Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Особлива подяка: Alastor.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 4. Ця ситуація ніби говорить: хто це в біса такий?! Частина 3
– У чому справа, Квінтоне? Засцяв?
– Що? Вже кінець? Нудно!
Коли Квінтон пішов, коло глядачів також розсіялося.
– Вибач, я не думала, що все зайде так далеко.
Аннероз протягнула мені руку.
Я проігнорував її і встав сам.
– Якби ти хотіла його зупинити, то зробила б це уже давно. Так?
Аннероз смикнулася від моїх слів.
– Я подумала, що буде краще, якщо ти відчуєш трохи болю тут, аніж зазнаєш непоправних травм на фестивалі Бушін, але він зайшов надто далеко. Сильно постраждав?
Аннероз потягнулася до мене, але я підняв руку і зупинив її.
– Зі мною все гаразд.
– Ні, почекай… Га?
Схоже, Аннероз помітила. Попри те, що він сильно лупцював мене, на мені не було жодних помітних травм.
Єдина рана – це невеликий порізу в кутику губ.
Витерши великим пальцем кров, що текла з рани, я повернувся до неї спиною.
– Давно я… не відчував смак власної крові…
Я прошепотів досить голосно, щоб Аннероз мене почула.
– …а! Зажди! Як тебе звати!?
Я відчув, як погляд Аннероз пропалював мені спину.
– …Джіміна.
І просто зник у натовпі.
Я стиснув кулак.
Чудово!
Ідеальне виконання.
«Всі дивилися на нього зверхньо, але дехто помітив у ньому щось дивне…»
Це мій улюблений троп.
Якщо ви запитаєте мене, то люди, які демонструють свою справжню силу перед початком турніру, – третьосортні.
Мені таке не подобається. Якщо точніше, то в чому розвага, коли ти демонструєш свої здібності у найменш цікавому місці?
Буде краще, якщо перед турніром всі вважатимуть тебе дрібною рибою, що не варта уваги. А коли почнеться турнір, люди будуть думати «Хвилинку, а він нічого такий, еге?». А потім, у момент кульмінації, ця думка перейде в «Та він реально сильний!». І це найкраща частина.
Моя місія на фестивалі Бушін – тримати очікування глядачів під контролем, аж поки не настане цей вирішальний момент.
Деякий час я ховався в тіні, розмірковуючи над ситуацією.
Коли я побачив, що Аннероз та інші пішли, я знову тихо став у чергу і завершив реєстрацію на участь у фестивалі Бушін.
Підготовчі змагання фестивалю Бушін почнуться наступного тижня. Повернувшись до зовнішності Сіда, я провів деякий час, роздивляючись арену зверху і фантазуючи про різні результати турніру. Потім я купив два бутерброди у «Королі Тунці» і вирішив з’їсти їх по дорозі до гуртожитку.
Коли я йшов стежкою, яку освітлювала західне сонце, то пригадав, що обіцяв колись пригостити Альфу бутербродом з «Короля Тунця».
Альфа, здається, завжди зайнятою, тож ми так і не дійшли до цього. Що ж, нічого страшного, колись я його куплю. Альфа – ельфійка, тож легко доживе до 300 років, а я планую скористатися магією, щоб дотягнути до 200. Упевнений, що колись зможу її пригостити, поки досягну цього віку. Не потрібно поспішати.
Що ближче я підходив до академії, то голоснішими ставали цикади. Зрештою літні вечори – це їхній час. Принаймні мені подобається цей образ.
Академія купалася у променях призахідного сонця, а відновлювальні роботи після пожежі йшли повним ходом. Такими темпами ремонт завершиться до кінця літніх канікул, як і було заплановано. Раніше Хьоро сказав «Я б хотів, щоб згоріло все», і я відчував те саме. Бляха, та всі студенти думали так само, бажаючи продовжити літні канікули.
Проходжу повз будівлю академії і прямую до гуртожитків.
Навколо майже нікого немає.
Більшість студентів повернулися додому. Якщо подумати, то моя старша сестра розлютилася і сказала, щоб я теж повернувся додому з нею. Я проігнорував її слова і відправився до Святої Землі, але тепер мені цікаво, що вона робить. Ймовірно, вона повернеться до початку фестивалю Бушін.
Подумавши про це, я запхав до рота останній шматок першого бутерброда.
І саме в цей момент дещо сталося.
– Необережність – це найбільший ворог.
До мого плеча торкнулися піхви тренувальної рапіри. Я не відчув жодного вбивчого наміру, тому навіть не став реагувати.
Власниця зброї усміхнулася і прибрала піхви. Красива дівчина з медовим волоссям і ніжним обличчям. Роза.
– Привіт, тренувалася?
– Ага. У мене був вільний час, тож я вирішила помахати мечем. Сіде, ти ходив до «Короля Тунця»?
– Так, я дружу з власником одного з магазинів поруч. Недавно про це дізнався.
– Днями ми втрьох теж були там. Дуже смачно.
– Ви втрьох?
– Так. Я, пані Нацуме й Алексія.
Я не дуже розумів, що між цими трьома спільного, але якщо пригадати, то вони утрьох були й у Святій Землі.
– Ви друзі?
– Ми з пані Нацуме чудово ладнаємо. Алексія хороша дівчина, тож, гадаю, ми легко з нею порозуміємося.
Поки Роза думає, що Алексія хороша дівчина, сумніваюся, що в них вийде поладнати.
– Але, на жаль, стосунки між Алексією і пані Нацуме не такі вже й хороші, – трохи сумно сказала вона.
Бета й Алексія? Гадаю, вони з одного тіста.
– Упевнений, з часом все наладиться.
– Сподіваюся на це… Я хвилююся, чи зможуть вони поладнати, якщо мене не буде поряд з ними. Ми повинні працювати всі разом. Я не знаю, чи зможемо ми чогось досягнути, але сподіваюся, що ми зможемо змінити світ на краще.
– Мир у всьому світі важливий, так?
– Так, – щасливо усміхнулася Роза. – О, вибач, уже пізно, тож мені треба йти.
Навколо потроху ставало все темніше і темніше.
– Ага, побачимося пізніше.
– Е-е…
Попри те, що Роза збиралася йти, вона, здається, хотіла щось сказати.
– У чому справа?
Роза якусь мить вагається, а потім говорить:
– Я збираюся зустрітися з батьком. Він планує познайомити мене з нареченим.
– Справді?
– Так.
– Ну, вітаю… або ні.
На обличчі Рози було написано, що вона не бажала цього.
– Я принцеса королівства Оріана. Тому все життя провела несучи тягар різноманітних очікувань. Але через свій егоїзм я їх зрадила.
– Ага.
– Можливо, я розчарую багатьох людей, – Роза сумно усміхнулася. – Але цього разу не через егоїзм. Сподіваюся, що мої страхи безпідставні, але… якщо щось станеться… ти віритимеш мені?
– Так, звісно.
– Якщо ти будеш вірити мені, то я не проситиму нічого більше. Сподіваюся, ми зможемо ще раз так поговорити.
Роза опустила голову, приховуючи обличчя і спробувала піти.
– Хей, – я зупинив Розу і протягнув їй цілий бутерброд з тунцем. – Візьми. Тобі потрібно трохи розслабитися.
– Дякую, – лагідно усміхнулася вона.
Наступного дня мене розбудив крик Хьоро.
– Роза, президентка студентської ради, зарізала свого нареченого і втекла!!
Лежачи в ліжку, я нахилив голову і задумався, що примусило її зробити це.
– Що вона робить…? – Алексія сказала ці слова і цокнула язиком.
– Здається, принцеса Роза втекла у північну частину столицю. Мабуть, вона досі у місті, – по-діловому сказала Нацуме, яка сиділа на дивані.
Алексія кинула на неї роздратований погляд і знову цокнула язиком.
Завдяки Нацуме вона дізналася про те, що Роза напала на нареченого. Хоча ця жінка всього лише письменниця, але її мережа інформації справді корисна. Їй навіть вдалося знайти низку чуток про Культ Діаблоса.
– Схоже, король Оріана хоче вирішити цю справу, як внутрішню справу королівства Оріана. Він навіть звернувся до королівства Мідґар з проханням не втручатися.
– Це підозріло.
– Дуже. Дії Рози підпадають під юрисдикцію законів королівства Мідґар, але суд над нею міг би вплинути на відносини між двома країнами. Тому Мідґар, вірогідно, утримаємося від втручання.
– Правда. Батько певно зачекає і подивиться, що буде далі.
Батько Алексії це та людина, яка твердо вірить, що не варто розгойдувати човен, і коли в пам’яті з’явилося його обличчя, вона знову цокнула язиком.
– Наречений Роуз – це Доем Кехат, другий син одного з герцогів королівства Оріана. Якщо її спіймають, то суворо покарають.
– Вона належить до королівської родини, тож її не засудять до смертної кари, можливо, ув’язнять або відправлять у вигнання… У будь-якому випадку ми повинні знайти Розу до того, як її знайде королівство Оріана, та послухати, що вона скаже.
– Будь ласка, зачекайте. Принцеса Роза нічого не говорила нам про цю ситуацію. Ймовірно, вона намагалася уникнути нашого втручання, щоб це не перетворилося на міжнародний інцидент.
– І що?
Алексія дивиться в очі Нацуме.
– Думаю, нам слід утриматися від будь-яких необдуманих дій.
– Тобто ти хочеш сказати: ми маємо кинути її?
– Я такого не казала. Я просто вважаю, що нам потрібно ретельніше думати перед тим, як діяти.
– Що, хочеш сказати, що я не думаю?
– Я такого не казала. Я просто сказала, що нам потрібно витрачати трохи більше часу на зваження рішень.
– Що, намагаєшся сказати, що я дурна?
– Я такого не казала. Просто вважаю, що у кожної з нас є свої слабкі і сильні сторони.
– Га? Якщо тобі є що сказати, то кажи це прямо!
– Ох, боюся, я не можу бути такою грубою… – говорить Нацуме, її очі бігають туди-сюди.
Алексія швидко підійшла до неї і схопила за комір. Груди, які добре видно в декольте, погойдувалися.
– Не прикидайся невинною, – Алексія уважно дивиться на неї.
– Йой, б-будь ласка, не вбивайте мене…!
Нацуме звивалася, намагаючись втекти, від чого її груди гойдалися ще більше. Алексія помітила, що на одній з них була родимка і роздратувалася ще більше.
– Бачиш? Ти робиш це навмисно.
– Хі-і-і…
– Я тебе приб’ю.
– У-у-у-у…
Коли Нацуме поглянула на неї зі сльозами на очах, Алексія цокнула язиком і відпустила її.
Письменниця з глухим стуком падає на диван.
– У Рози, мабуть, є свої причини для цього. Я знаю, що вона не хоче нашого втручання. Тому я така роздратована.
– Г-га? – вичавлює Нацуме.
– Коли мені хтось каже не робити чогось, я хочу зробити це ще більше. А коли мені кажуть не втручатися, це викликає в мене сильне бажання влізти по самі вуха.
– Ем… – Нацуме подивилися на Алексію з розгубленим обличчям, не знаючи, як реагувати.
– Ми – союзники. Ніхто з нас не знає, що в душі інших, але ми погодилися діяти як команда. Правильно?
– Т-так.
– А раз так, то я не збираюся кидати своїх союзниць. Це стосується і тебе. Зрозуміла?
– …Так, – Нацуме опустила погляд і встала. – Тоді я піду збирати інформацію про принцесу Розу. Про її нареченого ходять недобрі чутки, тож я спробую їх перевірити.
– Подивіться, хто вирішив допомагати. Я поговорю з сестрою.
– Що ж, тоді обміняємося інформацією сьогодні ввечері.
– Ого, а ти швидко оговталася.
– Побачимося.
– О, будь обережною.
– І ви теж, принцесо Алексіє.
Нацуме вклонилася і пішла.
Алексія подивилася їй у спину і важко зітхнула.
– Ну, здається, в мене з’явилася робота…
Вона поправила свій одяг і також вийшла з кімнати.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥