Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Vitaliy, Misha, vch_m, Drakula, Kirito Kun.
У мене є Patreon.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 1. Полювання на бандитів у Беззаконному місті! Частина 1
Настали осінні канікули.
Ми з Клер вирушили до Беззаконного міста.
– То це воно, га? Смердить, як смітник.
– З цим нічого не поробиш. Це все-таки нетрі, – сказала Клер, грізним поглядом зиркаючи на бездомних навколо нас.
Здалеку виднілося три вежі, що височіли над містом. Було б весело збити їх, як кеглі.
– То нам потрібно йти до вежі, так?
– Ох, ти серйозно хочеш, щоб ми негайно атакували базу ворога? – запитала Клер. – Заради всього святого. Гільдія темних лицарів підготувала тут базу, тому спочатку ми підемо туди, щоб зібрати інформацію.
– А-а.
Деякий час я йшов за сестрою крізь нетрі, а потім потрапили до району, де навколо вулиці вишикувалися ряди яток.
Тут кипіла активність, торговці пропонували дивну їжу, підозрілі ліки, крадені речі і чудернацьких домашніх тварин.
– О, прекрасна дівчино! Зайдіть подивитися! Я щойно отримав кількох дуже жвавих тваринок!
– Я?
– О, ну звісно! Хіба ви не найпрекрасніша дівчина на світі?!
– Хе, у когось добре око. Гадаю, не завадить подивитися.
– Сестро, він просто лестить тобі.
– Стулися.
Ми зайшли до торгової палатки.
– Погляньте, свіженька жвава тваринка, яку нещодавно доставили! – торговець потягнув за ошийник молодого блондина. – Якщо вам потрібен раб темний лицар, то молодий Ґордо ідеально підходить! Ну як? Цей красунчик ідеально підійде для такої вродливої дівчини, як ви!
Обличчя Ґордо було вкрите рваними ранами і синцями, ніби він пройшов крізь бійку в барі, а ще він стогнав «Ум! Ум!», ніби намагаючись щось сказати.
– Виглядає досить побитим, чи не так? – зауважила Клер.
– Хмм, мені здається, що я вже його десь бачив.
– Ха-ха-ха! Здається, він трохи постраждав, поки його сюди везли, еге? Гаразд, як щодо такого: я зменшу ціну з тридцяти мільйонів зені до 27?!
– Це дорого.
– О ні-ні, панно. Якщо ви захочете купити раба темного лицаря, то з вас попросять удвічі більше. Такої ціни ви ніде не знайдете, це особлива пропозиція, бо це Беззаконне місто!
– Що ж, не цікаво.
– Охохо, а ви, панно, вмієте торгуватися! Добре, тоді в мене спеціальна пропозиція: як щодо ще одного жеребця?!
– Ви називаєте їх жеребцями?!
– Ну ж бо, погляньте на цього красеня! Це темний лицар Квінтон!!
Власник торгової палатки привів чоловіка, схожого на професійного борця з великою раною на животі. Але принаймні рана виглядала так, ніби її обробили.
Квінтон також стогнав «Мм! Мм!». Цікаво, що він намагався сказати?
Але мені здавалося, що я вже десь його бачив…
– Ґордо і Квінтон – набір з двох лицарів за 40 мільйонів зені!! Такої пропозиції ви не побачите більше ніде!!
– А як щодо порізу на животі?
– Ой, ні! Він теж постраждав під час перевезення?! Гаразд, тоді 37 мільйонів за двох! Я не можу опустити нижче.
– Я вже сказала, не цікаво.
– Що?! Панно, скажіть, що це не так!!
– У мене вже є той, хто мені потрібен, – Клер грубо скуйовдила моє волосся.
– А, то цей хлопчина….
– Будь ласка, не зрозумійте неправильно, – попросив я.
– Ходімо, – Клер схопила мене за шию і потягла.
Раптом хтось звернувся до власника палатки:
– Агов, продавцю. Якщо ти справді продаєш цих двох за 37 мільйонів зені, то я їх візьму.
– Звісно, я завжди ставлюся серйозно до цін! Радий мати з вами справу! Хм? Хвилинку, ви…
– Ум! Ум!
– Мм! Мм!
Схоже, тих двох таки продали.
Я трохи хвилювався, бо мені здавалося, що я вже бачив їх десь раніше, але я радий, що їх безпечно продали.
Хвилинку…
Якщо їх продали, це означало, що у продавця зараз щонайменше 37 мільйонів зені, так? Тобто, якщо я здійсню на нього атаку…
Ні-ні, я не можу дозволити собі відволікатися на дрібниці.
Потрібно мріяти масштабно.
– Ну, іди швидше.
– Знаєш, я можу нормально ходити, не потрібно мене так тягти.
– Якщо я не буду тягти тебе за собою, ти знайдеш спосіб заблукати.
– Що? Такого не станеться.
Поки ми йшли, я подивився на три високі хмарочоси вдалині.
Один червоний, один білий, один чорний.
Мені слід вибрати, еге?
Раз, два, три – першим будеш…
***
Коли ми прибули на базу Гільдії темних лицарів, мою сестру негайно викликали на зібрання чи щось таке. Мабуть, вони зібрали всіх сильних темних лицарів, щоб провести обговорення.
Мене не запросили.
Клер відчайдушно намагалася примусити мене взяти участь, але її зусилля виявилися марними.
– Чекай тут, як хороший хлопчик, і нікуди не ходи, – наказала вона, після чого приєдналася до зібрання.
Коли вона пішла, я, звісно, вирішив прогулятися. Як хороший хлопчик.
Коли я вийшов на вулицю, то побачив, що сонце вже сіло. Небо все ще червоніло від останніх променів, але на сході вже піднімався червонуватий місяць.
Я був майже впевнений, що це не моя уява – з кожним днем він ставав усе червонішим. Місяць у цьому світі справді відрізнявся від того, що був на Землі…
Люди Беззаконного міста займалися своїми справами і їх не хвилював місяць. Вони були зосереджені на тому, що важливо сьогодні: для одних – це наступний клієнт, для інших – здобич.
Ось чому, щоб вшанувати цей дух і відзначити цю подію, я зустрівся з десятьма різними кишеньковими злодіями.
Я клав гаманець до помітної кишені, тому його часто викрадали, але щоразу, як його хтось забирав, я завжди повертав послугу.
Іншими словами, я повертав свій гаманець разом з гаманцем кишенькового злодія.
Зрештою, у цьому світі виживає найпристосованіший.
Якщо мене ударили, я б’ю у відповідь.
Сьогодні вміст мого гаманця збільшився з 40 тисяч зені до 110 тисяч. У якому дивному світі ми живемо.
Можливо, моїм справжнім призначенням було – стати фоновим жителем А у Беззаконному місті.
Це місце, де можна заробити простою прогулянкою, виглядало для мене як рай.
Коли я йшов, відчуваючи бажання щось наспівувати, раптом почувся крик.
– Гуль! Там гуль!!
О? Гуль? По звуку, це було досить близько.
Реакція мешканців Беззаконого міста була швидкою. Ті, хто не вміли битися, втекли.
Проте було багато яток, що продовжували працювати, не зважаючи на крики. Крім того, дехто почав тягнутися в бік крику з посмішками на губах.
– Гулі, е? Останнім часом їх досить багато.
– О, мені якраз тре’ зняти стрес.
Один чоловік потріскував кісточками на пальцях, а інший дістав ніж.
О, так, я відчував це. Мені теж подобалося іти на зустріч небезпеці, коли щось ішло не так. Я таємно слідував за ними до місце події.
Коли ми прийшли, гуля вже схопила.
Схоже, хтось зламав йому ноги. Гуль катався по землі.
– На тобі! Це за те, що вкусив мене за руку! – хтось стукнув його ногою.
– Бляха! Я програв парі! Це ти в усьому винен!! – інший ударив кілька разів.
– Я дав Марі мільйон зені, але вона все одно мене кинула! Це твоя вина!! – ще один ламав гулю кістки.
По землі розтікалася калюжа крові.
О, бачу. Гулів важко було вбити, тому з них виходили чудові боксерські груші.
Гуль стогнав, повністю залишений на милість жителів. Ось воно – Беззаконне місто.
Упевнений, що подібні випадки були звичним явищем у цих краях.
Місто крові і смерті – мені подобалося, як це звучало.
– Хе-хе-хе…
Я тихо засміявся, обпершись на стіну і схрестивши руки. Я був у Беззаконному місті, і це створювало в мене настрій зіграти роль «загадкового молодого чоловіка».
Через деякий час гуль був побитий до того стану, що просто безсило лежав, тож натовп навколо почав нудьгувати.
Схоже, вистава закінчилася.
Крім того, стало досить темно.
Коли я вже думав повернутися на базу, то відчув, що сили гуля відновилися.
– А-а!! Н-ні!
Майже одночасно з криком чоловіка повітря заповнили бризки крові.
Гуль раптом ожив і вчепився в горло жертви, вириваючи трахею.
– Щ-що відбувається?! Гулі зазвичай так не роблять!!
Ще одна людина загинула.
Однак, навіть попри збентеження, інші витягнули мечі.
Відновлений гуль був… червоним.
Його шкіра й очі були криваво-червоними, на руках довгі кігті, він оголив гострі ікла й заревів:
– Ґруааааа!!
Гуль метнувся вперед, як звір.
Його гострі кігті одним помахом відсікли людині голову.
– Б-біжіть!!
Цього було достатньо, щоб навіть жителі Беззаконного міста кинулися навтьоки.
Гуль вп’явся гострими іклами у тіло однієї з жертв і почав жувати. Я й далі прихилявся до стіни і сміявся:
– Хе-хе-хе…
Отже, що я мав тепер робити?
Втекти, як це зробили інші фонові персонажі…? Чи мені слід продовжувати грати загадково хлопця?
Ймовірно, я більше ніколи не зустріну жодного мешканця Беззаконного міста, тому міг поки що не прикидатися мобом.
– Хе-хе-хе…
Хм.
Раптом, поки я думав над варіантами, я відчув чиюсь присутність. Коли я підняв очі, то помітив, як на гуля зверху упав стрункий мечник. Як тільки він приземлився, то одним змахом меча розрізав гуля навпіл.
Чистий розріз.
Мечник, який одним ударом прикінчив гуля, змахнув мечем, щоб очистити його від крові, після чого озирнувся.
Наші очі зустрілися.
Стрункий мечник, одягнутий у смолисто-чорний одяг і капелюх з широкими полами, був красивою жінкою з рудим волоссям.
Деякий час ми дивилися одне на одного.
– Тобі слід піти… – її голос звучав напрочуд приємно. – Починається шаленство…
З похмурим обличчям вона поглянула на червоний місяць, що плив у небі.
– Місяць – червоний… Часу нема…
Сказала вона і спробувала піти, але я зупинив її:
– Як вас звати…?
– Я – Мері, стародавня мисливиця на вампірів… І я тут, щоб уполювати Елізабет, Криваву Королеву…
І після цього вони зникла в темряві ночі.
Це… Що це за відчуття?
У грудях ніби пульсує.
– Хе-хе-хе…
Я поглянув на червоний місяць і посміхнувся.
Схоже, я трохи затримаюся перед тим, як повернуся на базу… Сподіваюся, сестра не надто розсердиться.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥