Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Розділ 5-3.
Розділ 6. Сцена, де терористи захоплюють академію. Частина 1
В день, коли я повернувся до академії, пообідні заняття закінчилися трохи раніше.
– Зараз виступатимуть кандидати на входження до студентської ради, а також з промовою виступить нинішній президент студентської ради. Будь ласка, залишайтеся на місцях. – Сказав викладач студентам, що намагалися вийти з класу.
– Мені все одно, але де третьокурсники?
– Хто зна. – Позіхнувши, відповідаю на питання Хьоро, який сидить біля мене.
– На цьому тижні у третьокурсників позакласні заняття…
У момент коли Яґа, що сидить попереду нас, повернувся і почав говорити до нас, двері класу відчинилися і зайшли дві студентки. Викладач розвернувся і пішов. Одну з дівчат я знаю, це Роза Оріана, президентка студентської ради, саме з нею я бився на відбірковому турі. Мене завжди дивує, чому коли якась красива людина носить уніформу академії, навколо неї з’являється загадкова модна аура.
– Ем, сьогодні викладач виділив нам цей дорогоцінний, щоб ми могли поговорити з вами про вибори до студентської ради… – трохи скуто починає говорити першокурсниця, яка ще не звикла до публічних виступів.
Цікаво, я єдиний, кому ця промова влітає в одне вухо, а в інше вилітає?
Ми з Хьоро слухає промову і позіхаємо. Яґа, здається, робить нотатки.
О, я раптом зустрівся очима з президенткою студради. Я буду реально здивований, якщо вона справді змогла пригадати моба, котрого побила в першому раунді.
– Хей, президентка студради щойно подивилася на мене. – Каже Хьоро, поправляючи чуб.
– Угу. – Реагую я.
– Охо, можливо, вона хоче, щоб я приєднався до студради.
– Угу.
– Охох, але там стільки мороки, не хочу туди йти.
– Ага.
Так минув якийсь час, аж раптом я помітив, що з моєю магічною силою щось не так.
– Га?
– Що таке?
Я завжди тренуюся маніпулювати та контролювати маленькі частинки магії в тілі, але зараз чомусь більше не можу цього зробити. Здається, щось блокує потік магічної сили. Можливо, я зможу подолати це, прорвавшись або якщо використовувати ще менші частинки магії, які непомітно проходитиму крізь бар’єр.
Поки я міркував над цим, то відчув, що хтось наближається до класу.
– Вони тут… – зловісно говорю я, бо можу.
В цей же момент пролунав вибух, двері класу злітають з петель, а студенти навколо здіймають шалений галас. Через мить всередину вриваються люди в чорному з оголеними мечами.
– Не рухайтеся! Ми – Сад Тіней – захоплюємо цю академію! – кричать вони, блокуючи вихід.
– Серйозно…? – моє бурмотіння тоне в навколишньому шумі.
Студенти не рухаються.
Це тренування, розіграш чи справжній напад…? Більшість студентів не можуть усвідомити, що на академію темних лицарів дійсно напали.
Я єдиний, хто повністю розумів, що це реальність. Єдиний, хто знає, що вони серйозні, вони заблокували нашу магію, та що подібне відбувається також і в інших класах.
– Неймовірно… – захоплено промовляю я.
Вони зробили це. Вони реально це зробили. Те саме, про що мріють майже всі хлопці світу. Те, що йде на перших сторінках юнацьких фантазій.
Сцена, в якій терористи захоплюють школу!
Емоції переповнюють мене, я аж тремчу.
Не можу навіть сказати, скільки разів я уявляв подібну ситуацію. Сотню, тисячу, мільйони разів… Я уявляв незлічену кількість варіантів, і прямо зараз моя мрія втілюється у життя.
– Залишатися на місцях! Підняти руки! – люди в чорному погрожують зброєю студентам, які потроху починають усвідомлювати ситуацію.
Гадаю, вони професіонали своєї справи. Все-таки вони обрали бік терористів. Однак головна роль, звичайно, у студентів.
Що вони робитимуть?
Як діятимуть?
Безмежна кількість варіантів і можливостей.
– Ви, здається, не знаєте, що це за місце. – Кімнату заповнює повний гідності голос. Перед людьми у чорному стала дівчина, яка поклала руку на ефес тонкого меча, що висить на її поясі. – Захопити академію темних лицарів? Та ви, певно, з глузду з’їхали.
Проти них виступила лише одна людина, Роза Оріана.
– Кинь зброю, дівчинко.
– Відмовляюся, – говорить Роза, витягуючи рапіру.
– Хм. Що ж, ти станеш ідеальним прикладом для інших. – Чоловік у чорному спрямовує на неї свій меч.
Погано. Вона ще не усвідомила, що не може використовувати магію.
– Чому…? – Роза стискає меч і на її обличчі з’являється збентеження.
– Схоже, ти нарешті помітила. – Чоловік у чорному сміється під маскою.
Якщо так продовжуватиметься, то все закінчиться погано. Дуже погано.
– Але тепер уже пізно.
Меч нападника атакує Розу. Вона не може захистити себе із заблокованою магією.
Я штовхаю стілець і біжу.
– …Тц!
Зупинись, це неправильно.
Мозок сприймає реальність з неймовірною швидкістю, тоді як світ навколо мене сповільнюється. У моєму серці палає розчарування і гнів.
– …А-а-а-а-а!
Якщо так триватиме, вона стане першою жертвою, яку вбили терористи.
Цього не повинно статися. Це абсолютно неприйнятно.
– А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!
Стати першою жертвою терориста це мій обов’язок, як моба!
– Зупини-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-ись!!! – з цим криком душі я влетів між ними.
Тут буде вставка
Спостерігаючи, як до неї наближається білосніжне лезо, Роза усвідомила, що смерть близько.
Її тендітне тіло більше не могло накопичувати магію, вона не може ні захиститися, ні уникнути удару. Вона намагається повернути верхню частину тіла, щоб принаймні рана не була дуже глибокою, але цей рух дуже повільний.
Вона не встигне.
Але реальність така, що її смерть ось-ось настане.
В цю мить її барабанні перетинки затремтіли від крику:
– Зупини-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-ись!!!
Відразу ж після цього Розу щось відштовхнуло убік.
– Кяа…! – вона негайно згортається калачиком і падає на підлогу. Коли Роза піднімається, то бачить шокуючи картину.
– Якого…?
Перед нею… на підлозі безпорадно лежить хлопець. Вона чітко бачить, як калюжа крові під ним робиться все більшою і більшою.
Він отримав смертельне поранення.
– Ґяяааааааа! – по класу рознісся крик.
Роза обіймає тіло хлопця, повністю ігноруючи криваві плями, що розповзаються по її одягу. Це той самий хлопець, що зовсім недавно справив на неї глибоке враження.
– Сід Каґено… – тихо говорить Роза. Хлопчик ледь-ледь розплющує очі. – Дурень. Навіщо ти захистив мене…?
Вони зустрілися зовсім недавно. І навіть не розмовляли одне з одним належним чином. Вона не може уявити, чому він вирішив урятувати її життя.
Хлопець відкриває рота, ніби намагається щось сказати.
– Кха, кха-а!
З його рота бризкає кров.
– Сіде!
Краплі його крові потрапляють на білосніжні щоки Рози. Хлопець усміхається їй закривавленим обличчям… і робить останній подих. Його обличчя це обличчя людини, що виконала свою місію.
– Чому…
По обличчю Рози стікає дві поодинокі сльози. Вона міцніше стискує тіло хлопця, стримуючи ридання. Побачивши його мертве обличчя, вона, здається зрозуміла, в чому суть.
Вона розуміє, чому він так запекло боровся під час відбіркового туру.
Розуміє, чому він дивився на неї таким палким поглядом.
Розуміє, чому він пожертвував собою, щоб захистити її.
Все це зв’язано.
Роза не дурна. З самого малечку вона була об’єктом любові інших через статус принцеси та вроду. Але ніколи раніше її не любили з такою пристрастю. Ніхто раніше не був готовий пожертвувати заради неї власним життям.
– Дякую…
Вона ніколи не зможе відповісти на його почуття, але поклялася собі, що не дозволить їм зникнути без сліду.
– Це був гарний приклад. – Чоловік у чорному стоїть біля Рози.
– …м! – Роза прикушує нижню губу і дивиться на нього.
– Досі хочеш протистояти нам, га?
– Тц… я буду слухатися. – Роза опускає очі. Вона дала слово, що не дасть тим почуттям зникнути без сліду. Вона помститься, але зараз ще не час.
– Хмм. Всі зараз ідуть до зали! – люди в чорному починають діяти.
Вони примушують студентів встати, зав’язують їм руки за спиною і виводять одного за одним з класу. Ніхто не наважується чинити опір.
Двоє студентів у кінці шеренги озираються перед виходом.
– Сід…
– Бідолаха Сід…
Вони дивляться на завмерле обличчя хлопця, ніби бажаючи щось сказати.
– Рухайтеся.
Чоловік у чорному виганяє цих двох з класу. Поступово звуки кроків у коридорі затихають. Навколо знову панує тиша.
І тут рука мертвого хлопця смикається.
Тут буде вставка
Переконавшись, що в класі більше нікого нема, я почав бити себе по грудях.
Бийся! Бийся, ну!
Удар, і ще один, змушую себе вдихнути.
Бийся-я-а-а-а-а-а-а-а-а!
І нарешті…
– Ґха, кха, кха-а!
Забилося. Серце, яке зупинилося, знову починає битися. Тудум-тудум.
Таємна техніка в стилі моба: Смерть на десять хвилин.
Ця таємна техніка використовує дрібнісінькі часточки магії, що підтримують кровообіг, коли моє серце зупиняється на тривалий час, і дозволяє вийти з цього стану без жодних наслідків. Однак це дуже ризикована техніка, один неправильний рух – і я можу померти. Але іноді доводиться ризикувати своїм життям заради майстерного виконання ролі. Як це сталося сьогодні. Ні більше, ні менше.
– Ух…
Перевіряю рану на спині. Я дозволив себе порізати, бо була велика ймовірність того, що мене ретельно оглядатимуть. Звичайно, я уникнув смертельного поранення, але рана була досить глибокою, тож все виглядало переконливо.
Для лікування я спробував використати магічну силу. Схоже, коли використовувати дрібнесенькі часточки магії, то вона працює попри присутність бар’єра. Крім того, гадаю, якщо накопичити силу, а потім натиснути, то його можна прорвати.
– Цього вистачить.
Потрібно багато часу, щоб загоїти рану повністю, та й потім можуть виникнути проблеми, тому я затягнув рану так, щоб вона не заважала рухатися. Все відповідно до плану «дивом вижив».
– Гаразд. – Я піднімаюся на ноги.
Перевіряю, як рухається тіло, і контроль над магією, витираю кров з обличчя і поправляю форму.
Свіжий пообідній вітерець залітає до вікна, роздуваючи білі штори. Від погойдування штор сонячні промені та чорні тіні змінювали свою форму. Перекинуті стільці, безлад на письмових столах, зламані двері та криваві плями на підлозі говорити про те, що буденне життя закінчилося.
Заплющую очі та глибоко вдихаю.
– Добренько, вперед.
Я виходжу з класу і йду тихим безлюдним коридором.
Тут буде вставка
Шеррі Барнетт настільки зосередилася на дослідженні артефакту у формі кулона, що надто пізно помітила метушню ззовні.
– Це ж… – Шеррі бере артефакт у руки й уважно дивиться на нього зблизька. Її світло-рожеві очі звужуються, коли вона дещо помічає. – Цього… не може бути…
Перо танцює на папері, а сама вона повністю зосереджена на артефакті.
Шеррі абсолютно не звертає уваги на хаос, що панує ззовні. Звуки вибухів, поспішні кроки в коридорах – вона їх абсолютно не усвідомлює.
– Що відбувається?
– Хтось напав на академію.
– Ми не можемо використовувати магію, тож будь обережним.
Шеррі навіть не почула розмову двох лицарів.
– Але… це не можливо…
Вона повністю зосереджена на артефакті. Зазвичай Шеррі схильна не звертати уваги на навколишній світ, але ще ніколи вона не занурювалася у дослідження так сильно. Цей артефакт має щось важливе, щось, що повністю поглинуло її увагу.
Перо різко рухається по паперу.
В рожевих очах з’являється проблиск наближення до правди.
Аж раптом віконне скло розбивають і в кімнату влітає чоловік у чорному. Шматки скла розлітаються й один з них залишає поріз на щоці Шеррі.
– Що за…?!
– Хто ти?!
Обидва лицарі схопилися за мечі. Біль у щоці нарешті повертає Шеррі до реальності.
– Е? Га?
Шеррі ховається під столом, тримаючи в руці артефакт. Вона обережно торкається до щоки та бачить на пальцях кров.
– Ми Сад Тіней. Чи Охоронці Тіні? Не важливо. Я – Рекс. Рекс Гра Повстання. – Чоловік у чорному сміється під маскою. – Як же це незручно.
Він скидає маску, відкриваючи обличчя легковажної людини з темно-рудим волоссям. Він сміється, а його очі блищать, як у голодного пса.
– І-ік. – Маска падає біля ніг Шеррі, примушуючи відповзти.
– Я багато чув про Сад Тіней…
– Не знаю, яка у вас мета, але ви справді думаєте, що можете напасти на академію безкарно?
Рекс сміється зі слів лицарів.
– Це було досить просто. Гадаю, Саду Тіней буде складно. До речі… – тут він робить паузу. – Я забув про мету атаки.
Рекс лиховісно регоче.
– Ти жартуєш?
– Жодних жартів, мені просто начхати. Моє завдання – забрати артефакт у формі кулона. Щойно я його отримаю, то можу розважатися, як моїй душі заманеться…
Рекс різко примружився.
– Знаєте, де він? – Рекс прискіпливо глянув на лицарів.
– Хм… уявлення не маю про що ти.
– Ми нічого не знаємо.
Рекс посміхається, почувши відповіді лицарів:
– Ваші обличчя говорять інше…!
Повітря тремтить від магічної сили Рекса. Вона наганяє страх на людей.
– Ум…! – Шеррі затискає рот, стримуючи крик і повзе вперед. Ще трішечки – і вона буде біля дверей.
– З кого ж почати? – Рекс оглядає лабораторію очима голодного дикого пса. – Почнемо з панянки.
Він зник.
У цю ж мить Шеррі побачила, що Рекс стоїть прямо перед нею.
– Кяяа-а-а-а-а-а-а-а!
– Прощавай.
– Ні-і! – Шеррі заплющує очі та згортається калачиком, накривши голову.
– Я не дозволю!
Меч Рекса відбивають у сторону і лезо дряпає підлогу.
Шеррі налякано розплющує очі та бачить перед собою міцного лицаря з бородою, що нагадує гриву лева. Він напоготові тримає меч.
– Охо, неймовірно, якщо врахувати те, що ти не можеш користуватися магією.
– Магія – це ще не все. Якщо супротивник – слабак, то ухилитися легко.
– Слабак…? Хе, невже ти думаєш, що сильніший за мене? – Рекс люто поглянув на міцного лицаря.
– Саме так і думаю.
– Не хочеш назватися?
– Глен Левова Грива, віцекапітан лицарів Багряного Ордену.
Поряд з ним стає інший лицар.
– Лицар Багряного Ордену Марко.
– Тебе я не питав.
Марко глянув на Шеррі:
– Тікайте.
І наступної миті почався бій.
Шеррі швидко виповзає в коридор, піднімається на ноги і біжить щодуху. Ззаду долинають крики від яких холоне кров, вона затуляє вуха, продовжуючи бігти.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥