Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Розділ 5. Друк фальшивих грошей у тіні боротьби між компанією Міґоші й Об’єднанням Торгових Палат! Частина 3
– Ходи-но сюди.
– Ой-йой…
Коли я був у режимі переходу між масками, дівчина на ім’я Алексія з платиново-сріблястим волоссям і червоними очима, схопила мене за шию.
– Ти чогось хотіла? Знаєш, я зайнятий.
Мені було надто ліньки відбиватися, тому я пробурмотів лише це, коли вона мене кудись потягнула.
– Як на мене, ти досить вільний. Мені потрібно, щоб ти дещо подивився.
– Що?
– Мій стиль.
Зрештою ми досягнули пустої тренувальної зали. Це була невелика кімната на краю академії, тут в основному займалися самостійними тренуваннями.
Я сів на підлогу і спостерігав за тим, як Алексія підняла свій меч для тренувань.
Що ж, це було добре, що я просто мав дивитися. І я спостерігав за тим, як Алексія змахувала мечем.
А потім я раптом дещо помітив.
Секунду, вона завжди була такою сильною?
Тепер, коли я над цим задумався, то пройшло досить багато часу відтоді, як я востаннє бачив бій Алексії. Мені дуже подобається її стиль. Підкреслю, лише стиль фехтування. Однак тепер, здавалося, що в неї відбулися якісь зміни всередині. Чи, можливо, вона нарешті щось усвідомила?
У цьому був сенс. Швидше зростання зазвичай відбувалося завдяки таким речам.
– У тебе добре виходить, – зауважив, спостерігаючи за тим, як вона змахувала зброєю.
– Хмм, – її меч зупинився.
– Гадаю, що ти, ймовірно, продовжиш вдосконалюватися. Але це лише моя думка як любителя.
– Он як. Дякую.
– Та будь ласка.
Алексія відвела від мене погляд і витерла піт.
– Якось ти сказав мені, що тобі подобається мій стиль меча.
– Я сказав?
– Так. Тому я хотіла показати тобі його.
– Зрозумів.
– Але цього все одно недостатньо. Я маю стати сильнішою.
– Добре.
– Ти мав запитати чому. – Алексія зиркнула на мене. – Я не змогла захистити Розу. Королівство Оріана опинилося в біді, і я впевнена, що де б вона зараз не була, їй важко. Ось чому мені потрібна сила…
До речі, про це – чи вдалося Розі втекти? Сподіваюся, в неї все гаразд.
– За лаштунками нашого повсякденного життя світ постійно змінюється. Якщо ми будемо стояти на місці, то незабаром залишимося позаду.
Що ж, це правда. І саме я смикав за ниточки, ховаючись за лаштунками повсякденного життя.
– Я більше не хочу бути простим спостерігачем. Однак це смішно… Тепер, коли я почала діяти самостійно, час ніби тече швидше.
– Гадаю, що так воно і є.
– Як добре, що ти можеш поводитися так безтурботно. Ну, дякую тобі за сьогодні. Сподіваюся, тобі ніколи не доведеться змінювати цей безтурботний спосіб життя.
Сказала вона і зітхнула, я ж вийшов з тренувальної зали.
Надворі вже сіло сонце.
Узимку ночі почали ставати холоднішими. Щойно я повернувся до гуртожитку, то переодягнувся в костюм Джона Сміта і негайно попрямував до безлюдного місця.
Там я побачив звіролюдину з коричневими котячими вушками.
Це Нацу, одна з помічниць Юкіме.
Я стер свою присутність, підкрався і…
– Що за справа привела тебе сюди?
Раптово з’явився позаду неї.
Нацу смикнулася, обернулася і поглянула на мене котячими очима.
– П-пане Джоне, будь ласка, не лякайте мене так.
– У мене не було такого наміру…
Один із талантів хорошої сили в тіні, це невимушено ставитися до таких речей.
– Отже, що привело тебе?
Коли Нацу почула моє запитання, то її усмішка стала ширшою. Це було те, на що вона чекала.
Найближчі помічниці Юкіме – Нацу і Кана – були сестрами. Хоча насправді вони не дуже схожі.
Нацу – зріла жінка з коричневими котячими вушками. А Кана виглядала більш по-дитячому і мала чорні котячі вушка.
Коричневі котячі вушка посмикувалися, коли Нацуме сказала:
– Товар готовий.
– Он як…
Так, нарешті!
***
Фабрика фальшивок була побудована у підземному приміщенні між столицею королівства і Беззаконним містом.
Насправді це я порекомендував це місце Юкіме. Колись давно група бандитів вкрали мою сестру і тримали її тут, тоді я разом з іншими разом полювали на них. Ще тоді я подумав, що це місце ідеального підходило для секретної бази.
План був таким: після того, як фальшивки будуть виготовлені тут, їх відправлять у Беззаконне місто, а вже звідти вони відправляться до столиці королівства. Так Об’єднанню буде складніше визначати походження підробок.
Коли я зайшов усередину, то побачив, що всередині бандитська база, в яку колись юний я разом з Альфою та іншими вторглися, повністю перетворилася на фабрику підробок, де працювали підлеглі Юкіме.
Я кинув погляд на її працьовитих підлеглих, а потім пішов за Нацу глибше.
Коли я відчинив чудово перероблені двері, то опинився у приміщенні, схожому на великий кабінет президента.
– О, ви прийшли, Джоне…
Я сів на диван навпроти Юкіме.
– Я чув, що вони готові.
– Погляньте самі, – Юкіме спокусливо усміхнулася і відкрила пакунок на столі.
Всередині дві пачки купюр.
Обидві складалися з банкнот номіналом по 10 тисяч зені, в кожній було десь по сто купюр.
– Чи можете ви сказати, які з них справжні?
Тон Юкіме просто сочився впевненістю.
Я взяв обидві пачки і почав порівнювати.
Лайно. Я уявлення не мав, де які.
Однак у такій ситуації суперелітний агент мусив помітити навіть найдрібніші відмінності.
Я покращив зір до божевільного рівня – і нарешті помітив їх. Відмінності в якості паперу, чорнилах і друку, вони були незначними, але все ж різними.
Проте була ще одна проблема… Я не пам’ятав, якою мала бути оригінальна купюра.
Але нічого страшного.
У такі моменти потрібно бути впевненим у можливості пробити свій шлях.
Я без причини переглядав купюри і кивав так, ніби щось розумів.
– Чи потрібно мені взагалі говорити?
– Що ви маєте на увазі?
Юкіме дивилася спантеличено.
– Якщо порівнювати, то у цих папір грубіший.
Я підняв пачку купюр, про які говорив.
– Також є різниця у розтіканні чорнил. Тут вони розтеклися більше.
Очі Юкіме розширилися.
– Крім того, тут друк дещо йде вбік.
Нарешті Юкіме взяла пачки і порівняла їх.
– В-ваша правда. Я була впевнена, що ми не один раз це перевірили…
– То чи потрібно говорити мені, які з них підробка? – я поставив запитання, випромінюючи тиск.
– Ні… І так зрозуміло, що пачка, де більше неточностей, – це справжні.
Якщо було лише два варіанти, то краще уникнути запитання.
– Ти надто старалася заради того, щоб вони виглядали справжніми.
– …Ми негайно почнемо переробляти їх.
– У цьому нема потреби. Я сумніваюся, що хтось, крім мене, помітить ці відмінності.
– Схоже, я не можу зрівнятися з вами, пане Джоне. Тоді ми з завтрашнього дня негайно почнемо розповсюджувати їх.
– Добре.
– Коли ми випустимо більше підробок, вони почнуть розслідування. Я вірю, що ви подбаєте про це, Джоне…
На цьому слова Юкіме обірвалися, ніби їй було складно говорити.
– …У чому справа?
– У мене є лише одне прохання.
– Охо.
– Якщо ви зустрінетеся з чоловіком на ім’я Ґеттан… чи можу я попросити вас не вбивати його?
– …Причина?
Юкіме опустила погляд, обдумуючи, що сказати. Потім вона повільно заговорила:
– Коли я була юною і мала лише один хвіст, то жила разом з матір’ю в маленькому селі племені Лисиць-Демонів.
Юкіме опустила голову, а її голосі звучала нотка ностальгії.
– Ми жили мирно і не мали нічого спільного з конфліктами. Моя матір, яка мала три хвости, заробляла на життя полюванням. А я допомагала чистити і готувати здобич, яку вона приносила. Однак це просте і щасливе життя не тривало вічно. Одного разу, коли мама пішла на полювання, моє село…
Вона замовкала і підвела очі.
– Сьогодні зупинимося на цьому. Я розповім більше, коли наш зв’язок стане ще глибшим, – Юкіме пустотливо усміхнулася.
– Ти не збираєшся розповісти мені…?
– Хочете поглибити наш зв’язок зараз? – вона засміялася. – Я жартую, жартую. Цей чоловік забрав у мене все. Тепер настала моя черга забрати в нього все. І лише після цього я вб’ю його власними руками…
Юкіме продовжувала усміхатися і говорила ці слова своїм звичним тоном.
– Помста, га? Тоді гаразд.
– Ґеттан – сліпий звіролюд-вовк, його очі закриті шрамами.
– Зрозумів.
Я встав і повернувся до неї спиною.
– Ти маєш повне право помститися. Але не дозволяй помсті поглинути себе, інакше вона зведе тебе зі шляху…
Прошепотів я, перш ніж пішов.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥