Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて!』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.

Сходження в тіні. Том 1. Розділ 4-2.
Розділ 4. Дві сторони Саду Тіней?! Частина 3

– Все скінчено.
Алексія вибиває меч із рук супротивника. Зброя з брязкотом падає на бруківку.
– …Ух!
І тут Алексія перекотилася, щоб уникнути раптової атаки ззаду. Вона одразу ж блокує наступний удар і б’є суперника ногою в живіт, після чого швидко відступає, тримаючи дистанцію. Кількість магічних мечників зросла ще на дві особи. Ці також одягнуті в смолисто-чорне.
Побачивши, що перший її суперник піднімає меч, Алексія цокає язиком.
Тепер їх троє, і вони всі вмілі бійці.
Вона могла перемогти одного, вистояти проти двох, але троє суперників…
– Троє мечників проти тендітної дівчини – не надто чесно.
Що ж, вони не потішили її відповіддю.
– Гаразд. Як щодо бійки сам на сам, згодні?
Вони повільно оточують її. Алексія рухається, відступаючи так, щоб її спина була прикрита.
– Хей, озирніться, місяць такий гарний.
Вона краєм ока стежить за чоловіком, який намагається зайти зі спини. Їхні мечі злегка тремтять, коли вони намагаються оцінити наміри одне одного.
– О, ви не бажаєте глянути? Але я думаю, що вам варто це зробити. – Алексія посміхається. Її червоні очі блищать під місячним світлом. – Бо за вашими спинами прекрасна рудоволоса пані.
– Кху…!
Попалися. Алексія рухається блискавично, біле лезо ріже спину ворога, який озирнувся.
«Помри!» Вона не сказала цього в голос, але виразно посміхається. Її меч роздирає чорний плащ, у повітрі танцює свіжа кров. Але поріз не глибокий. Ще один удар і йому кінець…
В цей момент Алексія отримує удар у живіт.
– А-акх…!
В її тіло врізався чорний черевик, вона чує, як тріщать ребра. Сплюнувши кров, Алексія змахує мечем, щоб проткнути чорний черевик.
Але в останню мить ворог уникає удару і лезо стукає об бруківку. Вони вислизнули з її зони.
Алексія спльовує кров і витирає рот. Шкіра на її руці пофарбована в червоний колір.
Вона змогла відволікти двох, але один не попався на її вудочку, той самий, що ударив ногою і завадив їй убити пораненого. Алексія сердито дивиться на нього.
Троє проти одного, цифри не змінилися.
Але ситуація погіршилася. Двоє ворогів цілі, третій серйозно поранений, але досі може користуватися мечем. Їх більше, цього не можна ігнорувати. З іншого боку в Алексії зламані ребра і пробиті легені. Вони її уб’ють.
У неї не залишається іншого вибору.
Алексія дістає червоні таблетки з кишені форми. Вона потайки викрала цей наркотик зі складу до того, як він згорів. Їй не хотілося набувати тої огидної форми і демонструвати той грубий стиль фехтування, але краще так, ніж померти.
Вона підносить таблетки до рота і молиться, щоб все пройшло вдало.
Саме в цей момент щось чорне падає з неба. Воно приземляється тихо, як сова, що беззвучно летить уночі.
Чорний, як смола, клинок розітнув одного з супротивників навпіл – і кров полилася потоком. Задушливий запах крові наповнює глухий провулок.
Чорний, як смола… Тінь змахує мечем, очищаю його від крові та малюючи на стіні червону лінію.
– Дурні, які сміють прикриватися Садом Тіней… – Це Тінь, найсильніше створіння, що продемонструвало Алексії досконалий стиль меча, котрий вона ніколи не забуде.
Вони… вороги?
Виглядає так, що Тінь і чоловіки в чорному не на одному боці.
– Ви заплатите за гріхи своїми життями.
Щойно Тінь сказав це, як люди в чорному починають рухатися. Вони негайно прийняли рішення, відштовхнулися від бруківки ногами, стрибнувши вгору, відштовхнувшись від стін, щоб залізти на дах і втекти.
– Нікчеми… – говорить Тінь і збирається переслідувати їх.
– Зажди…!
Голос Алексії зупиняє Тінь. Він повільно обертається й уважно дивиться на неї.
Дзень. Меч Алексії тремтить. Вона розуміє, що зробила дещо дурне.
– Я – Алексія Мідґард, принцеса цього королівства.
Тінь дивиться на неї. Вона знає, що якщо він захоче убити її, то зможе зробити це в будь-який момент.
– Скажи мені свою мету. Навіщо тобі така сила і для чого ти борешся? І… чи є в тебе намір виступити проти цього королівства?
Тінь повертається до неї спиною.
– Не втручайся. У цьому випадку, незнання – благо.
– Щ…! Зажди, якщо ти виступиш проти цього королівства…!
– І що ти зробиш, якщо я так вчиню?
Вбивчий намір приголомшує Алексію.
Вона інстинктивно здригається перед силою, яку не може подолати. Проте людині властиво кидати виклик власним інстинктам.
– Я битимуся з тобою. Ти точно захочеш убити мою сестру, я тобі цього не дозволю.
Тінь лише змахує плащем.
– Я розумію твій стиль меча. Можливо, зараз я не можу цього зробити, але колись…
– Думаєш, зможеш мене вбити? – сказавши це, Тінь зникає в темряві.
Залишившись сама, Алексія мимрить:
– Так, саме так…
Ніч знову стає тихою. У повній самоті Алексія хапається за живіт і присідає. Меч випадає з її тремтячої руки. Вона зробила дурницю і знає це. Але вона нарешті знайшла причину для боротьби. Що для неї важливо? Це її сестра і єдиний друг.
– Недобре… – Свідомість скоро згасне.
Алексія знає, що це не приведе ні до чого хорошого, якщо вона знепритомніє у цьому глухому провулку. Тому використовує стіну, щоб звестися на ноги.
І тут…
– Алексіє… Алексіє!
Вона впізнає цей голос, що здалеку викрикує її ім’я.
– Хей, сестро… Сестро, сюди!
– Алексіє…!!
Кроки наближаються. Хтось м’яко підхоплює Алексію, яка от-от мала впасти.
– Алексіє, ти знову робиш, що хочеш…!
– Айріс… – Алексія притулилася обличчям до грудей сестри.
– Готуйся, пізніше я розпитаю тебе про деталі того, що тут сталося.
– …Гаразд.
– І про це теж.
– Е… – Алексія дивиться туди, куди вказує сестра, там на бруківці лежать червоні таблетки. Вона впустила їх. – Ем, я нічого про це не знаю, сестро.
– Тихо.
– Справді, нічого не знаю.
– Це неприпустимо.
– Ох, моя голова…
Алексія більше не силує себе залишатися при свідомості та непритомніє, відкладаючи все на потім.

Дві темні постаті бігли вночі вулицями столиці.
Люди в чорному квапилися, занепокоєні можливим нападом зі спини, вони повертають до вузького провулка і зупиняються. Обоє обпираються руками на стіну і важко дихають, якийсь час у провулку чути лише цей звук.
Аж раптом до них долітає…
Топ.
З глибини провулка доноситься звук.
Вони швидко обертаються і вдивляються у темряву. З безпросвітної ночі йде щось чорне.
Топ, топ.
З кожним кроком до них долітає звук постукування.
Чоловіки в чорному готують мечі. Однак наступної миті голову одного з них пронизує смолисто-чорний меч. Без жодних попереджень чи звуків.
– А… а-а… А-а-а…!
Смолисто-чорний меч висмикують і смертельно поранена людина падає на землю, заливаючи все навколо себе кров’ю.
– Укх…!
Вцілілий чоловік відступає, коли з темряви виходить постать у чорному. Чоловік в довгому чорному плащі тримає в руках катану, половину його обличчя ховає маска фокусника.
– Зачекалися? – низьким, глибоким голосом говорить він.
– Хі-і… – видихає уцілілий, нашорошено відступаючи.
– Чого ти так боїшся? – каже він. – Невже… ти справді думав, що зможеш втекти?
Чоловік у чорному розвертається і починає тікати, але…
– Га?!
– Чудова робота, пане Тінь.
Він веде головою і бачить, що на шляху самозванця стоїть жінка. Красива й елегантна пані в мінісукні.
– Я приголомшена, ви так швидко відшукали винуватців.
– Ню?
– Так.
Вони розмовляють, а між ними затиснутий чоловік у чорному. Самозванець, який потрапив до паски, злякано притискається до стіни.
– Решту залиште мені. Я витягну з нього інформацію.
Людина у плащі ховає меч у піхви:
– …зроби все так, як треба.
– Зрозуміла.
Він розвертається на п’ятках і зникає у темряві. Красива жінка схиляє голову, проводячи його поглядом.
У вузькому провулку залишається чоловік у чорному і красуня. Самозванець озброєний, тоді як красива жінка одягнена в сукню, на високих підборах і не має при собі зброї.
Чоловік негайно переходить до дій.
Швидко змахує мечем і вбиває беззбройну красуню.
Точніше… так це мало статися.
Її сукня задерлася, витончені білосніжні ноги ніби горять у навколишній темряві.
Бамц. Меч чоловіка падає на бруківку. Вжіік. Через якусь мить поряд зі зброєю падають вісім пальців чоловіка.
– А, а-а-а…!
Можливо, він намагався підняти пальці, а можливо меч, але чоловік простягає вперед руку, на якій залишився лише великий палець.
Проте на руку наступають високим каблуком.
– Укх…!
З високого каблука виростає чорне, як смола, лезо. Кров з його руки і пальців розтікається по бруківці.
– Я не така добра, як пан Тінь. – Її голос холодний.
Коли він піднімає на неї очі, то зустрічається з гострим і крижаним поглядом жінки. Його ніби пришпилює до землі.
– Не думай, що я дозволю тобі легко померти.
Низ її сукні знову піднімається вгору, а молочно-біле коліно б’є чоловіка у підборіддя.
Наступного ранку на головній вулиці королівства знайшли повішений труп. На животі кров’ю були виведені слова: Кінець дурня.
Обличчя трупа скривилося в гримасі болю і жаху.

Алексія лежала на ідеально чистому ліжку і дивилася на серйозне обличчя сестри.
– Я зрозуміла, – каже Айріс, яка сиділа біля ліжка. – Отже, вбивства скоєні не Садом Тіней, а іншою групою, яка видавала себе за них.
– Так сказав Тінь.
– Тінь… В чистому підсумку, ми досі не знаємо, хто вони такі. – Айріс опускає очі, задумавшись. – Коли сталася недавня атака на столицю, я також зустрілася з сильним магічним мечником, який належить до Саду Тіней.
– Це та, хто називала себе Альфою, так?
Айріс киває.
– З різноманітних звітів випливає, що організація під назвою Сад Тіней має надзвичайно високу бойову потугу. А твої слова доводять, що є ще людина на ім’я Тінь, яка теж пов’язана з цією організацією. Але це все, що нам відомо. Сад Тіней – загадка, і ми досі не знаємо, яка в них мета.
– Тінь вороже ставиться до культу Діаблоса. Можливо, їхня мета пов’язана з цим культом.
– Отже, підказка у культі Діаблоса… – Айріс зітхає.
– Сестро…?
– Я думала, що це релігійна група, яка поклоняється демону Діаблосу, але вони розкинули набагато більшу павутину, ніж я уявляла.
– Вони пов’язані з підпалом?
– Це одна зі сторін, однак бюджет для Багряного Ордену не був затверджений. Тому деякий час мені доведеться забезпечувати його роботу власними коштами.
Алексія нахмурилася:
– Невже культ проникнув не тільки до лицарського ордену, але також і до рядів королівських чиновників?
– Не знаю, чи це робота когось з культу, чи просто махінації з грошима… Новий лицарський орден був створений вимушено і раптово, тому я не можу щось стверджувати.
– Якщо потрібні гроші, я теж допоможу.
– Достатньо вже твого бажання. Ти ж знаєш скільки лицарів у Багряному Ордені, так? – Айріс гірко всміхнулася.
– Вісім.
– Так, усього лише вісім. Тож уже тільки з моїми активами, ми зможемо проіснувати десять років.
– Тоді нам потрібно збільшити орден?
– Немає сенсу робити це зараз. Ми ще навіть не знаємо, хто наші вороги.
– Айріс, ем… – Алексія уважно поглянула на сестру, підбираючи слова. – Хто ворог багряних лицарів: Сад Тіней чи культ Діаблоса?
Айріс посміхається:
– Поки що обидва. Я не можу дозволити, що вони робили у королівстві все, що їм заманеться.
– Сестро… ти не повинна битися з Тінню. – Алексія міцно стискає простирадло.
– Алексіє, припини це…
– Сестро, ти так говориш тому, що не зустрічалася з Тінню. Я знаю, ти бачила, якими кольорами було розфарбоване небо в ту ніч над столицею!
– Ми вже дійшли до висновку, що то був артефакт, який вийшов з-під контролю.
– Але я на власні очі бачила, як це зробив Тінь!
Айріс сідає на ліжко і дивиться у червоні очі Алексії.
– Такою силою не може володіти людина. Ти була у полоні стільки днів, тож це затуманило твої спогади. І, можливо, в тебе були галюцинації через ті дивні ліки. Я не думаю, що ти брешеш, швидше втомилася, тому тобі слід відпочити.
– Сестро!
Айріс бере руки Алексії у свої.
– Та навіть якщо чоловік на ім’я Тінь справді володіє такою силою, я не можу заплющити очі на це. Хто захищатиме це королівство, якщо я втечу?
– Сестро…
Айріс гладить Алексію по волоссю і зводиться на ноги.
– Лікуйся і добре відпочинь.
– …Я допоможу тобі, коли моя рана загоїться.
– Нема потреби.
– Га?
– Я забула сказати, що ти тепер під домашнім арештом.
– Що-о?
– Через крадіжку доказів.
Айріс показала червоні таблетки й Алексія приголомшено відкриває рота.
– Поміркуй над своєю поведінкою.
Двері за нею зачинилися з гуркотом.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥