Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Розділ 1-2.
Розділ 1. Підготовка «Сили в тіні» розпочата! Частина 3
– Ти нічого не знаєш… Нічого!!! – заревів Орба.
Він вливає всю магічну силу в тіло й меч, а потім завдає удару. Орба готовий прикінчити цього хлопчину навіть ціною власного життя. Це був його найпотужніший удар, але…
– Гру закінчено.
Меч розітнув його навпіл. Чорний, як смола меч, пройшов крізь тіло з такою легкістю, ніби розрізав повітря. Зброя Орби, його величезна магічна сила та треноване тіло – все було розітнуто навпіл одним помахом меча.
Орба думав, що чорний меч не підсилений ні магією, ні фізичними здібностями власника, ні швидкістю. Вся сила була лише у відточеному володінні мечем. Але це не так.
– Як так…?
Один удар мечем, який все розрізає.
Орба на порозі смерті бачив, як чужа зброя розтинає його меч, магію, плоть, кістки. Цей удар мав величезну магічну силу, міць і неймовірну швидкість. І найголовніше… природний талант.
Це – досконалість.
Хлопець у чорному має все. Він просто не використовував усі свої можливості до цього часу. Ніщо не могло протистояти удару, в який вкладено всі сили.
– То ти настіль… ки…
В усі сторони бризнула кров. Верхня частина тіла впала, трохи пізніше падає і нижня. Розділене навпіл тіло Орби намагається відновитися, але це вже неможливо. Його плоть починає гнити, по тілу розходяться чорні плями.
Хлопець у чорному дивиться вниз на нього, Орба дивиться вгору.
Схрестивши мечі з ним, він усе зрозумів. Уже за володінням мечем можна судити про характер людини. Навички цього хлопця здобуті важкою працею, серйозним підходом і чесною наївністю звичайної людини.
Я думав, що це хлопчак, який нічого не знає. Але я помилився.
Його супротивник знав усе і вирішив битися.
Безсилий. Орба все життя був безсилим. Він намагався зробити бодай щось, але нічого так і не зміг. Але цей хлопчина у чорному…
– Міл.. лія… – Орба потягнувся до кинджала із блакитним коштовним каменем і заплющив очі.
В його згасаючій свідомості виринула усмішка любої доньки, яку він втратив.
Ось так і закінчилася операція знищення злодіїв і порятунку сестри. Я знайшов сестру непритомною, тому просто звільнив її від кайданів і залишив там, наступного дня вона повернулася додому в поганому настрої. Але вона міцний горішок, рана на її руці майже зажила за ніч. Пройшов хаотичний тиждень з лікуванням і розслідуванням викрадення, і сестра відправилася до столиці. Однак весь цей тиждень вона чіплялася до мене більше, ніж зазвичай.
Альфа з іншими були зайняті розслідуванням, шукали решту бандитів і розбиралися з ними. О, ні, не бандити, ми їх називаємо членами культу. Неважливо, зрештою, вони всього лише бандити.
Але той червоноокий бандит мав неабиякий талант. Він навіть підштовхнув мене сказати «Тоді ми зануримося ще глибше», слова, які може сказати могутня постать в тіні. У мене майже виникло бажання взяти його на місце допоміжного актора.
Цей виступ потрібно було бачити. Я, виконавець ролі «сили в тіні», здатен негайно реагувати на зміну ситуації. Шкода, що не було глядачів, але потрібно почекати ще два роки. Через два роки я відправлюся до столиці. Столиця – одне з найбільших міст світу, єдине місто у нашому королівстві, де проживає мільйон людей. Жодних сумнівів, там знайдуться люди на позицію головного героя, а також ті, хто займе позицію головного боса. Там будуть змови, конфлікти, сутички і події, які не відбуваються у такому віддаленому регіоні, тож коли до всього долучиться сірий кардинал… о, якщо подумати, то я просто нахаба, якому подобається перемагати бандитів, а в моїй історії ще навіть пролог не з’явився.
Одного разу переді мною зібралося разом з Альфою всі семеро дівчат, якраз в той час, коли я прагнув посилити себе перед в’їздом до школи, а це аж через два роки. Вони хотіли поділитися звітами про дослідження культу та результатами досліджень прокляття.
Останнім часом всі зайняті різними справами, я подумав, що нема потреби всім збиратися і так старатися, щоб читати звіти і ділитися результатами досліджень.
Якщо підбити підсумок.
Герої, що билися з демоном Діаблосом, були жінками. Тому прокляття Діаблоса проявляється лише на жінках.
Свіжа ідея. Найпоширеніша ідея, зазвичай, така: всі герої були чоловіками. Проте раз, окрім мене, у Садові Тіней всі дівчата, то все добре.
Далі зайшла мова про «прокляття Діаблоса». Найчастіше воно проявляється в ельфів, за ними ідуть звіролюди, і останніми є люди. Пов’язано це з тривалістю життя. Оскільки люди живуть недовго, в порівняні з іншими расами, то кров героїв у них розбавлена і прокляття проявляється нечасто. Тоді як ельфи живуть найдовше, а кров героїв у них густіша, тому і прокляття проявляється частіше. Звіролюди знаходяться посередині між ельфами і людьми.
Якщо подумати, то я – єдина людина у Саду Тіней, я також ніколи не був «одержимий демоном». Крім мене, учасниками є двоє звіролюдей і п’ятеро ельфів. Усі раніше були одержимі демонами.
Вони непогано попрацювали над передісторією.
Були ще звіти від Альфи та інших, я вдав, що уважно їх слухаю.
З їхніх звітів виходило, що культ величезна організація світового масштабу. Ого, неймовірно.
Хай там як інші називають їх – «одержимими демонами» чи «проклятими Діаблосом», культ називає таких людей «сумісними», вони відшукують їх і вбивають на ранній стадії. Тому у Саду Тіней нема іншого вибору, як розійтися по всьому світу, залишаючи біля мене одну людину, яка через якийсь час буде замінена іншою. Вони будуть захищати «одержимих демонами», досліджувати культ і саботувати його діяльність.
Почувши це, я здогадався: вони зрозуміли, що не існує ніякого культу Діаблоса.
Дівчата більше не хотіли підтримувати цей фарс і бажали стати вільними. Ось чому вони хочуть розійтися по світу. Але вони відчуваються себе у боргу переді мною, бо я вилікував їх від «одержимості демонами», тому дівчата планують по черзі залишатися біля мене. Я маю витримати це. Я розумію, що вони хочуть сказати.
Мені стало трохи сумно. У минулому житті, коли я був дитиною, всі захоплювалися героями, а я обожнював сірих кардиналів. Але коли інші діти дорослішали, вони забули про існування героїв, якими колись захоплювалися, і я залишився один. Схоже, дівчата теж виросли.
Хоча я відчував смуток, але я готовий їх відпустити. Від самого початку я не мав наміру збирати навколо себе сімох людей. Якщо поряд зі мною залишиться один підлеглий, цього достатньо.
Я провів їх і ми неохоче попрощалися.
Я поклявся собі, що продовжу прагнути бути силою в тіні, навіть якщо мені доведеться бути одним проти всього світу.
Вона більше не боїться вбивати людей.
Бета розмахує своїм чорним мечем, розбризкуючи кров на сірій землі, на поверхні вимальовується червона лінія з кривими бризками. Вони знаходяться у темному закутку, де вночі майже нічого не видно. На землі лежать кілька охоронців.
– Прикінчити, – наказує Бета.
Дівчата в чорних костюмах проштрикують солдатів мечами. Руки однієї дівчини тремтять, але це не зупиняє її, вона проштрикує життєво важливу точку.
– Кха…ааа! – видав на останньому подиху передсмертний крик охоронець.
Меч дівчини зупинився. Поки вона не звикне вбивати, цей крик переслідуватиме її у снах.
Бета кладе руку на руку дівчини на руків’ї та різко повертає меч. Вони разом відчувають, як життя покидає охоронця.
– А, а-а-а… – видихає тремтяча дівчина.
Бета тримає її за плечі та дає подальші вказівки:
– Захист цілі.
Група дівчат зривається з місця та пробирається до карети. Лунає звук, схожий на звук розриву ланцюга, а через деякий час звідки виносять шматок гнилої плоті. Воно ще дихає.
– Негайно повертаємося до пані Альфи.
Дівчата починають бігти, обережно тримаючи на руках шматок плоті. Навіть дівчина, що раніше тремтіла в обіймах Бети, вперто біжить за ними.
Бета трохи мружиться, дивлячись на них.
Вони добре ростуть.
Донедавна ці дівчата нічого не знали, не володіли мечем і, звичайно, нікого не вбивали. Але тепер вони невпинно зростають. Це навіяло Беті спогади про минуле.
Вона досі пам’ятає почуття, що виникли, коли вона вперше убила когось.
Катана Бети проткнула серце супротивника, але навіть смертельно поранений ворог міцно схопив її за руку. Вона не могла повірити, що людина у такій ситуації діятиме з подібною силою.
– Навіть якщо завдати удару в серце, людина деякий час рухатиметься. Не знижуй пильність. Агов, ти слухаєш, Бето?
Вона чула спокійний голос Альфи. Чула, але не могла зрозуміти.
Вона заціпеніла. Бета не могла ні рухатися, ні думати.
– Нічого не поробиш.
Голова ворога відлетіла.
Альфа обезголовила його.
Бризнула кров, а труп упав на землю. Обличчя Бети заляпало кров’ю, з її очей покотилися сльози.
– Знайди причину для боротьби.
Ці слова прозвучали так холодно.
Бета була дитиною, яка не вміла діяти самостійно.
Коли вона приєдналася до Саду Тіней, то завжди слідувала за Альфою. Зрештою, Бета давно її знала, тому розуміла, що все буде добре, якщо вона йтиме за нею.
Однак Бета не могла знайти причину, щоб битися. Вона просто йшла за Альфою, не розуміючи, в чому сенс вбивати людей.
Тоді Бета так і не звикла вбивати людей. Щоразу, коли їй доводилося вбивати когось на завданні, вона блювала і засинала в обіймах страху. Нерідко прокидаючись з криками посеред ночі.
Якоїсь ночі Тінь покликав її.
– Шукаєш мудрості?
– Т-так? – Бета нахилила голову, трохи злякавшись.
Для неї Тінь був дуже могутньою особистістю, вона мало що про нього знала.
– Раз ти хочеш мудрості… то я дам її тобі.
Може, це буде мудрість, яка полегшить біль у серці від убивства людей? З такими очікуваннями Бета кивнула.
– Я хо-хочу мудрості. – Голос трохи тремтів, коли вона це говорила.
– Тоді я дам її тобі…
Тінь почав свою розповідь:
– Жили собі в одному місці старий і стара…
Це була звичайна казка, а не якась там мудрість чи щось таке.
Вона не зрозуміла для чого це.
Бета не знала, що сказати, точніше їй не вистачило сміливості сказати щось Тіні, якого так обожнювала Альфа. Тому вона мовчки слухала. Але розповідь Тіні виявилася цікавішою, ніж вона думала. Бета настільки занурилася у казку, що забула про час.
Забула про все.
Тієї ночі вона спала спокійно, без кошмарів.
Відтоді щоночі перед сном Тінь розповідав їй казку.
Навіть Бета, яка любила читати, ніколи раніше про них не чула. Історії були свіжими і цікавими. Вона забувала про все, слухаючи їх. Спала спокійно, більше не прокидаючись посеред ночі. Її улюблені казки «Попелюшка» і «Білосніжка».
Можливо, саме тоді Бета почала стежити за Тінню.
Спочатку вона лише дивилася на Тінь. Потайки стежила очима. Але через рік приклеїлася до нього намертво.
Тінь абсолютно незамінний для Саду Тіней. Абсолютна сила, абсолютні знання, абсолютна воля. Він утішив її та в якийсь момент став для неї всім.
Усі сумніви Бети розвіялися.
Без Тіні її убили б як «одержиму демонами». Сім’я зреклася Бети, її вигнали з країни, сталося так багато речей, яких вона не встигла обдумати. Бета так багато втратила, що не помітила здобутків.
Але в мить, коли її сумніви зникли, вона зрозуміла – Тінь дав їй нове життя та нову силу.
Почуття наповнило серце Бети.
Вона знайшла причину для боротьби.
Бета почала робити щоденні записи про Тінь. Щоб її спогади і думки нікуди не щезли. Щоб більше не сумніватися. Бета знайшла сенс життя.
Спочатку це був короткий перелік слів, згодом з’явилися речення, а потім розцвіли розповіді.
Раптовий тихий звук вирвав Бету зі спогадів. Вона дістає чорний меч і наближається до карети, щоб зазирнути під неї.
– Хі-і!
Вона зустрілася очима з молодим охоронцем, приблизно одного з нею віку.
Він у паніці виповзає з-під карети і намагається втекти.
Він нічого не знав, коли став охоронцем карети, де перевозили «одержимого демоном», і нічого не дізнається після смерті.
– Зу-зупинись…!
Бета без вагань змахує мечем. Кров бризкає із шиї втікача. Він робить ще кілька кроків і падає.
Витираючи кров зі щік, Бета подивилася на місяць. Гарний повний місяць визирав крізь хмари. Місячне світло падає на її невинну усмішку. Здається, ніби прекрасна і небезпечна квітка розцвіла у темряві ночі.
Бета не сумнівається.
Якщо це зробить його щасливим, то вона готова піти дорогою зла.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Buymeacoffee.Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Можете поблукати кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно.