Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Особлива подяка: Alastor.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 6. Сила в тіні грає на фортепіано під місячним світлом! Частина 1
Освіжаючий літній ранок.
Я, розкинувши руки, дивився у чисте блакитне небо.
Далі я впав на ліжко і планував нічого не робити цілий день.
До літніх канікул залишалося зовсім небагато.
Наступного тижня стартують основні змагання фестивалю Бушін, тож мені потрібно провести підготовку і розробити деякі сценарії.
Однак факт залишається фактом: іноді людям потрібен час, щоб розслабитися і нічого не робити.
Гаразд, можливо, я це вигадав.
Але принаймні це правда для мене.
– Агов, Сіде! У мене є чудові новини, відчиняй! – раптом закричав Хьоро і загрюкав у двері.
Поки люди взаємодіють одне з одним, це вестиме до роздратування. Чому люди шукають товариства інших, знаючи, що це приносить таке горе? Ранок одного з днів мого літнього відпочинку змушував мене думати про це.
Щиро кажучи, мені це подобалося. Таке відчуття, що я один із тих сірих кардиналів, що завжди тримаються на певній відстані від людей.
– Так-так, уже іду.
Я відімкнув двері і впустив Хьоро.
– Дивися, це оголошення про розшук президентки студради Рози. Можна отримати 10 мільйонів зені, якщо схопити її живою, а за якусь корисну інформацію про неї можна отримати мінімум 500 тисяч зені.
– Гмм, – я взяв оголошення з рук Хьоро і пробіг поглядом.
– Зловімо її.
– Га? Що? Навіщо?
– Я на мілині, – відповідає Хьоро з відчайдушним виразом обличчя.
– Хіба ти не сказав, що маєш матч, який принесе тобі виграш?
– Я не хочу про це говорити.
– Хіба ти не збирався заробити на цьому?
– Стулися. Слухай, я не хочу вдаватися в подробиці, але я на мілині. Тому мені потрібні гроші.
– Зрозумів.
– Тож допоможи мені.
– Не хочу. Роби це сам.
– Ну ж бо, подумай про це. Набагато краще буде шукати її групою з двох людей, ніж якби я шукав її один. Наші шанси знайти її подвоюються.
– Кху…
Коли Хьоро схопив мене за комір і почав трясти, я подумав, що це так проблемно.
Я все-таки вирішив підтримати бунтарський дух Рози, коли вона зарізала свого нареченого. Ентузіазм завжди приємно бачити.
Іншими словами, я дуже підтримую втечу Рози.
– Я тебе прошу, скажи так!
Хьоро схилив голову, доволі рідкісне явище.
– Ну…
Коли я почав говорити, крізь двері зазирнув завідувач гуртожитку.
– Сіде, прийшла твоя старша сестра.
– Моя хто?
– Твоя старша сестра. Вона чекає на тебе перед гуртожитком, тобі краще не примушувати її чекати надто довго.
Повідомивши це, завідувач пішов.
– Клер, га…? Схоже, вона повернулася.
У мене було погане передчуття з цього приводу.
Якусь мить я зважував, який з цих двох варіантів є більш неприємним.
– Гаразд, почнемо операцію «схопити Розу»!
– Я знав, що можу покластися на тебе, Сіде! Ось чому ти такий чудовий друг!
Я схопив Хьора за шию і відчинив вікно.
– Хей, Сіде! Що ти робиш?
– Часу нема, підемо через вікно.
– Га? Зажди, що ти сказав?! Ні! Стривай! Гей!!
– Поїхали!
І з цим я стрибнув.
– Айріс сказала, що вона вдячна за інформацію і хоче продовжити співпрацю.
– Це честь для мене, – сказала Бета, дивлячись у спину Алексії, що ступала попереду.
Алексія тримала в руках магічну лампу, вони разом спускалися темними гвинтовими сходами.
Вони йшли вже досить довго. Холодне вологе повітря говорило, що дівчата були під землею.
– Гадаю, можна з упевненістю припустити, що Доем Кехат пов’язаний з культом, – сказала Алексія.
– Згодна, – відповіла Бета.
– Проблема в тому, що доказів немає.
– Саме так. Це питання, яке стосується держави і релігії, тому звичайних доказів тут недостатньо.
– Я знаю. Мій батько дуже чітко сказав, що якщо ми хочемо з’єднати Культ Діаблоса і Святе Вчення, то потрібне щось, що переконає як широкі верстви населення, так і сусідні країни.
– Якщо нас визнають єретиками, нам кінець.
– Не всі послідовники Святого Вчення пов’язані з Культом Діаблоса. Швидше за все, це невелика частина їхньої верхівки.
– Ось чому це так клопітно.
– Точно.
Звук їхніх кроків лунав сходами.
– Мій батько давно тримається за політику не сваритися зі Святим Вченням. Цікаво, що він робитиме з Культом Діаблоса?
– Підозрюю, що він продовжить їх ігнорувати.
– Продовжить їх ігнорувати…?
Ритм кроків Алексії збився.
– Це лише моє припущення. Будь ласка, забудьте, про це.
– …Що ж, поки я проігнорую це. До речі, сестра сказала дещо і це привернуло мою увагу. Вона сказала, що король Оріана виглядав якимось порожнім.
– Порожнім, так…?
– Це була моя перша зустріч з ними, тому я нічого не можу сказати у цьому плані. Хоча від нього пахло якось солодко.
Солодкий запах – Бета знала, який препарат міг таке спричинити.
– Можливо, ми вже запізнилися…
– Культ почав діяти, і якщо батько слідуватиме своїй політиці, наша країна скоро стане наступною…
Деякий час вони мовчали, продовжуючи спускатись.
– Ми прийшли, – Алексія зупинилася перед місцем, де була глибока шахта і драбина. – Це один із входів до підземних тунелів під столицею. Ти ж про них чула, так?
– А, так. Ці давні тунелі тягнуться під всією столицею для того, щоб королівська родина могла втекти у небезпечній ситуації.
– Саме так. Багато мап, ключів, шифрів і тому подібного зникли, тож тепер це просто лабіринт.
– То чому ми тут?
– Щоб позбутися від тебе, – Алексія схопилася за меч, що висів на поясі, і… засміялася. – Жартую. Тебе ніщо не лякає.
– Хія, будь ласка, не вбивайте мене…!
– Є вірогідність того, що Роза скористалася цими тунелями, щоб втекти.
Бета трохи засмутилася через те, що її блискучу гру проігнорували.
– Я йду її шукати, – Алексія схопилася за драбину, приготувавшись спуститися.
– Е, будь ласка, зачекайте.
– Чому?
– Ви сказали комусь про це?
– Звичайно, ні. Вони б спробували зупинити мене.
– Ви сказали, що тепер це лабіринт. Ви впевнені, що зможете знайти шлях назад?
– О, це легко. Я просто повернуся тим шляхом, яким прийшла.
– Ем, я знаю, що прозвучить не надто ввічливо, але чи не могли б ви припинити втягувати мене у небезпеку своїми необдуманими діями?
– Ні.
Деякий час ці двоє дивилися одна на одну.
– Якщо маєш з цим якісь проблеми, можеш іти.
З цими словами Алексія залишила Бету і почала спускатися по драбині.
Бета кілька секунд серйозно розглядала можливість прийняти цю пропозицію і піти звідси, але вона поки що не могла дозволити Алексії померти.
– Бето, захищати її – це також частина твоєї роботи, – буркнула вона і попрямувала за принцесою.
Я гуляв по столиці рано вранці.
Хьоро сказав, що піде збирати інформацію, і кудись зник.
У цьому світі люди починали працювати, як тільки сходило сонце.
Вулиці вже виглядали доволі жвавими.
Я сказав, що допоможу йому шукати Розу, але насправді не мав наміру займатися цим серйозно. Я все ще хотів, щоб її втеча була вдалою, тому збирався вдавати, що шукаю її, для того, щоб убити час.
Проте мені все-таки було цікаво, що спонукало її до пробудження бунтарського духу і до нападу на власного нареченого. Якби була така можливість, я б не відмовився запитати про це особисто.
У будь-якому випадку, я буду щасливий, поки зможу чимось вбити час.
Гнів, як правило, слабшає з часом. А моїй сестрі точно знадобиться час, щоб охолонути.
Поки ці думки ліниво пропливали в моїй голові, я почув звук фортепіано.
– Гмм…
Якщо чесно, я доволі непогано граю на фортепіано.
У минулому житті я займався грою на фортепіано, щоб стати видатною силою в тіні. Добре-добре, це брехня. Батьки примусили мене до цього, бо це була частина плану моєї освіти.
У мене не було жодної мотивації марнувати свій час, який мав піти на мої тренування сірого кардинала, для відточування гри на фортепіано. Проте я був безсилим перед батьківським планом моєї освіти.
Я неохоче навчався грати на фортепіано, але з часом почав розуміти, що це не так вже погано.
Зрештою, якщо люди дізнавалися, що ти добре граєш на фортепіано, у їхніх головах формувався певний образ.
Вони думали «Цей хлопець повертається додому і серйозно займається грою на фортепіано».
Я зводив соціальну активність до мінімуму, щоб стати силою в тіні, тож це непорозуміння було великим благословенням.
Крім того, я зрозумів, що гра на фортепіано відповідала естетиці.
Сила в тіні грає на фортепіано під місячним світлом… звучить, га?
Це примушувало думати, що сірий кардинал не тільки сильній, але і розбирається в мистецтві.
Так круто…
І коли я це усвідомив, то почав серйозно ставитися до навчання.
Звичайно, найвищим пріоритетом були тренування для становлення силою в тіні, але я не міг відмовитися від гри на фортепіано, бо в моїй голові була сцена, де я граю на фортепіано, щоб створити відповідну атмосферу перед великою битвою.
Тож завдяки цьому я досить добре граю на фортепіано.
– Непогано, непогано… – пробурмотів я.
Хто б зараз не грав на фортепіано, він був досить талановитим.
Бетховен, соната для фортепіано №14 «Місячна соната», еге…?
Я великий шанувальник цього твору. Насправді це моя улюблена мелодія, вона ідеально відповідає атмосфері сили в тіні.
Хоча я був упевнений, що міг би перемогти, якби десь проходив конкурс на виконання «Місячної сонати», але місцевий виконавець твору мав власне унікальне виконання.
Соната для фортепіано № 14 op. 27 № 2, відома також як «Місячна соната» (нім. Mondscheinsonate), яку написав був Л. Бетховен в 1800–1801 роках, присвячена його 17-річній учениці, графині Джульєтті Гвічарді, яка була дружиною австрійського композитора В. Р. Галенберга. Назву «Місячна» запропонував у 1832 році, вже після смерті автора, поет Людвіг Рельштаб.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥