Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 5
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели висловіть Alastor.
Сходження в тіні. Том 1. Розділ 6-1.
Розділ 6. Сцена, де терористи захоплюють академію. Частина 2
Я піднявся на дах і звідти спостерігаю за територією академії.
Я бачу, що у великій залі зібрали студентів і викладачів. Ця зала легко може вмістити всіх студентів академії, тут проводять вступну церемонію, іноді показують театральні вистави і читають лекції відомі люди.
У відповідь на метушню за межами академії зібралися лицарі ордену. Однак вони не наближають, ймовірно, не бажаючи опинитися в радіусі, де їхня магія буде заблокована. Здається у будівлях академії не залишилося жодного студента, лише люди в чорному блукають в пошуках тих, кому вдалося заховатися.
Я засміявся, дивлячись на академію.
Зажди хотів це зробити.
Напад на школу, учні взяті в полон, таємнича терористична організація і я, спостерігаю за цим усім з даху. Я можу викреслити цей пункт зі списку справ, які хочу зробити.
Дивитися з даху на академію. Зроблено.
Що ж, настав час трохи розважитися, поки не стемніло. Коли люди в чорному увірвалися до класу, я дещо зрозумів.
Їм бракує почуття стилю.
Легесенький вітерець, яскраве полуденне сонце, небо блакитне-блакитне – і хтось з’являється у довгому чорному плащі. Хто ж так робить?
Це просто нечувано.
Вони допустилися великої помилки. Саме так… знехтували ЧМН, тобто час, місце, нагода. Якщо цього не дотримуватися, то з почуттям моди не все гаразд. Очевидно, що вони абсолютно ігнорували ЧМН, – довгі чорні плащі носять тільки вночі.
Я планую розважатися з ними повільно, часу достатньо. Який марнотратством це буде, якщо все закінчиться швидко.
Тому я вибираю стратегію: «Плавно й неквапливо до самої ночі».
Поки я думав про це і вивчав академію, то побачив двох чоловік у чорному, що крокували коридорами. Йой, носити довгі чорні плащі посеред білого дня – це такий несмак.
Добре… пограємо у снайпера.
Відрізаю шматок від слизового костюма розміром з великий палець. Скручую в кулю, наповнюю магією, лягаю на дах і цілюся, імітуючи рукою пістолет.
– Дурні, ви на лінії вогню. – Шепочу і стріляю.
Вжііін. Слизова куля зі свистом прорізала повітря і влучила в голову одного з чоловіків у чорному.
– А-а…
Так само швидко я розібрався з іншим, зробивши всього два постріли. Прокляття, я хотів вистрілити ще раз.
– Ну, добре. Наступна моя ціль…
Я тримаю напоготові слизову кулю і заплющую одне око, ніби дивлюся у приціл.
У будівлі навпроти я помічаю ще одного дурня.
– Ціль підтверджена, це дівчина з рожевим волосся… Що, якого?
Це Шеррі.
Що вона там робить? До того ж так відверто поглядаючи то в один, то в інший бік на кожному кроці.
– Шеррі, це надто помітно.
Я помітив за спиною Шеррі чоловіка у чорному, що потроху наближається до неї, він готовий атакувати. Цілюся – і випускаю в нього слизову кулю.
Вжііін. У чоловіка в чорному відлітає голова.
– Завдання виконано.
Шеррі нічого не помітила і пішла далі, зникнувши з мого поля зору.
Гм. Щось відбувається.
Мій інстинкт моба підказує, що зараз розвивається основний сценарій. І коли він дійде до кульмінації, несподівано з’явиться сила в тіні… не можу дочекатися.
Гаразд, ось і я. Вливаю магічну силу в ноги і, переконавшись, що ніхто не дивиться, стрибаю.
– Юху-у!
М’яко приземляюся на даху будівлі навпроти. Далі зістрибую, хапаюся за віконну раму і прослизаю всередину. Я дивлюся, що відбувається в коридорі, та бачу… Шеррі.
Її рожеве волосся погойдується туди-сюди, коли вона роззирається навколо.
– Я ж казав, надто помітно.
Позаду Шеррі стоїть чоловік у чорному. До того, як він устиг її схопити, я кидаюся до нього на всій швидкості.
– Га? – Шеррі здалося, буцімто щось рухається позаду, вона озирається.
Почувся свист, ніби щось розрізало повітря… але позаду нікого. Довгий порожній коридор.
– Можливо, мені здалося…?
Шеррі, тихо постукуючи взуттям по підлозі, йде вперед і озирається навколо, притискаючи до грудей артефакт.
Лицарі сказали раніше, що не можуть користуватися магією. Якщо це правда, то вона здогадується, що спричинило цей ефект. І цей артефакт…
Вона міцніше стискає його.
– Я маю зробити щось з цим…!
У пам’яті спливає образ двох лицарів, що відважно боролися, даючи їй можливість утекти. Вона не може дозволити, щоб їхня смерть була марною.
З цією думкою вона завертає за ріг.
– Ой!
Там стояла людина, вбрана у чорне. Шеррі поспішно сховалася. Їй здалося, що вони зустрілися очима.
Знову почувся свист повітря.
– Все добре, мене не помітили… не помітили… – Молячись, Шеррі зазирнула за ріг. – Хуух, я в безпеці…
Чоловік у смолисто-чорному вбранні кудись зник.
Шеррі сміливо йде вперед, сторожко озираючись. Її взуття ритмічно постукує по підлозі.
– Ой!
Крізь вікно класу в коридор дивиться чоловік у чорному.
Шеррі панікує і намагається сховатися, але вже пізно, чоловік у чорному відчиняє двері класу та виходить.
– Хі-ік! – Шеррі закриває голову руками і жмуриться.
……
………
Знову почувся свист.
– Га? – налякано розплющивши очі, Шеррі нікого не бачить. Чоловік кудись зник. – Хух, мене не знайшли…
Шеррі стає ще уважнішою та повільно йде вперед. Вона перевіряє кожен куточок коридору, зазирає до класів і озирається. Її очі бігають туди-сюди. Звичайно, дивлячись на всі боки, вона не звертає уваги, що робиться під ногами, і через щось спотикається.
– Ай! – вона падає на підлогу і бачить, як артефакт злетів по дузі у повітря. – А-а-а!
Він майже падає на підлогу… але його хтось ловить. Шеррі переводить погляд вище і бачить свого нового друга.
– Сіде…! – але він весь у крові. – Ти як?! Серйозно поранений…?
– Нічого, я дивом залишився живим, все нормально. – Він сказав це з втомленим обличчям, дивлячись на Шеррі напівзаплющеними очима. – Хочу тобі дещо сказати: ти маєш припинити розмовляти сама до себе. І припини думати, коли ідеш. І стежити за своїми кроками.
Від глибоко вдихає.
– Але для початку знімемо твоє взуття, воно таке гучне.
Шеррі киває.
Я охороняю Шеррі на шляху до кабінету заступника директора на першому поверсі. До речі, по дорозі я потайки розібрався ще з п’ятьма.
Ми відкриваємо важкі двері та заходимо до кімнати.
В центрі кабінету розмістилося вишукане місце для прийому гостей, одна зі стін закрита книжковими полицями. Позаду письмового стола звалені в купу робочі матеріали, а крізь вікно, що виходить на північ, проникає м’яке сонячне світло. Очевидно, що це простір зрілої людини.
Шеррі починає нишпорити по шухлядах столу і діє так, ніби знає, що робить.
– Намагайся менше шуміти.
Персиково-рожеве волосся гойдається, коли вона слухняно киває.
– Хуу, – я вмощуюся на великому дивані та глибоко вдихаю.
Так втомився.
Жодних сумнівів, що цього разу головною героїнею є Шеррі, але це просто не працює. Вона не може перемогти фінального боса. У такій ситуації поряд з нею мав би бути компаньйон, але я не побачив поблизу жодного. Це неправильний сценарій.
Зрештою після довгих роздумів, я вирішив втрутитися в позиції моба-помічника. Я фоновий персонаж, який ніколи не буде публічним. Ні-ко-ли.
– Знайшла. – Шеррі підходить до мене з якимись матеріалами. Вона розкладає їх на журнальному столику.
– Що це? – абсолютно не розумію значення цих дивних слів, фігур і формул.
– Артефакт під назвою «Око Жадібності». Гадаю, саме він блокує нашу магію.
Вона показує мені малюнок зловісної кулі розміром з м’ячик для пінг-понгу.
– Око Жадібності поглинає магію навколо себе і накопичує її. Тому, коли артефакт активований, складно використовувати в зоні його дії магію.
– Але ті люди в чорному не мають проблем з використанням магії.
– Схоже, вони заздалегідь внесли довжину своїх магічних хвиль в Око Жадібності. Я перевірила, артефакт не блокує магію, яку внесли заздалегідь. Також він не може поглинати дрібні магічні часточки або магію з потужним імпульсом. Однак жоден з нас не може керувати магічною силою на такому рівні.
Хм, агов.
– І ніби цього мало, але Око Жадібності може використовувати магію, яку накопичує в собі. Гадаю, спочатку його планували використовувати як зброю, але він не може зберігати магію протягом тривалого часу. Припускаю, це недосконалий артефакт.
– Але навіть якщо він не може довго зберігати магію, артефакт ефективний протягом короткого часу, так?
– Саме так. Зараз багато магічних мечників взяті заручниками і знаходяться у великій залі. Якщо вивільнити їхню магічну силу, яку поглинув артефакт… академія зникне з лиця землі.
– Ого…
– Першим я досліджувала Око Жадібності й виявила це. Враховуючи його небезпеку, артефакт вирішили тримати подалі від світу і передати на збереження королівству… Але як це сталося? – Шеррі сумно поглянула на мене.
– Або це копія, або його вкрали. Є якийсь спосіб керувати Оком Жадібності?
– Є. – Шеррі киває і дістає великий кулон.
– Який нечистий кулон ти маєш при собі!
– Схоже, він може контролювати Око Жадібності. Думаю, артефакт від самого початку мав використовуватися разом з кулоном. Коли вони разом, то недолік з короткочасним зберіганням магії буде усунено.
– Він зможе зберігати магію довше?
– Поки вони не будуть дослідженні разом сказати складно. Але ймовірність цього висока.
– Гм.
– З допомогою цього ми можемо тимчасово припинити дію Ока Жадібності. І за цей час звільнити людей у великій залі.
– Звучить добре. Що ми робимо?
– Ну, я досі не закінчила розшифровувати артефакт, тож хотіла б у першу чергу розібратися з цим.
– Зрозумів.
– Після того, як я закінчу розшифровку, ми піднесемо активний артефакт ближче до Ока Жадібності.
– Як?
– Ну… вони ретельно стежать за всім, що на землі, тому, думаю, ми можемо підійти ближче під землею. – Шеррі ніяково усміхається.
– Під землею?
Шеррі витягла кілька книжок з полиць, після чого вони повертаються, відкриваючи сходи, що ведуть вниз.
– Неймовірно.
Я люблю такі речі.
– У деяких приміщеннях академії збереглися тунелі для таємної втечі, але ними давно не користувалися. – В очах Шеррі з’являється відтінок смутку. – На сходах пил… і жодних слідів. Якби ж мій прийомний батько втік через цей прохід…
– Заступник директора Руслан, так? Він тебе удочерив, правильно?
– Він допомагав у дослідженнях моєї мами. А також піклувався про мене, скільки я себе пам’ятаю. І навіть після того, як моя мама померла і мені нікуди було більше йти, він взяв мене під свою опіку і виховував як рідну.
– Він хороша людина.
– Так і є. Він завжди мені допомагає… тому цього разу я хочу бути тою, хто допоможе йому. – Шеррі засвітилася, коли сказала це.
– Сподіваюся, з ним усе гаразд. То що ми будемо робити, коли спустимося під землю?
– О, ну… ми пройдемо тунелями і закинемо активований артефакт у залу.
– Хіба він не зламається?
– Навіть якщо так станеться, все нормально, бо на деякий час Око Жадібності припинить діяти. Тоді нам потрібно буде попросити темних лицарів про допомогу…
Кульмінація трохи слабка, але я можу допомогти тут, коли перетворюся на Тінь і трохи полютую. Щиро дякую за те, що підготувала для мене таку прекрасну сцену.
– Чудово, так і зробимо.
– Добре, тоді я швиденько закінчу з розшифруванням.
– У мене болить спина, тому я нічим не можу допомогти. Але удачі.
Радий, що у нас є хороший план. У такому випадку, гадаю, мені не доведеться виконувати роль допоміжного персонажа-моба.
– Сіде, не перенапружуй себе. Я зроблю все, що в моїх силах. Досі я нікому не могла допомогти, але цього разу моя черга рятувати прийомного батька та інших.
– Так, зрозумів. Успіхів. Ой, я – у вбиральню, зараз повернуся.
Залишаю Шеррі розшифровувати артефакт, а сам іду гратися.
Рекс, чоловік з очима дикого голодного пса, відчиняє двері зали і впевнено заходить. За ним слідує група людей у чорному.
Коли вони підійшли до студентів, які сидять на стільцях, ті опускають очі. Величезна зала нагадує гігантську аудиторію з трьома поверхами. Всі входи охоронять люди в чорному. Студенти знаходяться під постійним наглядом і не мають право навіть пискнути. Рекс пройшов через залу і зайшов до кімнати очікування в задній частині, на його губах грає посмішка.
– Як все пройшло? – щойно Рекс зачинив двері, до нього заговорив чоловік у чорному.
Глибокий і гідний голос. Хоча обличчя приховане за маскою, а сам він був одягнутий у такий самий чорний одяг, як і інші, різниця у статусі відчутна.
– А ви не марнуєте часу, Худий лицарю, так? Академія майже під повним нашим контролем, а лицарі ззовні можуть лише галасувати, не більше.
– Це не має значення. Я питаю, чи ти отримав артефакт?
– О, артефакт. Щодо нього… – Рекс знизав плечима і поглянув на Худого лицаря. – Думаю, він у тої дівчини. Ну та, з рожевим волоссям.
– Ти хочеш сказати, що не зміг його забрати?
Рекс почухав потилицю і відвів погляд:
– Ну-у, якось так вийшло.
– Закінчуй з дурницями.
Повітря починає тремтіти, коли магічна сила Худого лицаря наростає. Щоки Рекса смикаються, коли він відчуває жагу крові.
– Спокійно, я знаю, де артефакт, і незабаром його заберу.
– Твої витівки заважають моїм планам. Ще раз ти таке зробиш, і я тебе вб’ю. Зрозумів?
– Так-так, зрозумів.
Худий лицар гострим поглядом стежить за Рексом, що попрямував до дверей із піднятими над головою руками.
– О, мало не забув, – говорить Рекс і зупиняється перед виходом. – Можуть виникнути проблеми.
Він озирається, щоб побачити реакцію Худого лицаря й отримує безмовний сигнал продовжувати.
– Убито кілька третіх дітей. Також загинуло двоє других дітей. Одному розтрощили голову, іншому зробили кілька невеликих отворів у грудях. Гадаю, цього атакували рапірою або чимось подібним. Більшість отримали по одному чіткому удару. Ворог видається доволі вправним. – Говорить Рекс і гигоче, як ненаситний вовк.
– Що ж, схоже ми нарешті виманили Сад Тіней.
– Гадаю, так. Вам слід озиратися навколо, чи не так?
– Куха-ха… натякаєш, що мені слід бути обережним?
– О, я думаю, що з вами все буде добре, пане колишній представник Кола.
– Хмм. Разом з артефактом обов’язково принеси мені голови тих людей з Саду Тіней.
– Це само собою зрозуміло. – Рекс посміхається кутиками губ і виходить.
Худий лицар голосно сміється.
– Нарешті все стане на свої місця…
Він дістає з кишені артефакт, що зловісно світиться, і підозріло дивиться на нього.
– З цим я повернуся до Кола.
Чоловік продовжує моторошно сміятися.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥