там сильні, але зрештою ви програєте.
Руслан сміється, а потім дивиться на свого суперника.
Але Тінь теж засміявся. Він залився низьким сміхом.
– Чому ти смієшся?
– Дивовижно, ти думаєш, що щось настільки незначне може покінчити з нами.
– Ти просто боїшся визнати поразку. – Але посмішка зникла з обличчя Руслана.
Тінь хитає головою, ніби кажучи: ти нічого не знаєш.
– Очевидно, що ми не ті, хто слідує шляхом справедливості, але ми також і не ті, що йдуть шляхом зла. Ми ідемо своїм власним шляхом.
Тінь змахує своїм смолисто-чорним плащем, на якому танцюють відблиски вогню.
– Можеш скинути на нас усі гріхи світу, ми приймемо їх як свої, але нічого не зміниться. Ми все одно будемо робити те, що маємо.
– Хочеш сказати, що ти не боїшся боротися проти всього світу? Дуже зарозуміло з твого боку, Тінь!
– Тоді вибий її з мене.
Руслан кричить на все горло і кидається в атаку. Сяюче лезо іде згори вниз, націлившись на голову Тіні.
Але той ухиляється прямо перед тим, як лезо мало розітнути його голову навпіл.
– Що?!
Бризнула свіжа кров.
Смолисто-чорне лезо встромили в праве зап’ястя Руслана. Він бере меч у ліву руку і відступає, але…
– Неможливо!
Цього разу чорне лезо пронизує ліве зап’ястя. Руслан відступає, але його наздоганяє удар Тіні.
– Ґха… кха…!
Руслан не встигає відбивати атаки, які були настільки швидкими, що він не може відстежити їх очима. Його тіло поступово вкривається кров’ю. На його руках, ногах, плечах, стегнах і животі з’являється незлічена кількість порізів.
Далі удари концентруються на грудях.
– Різати від кінцівок і до грудей…
Низький голос Тіні лунає між ударами.
– …А потім встромити лезо у серце і повернути, правильно?
Одночасно з цими словами смолисто-чорна катана пронизала груди Руслана.
– Щ…!!
Навіть кашляючи кров’ю, Руслан хапається за чорне лезо і намагається чинити опір. Його очі зустрічаються з очима хлопця у масці.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥