Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Особлива подяка: Alastor.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, S. Babak, Drakula, db4tz.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 2. Нумо досліджувати Святилище! Частина 3
Алексія опинилася у білому коридорі. Він тягнеться до нескінченності, принаймні вона не бачить, де він закінчується. Ліворуч і праворуч розташовані кімнати з залізними ґратами, вони нагадують тюремні камери.
Хоча джерела світла не видно, але в коридорі все одно світло. Все навколо здається дуже реальним і водночас збиває з пантелику, ніби це сон.
Олів’є іде попереду. За нею слідом Альфа, а вже за нею поспішає сама Алексія і всі інші, не бажаючи залишатися позаду.
Олів’є, яка виглядала прекрасною дорослою ельфійкою, з кожним кроком стає молодшою. Перш ніж вони встигають це усвідомити, вона перетворилася на маленьку дівчинку. Юна Олів’є прослизнула крізь залізні ґрати і присідає в одній з камер.
– Колись малих дітей, які не мали сім’ї, забирали.
Голос Альфи озивається луною в нескінченному білому коридорі.
Вона йде далі.
В якийсь момент камери по обидва боки коридору заповнилися маленькими дітьми. Хлопчики і дівчата. Люди, ельфи і звіролюди – вони не мали нічого спільного, крім юного віку.
– Над дітьми проводилися експерименти, – Альфа зупинилася перед однією з камер.
Там всередині була дівчинка. Здавалося, вона збожеволіла і шаленіла у камері, ніби намагаючись втекти від болю. Дівчинка билася головою, дряпала стіни і каталася по підлозі.
Альфа продовжила рух.
У наступній камері лежала залита кров’ю дівчинка. Однак це не наслідок поранень, яких вона завдала собі. Її тіло зазнало дивних змін, через що її шкіра розірвалася і лилася кров.
Алексія впізнає цю почорнілу гнилу плоть.
– Одержима демонами… – пробурмотів хтось.
– Більшість дітей гинули, не в змозі звикнути до «цього».
Альфа продовжує йти.
Наступна камера пуста. Однак стіни і підлога покриті кров’ю і відбитками долонь, ніби це був крик про допомогу.
Альфа незворушно продовжує йти далі.
Подібна історія розгортається і в наступних камерах: діти страждали і гинули.
– Жахливо… – Роза задихається і закриває рота долонею.
Алексія подумки погоджується.
У їхніх смертях є дещо спільне. Дівчатка помирали від «одержимості демоном», тоді як хлопчики не мали подібних ознак.
– Лише жменька дівчат змогла пристосуватися.
Альфа зупинилася.
У камері перед ними була трохи старша Олів’є. Вона не мала жодних поранень і, здається, не відчувала болю. Вона просто сиділа нерухомо, обхопивши коліна, і дивилася на камеру навпроти.
Камера навпроти залита кров’ю. Але наступної миті кімната стає чистою, ніби різко змінили картинку, і всередині з’явилася дівчина. Вона страждає і гине. Незабаром з’являється ще одна дитина.
Юна Олів’є просто спостерігає за цим.
– Чому вони роблять щось настільки жахливе…? – питає Роза тремтячим голосом.
– Дасте відповідь, виконавцю обов’язків архієпископа Нельсоне? – Альфа озирається на нього.
Нельсон відвернувся, деякий час він мовчав, а потім повільно, затинаючись, бурмоче:
– Їм потрібна була сила, щоб протистояти Діаблосу…
– Це те, що говорить Культ. Незалежно від того правда це чи ні, факт є фактом: Олів’є відрізала ліву руку Діаблоса. Вона була однієї з тої невеликої кількості дітей, що змогли адаптуватися до «цього». – Говорить Альфа і йде далі.
– Що таке це «цього», про яке ти згадуєш?
Альфа на мить зупинилася, щоб відповісти на запитання Алексії.
– Це те, що ми називаємо клітинами Діаблоса. Щоб боротися з демоном Діаблосом вони вирішили використати його власну силу.
– Сила демона Діаблоса…? Хіба це не просто казка?
– Ми не бачили цього на власні очі, але так це записано в історії. Якщо хочете вважати це казкою, ваше право, – говорить Альфа і крокує далі. – Я тут не для того, щоб обговорювати правдивість чи хибність стародавньої історії. Зрештою ми не знаємо, наскільки правдиві ці спогади. Спогади з часом стираються або набувають форми, яку хоче власник.
Вони минають камеру за камерою.
Поступово кількість вільних кімнат зростає і зростає. Олів’є виросла і стала чарівною юнкою. Тепер її обличчя дуже схоже на обличчя Альфи.
– Коли Олів’є виросла й отримала силу Діаблоса, їй доручили місію.
– Убити Діаблоса…?
Альфа похитала головою на запитання Рози.
– Так говориться в історії, але ми підозрюємо, що це неправда. Швидше за все, завданням Олів’є було зібрати більше нових клітин Діаблоса.
– Нісенітниця! – ревнув Нельсон.
Він з почервонілим обличчям уважно дивиться на Альфу. Жінка в чорному хапає його за шию і Нельсон видав жаб’яче квакання.
– Після отримання сили, Олів’є продовжувала коритися Культу. Причина незрозуміла, однак ми вважаємо, що це через її щиру віру в те, що перемога над Діаблосом принесе мир. Ось чому вона співпрацювала з Культом.
Олів’є покинула камеру.
Вона одягає обладунок, закріплює меч і вирушає в дорогу. Побачивши обличчя Олів’є, Алексія погоджується зі словами Альфи.
Мабуть, Олів’є щиро бажала миру для всього світу. Її обличчя було сповнена надії і рішучості.
Коли Олів’є йшла нескінченним білим коридором, її шлях охоплює сліпуче світло.
– Але мета Культу було зовсім іншою.
Світло заливає все навколо.
– Культ хотів усю силу для себе.
Простір охоплений світло тріскається і розлітається на шматки, як розбите дзеркало, далі перед ними з’являється зовсім інша сцена.
Вони на полі бою, але солдатів немає.
Все тоне у темряві, навколо видно численні трупи, група людей у білому юрмиться навколо чорної маси.
Олів’є ніде не видно.
Алексія й інші слідують за Альфою та наближаються до чорної маси.
– Що це…? – шепоче Роза.
Чорна маса виявилася величезною рукою. Рука монстра: чорна, товста, потворна і роздута. З гострих витягнутих нігтів звисали шматки плоті зі свіжою кров’ю.
– Ліва рука Діаблоса. Відрізана, але досі жива.
Як і сказала Альфа, рука була досі жива.
Один із чоловіків у білому необережно наблизився до руки і негайно отримує смертельний удар нігтем. Попри те, що рука прикута ланцюгами і кілками, але з неї витікає величезна кількість магії.
– Культу вдалося запечатати ліву руку Діаблоса могутнім артефактом. Однак печатка була недосконалою, згодом вона спотворилася і породила Святилище. Але це зовсім інша історія. Культ шукав неймовірну життєву силу, що була в клітинах Діаблоса.
Чоловік у білому бере кров у запечатаної руки і зрізає шкіру з плоттю.
Через деякий час взята кров і зрізана шкіра з плоттю відновлюються.
– Завдяки дослідженням лівої руки Діаблоса Культ розробив таблетки, які посилювали людей. Вони мають деякі побічні ефекти, але на відміну від того, що було раніше, тепер ними могли користуватися і чоловіки.
Альфа засовує руку між грудей і дістає звідти пігулку, а потім з клацанням запускає її нігтем в політ.
Таблетка робить дугу в повітрі, котиться по землі і зупиняється біля черевика Нельсона. Це була червона пігулка, яку Алексія бачила раніше.
– Це те, що підтримує Культ у його починаннях, але джерело справжньої сили в дечому інше. Після того, як вони запечатали плоть Діаблоса, вони витратили багато років на дослідження і створили новий препарат.
Сцена змінилася.
Тепер вони у білій лабораторії. Чоловіки в білому з’юрмилися навколо столу, чекаючи результату.
У маленьку миску впала крапля чогось.
– Кажуть, що ця блискуча червона рідина схожа на кров Діаблоса.
Рідина, що випромінює яскраве червоне світло, справді схожа на кров.
Чоловіки в білому радісно святкують, а один з них ковтає краплю.
– Якщо випити цю рідину, ти отримаєш величезну силу… і вічно молоде тіло. Здається, наша гіпотеза виявилася правдивою.
Альфа переводить погляд на Нельсона. Він дивиться вниз, ніби намагаючись приховати обличчя, і мовчить.
– А тепер погляньте на чоловіка в білому ось там, – говорить Альфа і показує на чоловіка в кінці групи. – Хіба він не схожий на нашого друга Нельсона?
– …не може бути! – вигукує Алексія і дивиться на обличчя Нельсона.
Як і сказала Альфа, обличчя Нельсона і того чоловіка в білому дуже схожі. Це навіть виходить за межі схожості, жодних сумнівів, це одна і та сама людина.
– Скажіть, будь ласка, назву цього дивовижного препарату?
– …Краплі Діаблоса, – буркнув Нельсон.
– О, дякую. Але ця річ, краплі Діаблоса, не була ідеальною. Вона має два великих недоліки.
Алексія вже помітила один із них. Зараз Нельсон лисий. Але в минулому він…
– Схоже, вічна молодість має певні недоліки. У минулому виконавець обов’язків архієпископа мав волосся, – засміялася Алексія.
– Це не воно, – заперечила Альфа.
– Моє волосся випало через стрес, – погоджується Нельсон.
– Перепрошую, – вибачається Алексія.
– Один із двох недоліків полягає в тому, що якщо не приймати краплі Діаблоса на регулярній основі, вони втрачають свою ефективність, правильно?
– Раз на рік, так.
– Я так і думала. Другий недолік в тому, що за один раз можна зробити невелику кількість крапель.
– Так, правильно. Всього 12 крапель на рік.
– Дванадцять крапель, так? Це нагадало мені дещо. Хіба лицарів Кола не дванадцять?
– Хе… – Нельсон сміється з опущеною головою.
– У Культі є 12 лицарів, які називаються лицарями Кола. Вони мають силу, що переважає силу інших. Кожен у Культі прагне приєднатися до Кола, жадаючи сили і вічного життя, чи не так?
Нельсон гортанно сміється.
– Культ зосереджений на дослідженнях, щоб удосконалити краплі Діаблоса. Ключ лежить у нащадках, що успадкували кров, яка тече крізь тіло Діаблоса і героїв. У нащадках подібних до мене, тих, в кому яскраво проявилася кров Олів’є.
– Саме так. Я – Нельсон Жадібний, одинадцятий із лицарів Кола.
Нельсон піднімає голову, його очі сяють червоним.
Відчуваючи величезну кількість магічної сили, яка скупчується навколо нього, Алексія напружується.
У цей момент чорне, як смола, лезо пронизує серце Нельсона. Жінка, яка стежила за ним, негайно обірвала його життя. Тіло Нельсона втрачає силу і падає на землю.
– Вибачте, Альфо, я подумала, що краще буде вполювати його, – голос жінки звучить якось дивно.
– Дельто…
– Я добре вмію полювати. У горах я вполювала кабана…
– Замовкни.
Дельта озирається навколо, розуміє, що вона напартачила, і прикриває рота.
– А тепер уважно подивися на свою здобич.
Тіло Нельсона розколюється. Розсипається з країв і зникає в небутті.
Люди помирають не так.
Це більше нагадує момент, коли розбивають дзеркало…
– Він іде, – попередження Альфи і реакція Дельти відбуваються одночасно.
За мить до того, як довгий меч розрізати її навпіл, Дельта падає на землю й ухиляється від удару.
Потужна хвиля від удару доходить до Алексії, Дельта підстрибує, як звір.
Ікла і довгий меч схрещуються.
– Ти що, тварина…?
– Я дуже вправна у полюванні, – відповідає Дельта зі звірячим сміхом на питання Нельсона.
З її великих ікол крапає кров, а щока Нельсона розірвана. Проте він не зважає на це, витираючи кров зі щоки. Рана вже загоїлася.
Дельта береться за свій смолисто-чорний меч і низько нахиляється, приймаючи звірину позу для бою.
Аж раптом…
– Дельто, зачекай.
Дельта смикається від голосу Альфи.
– Твої вуха видно.
– О…!
Звірині вуха стирчать зі щілин в її костюмі. Дельта поквапилася прикрити їх, але зрештою оголює білі сідниці і хвіст, що піднявся і погойдувався.
– Звіролюдина… – прошепотіла Роза.
– Кхм, ем, пані Альфо, я відчуваю, що мою магію висмоктують.
– Це тому, що ми близько до серця Святилища.
Зреагував Нельсон на слова Дельти.
– Святилище – наша територія. Що ближче ви до центру, то більше сили втрачатимете.
Голос Нельсона ніби тріскався. На мить постать Нельсона розділилася на дві, а потім, перш ніж хтось стиг це усвідомити, знову стала єдиною.
– Я хотів, щоб ми підійшли трохи ближче, і там атакувати, але… гадаю, і так достатньо. Дозвольте мені представитися ще раз.
Нельсон злегка схиляє голову, тримаючи на плечі меч заввишки з людський зріс.
– Я – Нельсон Жадібний, одинадцятий з лицарів Кола. Ви пошкодуєте, що націлили свої ікла на Культ.
Його обличчя більше не нагадує обличчя священника. Це лице лютого воїна.
Сцена змінилася.
Тепер вони перебували у нескінченно білому просторі. Небо, земля і все, що знаходиться за лінією горизонту, біле і порожнє.
Альфа і Дельта виступають проти Нельсона.
Тіло Нельсона мерехтить і розділяється надвоє.
У низькій бойовій позиції Дельта повільно скорочує дистанцію між ними.
Альфа ж стоїть зі схрещеними руками і не тримає напоготові зброю. Натомість вона уважно спостерігає за двома Нельсонами, наче вивчаючи щось.
– Хаа…! – видихає Дельта і починає атаку.
Коли вона кидається в таку, низько пригинаючись до землі, то нагадує звіра.
Дельта стрімко кидається вперед і змахує чорною катаною.
Її зброя набагато довша за зріст людини. В атаку не вкладено жодної техніки чи майстерності. Лише чисте, неприборкане насильство.
За сильним ударом слідує потужна повітряна хвиля. Вона налітає на Нельсона і відкидає назад.
Хоча він, здається, зміг заблокувати удар, але на його обличчі написано здивування.
– Що ти за монстр…?!
Дельта засміялася.
Щойно вона збиралася кинутися за ним, як їй на шляху стає другий Нельсон. Він атакує Дельту величезним мечем, але…
– Один є.
– Що…?
Коли Нельсон змахнув своїм довгим мечем, біля його обличчя блискавкою пролетіло чорне лезо.
Перш ніж він усвідомив це, Альфа опинилася позаду нього і встромила катану в його тіло. Після чого вона знесла його голову.
Голова Нельсона беззвучно відлетіла. Жодного вбивчого наміру. Його голова крутиться в повітрі.
Ллється кров, що малює червоні візерунки на білій землі.
Однак наступної миті труп розлітається на шматки, ніби розбите дзеркало, і кудись зникає.
– Він здавався справжнім. Рух, запах, відчуття, все говорило, що він справжня людина. Цікаво, це захисна функція Святилища? – бурмоче Альфа, дивлячись на меч, з якого зникла кров.
– Саме так, – приховуючи хвилювання, Нельсон готується. Він розділяється на двох, а потім на чотирьох. – Здається, я був трохи необережним. Гадаю, четверо впораються з цією справою.
Троє Нельсонів ідуть вперед, а один залишається позаду.
Дельта кинулася на середнього.
Її не хвилювалося, що вони переважали числом, чи що вона може опинитися в оточені. Все, що вона бачить перед собою, це здобич.
– Ти звичайний звір… – засміявся Нельсон.
Дельта теж сміється.
Вона розбиває Нельсона перед собою з його довгим мечем і він розсипається.
Двоє інших оточуються її й атакують, горизонтально змахуючи мечами і утворюючи таким чином ножиці навколо неї.
Коли їй відрізали шлях до втечі, Дельта катаною блокує меч перед собою, вивертає шию, повертаючи голову назад і…
Хапає зубами лезо, яке наближалося до неї ззаду.
Вона втискає в лезо великі ікла і чується глухий дзвін.
– Ха…? – шоковано вигуку Нельсон.
Поки він потирає очі, Альфа розбирається з двома іншими.
– Неможливо…
Значна частина магічної сили Альфи і Дельти мала бути недоступною. Через вплив серця Святилища вони не повинні мати змогу використовувати чи контролювати магію. Тому не мали б чинити гідний спротив.
Однак навіть за таких умов, вони перемогли кількох Нельсонів.
Це суперечить здоровому глузду.
– Ви двоє справді пробудилися самі…? Цей метод давно вже втрачений…
Альфа відповідає усмішкою на це бурмотіння.
Однак Дельті, схоже, важко контролювати слизовий костюм. Вона хапає слиз руками і натягує його на груди і промежину, створюючи простий зразок захисного бікіні.
Її тіло й обличчя прикриті мінімально, але навіть так Дельта задоволено киває.
– Щ-що ж, це в межах очікуваного… – голос Нельсона трохи тремтить. – Зараз я продемонструю вам свою справжню силу.
Його тіло розділяється. Цього разу він ділиться на більше число, ніж раніше. Його більше ніж десять, можливо, майже сотня.
– Стільки здобичі… – радісно сміється Дельта і, звичайно ж, кидається вперед.
– Ти навіть не розумієш, що тебе переважають числом, дурна тварино?!
Але коли Дельта і Нельсони стикаються, його обличчя спотворюється.
Кілька Нельсонів комічно злітають у повітря.
– Ґраааааааааааа! – реве Дельта і це схоже на жорстокий сміх.
Починається різанина.
З безпечної відстані Алексія приголомшено спостерігає за тим, як чорний меч Дельти кружляє навколо неї, як електричний вентилятор.
Її стиль відрізняється від стилю Тіні, а також від стилю Альфи й Іпсилон.
Ні форми, ні техніки, лише чисте насильство. Це розходилося з тим, що Алексія вважає силою.
Алексія навіть хотіла спитати: чи це нормально?
Однак справа в тому, що Дельта сильна. Абсурдно сильна.
Альфа також приєднується, і Нельсонів в мить ока знищують.
– Як? Як ви можете так легко це робити…?
– Ти був дослідником, чи не так? – питає Альфа. Її голос звучить на диво співчутливо. – Хай там скільки копій буде створено, але мозок – лише один. Людина недостатньо розумна, що ефективно контролювати кілька тіл одночасно. Якщо тіл сто, то вони не більше, ніж опудала.
Дельта вбила останню копію і йде до нього, помахуючи хвостом.
– Залишився один… – низьким голосом говорить вона.
На її обличчі нахабна посмішка. Посмішка схожа на кровожерливий вишкір звіра.
– А-а-а…! – кричить Нельсон, відступаючи.
– Здається, кількість копій, які ти можеш створювати, обмежена, – спокійно говорить Альфа, спостерігаючи за ним.
Її правда. Нельсон немає сил, щоб робити копії.
Тому…
Він покликав останнього охоронця Святилища.
– Прийди до мене! Швидко…!
У відповідь на цей жалібний голос простір розколовся. З отвору виривається світло, який утворює постать жінки. Жінки, яка схожа на Альфу…
– Олів’є… – шепоче Альфа.
Перед ними з’явився великий герой. Однак в її очах немає сили. Вони сумні та порожні, схожі на скляні намистини.
Вона стає перед Дельтою, ніби захищаючи Нельсона.
Дельта сміється.
Однак, вона не кидається вперед і не атакує.
Вона лише спостерігає за своєю здобиччю, налитими кров’ю очима, ніби насміхаючись.
– Герой Олів’є… Отже, ти справді… – Альфа закусила губу.
Дельта облизується й витирає слину.
Але раптом їх переривають.
– Пані Альфо, ми закінчили розслідування!
З’являється жінка у чорному з пишними формами. Але чомусь вона тримається подалі.
– Іпсилон… Отже, наше початкове дослідження закінчено, – Альфа розвертається і йде.
– Ті-тікаєте…?! – вигукує Нельсон з помітним полегшенням.
– Ми не зацікавленні у житті такого слабака. Наша мета – відрізати вас від джерела сили. Тепер ми знаємо, як виглядає захист Святилища. Коли ми повернемося наступного разу, то силою відкриємо його.
– Ду-думаєте, я дозволю вам втекти?
– О? Влаштуєш за нами погоню?
– І-ік! – Нельсон сховався за спиною Олів’є.
– Дельто, ходімо… Дельто!
Коли Альфа хапає її за шию, вона струшує руку та оголює ікла.
– Грр!!
– Хаа?
Здригнувшись, Дельта прийшла до тями.
– Кхр, мені шкода.
– Ходімо.
– Так…
Опустивши вуха і підібгавши хвіст, Дельта йде за Альфою.
– Пані Альфо! Хутчіше! Вихід тут! Швидше! Швидше!
Іпсилон махає руками і підганяє їх. Два горбики слизу плавно погойдуються.
Після того, як всі заходять до тріщини світла, на яку вказувала Іпсилон, тиша огортає Святилище.
Нельсон сідає і полегшено зітхає.
– Н-ну, нічого страшного. Тепер мені відомо обличчя Альфи. Отримавши її кров, ми наблизимося до завершення. Все за планом, – мимрить він. – Д-для початку, потрібно доповісти головним. Я скажу, що заманив їх у Святилище, зробив пастку і примусив Альфу розкрити свою справжню особу.
Подавши все так, він зможе прикрити свою дупу.
– І тоді… гм?
Раптом Нельсон помітив щось дивне у Святилищі.
– Не може бути… Невже якийсь щур прослизнув до центру Святилища?
Він озирається і на його губах розповзається зла посмішка.
– Ха, я помучу тебе і відволічуся від своїх тривог. Ходімо, Олів’є.
Після цього Нельсон і Олів’є зникають.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥