Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також дякую: Lea
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 6. Поширення фальшивих купюр! Частина 5
Сталеві нитки під його вмілими руками прорізали темряву.
У темноті щось ворухнулося.
Наступної миті зі, здавалося б, безлюдного мороку з’явилася жінка у чорному обтягуючому костюмі. Її обличчя приховано маскою, але крізь щілини виднілися блакитні очі.
Це – Альфа, наймогутніша вбивця Саду Тіней. І вона прийшла сюди, щоб помститися.
– Привіт, Джоне Сміте.
Сказала вона прекрасним голосом, що нагадував передзвін. Її платинове волосся виблиснуло в місячному світлі, коли вона вклонилася
– І – до побачення.
Тієї ж миті смолисто-чорний меч пронизав тіло Джона Сміта… однак вона не відчула спротиву плоті.
– …Це було залишкове зображення.
Альфа обернулася, почувши голос позаду себе.
Там, неушкодженим, стояв Джон Сміт.
Вона подивилася на нього холодним поглядом і знову приготувала меч.
Супротивник – могутня людина, яка вбила Дельту. Альфа мала певні очікування щодо його сили. Однак майстерність, яку він продемонстрував усього мить тому, значно перевершила її очікування.
– Рух на високій швидкості з використанням стисненої магічної сили… це вимагає точного контролю і міцних магічних контурів, що здатні витримувати великі навантаження. Де ти навчився так рухатися?
Джон Сміт не відповів.
Його пальці поворухнулися – і незліченні білі лінії затанцювали у темряві.
…Сталеві нитки.
Про це говорилося у звіті Номер 664.
Альфа спокійно спостерігала за рухом ниток, шукаючи справжні, що ховалися між них.
І – дзень – пролунав тихий звук, коли тонкі дроти в повітрі розрізали на дві частини.
– Ти ховаєш справжні, тонші нитки серед приманок… Я вже знаю твої фокуси.
– О…?
Альфа почала рухатися.
Вона швидко зробила крок вперед, щоб скоротити відстань, і завдала смолисто-чорним мечем удару Джону Сміту. Атака націлена на шию, і була здійснена саме в той момент, коли ухилитися від неї практично неможливо.
Однак Джон Сміт нахилив голову й ухилився, скориставшись мінімальною кількістю рухів.
– …кх!
Рухи Альфи… припинилися.
Її очі розширилися, а сталеві нитки Джона Сміта атакували ельфійку.
– Цього… не може бути…
Альфа, спостерігаючи за рухом дротів, розрізала їх мечем – і в проміжку між атаками перейшла в контратаку.
Швидкий, різкий – ідеальний розріз.
Цього разу ніхто не міг ухилитися.
Та все ж…
– Але чому…?
Джон Сміт таким же ідеальним, як і минуло разу, рухом ухилився.
Прицілювання було безпомилковим буквально до останньої миті – лезо практично ковзнуло по його шкірі. Ця техніка з використанням мінімальної кількості рухів для ухилення – Альфа відстрибнула, утворюючи між ними велику дистанцію, фактично відмовляючись від битви.
– Чому ти тут…?
Вона зняла маску. Прекрасне обличчя ельфійки відкрилося.
– Чому ти…?
Очі Альфи блиснули впевненістю.
– Тінь…
Мить Джон Сміт витримав її погляд, а потім зняв маску.
– Я відмовився від цього імені…
З-під маски з’явилося добре знайоме їй обличчя.
– Що ти маєш на увазі під «відмовився»?
– Саме те, що я сказав. Тепер я Джон Сміт. Ні більше, ні менше.
– Але чому ти Джон Сміт…? – голос Альфи звучить майже відчайдушно.
– Тому що це був найкращий варіант…
– Найкращий варіант для чого…? Цього недостатньо для розуміння того, що відбувається.
– Ти дізнаєшся, коли все закінчиться.
– А як же Дельта? Що сталося з нею…?
– Дельта вирушила в довгу подорож…
– Це мені нічого не говорить… кх.
Болісний крик Альфи луною озвався в нічному небі, її потужна магія вирвалася назовні – і повітря затремтіло.
– Я дурна, тому не розумію всього, що ти робиш. Я слабка, тому не можу робити те, що робиш ти. Але навіть так… я хочу розуміти і підтримувати тебе. Ти врятував мене, врятував усіх нас, тож я хочу зробити все можливе, щоб допомогти.
Голос Альфи ставав тихішим.
– Але ти завжди ідеш вперед один, залишаючи нас дивитися тобі у спину…
Опустивши голову, вона міцно стиснула меч.
– Ми тобі більше не потрібні…?
З її сапфірових очей покотилися сльози.
– Я роблю те, що потрібно, – сказав він.
– …
Бурхлива магія закрутилася і потягнулася до Альфи.
– Я… я не буду тягарем вічно.
І вона зникла.
Уперше на обличчі Джона Сміта пробилося здивування.
Шалена магічна сила, смолисто-чорний меч і тіло Альфи – всі докази її перебування на тому місці повністю зникли.
Залишився лише червоний туман.
Наступної миті Альфа з’явилася з червоного туману і ззаду атакувала Джона Сміта.
Лезо її меча темно-червоне.
Джон Сміт обернувся і спробував ухилитися з мінімальної кількістю рухів.
Як і завжди.
– …кх?!
Тонка рана з’явилася на його щоці.
Без жодного попередження темно-червоне лезо видовжилося.
Альфа зникла, і червоний туман знову оточив все навколо.
Наступної миті з туману вирвалося лезо.
Воно розрізало костюм Джона Сміта і злегка забризкало його сорочку кров’ю.
На той момент, коли йому вдалося потягнути нитки для контратаки, Альфа вже зникла в червоному тумані.
Через мить вона атакувала його ззаду.
Швидкість, з якою ельфійка з’являлася з туману і зникала в ньому, неймовірна.
Її односторонні атаки, здавалося, не зважали на концепцію відстані і простору, а безпідставне ухилення від нападу ігнорувало закони фізики.
Вона зникала і з’являлася знову.
З’являлася, а потім зникала.
Темно-червоне лезо невпинно атакувало Джона Сміта з усіх боків – його костюм вкрився численними порізами. Проте він маніпулював сталевими нитками і, покладаючись на тривимірний рух, зміг уникнути смертельних поранень.
Він використовував сталеві нитки, щоб триматися на відстані, однак здатність Альфи ігнорувати відстань не дозволяла його спробам бути успішними.
– …Кх!
На костюмі з’явився ще один поріз.
Здавалося, ніби червоний туман також служив свого роду органом чуття, оскільки Альфа, схоже, була здатна відчувати рухи ниток.
Видавалося, ніби у Джона Сміта не залишалося жодних козирів для гри.
Звідкись з червоного туману лунав голос Альфи:
– Я більше не тягар. У мене достатньо сил, щоб підтримати тебе, зрозуміти… Тому, будь ласка, я прошу тебе…
– Туманна форма…? Це цікава техніка, але туману не вистачає маси.
Після цих слів у його руці матеріалізувався смолисто-чорний меч.
Навколо нього зібралася величезна кількість магічної сили.
– Якщо я його здую, ти нічого не зможеш зробити.
Він широко розмахнувся мечем.
Вивільнена магія і вітер створили гігантський торнадо.
– Цього не може бути…
Туман зник і знову з’явилася Альфа.
– Розумний вибір. Якби ти залишилася в тумані, це могло погано для тебе закінчитися.
Альфа поглянула вгору і побачила, що туман і хмари над ними повністю розвіяні.
І тут вона отримала безжальний удар.
– Ти стала сильнішою.
Її ударив смолисто-чорний меч.
– А…
Від сили удару вона почала втрачати свідомість.
– Не хвилюйся, я вдарив тебе пласкою стороною.
Його кроки почали віддалятися.
– Коли все закінчиться, ти зрозумієш, що це було на краще…
Хоча її свідомість згасала, вона відчайдушно намагалася дотягнутися до нього.
– Будь ласка… зачекай…
Але він не зупинився.
Його кроки віддалялися все далі і далі.
– Благаю… не залишай мене…
Її голос не долинув до нього.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥