Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Особлива подяка: Alastor.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 3. Коли починає ставати нудно, може статися вибух! Частина 3
«Слабкі не мають цінності».
Вона народилася і виросла як звіролюдина, саме цього її навчали в родині.
Її плем’я було одним із найбільших, а її батько – вождь – мав понад сотню дітей. Вона народилася від коханки з низьким статусом у родині, тому від неї багато не очікували.
Вона отримувала маленькі порції їжі, тому завжди була худою і голодною.
Коли їй виповнилося три роки, її взагалі припинили годувати.
Коли вона вперше забрела в ліс, щоб уполювати здобич власними руками, то складалася лише з кісток і шкіри. Та вона убила кабана удвічі більшого за неї, вона розтрощила йому череп, а потім напилася його крові і з’їла внутрішні органи.
Вона навчилася добувати їжу своїми руками і виявила, що це напрочуд легко.
Тоді вона зрозуміла, що означає «жити».
Їжа, яку дають, нічого не варта.
Цінність з’являється, коли вона полює сама.
Коли вона повернулася з ніг до голови покрита кров’ю, швидко розійшлися чутки.
Навіть для звіролюдей те, що трирічна дитина змогла вбити кабана, не було нормальним.
Але вона змогла це зробити.
Вона мала надзвичайні фізичні здібності, у неї були дуже розвинуті п’ять чуттів, а також вона могла користуватися магією, хоча її ніхто не вчив.
Якщо дитина її віку намагалася влаштувати бійку, вона перемагала одним ударом, а коли відчувала голод, то йшла полювати.
Її худорляве від недоїдання тіло поступово виросло у красиву дівчину з пружними м’язами.
Коли їй виповнилося 12, єдиний, хто переважав її в силі, був вождь.
Знадобилося б кілька років… ні, можливо, лише б один рік, щоб вона перевершила його.
Але цього не сталося.
По всьому її тілу поширилися чорні синці. Вона була… одержимою демонами…
А одержимих демонами виганяють зі зграї. Це було залізне правило.
Вона втекла зі своїм хворим тілом і безцільно бродила, полюючи в лісі.
Вона любила полювати.
Вона вижила завдяки полюванню. Інстинкти підказували їй, що вона народжена для полювання.
Тому вона не хвилювалася через те, що її вигнали зі зграї.
Все добре, поки вона могла продовжувати жити і полювати.
Але хвороба взяла своє. Її тіло згнивало, вона поступово ослабла настільки, що не могла більше полювати.
Вона впала біля лісового струмка і подивилася на небо.
– Я ще… можу… полювати…
Вона відчувала запах тварин, чула їхні кроки, чула їхні голоси.
У величезному лісі вона розрізняла здобич, що блукала вдалині, так, ніби тварини були прямо перед нею. Якби її тіло рухалося так, як їй хотілося, то вона з легкістю б уполювала їх усіх.
– Здобич… кличе… мене…
Вона протягнула почорнілу гнилу руку, але спіймала лише повітря.
– Але я… ще можу… полювати…
Її зір почав розпливатися.
Вона знала, що їй недовго залишилося жити. Почувши, як неподалік завив вовк, вона засміялася.
Вовк прийшов уполювати її.
Це був шанс.
Вона більше не могла рухатися, але могла заманити здобич до себе.
Коли вовк спробує вкусити її, вона перегризе йому горло зубами.
Вона затамувала подих і чекала, поки прийде вовк.
Але він так і не прийшов.
– Чо… му…?
Присутність вовка зникла, його місце зайняла прекрасна золотоволоса ельфійка.
– Воно просунулося досить далеко… Потрібно мати неймовірну силу волі, щоб залишатися при свідомості у такому стані, – сказавши це, ельфійка протягнула руку, але наступної миті швидко її відсмикнула.
Клац. Ікла звіролюдки схопили повітря.
Вона повернула почорніле лице до ельфійки, подивилася на неї і розсміялася:
– Здається… я знайшла… більшу… кха-ха…
Вона зібрала останні сили і піднялася.
Вона знала, тварини це не єдина здобич. Племена звіролюдів частенько конфліктували і полювали на ворогів, а полювання – суть її життя.
Щойно вона поглянула на ельфійку, то негайно зрозуміла, що дівчина перед нею мала щось велике, від чого кров закипала.
– Що…?! Ти змогла встати…?! – ельфійка відступила.
– Гра!! – наступної миті звіролюдка блискавкою кинулася до неї. Це зовсім не нагадувало рухи хворої людини.
– Ха…?!
Ельфійка ухилилася від атаки і відступила ще далі, але звіролюдка знову кинула своє нестійке тіло в атаку.
– Зупинися! Я намагаюся тобі допомогти…! Схоже, говорити з тобою немає сенсу. Це може тобі нашкодити, але вибору нема, я попрошу його про допомогу… – пробурмотіла ельфійка, розвернулася і зникла.
– Н-ні… по-почекай… – звіролюдка ступила кілька кроків, а потім упала на землю.
У неї більше не було сил переслідувати ельфійку.
Ця боротьба витягнула з неї всі сили. Вона думала, що мала шанс в останній момент вполювати велику здобич…
Зневірившись, вона заплющила очі.
Якийсь час вона прислухалася до тихих звуків у лісі, аж раптом почула неподалік кроки і здивовано розплющила очі.
Біля неї стояв чорноволосий хлопець, вбраний у чорне. Вона взагалі не відчувала його присутності.
– Мене звати Тінь…
Коли вона подивилася йому в очі, все її тіло затремтіло.
«Я не зможу перемогти».
Як би вона не старалася, то ніколи б не змогли перемогти цього хлопця.
Вона усвідомила це негайно. Не розумом, інстинктом.
Єдиний, хто був сильнішим за неї, її батько, вождь племені, ніколи не викликав у неї страху.
Але цей хлопець був іншим.
Його сила як живої істоти була абсолютно іншою, ніж її.
Коли вона поглянула на його добре треноване тіло, то зрозуміла, що воно створена для бою.
Коли вона відчула його відточені магічні навички, то зрозуміла, що його сили достатньо, аби стерти в порошок всю територію навколо.
Коли вона подивилася в його гострі очі, то зрозуміла, що він точно знав, на що вона здатна.
Різниця у їхній силі була такою великою, що вона навіть не могла зібрати волю до боротьби.
Вона злякалася його сили й інстинктивно підкорилася могутнішій істоті. Іншими словами, вона скорилася.
– Муур…
Вона перевернулася, показала живіт і замахала хвостом.
– Вона виглядає абсолютно покірною…
– Коли я спробувала наблизитися до неї, то вона поводилася дико.
Хлопець і ельфійка обмінялися збентеженими думками.
– Ой, неважливо. Я зараз вилікую її.
– Я допоможу.
Після цього хлопець огорнув звіролюдку фіолетово-синьою магією. Збентежена ельфійка намагалася допомогти.
– Муур…
Поки вони її лікували, звіролюдка показувала живіт і махала хвостом.
Через деякий час після того, як закінчилося лікування, до них приєдналися ще дві ельфійки, одна зі сріблястим волоссям, а інша з синім волоссям.
Звіролюдка не одужала повністю, але відновилася достатньо, щоб мати можливість нормально ходити.
– Я Альфа. Почну з пояснень про нашу організацію і про зміни у твоєму тілі…
Поки ельфійка на ім’я Альфа говорила про щось незрозуміле, звіролюдка оглядала своє тіло.
Завдяки магічній силі того хлопця на ім’я Тінь, вона змогла одужати.
Вона ніколи не забуде силу і теплоту його магії.
Тепер вона знову могла полювати.
– …тому ми боремося проти Культу.
Вона не все зрозуміла, але усвідомила, що це буде її нова зграя.
Вона не заперечувала проти цього.
Тінь, вожак цієї групи, був найсильнішою істотою, яку вона знала. Служити такому – честь для звіролюдки.
Поки з ними є Тінь, ця зграя стане найсильнішою у світі.
До світового панування!! Ця думка засяяла в її голові.
– Дельта. Відтепер тебе звуть так.
– Дер-рта… Ім’я, яке мені дав бос…
Воно подобалося їй набагато більше, ніж старе ім’я. Зрештою це ім’я їй дав бос.
Бос – дивовижний! Він найсильніший. Для неї бос був найкращим у світі!
Тому їй потрібно дещо зробити.
Вона поглянула на трьох ельфійок, які були поряд. Ту, що з синім волоссям, можна не брати до уваги. Срібноволоса досить непогана. Золотоволоса ельфійка була найсильнішою.
Тінь був беззаперечним вожаком зграї, а це означало, що Альфа займала друге місце.
Іншими словами, Дельта мала зробити…
– Хей, золотокоса! – Дельта зиркнула на Альфу, яка відповіла їй уважним поглядом. – Відтепер я номер два!
Для звіролюдей важлива боротьба за визначення рангу у зграї.
– Підкорися і покажи мені свій живіт!
– Що?
Після слів Дельти магія Альфи вибухнула.
Ранок для Іпсилон починається рано.
Вона прокидається перед сходом сонця і стоїть перед великим дзеркалом у нічній сорочці.
Вона спить лише три години. Однак їй вистачає цього часу, бо володар навчив її техніки, що за допомогою магії дозволяє відновлюватися і відпочивати водночас. Звичайно, на її красу це ніяк не впливало.
Скоротивши час сну до трьох годин на добу, вона продуктивно використовувала решту двадцять одну годину.
Звичайно, вона дбає про тренування і місії, але пріоритетом номер один для неї є самовдосконалення.
Тому Іпсилон прокидається рано і стає перед великим дзеркалом.
Перше, що потрібно перевірити, це сформовані слизом груди.
Вона торкається слизових грудей перед дзеркалом.
Чи вони великі і мають красиву форму?
Чи виглядають м’якими, але так, ніби мають певну твердість?
І найголовніше, чи виглядають вони природно?
Ніхто ніколи не повинен дізнатися про її маленьку таємницю.
Вони мали виглядати справжнішими за справжні та природнішими за природні. Пам’ятаючи про це, вона перевіряла сформовані зі слизу груди.
Після майже години масажу і крутіння перед дзеркалом, вона нарешті закінчила перевірку і дрібні налаштування грудей.
Далі вона дивиться, щоб її фігура була пропорційною.
Чи її талія, обтягнута слизом, створює відповідний силует?
Чи красиві її стегна, яким вона додала об’єму слизом?
Чи струнка фігура? А як щодо сідниць, форми литок… довжини ніг?
Коли вона закінчила повну перевірку, сонце вже повністю зійшло.
Далі вона скидає нічну сорочку, одягає повсякденне вбрання поверх слизового костюма, наносить макіяж і зав’язує волосся.
Тепер Іпсилон готова з’явитися перед іншим.
Вона востаннє крутиться перед дзеркалом і використовує свою таємну техніку: Зваблива поза для наближення до пана Тіні.
– Прекрасна, як завжди, – зітхає вона з упевненою усмішкою.
Все заради володаря. Вона робить це щодня заради нього.
Однак сьогодні вона затрималася у звабливій позі для пана Тіні довше, ніж зазвичай. На її губах розповзається неприємна посмішка, коли вона стоїть у позі, що підкреслює слизові груди.
– Хе-хе… хехехе… ехехехехехехе!
Вона сміється, бо дещо згадала.
Іпсилон згадала той день, коли вперше за довгий час возз’єдналася зі своїм володарем у Святій Землі, Ліндблюмі.
Прекрасна вона елегантно позбулася одного з убивць Культу і опинилася прямо перед паном Тінню.
Щоразу, коли вона возз’єднувалася з володарем, її серце шалено билося. Але цього разу, коли пан Тінь дивився на неї…
Він дивився пристрасним поглядом на груди Іпсилон!
Її краса, чарівність і старанна праця привернули увагу володаря.
Щоки Іпсилон почервоніли, але вона вдала, що не помітила палкого погляду володаря. Та щойно він пішов, як вона голосно оголосила про перемогу.
– Я перемогла! Я перемогла матінку-природу!
Одразу ж після цього крику вона отямилася.
Це не Свята Земля Ліндблюм. Це її спальня.
Але в неї залишилися яскраві спогади про той день. Про той пристрасний погляд володаря, яким він дивився на груди Іпсилон…
– Хе-хе! Хехехехехе….
Нарешті вона припинила стояти у «Звабливій позі для наближення до пана Тіні», але неприємна посмішка залишалася на її губах.
Той день, безсумнівно, був вершиною її життя.
Щоразу, коли вона згадує про той день, вона повертається на цю вершину свого життя.
Вона відчуває себе феніксом, що повертається знову і знову…
Тож Іпсилон і сьогодні почувалася на вершині свого життя.
Вийшовши зі спальні, Іпсилон уперше за довгий час зустрілася з Бетою в коридорі.
Зовні вони мирно обмінюються привітаннями.
– Доброго ранку, Бето.
– Доброго ранку, Іпсилон.
Таке невимушене ранкове вітання. Однак вони не дивляться на обличчя одна одної.
Їхні погляди зосереджені на іншому – вони дивляться на груди одна одної.
Їхні груди випирали, немов би пара ракет, вони дивляться на передню харизму супротивниці, як на заклятого ворога.
Далі вони обидві випнули груди.
Кожна зробила глибокий вдих, вбираючи максимальну кількість повітря, і випинають груди до межі.
Це битва, яку жодна жінка не хоче програти.
Груди і груди зі слизу випинаються вперед, труться і погойдуються.
– Хе-хе-хе…
– Грр…
Сьогодні знову перемогла Іпсилон. Зрештою вона формувала груди зі слизу спеціально, щоб перемогти Бету.
Спочатку ця битва почала з односторонньої ворожості з боку Іпсилон.
Однак з поступовим нарощуванням Іпсилон слизових грудей, почуття суперництво зародилося і розвинулося всередині Бети. Тепер кожна із них мала щось темне і потворне у серці.
Але вони все-таки товаришки.
Вони пройшли важкі тренування і разом виконували численні завдання, тому у них розвинулося сильне товариське почуття.
Вони довіряли одна одній і цінували своїх товаришок.
Тому здебільшого жили мирно.
Головне слово: здебільшого.
За звичайних умов, вони обмінялися привітаннями і пройшли б повз одна одну. Провівши разом багато часу в дитинстві, вони не відчували потреби довго говорити.
Проте сьогодні все було інакше.
Височенна гордість Іпсилон не дозволила їй мовчки пройти повз суперницю.
– Знаєш, нещодавно зі мною сталося дещо дивовижне…
– І що ж це?
Говорить Іпсилон і зупиняє Бету, груди і слизові груди м’яко притискаються одне до одного.
– Це сталося недавно, під час завдання на Святій Землі… я відчула, як погляд володаря пропалює в мені дірку…
– Що?!
– Я відчула гарячий погляд володаря… прямо на них… – щоки Іпсилон червоніють і вона навмисне затинається, коли говорить.
– Щ-щ… Щ-щ-щ-щ-щ…? Ц-цього не можу бути! Т-ти, мабуть, помилилася!
– О, ні, це не була помилка. Ти добре знаєш це, Бето. Ми чутливі до таких поглядів.
– Укх… Т-твоя правда…
Обидві красуні з пишними формами, ясна річ, постійно потрапляють у центр чоловічої уваги. Тож вони, природно, негайно усвідомлювали, коли на них дивилися так.
– Тому я була здивована. Ніколи не очікувала, що володар так палко подивиться на мене…
– Кх… наш володар…? Не може бути… – Бета пригнічено дивиться на Іпсилон.
– Але мене тривожить, чи нормально для нашого володаря уподобати таку недостойну, як я…? – Іпсилон усміхається і наголошує на останніх словах. – Зрештою якщо подумати, у тебе, Бето, краща фігура ніж у мене і ти гарніша!
– Щщ..?!
Іпсилон дивиться на Бету згори вниз.
З тріумфу на її обличчі негайно стає зрозуміло, що вона не вважає себе недостойною.
Це – порожня скромність переможця.
Її слова це проголошення перемоги. Її фігура краща, стиль – гарніший, врода – яскравіша, і завдяки цьому вона заслужила прихильність володаря. Кожен її комплімент – саркастичний.
Іпсилон говорить зі свого високого місця. Гордість підштовхувала її до цього.
– Твої груди такі великі…
– Кх…
– А талія така маленька…
– Кху…
– І такі довгі ноги…
– Укх…
– О, ти така гарна!
– Укхуууууууу….
І тут, ніби щоб завдати фінального удару пораненому ворогу, Іпсилон використала таємну техніку «Зваблива поза для наближення до пана Тіні», демонструючи свої неперевершені здібності перед Бетою.
На очі Бети набігли сльози.
– Ти ж теж відчувала пристрасний погляд володаря, правда?
– Я-я-а-а-а-а…
– О, тільки не кажи, що ні.
– Я-я-а-а-а-а-а-а…
– Не може бути…
– Я-я-а-а-а-а-а… у-у-у! – Бета заплакала і втекла.
– Хехехе… Усіх, обдарованих від природи, потрібно усунути зі світу… Я буду тою, хто отримає прихильність володаря… Лише я… – Іпсилон посміхається, спостерігаючи, як Бета тікає.
Говорять, що володар, якого вона так обожнює, одного разу пробурмотів у місці, де нікого не було: «Голову Іпсилон заповнює гордість так само, як збільшується її слизовий костюм».
Як він і сказав, її гордість така велика, що досягає неба. Якби її гордість не була такою великою, вона була б турботливою і слухняною дівчиною.
Так, якби вона не була такою гордою…
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥