Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Розділ 2-3.
Розділ 3. Офіційний старт «сили в тіні»! Частина 1
Мене допитували протягом п’яти днів у кімнаті, схожій на слідчий ізолятор, а потім випустили пізно ввечері.
– Вали звідси.
Мене грубо виштовхали у спину з будівлі, після чого викинули мою сумку. Я був лише у спідній білизні, понишпоривши у сумці, я одягнувся і взувся в речі, що лежали там. Це зайняло певний час, бо на обох руках були видерті нігті.
Нарешті одягнувшись, я важко зітхаю і йду. Потік людей, що перетинає головну вулицю, зосереджує увагу на мені, побитому та закривавленому. Я знову зітхаю.
– Спокійно, спокійно. Немає сенсу лютувати через таку дрібницю.
Я зберігаю спокій і не згадую обличчя лицарів, що мене допитували.
– Вони просто виконували свою роботу.
Рани від їхніх ударів поверхневі, а вирвані нігті можна досить швидко відростити. Однак я цього не роблю тому, що повинен відповідати своїй ролі моба.
– Так, я завжди спокійний.
Саме так, спокійний.
Я глибоко вдихаю і повільно видихаю, зір прояснився. Позаду йдуть дві підозрілі тіні.
– Два хвости?
Викрадача ще не спіймали. Ясна річ, про стан Алексії теж нічого не відомо. Те, що мене випустили, не означає, що все налагодилося. Просто у них немає достатньо доказів, щоб засудити мене, а моє ім’я досі не очищене.
Я йду до гуртожитку опустивши голову та вдаючи втому.
– Пізніше… – тихий голос, що нагадує шепіт, доноситься до моїх вух. Разом із тонким, знайомим ароматом парфумів.
– Альфа…?
Головна вулиця ввечері переповнена містянами, тому я не зміг її побачити.
Коли я повернувся до своєї кімнати в гуртожитку й увімкнув світло, з темряви виринула дівчина.
– Вам слід поїсти.
Чорний костюм облягає все її тіло, підкреслюючи жіночі вигини. У руці вона тримає бутерброд з товстим шматком тунця із відомого столичного ресторану Король Тунець.
– Дякую. Давно не бачилися, Альфо. Де Бета?
За останні п’ять днів я не їв нормальної їжі, тому із задоволенням їм бутерброд. Останнім часом саме Бета була поряд, щоб допомагати мені.
– Вона покликала мене. Сказала, що у вас виникли проблеми.
Альфа сідає на ліжко і схрещує ноги.
Довге шовковисте золотаве волосся стікає по спині, а виразні блакитні очі мають мигдалеподібну форму. Вона виросла за останній час.
– Так, – дожовую останній шматок бутерброда.
– Там є вода.
– Дякую, – негайно наливаю воду у велику чашку. – Хаа! Я знову живий.
Знімаю черевики і куртку та падаю на ліжко.
– Агов, хоч переодягніться.
– Не можу. Зараз я буду спати.
– Ви ж розумієте, в якій ситуації опинилися?
– Я залишу підготовку на тебе.
Альфа – найкраща. Якщо я залишу це на неї, вона підготує для мене найкращу сцену. А я поки посплю… тобто, побережу власну силу.
Альфа голосно зітхає.
– Гадаю, ви вже це зрозуміли, але якщо ситуація не зміниться, ви будете визнані злочинцем.
– Ага.
Якщо справжнього винуватця так і не знайдуть, то є велика ймовірність того, що головного підозрюваного стратять. Особливо у справі, де мова йде про викрадення особи королівської крові. Якщо хтось не помре, справу не зможуть закрити.
Справжнє середньовічне правосуддя.
– Прокидайтеся, у мене ще є бутерброди.
– Я не сплю.
Альфа передає мені бутерброди.
– Хтось намагається виставити вас винуватцем.
– Хех, навіть якщо вони нічого не будуть робити, то я все одно виявлюсь злочинцем.
– Гадаю, вони хочуть закрити цю справу якнайшвидше. І непримітний студент з бідного баронського роду підходить для цього ідеально.
– Згоден, я зробив би те саме.
– Ми не можемо довіряти лицарському ордену.
– Культ проник до них?
– Так, принцесу викрав один із членів культу. Їхня мета – отримати кров героя у високій концентрації.
Альфа й інші досі підтримують атмосферу існування культу. Які молодці.
– Вона ще жива?
– Якщо вона помре, вони більше не зможуть отримати кров.
– І то правда.
– Однак я не знаю, чому ви вирішили зустрічатися з принцесою. – Альфа уважно дивиться на мене.
– Все мало бути по іншому.
– Упевнена, у вас є причини – причини, про які ви не можете нам розповісти.
Я замовк і відвів погляд, ніби хотів утекти від Альфи, що уважно дивилася на мене. Ясна річ, що ніяких серйозних причин немає.
– Я розумію. Упевнена, це дуже важливі причини.
Як мені реагувати, коли ніяких важливих причин нема?
– Але, будь ласка, довіряйте нам трохи більше. Якби цього разу ви попередили мене заздалегідь, то ситуація не вийшла з-під контролю. Правильно?
– Т-так.
– Все добре. Наш обов’язок подбати про вас. – Сказала Альфа з усмішкою. – Щойно ми розберемося з цією ситуацією, пригостіть мене стравами з Короля Тунця. Останній бутерброд був мій.
– Звичайно. Вибач, що з’їв твою порцію, Альфо.
– Не хвилюйтеся про це. – Сказавши ці слова, вона піднялася, відчинила вікно і поставила на підвіконня одну ногу. Її тонкі стегна погойдувалися. – Я піду. Вам слід якийсь час поводитися тихо.
– Зрозумів. Який план?
– Зібрати людей. Тих, хто є у столиці зараз, недостатньо. Я покличу Дельту.
– Навіть Дельту покличеш?
– Вона хоче зустрітися з вами.
«Куля» Дельта або Особливий Боєць Дельта. Інакше кажучи, вона дурепа, що витратила всі очки на бойові характеристики.
Зустрітися з усіма буде досить непогано, це як зустріч однокласників. Дуже прошу, нехай все пройде гладко.
– Я повідомлю подробиці, коли все буде готово. Побачимося пізніше.
Альфа востаннє усміхнулася мені, приховала обличчя та вислизнула з вікна.
– Це все, що ви хотіли повідомити? – питає рудоволоса красуня.
Її пряме руде волосся стікає по плечах і спині та блищить у світлі свічок, а червоно-винні очі блукають по матеріалах розслідування на столі.
– Так, на цьому все, принцесо Айріс. Ми продовжимо пошуки.
Айріс киває і жестом показує, що лицар, який щойно доповідав, може йти.
Двері зачинилися і в кімнаті залишилися лише принцеса та чоловік із красивим обличчям і світлим волоссям.
– Маркізе Зеноне, дякую за вашу співпрацю.
– Цей випадок стався на території академії. Я також відповідальний за це, і я дуже хвилююся за безпеку принцеси Алексії…
Зенон опускає очі й розчаровано прикушує губу.
– Ви повинні виконувати обов’язки інструктора з фехтування. Ніхто не звинувачує вас. Наразі ми маємо зосередитися на безпечному порятунку Алексії, а не на тому, хто винен.
– Гадаю, ваша правда…
– І ще одне, – Айріс на мить замовкла, вона закриває матеріали розслідування, – ви впевнені, що студент на ім’я Сід Каґено, швидше за все, є винуватцем?
– Я не хочу думати, що злочинцем є студент академії, однак це правда, що він викликає підозри з огляду на обставини. Хоча, враховуючи його здібності, мені складно повірити, що він сам зміг би перемогти принцесу Алексію. – Відповідає Зенон, добираючи слова.
– Отже, у нього повинен бути спільник або він використав на ній наркотики. Однак він нічого не сказав під час допиту слідчими. Ви впевнений, що це він?
– Не знаю. Але я хочу йому вірити.
Айріс киває, примруживши очі.
– За ним стежать надійні лицарі. Чекатимемо звіту.
– Сподіваюся, що Алексія в безпеці. – Зенон кланяється і збирається йти.
У мить, коли він відчиняє двері, щоб вийти, до кімнати прослизнула дівчина.
– Принцесо Айріс! Будь ласка, вислухайте мене!
– Клер! Що ти робиш?! Перепрошую, ми негайно вийдемо!
Зенос схопив чорноволосу дівчину, Клер Каґено, і намагається виштовхати її з кімнати.
– Маркізе Зеноне, хто вона? – питає Айріс, зупиняючи його.
– Вона…
– Клер Каґено! Я старша сестра Сіда Каґено!
– Клер! В-вона одна з найкращих студенток академії, і зараз є членом лицарського ордену на випробувальному терміні.
– Он воно що… Гаразд, я слухаю.
– Щиро вдячна! – говорить Клер Каґено і стає перед Айріс. – Мій молодший брат, Сід, не той хлопець, який би викрав принцесу Алексію! Мабуть, сталася якась помилка!
– Лицарі проводять ретельне розслідування, щоб не допустити помилок. Поки що немає підтверджень, що ваш брат є злочинцем.
– Однак якщо справжнього злочинця не знайдуть, стратять мого брата!
– Лицарі проводять ретельне розслідування. Нікого не стратять через помилку.
– Але!
– Клер! – Зенон зупиняє її відчайдушне насідання на Айріс. – Припини. Я розумію твої почуття, але подальші слова можуть стати образою лицарського ордену.
– Кх…! – Клер люто зиркає на Зенона, а потім на Айріс. – Якщо з ним щось станеться…!
– Клер, досить!!! – Зенон обірвав її слова та силою вивів з кімнати.
Бам. Айріс зітхає, дивлячись на гучно закриті двері.
– Ми ставимося до наших рідних однаково. – Мимрить вона. – Алексіє, нехай з тобою все буде добре.
Раніше вони були близькими сестрами, але з плином часу почали віддалятися одне від одного. Насправді вони не розмовляли вже кілька років. І тепер, є ймовірність, що більше можливості поговорити у них не буде.
– Алексія… – вона заплющує червоно-винні очі, по обличчю стікає сльоза.
Коли Алексія розплющує очі, то виявляє, що знаходиться в напівтемній кімнаті. Вікон немає, єдине джерело світла – свічка. Стіни кам’яні, а попереду – міцні на вигляд двері.
– Де…
Вона нічого не пам’ятає після прощання з песиком. Коли Алексія поворухнулася, то почула брязкіт металу. Опустивши погляд, вона побачила, що її руки і ноги прикріплені до столу.
– Обмежувачі магії…
Це означає, що її магія заблокована. Самостійно втекти буде складно.
Навіщо її сюди притягнули? Викрадення, щоб залякати? Шантажувати? Торгівля людьми? Вона не знає відповіді. Хоча Алексіє не є спадкоємицею трону, однак її статус принцеси має певну цінність. Проте вона не може дійти до якось висновку, маючи так мало інформації.
Алексія припиняє думати про це і перемикається на інше.
Песик цілий?
Еге, песик такий собі друг, але їй подобається, що подеколи він говорить так, ніби не відчуває страху. Якщо він потрапив у цю халепу, то міг уже… Алексія зупинилася на цьому.
Вона похитала головою й озирнулася.
Кам’яністіни, залізні двері, свічник і… маса чорного сміття. Ця купа чомусь прикута ланцюгом поряд з нею.
Алексія з цікавістю дивиться на це, здається, воно рухається.
Воно дихає. Це жива істота в пошарпаному лахмітті.
– Ви мене чуєте? Розумієте, що я кажу…!
Істота поворухнулася і подивилася на Алексію. Це був монстр. Бридкий кістлявий монстр був прикутий ланцюгом до стіни, Алексія ніколи раніше не бачила подібним почвар.
На почорнілому обличчі заледве можна розрізнити очі, ніс і рот. Все тіло істоти спотворене та роздуте. Права рука довша за ноги Алексії, тоді як ліва рука тонша і коротка за руку Алексії. Тіло вигнуто так, наче воно щось несе у животі.
Ось такий монстр був поряд з Алексією.
Її руки і ноги прикуті до столу, а монстра тримає лише нашийник. Якщо воно протягне свою довгу руку, то зможе дотягнутися до Алексії.
Вона відводить погляд і намагається дихати дуже тихо, щоб не спровокувати монстра.
Воно дивиться на неї.
Алексія відчувала, що монстр роздивляється її.
Після моменту тиші, що ніби тривав вічність, задзвенів ланцюг.
Алексія скосила погляд. Монстр ліг на підлогу і, здавалося, спав. Вона полегшено зітхнула.
Через якийсь час двері відчиняються.
– Нарешті, нарешті я тебе отримав. – Увійшов худий чоловік у білому халаті. У нього запалі щоки, темні кола під очима та потріскані губи. Волосся ріденьке, засмальцьоване, він нього йде жахливий сморід. Алексія спокійно спостерігає за чоловіком. – Королівська кров, королівська кров, королівська кров.
Королівська кров. Чоловік у білому халаті дістає пристрій із тонкою голкою, постійно повторюючи ці слова. Схоже, він хоче взяти в неї кров. Лікар у замку не один раз брав кров у Алексії.
Однак вона не розуміє, навіщо викрадати принцесу, щоб взяти кров.
– Чи можу я дещо запитати? – спокійно каже Алексія.
– М-м-м? – чоловік у білому відповідає дивним бульканням.
– Що ви плануєте робити з моєю кров’ю?
– Т-т-твоя кров – кров демона. Я використаю її, щоб воскресити його.
– Он як, цікава ідея.
Хоча вона не розуміє слів чоловіка в білому халаті, але їй очевидно, що він повністю з’їхав з глузду, і його діями керує якесь вірування чи щось подібне.
– Однак якщо ви візьмете багато крові, мені важко буде залишитися живою. Я ще не готова померти.
– Хехе, хе, я з-знаю. Мені потрібно багато, тому я братиму потроху щодня.
– Так, будь ласка, і робіть.
Поки їм потрібна кров Алексії, вони її не вб’ють. Саме тому вона не намагається чинити опір, а поводиться покірно. Алексія вирішила дочекатися порятунку.
– Все мало бути інакше. В усьому винні ці ідіоти.
– Еге, я теж ненавиджу ідіотів. – Вона дивиться на чоловіка в білому і тихо шепоче: – Бо мене виснажує спілкування з ними.
– Во-во-вони знищили мою лабораторію. Все почалося з загибелі цього телепня Орби.
– Угу, все почалося з телепня Орби.
– А потім одне за одним і… а-а-а-а!
– Бідолаха, мабуть, важко було.
– Так-так! Я майже закінчив дослідження! Якщо я не закінчу його вчасно, то мене виженуть… виженуть!..
– О, це жахливо.
– Прокляття! Нікчеми! Нікчеми!
Чоловік у білому халаті підійшов до прикутого ланцюгом монстра і почав штовхати його ногою. Штовхав і штовхав. Монстр просто згорнувся калачиком і не рухався.
– Ви вже взяли мою кров?
– Так. Так. Твоя кров. З твоєю кров’ю все буде готово.
– Добре для вас.
Чоловік у білому халаті готує пристрій і встромляє голку в руку Алексії.
– З ц-цим все буде завершено… мене не виженуть.
– Не робіть мені боляче.
Мені хочеться йому вмазати. Гнівно подумала Алексія.
Голку встромили в її руку, вона спостерігала як червона кров заповнює скляну ємність. Здавалося, що це чужа кров.
– Хі-хі, хі-хі-хі…
Коли ємність наповнюється кров’ю, чоловік обережно тримає її та йде геть. Зачекавши, коли за ним зачиняться двері, Алексія важко зітхає.
Я підготувався до цього дня.
Через два дні після звільнення з допиту я був у своїй кімнаті в гуртожитку та переглядав речі, які міг використати для свого антуражу сірого кардинала.
Сигари… не підходять для мого віку. Вінтажне вино… перлина Порто з південного заходу Френчі за 90 мільйонів зені. Так, воно ідеально підходить у цю ніч, коли місяць сховався за хмарами. До цього вина найкраще підійде келих Вітон за 450 тисяч зені, теж з Френчі. Над антикварною лампою я повісив випадково надибану картину «Крик ченця»… Ідеально.
О, моє серце переповнене.
Ось чому я полював на бандитів та повзав на колінах, збираючи золоті монети.
Сльози радості виступили на моїх очах, коли я дивлюся на свою кімнату, заповнену речами, які я ретельно вибирав для своєї колекції. Тепер потрібно покласти запрошення, яке прибуло сьогодні, і дочекатися відповідного моменту.
Я чекав на нього.
Чекав.
Чекав…
І чекав…!
І нарешті… момент настав.
Коли дівчина у чорному входить крізь вікно, я бурмочу:
– Час настав… цієї ночі світом керуватимуть тіні…
Так, усе заради цього дня…
– Час настав… цієї ночі світом керуватимуть тіні…
Такими словами зреагував Тінь на її появу. Він сидить у кріслі схрестивши ноги, спиною до Бети. Можливо, комусь могло здатися, що це незахищена спина, але вона чудово знає, наскільки ця спина недосяжна. Келих в його руці сяє під світлом старовинної лампи. Вино, яке він недбало відпивав, було першокласним, навіть Бета, яка незнайома з алкоголем, це зрозуміла.
Вона була приголомшена, коли побачила кілька першокласних предметів, які прикрашали кімнату, але найбільше її вразила картина на стіні. Це ж недосяжний шедевр «Крик ченця». Цей витвір мистецтва неможливо купити ні за які гроші. Бета майже запитала, як він отримав цю картину, але вчасно зрозуміла, що це буде безглузде питання.
Всі ці речі потрапили до його рук тому, що це він. Просте пояснення.
Цілком природно, що він володіє «Криком ченця». Щиро кажучи, ніде у світі не знайдеться більш відповідної людини на роль власника, ніж Тінь.
– Світ сповнений тіней. Цієї ночі, коли місяць сховався за хмарами, цей світ найкраще підходить для нас. – Говорить Бета.
Тінь поглянув на неї та підніс келих до рота.
– Ми готові.
– Угу.
Він реагує так спокійно, що виникає ілюзія, ніби йому вже все відомо. Здається, що Тіні відомо все, що скаже Бета.
Але вона продовжила, бо це її обов’язок.
– Відповідно до наказу пані Альфи, ми зібрали всіх членів Саду, які знаходилися найближче до столиці. Загалом це 114 осіб.
– Сто чотирнадцять?
– Ум…!
Невже мало? Враховуючи бойову силу Саду Тіней, цього числа здавалося більше ніж достатньо.
Однак Бета швидко зрозуміла, що помилилася.
Зрештою ці 114 осіб персонажі другого плану, по суті, менше 10% здатні пристосуватися до роботи. Він зірка сьогоднішнього шоу. Тому сто чотирнадцять осіб надто мала кількість для персонажів другого плану, обов’язок яких підкреслити велич головної ролі.
– Ви-вибач…!
– Ви найняли статистів…? – сказав він, перебиваючи Бету. «Статисти»? Бета не знає, що означає це слово. – Ні, не зважай, просто говорю сам з собою.
– Зрозуміла.
Бета більше про це не думає. Вона знає, що кожне сказане ним слово має більшу глибину, ніж Бета може собі уявити, однак вона не має ні влади, ні права питати про деталі.
Та навіть так Бета не втратила бажання стояти поряд і підтримувати його у всіх починаннях. Але поки що вона сховала це бажання глибоко в серці та продовжила говорити.
– План полягає в тому, щоб одночасно атакувати схованки Фенріра і культу Діаблоса, які розкидані по всій столиці. Водночас ми шукатимемо сліди магічної сили принцеси Алексії та щойно знайдемо, подбаємо про її безпеку.
Тінь киває, заохочуючи Бету говорити далі.
– Гамма керуватиме операцією, тоді як пані Альфа подбає про поле бою. Я допомагатиму їй, Іпсилон відповідатиме за тилову підтримку, а Дельта візьме на себе роль дати сигнал до початку операції. У складі кожної групи…
Тінь підняв руки, зупиняючи детальне пояснення Бети.
Він тримає лист.
– Запрошення. – Тінь кидає лист.
Бета ловить лист і читає, відповідно до підказки.
– Це… – Бета була здивована і розлючена цим грубим запрошенням.
– Передай мої вибачення Дельті, однак… прелюдією займуся я.
– Так, ми подбаємо про все інше.
– Ходи за мною, Бето. – Він обертається і додає: – Цієї ночі світ дізнається про нас…
Бета затремтіла від радості, що може битися з ним пліч-о-пліч.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥