Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Епілог. Той, хто руйнує і відроджує все за допомогою фальшивих грошей! Частина 3
***
Я ретельно очистив маршрут до Беззаконного Міста і повернувся на підземну базу.
Юкіме от-от мала повернутися.
Певно вона приїде на кареті заповненій золотими монетами.
Потрібно лише дочекатися її повернення, після чого взяти наше золото з підземного сховища і піти. Далі ми могли збоку спостерігати за кредитною кризою.
Я навіть міг уявити це. Джон Сміт стоїть на вершині багатоповерхового готелю і, схрестивши руки, дивиться на столицю. «Все за планом. Криза почалася…» – пробурмотів би я, роблячи ковток найкращого вина, і, багатозначно посміхнувшись, подивився б на купку золотих монет на столі.
Круто, еге?
Уявляючи таку сцену, я йшов коридорами підземної бази.
Тут було страшенно тихо.
Всі робітники розійшлися, однак мали залишитися ще охоронці.
Можливо, через те, що тут було так спокійно, вони заснули. Що ж, навряд чи можна їх звинувачувати. Зрештою я старанно працював над тим, щоб сюди ніхто не дійшов.
– Хе-хе-хе…
Я ішов у піднятому настрої, сяючи білими зубами. Нарешті я зупинився перед сховищем.
– Га…?
Хвилинку, чому двері відчинені…?
Крім того, не схоже, що їх відімкнули ключем. Виглядало так, ніби сховище відкрили силою…
– Н-ні! Не може бути…
Моє патрулювання було ідеальним.
Жодна миша не могла прослизнути з боку Беззаконного міста.
Ноги затремтіли.
Руки затряслися.
Виступив холодний піт.
– О, н-ні, в-все гаразд, я впевнений…
Я зазирнув всередину сховища через напіввідчинені двері.
Усередині – абсолютна порожнеча.
Та величезна гора золота безслідно зникла.
– Щ-що за жарти…
Ноги підкосилися і я впав на підлогу.
– Чому… Як…?
Мої золоті монети…
– Ха… Аха-ха-ха-ха. Це всього лише поганий сон, так…?
Тремтячими руками я поправив скуйовджене волосся і звівся на ноги.
Все гаразд, все буде гаразд.
Можливо, Юкіме перемістила їх з якоїсь причини.
Навіть якщо золото хтось вкрав, знадобилося б багато часу, щоб втекти з такою кількістю монет. Якщо вони не були добряче так підготовлені, то не змогли відійти далеко.
Коли я виходив зі сховища, мої коліна тремтіли.
Далі, відчувши наближення двох осіб, я вдав спокій.
– …Пане Джоне!!
Дві сексуальні красуні вигукнули моє ім’я.
Це помічниці Юкіме, Нацу і Кана.
О, повірте, я вже знаю, що щось сталося. Щось мало статися, бо сховище було абсолютно порожнім.
– Пані Юкіме зникла! Це, мабуть, через Ґеттана!
– Щ… Що…?
Юкіме… і Ґеттан… он воно що!
Частини пазла зібралися у голові – і я засміявся.
– Пане Джоне…?
– Отже, ось воно що…
Нацу і Кана виглядали збентеженими, тож я відчинив двері сховища, щоб показати їм пустоту всередині.
Їхні очі приголомшено розширилися.
– Ц-це…!
– Н-не може бути!! Як він зміг діяти так швидко…
– Ви знаєте, де він?
– Так…!
– Тоді все гаразд. Я поверну їх.
Я пройшов між двома жінками, дозволяючи своїй магії вибухнути – повітря завібрувало.
– Щ-що це за сила?!
– Ц-це справжня сила Джона Сміта?!
Я маніпулював сталевими нитками так, щоб вони зі свистом розсікали повітря і малювали красиві лінії світла.
– Ґеттане… Ти розлютив не ту людину…!
Настав час помсти…
***
За деякий час до цього…
Коли сонце покотилося за горизонт, сніг почав падати на столицю королівства. У міру того, як барви світу поступово робилися багряними, а все навколо охоплювали тіні, снігопад ставав усе дужчим і дужчим.
Самотня срібляста Лисиця-Демон стояла на рівнині і дивилися на далекий пейзаж столиці.
Вона видихала чисто-білі хмарки повітря, поки чекала чогось із дещо сумним поглядом очей.
Коли сонце зайшло, позаду неї почулися кроки.
– Це твоїх рук діло, Юкіме…?!
Сніжинки, яких ставало все більше, здавалося, глушили усі звуки ночі, але цей оглушливий рев було дуже добре чути.
Юкіме обернулася до звіролюда з чорним, як смола хутром. Це був чоловік, який втратив обидва ока.
– Ґеттане… Ти навіть уявити не можеш, як довга я чекала цього дня.
– Отже, Джон Сміт – твій спільник…! Це твоя ідея помсти?!
На відміну від спокійної Юкіме, гнів охопив Ґеттана і його обличчя спотворилося.
– Для тебе все скінчено. Прийми свою долю…
– Ні – ще ні. Якщо я поверну гроші, які ви в мене вкрали, то ще зможу виправити це!!
Ґеттан оголив меч. Він був такої ж довжини, як його зріст.
– Ґеттане… – Юкіме дістала залізні віяла. – Я вже не та, якою була раніше.
Чистий білий сніг опускався вночі на землю.
У небі світив перламутровий місяць, навколо якого сяяли тисячі зірок.
На тлі прекрасної чорно-білої ночі клинок і залізне віяло зіткнулися.
Здійнявся білий сніг – і навколо розлетілися бризки крові.
Яскраві червоні плями розповзлися по білосніжному полотну.
– Н… не може бути…!
Ґеттан опустився на коліно. Він люто глянув на Юкіме – і його брови підстрибнули до волосся.
В якийсь момент її зовнішність змінилася.
Дев’ять сріблясто-білих хвостів стали товстішими і довшими, а чисті, немов вода, очі зробилися криваво-червоними.
Навіть без очей Ґеттан міг відчути щільну магію, яка огорнула її.
– Це справжня форма Лисиць-Демонів… Ти не зможеш перемогти мене…
– Отже, легенди правдиві… Якби ти мала цю силу… Якби я мав таку силу, то в мене не відібрали б усе…!!!
Побачивши щиру ненависть у виразі обличчі Ґеттана, Юкіме сумно всміхнулася.
– Ґеттане… Чому ти так змінився? Раніше ти таким не був.
– Стулися!!
– Все скінчено, Ґеттане, – Юкіме притиснула залізне віяло до його горла.
Обличчя Ґеттана завмерло, коли він відчув холод зброї.
– Юкіме…!
Вона, притискаючи віяло до горла Ґеттана, дивилася на нього згори вниз.
На обличчі Юкіме був такий вираз, ніби вона згадувала події давно минулих днів.
Вони не рухалися, час ніби зупинився.
Тільки сніг падав, повільно накопичуючись.
Зрештою Юкіме відвела віяло. Дев’ять хвостів і колір очей повернулися до нормального стану.
– У що ти граєш…?
– Моя помста завершена.
– Завершена… га?
– Я не знаю, що тебе змінило. Але навіть попри всі твої злочини, правдою також є, що в минулому ти врятував як моє село, так і моє життя… Гріхи не стирають добрих справ, а добрі справи не стирають гріхи. Я хочу вірити, що Ґеттан, який врятував мене того дня, досі живе всередині тебе…
Юкіме повернулася спиною і пішла по засніженій рівнині.
– Прощавай, Ґеттане…
Він дивився в її спину невидющими очима.
– Мені не потрібна… твоя жалість…
Його образа не досягнула Юкіме, що йшла геть.
Він ковтнув червону таблетку. Рани швидко загоїлися, і потім…
– А…
Криваві квіти розцвіли на снігу.
– Як довго ти збираєшся насміхатися з мене…?
– Ґет… тан…
Юкіме, пронизана його мечем, упала на сніг.
Коли свідомість почала згасати, з її очей покотилися сльози.
– Пане… Джоне… вибачте…
І в цю мить виник сильний порив вітру, що здійняв сніг навколо. З’явилася темна постать.
– …кх?! Хто тут?!
З темряви ночі показався чоловік, що крокував у супроводі білого шквалу.
Сніг танцював навколо нього, коли сталеві нитки різали повітря.
– …Гадаю, ти вкрав у мене дещо дуже важливе.
Чоловік, який наближався до нього, був одягнений у костюм і ховав обличчя під маскою – Джон Сміт.
– Пане Джоне…
Юкіме вигукнула його ім’я, хоча це завдало їй болю. Чомусь Джон виглядав ностальгічно, коли вона побачила його таким.
– Отже, це Джон Сміт. Ти кажеш, що я вкрав у тебе, але… це ви спочатку вкрали у мене!
Заплющені очі Ґеттана дивилися на Джона Сміта.
– Я тут лише для того, щоб повернути те, що в мене вкрали. Нічого більше, – сказав Джон Сміт.
– Вкрали, га? Хе, удачі з цим.
– Мені не знадобиться удача.
– Ти, маленький нахабо… Але знаєш, я теж маю дещо повернути. Те, що ви двоє в мене вкрали!
З цими словами Ґеттан з готовністю підняв довгий меч.
– Про що ти говориш?
– Це так типово для мерзотника прикидатися дурнем… – цокнув язиком Ґеттан. – Тільки дихання марную.
– І мій час.
Джон Сміт розкинув сталеві нитки.
Вони подивилися один на одного поглядами сповненими ненависті, а потім…
– Ґеттан…!!!
– Джон Смі-і-і-і-і-і-іт…!!!
Почався жорстокий бій.
Довгий меч Ґеттана наближався до Джона Сміта, але той навіть не намагався ухилитися.
Клинок наблизився до шиї, а потім різко зупинився.
– Е… Що?!
Здивований раптовою зупинкою меча, Ґеттан відвів його назад.
Джон Сміт спокійно спостерігав за ним, а потім пробурмотів:
– Ти щойно щось зробив…
Ґеттан роздратовано цокнув язиком.
– Думаєш, що ти дуже розумний… Зупинив мій меч, пустивши магію через ці тонкі нитки.
– …О?
– Є речі, що я здобув лише після того, як втратив дещо. Відколи я втратив зір, то значно розвинулася моя здатність використовувати магію для відчуття простору навколо.
Магічна сила Ґеттана наповнила оточення.
– Я можу бачити їх! Я бачу кожну твою нитку! Твоя майстерність маніпулювати ними вражає, але…
Ґеттан скривив губи і засміявся.
– …Ти обрав собі найгіршого суперника, Джоне Сміте!
Ґеттан знову завдав удару. Джон Сміт відступив і ухилився від довгого меча, але його нитки навіть не змогли торкнутися супротивника.
– Це марно!! Я ж сказав, що все бачу!!
Джон Сміт відступав, а Ґеттан гнався за ним.
Юкіме зі сльозами на очах спостерігала за запеклою битвою між ними. Вона помітила, що Джон Сміт боровся з усіх сил…
Раніше Юкіме ніколи не бачила, щоб він проявляв такий гнів.
Вона знала його не надто довго. Але Юкіме добре зрозуміла, що він не з тих, хто явно демонструє свої емоції.
Однак зараз він був розлючений.
Розлючений до глибини душі.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥