Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Розділ 2-2.
Розділ 2. Взяття на себе ролі моба в академії! Частина 3
Після вступу до академії я продовжував свої тренування, скорочуючи час сну, але цей час скоротився ще більше після того, як я почав грати фальшиву парочку разом з Алексією.
– Іди за мною.
З цими словами мете з самого ранку привели до залу першої групи столичного стилю Бушін.
Лише ми двоє бачимо, як вранішнє сонце заливає приміщення світлом. Навколо дуже тихо.
Настав час ранкової практики.
Алексія вкладає у тренування з мечем усю свою дущу, я розмахаю мечем поряд з нею. Вона дуже серйозно підходить до фехтування. Але це єдина причина, чому я не проти цього.
Ми не розмовляємо. Ці хвилини мовчання та тренування з мечем були рідкісним часом, коли я не відчуваю роздратування поряд з нею.
– Твій стиль володіння мечем дивний. – Каже Алексія. – Ти опанував основи. І це все, більше нічого. – Тут вона замовкає на якийсь час.
Це природно, я розмахую мечем, стримуючи власну силу, швидкість, магію та вміння. У чистому остатку залишаються лише основи.
– Але я не можу відвести очей.
– Дякую.
Прекрасні щебетання пташок надворі це не співи, а бойові кличі у боротьбі за територію. Вони борються між собою.
– Проте я не люблю цей стиль, – говорить Алексія.
Після цього ми не обмінюємося жодним словом і продовжуємо тренуватися.
Минуло два тижні відтоді, як став «хлопцем» Алексії. Іноді мене ображають студенти, але з цим я можу впоратися. Найбільше полегшення я відчуваю від того, що інструктор Зенон не побив мене і не вдався до будь-яких інших хитрощів чи насильства.
Навпаки, інструктор Зенон під час практичних занять говорить з нами двома чемно. Він не підходить до мене для випадкових розмов, але я можу сказати, що він поводиться, як доросла людина, що розрізняє роботу й особисте.
У порівняні з королівською скалкою в мене під боком.
– Він мене бісить. Думає, що весь такий прекрасний, бо добре володіє мечем.
Алексія поводиться чемно про людське око, але за закритими дверима вирує буря образ.
– Так-так, як скажеш.
Я перетворився на робота, який з усім погоджується. Я знаю, сперечатися – це марнування часу.
– Ти бачив цю фальшиву «чемну посмішку»?
– Так-так, бачив.
Ми повертаємося додому після занять. Це стало звичкою по дорозі до гуртожитку робити невелику прогулянку безлюдною лісовою стежкою. Всю нашу прогулянку я погоджуюся зі словами Алексії, від сили я запам’ятовую десь 10% змісту цих балачок.
У сутінках ми повільно крокуємо лісовою дорогою. На шлях, який у звичайному темпі можна пройти за десять хвилин, ми витрачаємо 30. Бували дні, що ми затримувалися до того, що я бачив, як зірки з’являються на небі, але я терпів. Бували моменти, коли я хотів запропонувати їй поговорити зі стіною, але тут я теж стримувався.
Терпи, терпи, просто терпи. Однак є дещо, що я хочу запитати.
– Хей, можу я щось запитати?
– Що таке, песику? – Алексія сідає на свій улюблений пеньок і схрещує ноги.
Не сідай, продовжуй іти. Однак я цього не кажу, і сідаю біля неї.
– Що тобі не подобається в інструкторі Зеноні? Об’єктивно кажучи, він виглядає досить хорошим партнером для шлюбу.
– Ти мене взагалі слухав? – Алексія виглядає трохи роздратованою. – Я ненавиджу все в ньому. Ненавиджу саме його існування.
– Він гарний, ще й інструктор з фехтування, здається приємною людиною, має статус, гідність і гроші. Він дуже популярний серед дівчат.
Алексія насмішкувато пирхає з моїх слів.
– Тільки на поверхні. Будь-хто може прикидатися. Візьми, наприклад, мене.
– Розумію, це дуже переконливо.
Якщо подумати, Алексія теж дуже популярна тому, що майстерно прикидається перед іншими.
– Тому я не суджу людей по образу, який вони показують іншим.
– І по чому ти судиш?
– По недоліках. – Із самовдоволеною посмішкою сказала Алексія.
– Який негативний підхід. Ідеально тобі пасує.
– О, дякую. До речі, я не маю негативних почуттів до тебе, сповненого вад і без хороших моментів.
– Дякую, уперше отримую такий неприємний комплімент.
Алексія криво посміхається:
– Ти досить легкий для розуміння паскудник. Ось чому я ненавиджу того чоловіка.
– До речі, які недоліки в інструктора Зенона?
– Наскільки мені відомо, у нього їх немає.
– Звучить гарно.
– Людей без недоліків не існує. А якщо є, то це або величезний брехун, або божевільний.
– Зрозумів, дякую за догматичну й упереджену відповідь.
– Будь ласка, песику, сповнений недоліків. Лови!
Алексія кидає золоту монету і я негайно її ловлю.
Юхуу, я отримав 100 тисяч зені. Кладу золоту монету в кишеню та повертаюся до Алексії, що радісно плескає в долоні.
– Молодець, – я терплю, коли вона гладить мене по голові. – О-о, ти так сильно це ненавидиш.
Поки принцеса гладила мене по голові, я вкотре подумав, що вона найгірша.
– На твоєму обличчі все видно.
– Бо я це показую.
Алексія сміється і зводиться на ноги.
– Добре, ходімо додому.
– Так, так.
– Песику, завтра я вмажу дерев’яним мечем по його пихатій пиці. Дивися уважно.
Щойно Алексія це сказала, в мене виникло запитання:
– Ти серйозно це зробиш?
– Ти про що? – Алексія обернулася та похмуро подивилася на мене.
Здається, я зачепив якусь болючу точку. Однак це не те, що можна просто проігнорувати.
– Інструктор Зенон, звичайно, сильніший за тебе, але не до тої межі, що ти не зможеш дати йому відсіч.
Мені подобається її стиль фехтування. Вона вибудовувала його крок за кроком, день за днем. Однак реальний бій не схожий на практичне заняття, з’являється багато додаткових рухів. Мені б не хотілося, щоб стиль, який мені сподобався, наповнився чимось непривабливим.
– Легко говорити тому, хто носить білу форму.
– Не зважай на мої слова, це просто порожні балачки людини в білому.
– Гаразд, я скажу тобі. Все не так легко, як ти думаєш.
– Гм?
– У мене немає таланту. Я народилася зі значною кількістю магічної сили та наполегливо працювала, щоб досягнути цього рівня. Я вважаю себе досить сильною, однак попри це я ніколи не зможу перемогти справжнього генія.
– Он як.
– Мене завжди порівнювали зі старшою сестрою Айріс. Всі навколо очікували від мене грандіозних речей. І що важливіше, я поважаю старшу сестру і хочу бути на її рівні. Однак я не така, як вона. Від самого початку ми відрізнялися. Тому я вирішила обрати власний шлях, щоб стати сильнішою. Гадаю, ти знаєш, як називають мій стиль.
Коли порівнюють стиль Айріс і Алексії, то говорять:
– Простий стиль.
– Саме так. До речі, в тебе такий самий. Як прикро. – Алексія криво посміхається.
– Я не думаю, що це прикро. Мені подобається твій стиль.
Почувши мої слова, Алексія на мить затримує подих і, кривлячись, дивиться на мене.
– Мені вже казали таке раніше. Коли я розгромно програла сестрі на фестивалі Бушін, Айріс сказала: мені подобається твій стиль. – Алексія кривить губи, імітуючи голос старшої сестри. – Гадаю, вона не розуміла, що я відчуваю. Якою жалюгідною я тоді почувалася. Відтоді я ненавиджу свій стиль.
Алексія посміхається, я не знаю, які почуття в цій посмішці, проте вона не виглядає щасливою.
Мені є що сказати. Якщо я цього не скажу, то зневажу сам себе.
– Я звичайна людина. Мені байдуже, якщо на іншому кінці світу станеться нещасний випадок і загине мільйон людей, тому мені байдуже, якщо ти раптом збожеволієш і станеш серійною вбивцею.
– Якщо я збожеволію, то першим уб’ю тебе.
– Але є речі, важливі для мене. Вони можуть здаватися незначними для інших, але це важливі речі в моєму житті. Я живу та захищаю речі, важливі для мене. Тому те, що я далі скажу, не містить ні краплі брехні. – Коротка фраза: – Мені подобається твій стиль.
Після короткого мовчання Алексія питає:
– І що?
– Нічого. Єдина суть в тому, що я злюся, коли інші заперечують те, що мені подобається. Оце і все.
– Ясно. – Алексія розвертається. – Сьогодні я піду додому одна.
І вона пішла геть.
– Давно ми не їли втрьох. – Сказав зрадник Яґа.
– Це тому, що він постійно обідав із принцесою. – Додає Хьоро.
– Нічого не поробиш, – кажу я.
Ми вперше за довгий час прийшли до їдальні втрьох. Алексії тут немає, таке рідко буває.
– Ну, Сіде, вище ніс.
– Ага, справжні чоловіки не тримаються за дрібні образи.
– Ми навіть купили для тебе обід для збіднілих дворян за 980 зені.
– Правильно, ми пригощаємо, тому жодних образ.
– Гаразд, – важко зітхаю.
– Так! Наша людина!
– Дякую, що пробачив нам, Сіде.
– Так-так.
– То як далеко ви зайшли? – тихо і допитливо питає Хьоро.
– Ти про що?
– Ну, ти вже два тижні зустрічаєшся з принцесою, мало ж щось бути.
О, то це буде та дурнувата розмова, яка крутиться навколо «цього».
– Нічого, ми нічого не робили.
– Хах. Ти – безпорадне лайно, якби це був я, то пройшов би весь шлях до кінця.
– Точно. Я б її принаймні поцілував.
– Кажу вам, у нас не такі стосунки. – Ліниво реагую, продовжуючи їсти.
Раптом:
– Можна тебе на хвилинку?
З’являється інструктор Зенон, вродливий білявий типчик.
– Так, звісно!
– Звичайно!
Сказавши це, мої друзі знову стають фоновими персонажами.
– Чим я можу допомогти? – я трохи напружився. Потрібно бути обережним, бо він може викинути якогось коника, поки Алексії нема поруч.
– Гадаю, ти вже, мабуть, чув, але принцеса Алексія вчора не повернулася до гуртожитку.
Ясна річ, я вперше про це чую. Гадаю, вона вирушила у подорож, щоб відшукати себе. Її вік якраз підходить для цього.
– Я займався пошуками сьогодні вранці та знайшов оце. – Інструктор Зенон показує один черевик. Він належить Алексії. – Неподалік є сліди бійки, лицарський орден розцінив це як викрадення і почав розслідування.
– Не може бути…! – вигукнув я. Подумки я стиснув кулаки і крикнув: Ха, так тобі й треба!!
– Ми звузили коло підозрюваних і виявили, що остання людина, яка контактувала з принцесою Алексією, це ти. – Сказавши це, інструктор Зенон дивиться мені в очі. – Лицарі хочуть поговорити з тобою.
Біля входу стояли озброєні та роздратовані лицарі.
– Готовий співпрацювати зі слідством?
І тут до мене дійшло.
От халепа.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥