Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Misha, Shvaigzam, Vitaliy, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Kirito Kun.
У мене є Patreon.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Пролог. Їдемо у Беззаконне місто на осінні канікули! Частина 2
***
Я сидів у кімнаті в гуртожитку і слухав розповідь Бети.
Кожного вечора після того, як у мене закінчувалися заняття, наставав час для регулярного звіту від Саду Тіней.
– Після інциденту на фестивалі Бушін позиція Доема така…
– Угу.
Я багато думав над тим, що сказала сестра, і мене справді почало заповнювати бажання поїхати до Беззаконного міста.
Все-таки останнім часом я не полював на бандитів, а Беззаконне місто – це, по суті, рай для всякого роду злочинців. А коли мова заходила про це, то я був тут, як тут.
– Це значно полегшило роботу Іпсилон. Стосовно справ у королівстві Оріана…
– Угу.
Як і сказала Клер, я мав подумати про те, чим хочу займатися в майбутньому.
Якщо коротко, то все зводилося до грошей. Якщо в мене будуть гроші, то все буде добре.
Крім того, я вже згадував, що у Беззаконному місті повно бандитів.
Готовий побитися об заклад, що їхній бос отримує чималий куш на всіх тих тіньових справах.
Тож, якщо я вломлюся до них і заберу скарби, то всі мої проблеми розвіються, як туман під сонцем.
– Сад Тіней продовжує неухильно зростати, а науково-дослідна лабораторія в Александрії почала розробку парового двигуна…
– Угу.
Якщо в мене буде достатньо грошей для розваг і життя, то мені не потрібно буде сушити голову над пошуками справжньої роботи.
О, залежно від настрою я міг би спробувати стати вартовим воріт, охоронцем, безхатьком, пекарем… Можливості були безмежними.
Маючи доступ до грошей, людина може жити вільним життям і не бути прив’язаною до них.
Охо, це прозвучало дуже розумно.
Загалом, у Беззаконному місті були три сили. На жаль, одну з них доведеться знищити.
Але яку вибрати? Раз, два, три – напевно вийдеш ти…
Я був не проти розібратися з усіма, але якщо так зробити, то в майбутньому не буде нічого цікавого.
Кривава Королева звучала найбільш захопливо, я навіть пофантазував про методи вбивства родоначальниці всіх вампірів, але разом з тим мені хотілося залишити десерт наостанок.
Рішення, потрібне якесь рішення.
Але наразі Кривава Королева справді виглядала найкращою кандидаткою.
– …На цьому мій звіт закінчений.
– Угу.
– Якщо є щось, що я пропустила або не помітила, неодмінно дайте мені знати…
– Смердить…
Коли я це сказав, Бета, яка стояла на колінах зі схиленою головою, смикнулася.
– Беззаконне місто… смердить кров’ю…
– Як добре, що це було не про мене… – прошепотіла Бета.
– Схоже, Кривава Королева щось задумала…
– Це так. Зв’язок між Кривавою Королевою і Культом досить слабким, тому ми не відчували особливої потреби з цим щось робити, але…
– Наближається буря… Буря крові…
– Буря крові…?
– Поглянь на місяць, Бето.
– На місяць…?
Я вказую на ледь червоний місяць, що плив у повітрі за вікном.
– О, він червоніший, ніж зазвичай.
– Ти нарешті помітила… це Червоний Місяць…
– …Ха?! Невже це легендарний Червоний Місяць?!
– …І якщо це так?
Я підніс криваво-червоне вино до лампи і зробив ковток, скосивши погляд на Бету, що приголомшено дивилася на місяць.
«Легендарний Червоний Місяць», га?
Усе звучить круто, якщо поставити попереду слово «легендарно».
– Т-тоді… якщо це так, то Беззаконне Місто – ні все навколо буде знищено…!
– Не хвилюйся.
– А-але люди в небезпеці! Потрібно негайно відправити Сад Тіней…!
– Хіба я не сказав тобі? Не хвилюйся…
– К…! П-прошу вибачення…
Я подивився на Бету, що тремтіла, і неквапливо схрестив ноги.
– Залиш це мені.
– Не може бути… Пане Тінь, ви плануєте відправитися туди сам?!
– Ти плануєш мене зупинити…?
– Я розумію, що це найефективніший спосіб впоратися з ситуацією, але… Пане Тінь, а якщо з вами щось станеться?!
– Не хвилюйся, – я підняв кутик губ, посміхаючись. – Зрештою… Місяць лише трохи червоніший, ніж зазвичай. Правильно?
– Х…?! – Бета широко розплющеними очима дивилася на мене.
Спочатку вона виглядала приголомшеною, але потім вираз на її обличчі поступово змінився і на губах з’явилася м’яка усмішка.
– Перепрошую, я забула, з ким розмовляю.
Бета низько вклонилася.
– Місяць лише трохи червоніший… Проти вас, пане Тінь, навіть легендарний Червоний Місяць ніщо. Я буду молитися за ваш успіх.
Охохо, місяць всього лише виглядав трохи червонішим, ніж зазвичай. Але тепер він перетворився на «Легендарний Червоний Місяць». У Бети завжди добре виходили подібні штуки.
– Тобі не здається, що з цим відтінком червоного місяць теж виглядає прекрасно…?
– Ху-ху-ху…. Так воно і є. Саме завдяки вам, пане Тінь, ми можемо бачити це таким чином.
– Вип’єш зі мною…?
– Так! З радістю.
Ми з Бетою насолоджувалися вином і дивилися на місяць.
Схоже, у мене з’явилися плани на осінні канікули: я збирався розважитися у Беззаконному місті.
***
Якщо говорити просто, Беззаконне місто – це величезні нетрі.
Це було місцем, де усюди юрмилися безхатченки, навколо дороги тягнулися ряди халуп, а у повітрі витав огидний сморід гнилого сміття.
Проте Беззаконне місто могло запропонувати не тільки це.
Бо над містом височіли три хмарочоси.
– То це Багряна Вежа, замок Кривавої Королеви…? – сказав чоловік, схожий на професійного борця.
Він дивився на криваво-червону вежу, що здіймалася високо в небо. Сонце котилося за горизонт і останні промені щедро омивали будівлю.
– Що не так, Квінтоне? Напудив у штани? – заговорив до нього молодий красивий чоловік зі світлим волоссям.
– Хріна з два, Ґордо. Я просто ніколи не бачив такої високої будівлі.
– Хм… Знаєш, я бився по всьому світу і маю сказати, що це справді приголомшлива вежа. Мабуть, щоб піднятися на неї, знадобиться цілий день.
Вони у двох дивилися на Багряну Вежу і зітхали.
Споруда тягнулася вгору і нагадувала спіраль крові. Ніхто з них навіть уявити не міг, як її побудували.
– Те, що вежа така чудова, не означає, що ті, хто в ній, сильні. Ходімо.
– Зрештою, вони всього лише банда злодіїв. Голова Кривавої Королеви – наша.
Квінтон і Ґордо виглядали повними протилежностями, але вони напрочуд швидко знайшли спільну мову з першого дня знайомства. Можливо, це сталося тому, що вони обоє програли одному і тому ж самому супернику, але в будь-якому випадку вони почали співпрацювати і мали хороші стосунки з часів фестивалю Бушін.
Згущувалися сутінки, коли вони йшли Беззаконним містом. Що ближче вони підходили до центру, то швидше напівзруйновані нетрі міста переходили у суміш багатьох культур.
– Ого, нічогенько…
– Так… Будь насторожі.
Ті, хто дивилися на Беззаконне місто ззовні, не могли побачити і зрозуміти цього.
Змінилися не лише будівлі. Мешканці, повз яких вони проходили, уже не були безхатченками, це були безжальні мисливці, що вивчали їх очима, ніби вишукуючи здобич.
Навколо них не було тих, хто міг би стати легкою мішенню.
Квінтон і Ґордо негайно це зрозуміли.
Вони просувалися вперед, готові у будь-яку мить вихопити зброю. В хаотичному міському пейзажі з’явилося похмуре відчуття єдності.
Це був доказ того, що вони потрапили на територію Кривавої Королеви.
Квінтон і Ґордо також помітили зміну атмосфери.
– Ми вже близько.
На диво, мешканців навколо не було видно. Проте всередині будинків щось ворушилося. Багряна Вежа тепер була набагато ближче, ніж раніше.
Квінтон і Ґордо зосередилися й обережно просувалися вперед.
Нарешті вони досягнули Багряної Вежі.
– Це має бути головний вхід…!
Квінтон підійшов до масивних дверей. Їхню поверхню покривало витончене різьблення, яке зображувало щось зловісне і нелюдське.
– Ходімо.
У той момент, коли Квінтон потягнувся до дверей…
– Хі-хі, зачекай…
Хтось заговорив до нього. Голос був болісно хрипким, від чого було важко розібрати слова.
Квінтон зупинився й озирнувся. Він побачив біля дверей купу брудної тканини. Але якщо уважно придивитися, то можна було побачити, як там щось ворушилося – хтось був загорнутий у тканину.
– Хі-хі, ви двоє недостойні відчиняти ці двері…
З цими словами той, хто був загорнутий у брудну і пошарпану тканину, встав.
Це був худий чоловік. Він був вищим за Квінтона, але його щоки й очі запали. Шкіра виразно обтягувала кістки. Брудне сиве волосся чоловіка сягало плечей.
Найкращий спосіб описати його – «живий труп».
– Ти думаєш, що ми недостойні?!
– Тільки слуги, гості або сильні можуть відчинити ці двері…
– Ясно… Що ж, твоя правда, ми не слуги і не гості. Але ми до біса сильні і ми тут, щоб розібратися з Кривавою Королевою.
Квінтон дивився на біловолосого чоловіка й усміхався.
Той у відповідь глянув на нього немигаючим поглядом, а потім засміявся.
– Хі-хі, хі-хі, хі-хі-хі…
– Що смішного?
– Хі-хі-хі, я вважаю себе досить дурним, але… завжди приємно бачити, що є навіть дурніші за мене…
– Що ляпнув?!
– Хі-хі. Вам слід знати власне місце… Але зараз уже надто пізно…
Біловолосий чоловік скинув частину тканини, оголюючи правий бік.
Однак нижче правого плеча нічого не було.
– Ось таким був результат моєї дурості, коли я спробував кинути виклик Кривавій Королеві чотири роки тому… Я не тільки втратив праву руку, але і став Сторожовим Псом на повідку…
На його шиї був товстий нашийник з ланцюгом.
– Ха. Я – Квінтон, ветеран фестивалю Бушін. А він – Переможний Золотий Дракон Ґордо. Ми відрізняємося від такого дурня, як ти!
– Хі-хі, для мене ваші імена нічого не значать… Я не запам’ятовував імена слабших за мене…
– Хаа? І хто ж ти бляха такий?
– Хі-хі, я звичайний Сторожовий Пес… Але колись… раніше мене називали Білим Демоном…
– Білий Демон? Ніколи не чув про такого. Ґордо, знаєш цього хлопця? – Квінтон запитав у напарника.
– Звучить знайомо, але… Вибач, не можу пригадати, – Ґордо похитав головою.
Проте він насторожено дивився на Сторожового Пса.
– Ось і маєш, пан ніхто, – кинув Квінтон.
– Хі-хі. І на краще. Імена дурнів слід забувати…
– Без образ, але ми пройдемо через двері подобається це тобі чи ні.
– О, але я Сторожовий Пес… я не можу пропустити таких слабаків…
– …Ха, тоді це твій кінець.
Квінтон люто глянув на Сторожового Пса, що стояв на їхньому шляху, і вихопив свого великого меча.
Сторожовий Пес потягнувся лівою рукою вниз і дістав довгий, тонкий односічний меч. Це була чудова зброя, яка була довшою за його зріст.
– Квінтоне… будь обережним, – сказав Ґордо, який також вихопив меч.
– Чому це я маю бути обережним?
– Цей чоловік… Я не можу визначати наскільки він сильний.
– Га? Ці кістки і шкіра з однією рукою? Ну що ти за дурень!
Квінтон проігнорував пораду Ґордо й атакував.
Великий меч яскраво сяяв в останніх променях сонця, вимальовуючи лінію – і наступної миті бризнула кров.
– …Га?
Великий меч акуратно розсічений на дві половини упав на землю з тихим гулом.
– К-Квінтоне!!
Крик Ґордо пролунав одночасно з тим, як Квінтон з розсіченими грудьми упав на землю і знепритомнів.
– Отже… Ти наступний…?
Перед Ґордо стояв Сторожовий Пес, який був заляпаний кров’ю Квінтона.
– В-виродку!
Ґордо навіть не зміг помітити удар, яким Сторожовий Пес переміг Квінтона.
Усе, що він бачив, це бризки крові і падіння зламаного меча.
Дивовижна майстерність.
Ґордо усвідомив, що Сторожовий Пес, від якого залишилися кістки і шкіра, і який більше не мав домінуючої руки, все одно був на голову вище за нього.
Однак Ґордо лише міцніше стиснув меч.
Він не так давно знав Квінтона. Проте вони були друзями-однодумцями, які намагалися оговтатися після поразки.
– Не хвилюйся… він ще живий. Зрештою він не годиться мертвим…
Сторожовий Пес засміявся.
– Як ти смієш!!
Ґордо влив магічну силу в меч і вирішив використати свою найпотужнішу техніку.
– Смертельний удар Демонічного Золотого Дракона!!
В момент вивільнення техніки, він зустрівся поглядом зі Сторожовим Псом.
Очі Сторожового Пса чорні і налиті кров’ю.
Коли Ґордо зустрівся з цим бездонним поглядом, то раптово згадав, хто такий Білий Демон.
– Н-ні, ти…
Кутики губ Сторожового Пса піднялися в гору.
Якщо цей однорукий Сторожовий Пес насправді був Білим Демоном…
Ґордо, зрозумівши безнадійну різницю в їхній силі, негайно спрямував атаку в землю.
– Хмм…?
Здійнялася величезна хмара пилу.
– Квінтоне! Клянуся — клянуся, я обов’язково повернуся за тобою!!
Разом з криком лунали кроки, що віддалялися.
– Утік, га…? Що ж, я не можу погнатися з ним… Я все-таки Сторожовий Пес…
Змахнувши мечем, він змів хмару пилу і спостерігав за тим, як Ґордо мчав геть.
– Хі-хі, але… цікаво, чи зможе він втекти неушкодженим?
Сторожовий Пес спостерігав, як двері будинків зі скрипом відчинялися і «мешканці» кидалися на Ґордо.
– Хі, хі-хі, хі-хі-хі…!
Сторожовий Пес підняв голову і подивився на три хмарочоси, що тягнулися високо в небо.
Це місце, яким правлять три правителі у високих вежах, – вигрібна яма світу, Беззаконне місто.
Це місце, куди стікається зло, багатство і сила з усього світу. Місце, де виживає найсильніший.
Місце, на яке не можуть вплинути ні королі, ні лицарі, ні монстри.
Це – Беззаконне місто.
І єдиний закон тут – сила.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥