Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて!』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 6. Сила в тіні грає на фортепіано під місячним світлом! Частина 2
– Доволі добре… Я ніби бачу промені місячного світла у голові… Хоча вже ранок…
Я говорив фрази, підтримуючи відповідний настрій, аж раптом дещо зрозумів.
Хіба не дивно, що у цьому світі був хтось, хто виконував музику Бетховена?
Із серйозним обличчям я проштовхувався крізь натовп, прямуючи на звуки фортепіано.
Буду чесним.
Я вже здогадувався.
Все-таки я не дурень.
Мелодія фортепіано лилася з кафе на першому поверсі одного з найкращих готелів столиці.
Охорона настільки сувора, що звичайні люди навіть наблизитися не могли, але вони впізнали мене і пропустили.
Я зайшов до приміщення в той момент, коли жінка закінчила грати.
– Іпсилон…
Красива жінка з блакитним волоссям, схожим на води чистого озера. Вона одягнута в літню сукню без рукавів, але в характерному для неї стилі, груди щільно прикриті, щоб не було видно слизу.
На її ногах колготки, щоб приховати шкіру, а той факт, що вона використовує приховані прибори, які роблять її вищою, добре замаскований.
Чудове виконання.
Коли я наблизився, вона, схоже, помітила мене.
Іпсилон вклонилася клієнтам, після чого відводить мене до бічної кімнати.
Вона зачинила двері й усміхнулася.
– Пане, ви слухали мій виступ? Як ніяково…
Її обличчя злегка почервоніло, вона підняла на мене щенячі оченятка. Але цього було не достатньо, щоб мене обдурити.
– Іпсилон, музика, яку ти щойно виконувала, це була «Місячна соната», чи не так?
– Так, цей мій улюблений твір з усіх мелодій, яких ви мене навчили.
– О, справді? Це і мій улюблений твір.
Я не мав наміру навчати її чогось, але це завжди тішить, коли іншим подобається те, що і тобі.
– Завдяки вам, пане, мені як піаністці й композиторці вдалося налагодити зв’язки з впливовими людьми.
– Зажди, композитор…?
– Звісно. «Місячна соната», «Турецький марш», «Хвилинний вальс»…
Іпсилон з гордістю розповідала про те, як стала відомою завдяки низці шедеврів минулого і сучасного та здобула популярність серед аристократів, отримала різноманітні нагороди і навіть була запрошена до якоїсь мистецької країни.
Вибачте, Бетховене, Шопене… та всі інші відомі композитори.
У цьому світі всі вважають, що ваші твори написала Іпсилон.
– …Мій останній концерт був дуже популярним, тому я збираюся поїхати до королівства Оріана. Як ви знаєте, там зараз є багато роботи…
– Так, вони цінують мистецтво.
– Все так… цього разу мені потрібно виконати там важливу роботу, – Іпсилон чарівно усміхнулася.
– Удачі.
– Я докладу всіх зусиль, щоб виконати роботу і показати, що гідна ваших чудових творів, пане.
Іпсилон витончено вклонилася мені.
– О, так, це інша тема, але ти знаєш, де принцеса Роза?
– Принцеса Роза? Бета відповідає за це, тому подробиці мені не відомі… Однак я чула, що вона втекла у підземні тунелі під столицею. Ви можете запитати Бету, якщо хочете дізнатися більше…
– О, не хвилюйся. Цього достатньо.
Якщо мені пощастить, то я зможу зустрітися і поговорити з Розою.
– Дякую. Ем…
Поглянувши на усміхнену Іпсилон, я задумався над словами подяки для неї.
Я був дуже радий, коли вона сказала, що їй подобається «Місячна соната», тому мені здається, що вона буде рада почути те, що хоче.
– Іпсилон, ти виглядаєш чудово, як і завжди.
– О-о, це не з-зовсім так! У мене ще довгий шлях…!
Не маючи сил дивитися на обличчя Іпсилон, я перевів погляд на краєвид за вікном.
Роздивляючись безкрайнє блакитне літнє небо, я подумав, що так крутиться світ.
Роза йшла темним підземним тунелем.
З рани на спині, яку вона отримала під час втечі, досі текла кров. Поріз був не глибоким, але і не дрібною подряпиною.
Про нього потрібно було негайно подбати, але Роза не встигла цього зробити, бо мала тікати від переслідувачів.
Тому їй довелося спрямувати магію до рани, щоб незагоєний поріз не привів до гіршої ситуації. Проте з плином часу біль посилювався, а її фізичні сили слабшали.
Вона важко дихала.
Попри те, що Роза нервувала через переслідувачів, вона думала про дещо.
Що було правильним в той момент?
Що дало б кращий результат?
Ці питання без відповіді постійно крутилися в її голові.
Рішення атакувати Доема було раптовим. Однак це не був імпульсивний вчинок. За той обмежений час, що в неї був, вона визначила найкращий варіант і слідувала йому… Принаймні намагалася.
Але вона зазнала невдачі.
Доем вижив, а Розу переслідували.
Невдача була результатом неправильного підходу. Вона помилилася, неправильно оцінивши здібності Доема, однак її рішення убити його саме по собі не було помилкою.
Насправді в неї не було іншого вибору. Її батько повністю змінився… Щойно вона поглянула в пусті очі короля Оріана, то негайно зрозуміла, що повинна усунути Доема. Усі чутки про зв’язок нареченого з Культом, а також про те, що її батько перетворився на порожню маріонетку, підтвердилися.
Ось чому Роза витягнула меч.
Чи була вона тоді надто імпульсивною?
Чи була це поспішна дія?
Чи не керував нею гнів або нетерпіння?
Роза вважала, що вона прийняла раціональне рішення.
Вона не хотіла покладатися на Алексію чи Нацуме. Цю ситуацію потрібно було розглядати як внутрішню справу королівства Оріана. Це було лише передчуття, але Роза була впевнена у своєму виборі.
І принаймні політично воно виявилося правильним.
Хоча спроба вбивства провалилася, це була вина Рози і проблема королівства Оріана. Тому королівство Мідґар ще не занурилося в хаос. Підсвідомо їй вдалося уникнути найгіршого результату.
Проте це було лише питанням часу.
Слова, які кричав Доем, коли вона кинулася тікати, досі лунали в її вухах:
– Здайся до закінчення фестивалю Бушін! Інакше я примушу короля Оріана вбити кількох почесних гостей!
Якщо король Оріана уб’є кількох почесних гостей, як сказав Доем… почнеться війна. Роза не впевнена наскільки він був серйозним, але, можливо, Культ розглядав королівство Оріана і його правителя лише як дрібних пішаків.
І якщо це так…
Роза скрипнула зубами, її обличчя скривилося від болю.
Її батько не був блискучим лідером, а королівство Оріана не було величною країною.
Проте для неї це були її єдиний батько і єдина батьківщина.
Вона хотіла захистити їх.
Але це бажання призвело до нетерпіння.
Роза стукнула кулаком по стіні підземного тунелю.
Зрештою вона дозволила емоціям взяти гору і діяла імпульсивно. Роза думала, що якщо уб’є Доема, то вирішить все, але це була лише ілюзія.
Доем всього лише жертовний пішак. Вона мала усвідомити, що Культ глибоко пустив коріння в королівстві Оріана, тому вбивство нареченого нічого не вирішило б.
Мабуть, був інший вибір.
Якась магічна дія, що розв’язала б усі проблеми…
Роза сіла на вогку землю підземного тунелю.
Неправдоподібні сценарії змінювалися в її голові, ніби глузуючи з неї. Якби вона зробила розумніший вибір, все могло пройти як слід.
Але тепер всьому кінець. Роза навіть не знала, чому тікала.
Чому вона тікала?
Що це змінить?
Чи не краще їй здатися?
Так… це, мабуть, на краще.
– Так… Мені потрібно здатися.
Вона досі не знала, що мала зробити тоді, але розуміла, що повинна зробити зараз.
Якщо Роза здасться, то принаймні зможе запобігти війні.
Подумавши про це, їй стало трохи легше. Водночас вона відчула смуток і скорботу, ніби щойно втратила щось важливе.
Роза дістала з кишені обгортку «Короля Тунця». Вона вже давно з’їла бутерброд, але від обгортки досі відчувався легкий запах хліба.
Це нагадало їй про чорноволосого хлопця. Вона впевнена, що він уже чув про цей інцидент. Їй було цікаво, що він про неї думав.
Хвилювався про неї?
Чи досі він вірить їй?
Чи може… він шукав її?
Якби вона вбила Доема і повернула розум королю… чи могло б у майбутньому все бути добре…? Чи змогла б вона одружитися з ним і жити разом?
Без сумніву, це було те, про що вона мріяла.
– Вибач… – сказала Роуз.
По її щоці сповзла сльоза.
Вона власними руками розбила на друзки всі мальовничі мрії.
Роза обережно склала обгортку «Король Тунець» і поклала до кишені спідниці. Здавалося, що це був шматочок її останньої мрії.
– Ой…!
Гострий біль пронизав груди Рози. Коли вона оголила їх, то побачила там темні синці.
Це симптом одержимості демоном. Синці почали з’являлися недавно.
З самого початку все було нездійсненою мрією. Роза опустила голову і порожньо засміялася.
У цю мить до її вух долинув тихий звук.
Це її переслідувачі?
Проте це був надто ніжний і красивий звук, щоби бути звуками кроків. Коли вона напружила слух, то впізнала звуки фортепіано.
– Місячна соната…?
Вона зналася на музиці, тому впізнала цей твір. До цього підземного тунелю долинала музика, яку високо оцінили навіть в Оріані, королівстві мистецтв.
– Гарно…
Ніби не було нічого іншого, крім «Місячної сонати».
Виконання відшліфовано до досконалості, ніби музикант присвятив усе своє життя лише цій мелодії.
Наче її вело світло місяця, Роза пішла до джерела звуку.
Тунелі називали підземним лабіринтом столиці, але вони більше схожі на руїни, ніж лабіринт. Стіни були зроблені з міцного каменю, покритого різьбленнями і стародавніми символами.
У стінах були двері, але більшість з них не відчинялися. Можливо, були потрібні ключі або механізм всередині руїн давно припинили функціонувати.
Роза поволі наближалася до джерела музики.
Вона завернула за ріг і побачила великі наполовину зламані двері.
Звуки фортепіано долинали з-за них.
Соната для фортепіано № 11 В. А. Моцарта, KV 331, ля мажор, час написання невідомий (імовірно між 1778 і 1783). Складається з трьох частин:
Andante grazioso — тема і 6 варіацій
Menuetto — менует з тріо
Alla Turca: Allegretto
Соната триває близько 24 хвилин. Широко відома третя частина цієї сонати — так званий «Турецький марш» (Вікіпедія)
Вальс ре-дієз мажор, Ор 64, №1, також відомий як «Хвилинний вальс», написаний Фридериком Шопеном.The Waltz in D-flat major, Op. 64, No. 1, sometimes known as “Valse du petit chien” (French for “Waltz of the puppy”), and popularly known in English as the Minute Waltz, is a piano waltz by Polish composer and virtuoso Frédéric Chopin. It is dedicated to the Countess Delfina Potocka. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥