Автор: Анеко Юсаґі
Ілюстратор: Мінамі Сейра
Рік: 2013
Перекладач: florentia
Переклад: у процесі
Анотація: Іватані Наофумі, “Героя Щита”, прикликали в паралельний світ, де його чекали гроші і слава… але потім його зрадили. Завдяки жорстокій брехні і презирству, сильні світу цього постають перед ним ворогами. Обмовлений злочинцем Наофумі, який втратив віру в людей, зустрічає дівчинку-рабиню… Невже після такої катастрофи на його життєвому шляху саме вона — те, що він так потребує?! Приголомшлива історія про те, як хлопець вибирається з безодні відчаю!
Становлення Героя Щита. Том 1. Розділи 1-13
Становлення Героя Щита. Том 14.5
Становлення Героя Щита. Том 1. Розділ 14
Становлення Героя Щита. Том 1. Розділ 15
Розділ 16. Двоголовий чорний пес
Ми попрямували до місця, про яке нам розповів власник збройної крамниці.
Це було село Рют. Схоже це чудове місце для нашого місцеперебування. Там був лише один готель, а кімната коштувала одну срібну. Раз на декілька днів сюди навідувалися мандрівні купці, які могли в разі потреби купувати те що ми зібрали.
Тут не було аптеки, але жителі потребували ліків, тож я міг продавати власні, але за нижчою ціною, ніж у Замковому Місті.
Якщо якість була незадовільною, вони обов’язково скаржилися.
Слава про мене йшла за мною. Проте, якби містяни були готові зробити якусь дурницю, то я готовий знайомити їх з моїми кулями.
Так чи інакше, я пішов до крамниці, щоб продати деяку здобич, яку ми здобули поблизу міста.
— Отже… Це я куплю.
— Це все?
Він заплатив мені кілька срібних, і я неохоче їх прийняв.
Він купив їх за гарну ціну, але цього все ще замало.
— Чи немає швидшого способу дістати гроші?
— А вам щось необхідно?
Він що, не знає, що я Герой Щита? Або може й знає, але вдає, що ні. Це давало б йому перевагу наді мною.
— Ну, на околиці міста є вугільна копальня. Якби ви дістали звідти трохи руди, то, мабуть, змогли б продати її за хорошу ціну.
— Справді?
— Так. Якщо ти зможеш вигадати, як її звідти витягти, то заробиш непогані гроші.
— …Чому ж ніхто інший цього не робить?
Якби все було так просто, то місце мало б кишіти гірниками.
— До того, як прийшли хвилі руйнувань, це місце було досить популярним. Але зараз там багато небезпечних почвар.
— Зрозуміло.
— Не знаю, що там роблять наші шукачі пригод, лицарі чи прикликані Герої. Але… Гадаю, це і слід було очікувати від закинутої шахти.
Ця історія ставала дедалі цікавішою. Вугільна шахта, так? Якби я зміг знайти там руду, то отримав би за неї непогані гроші.
— Там є рідкісні види руди, якщо ти зможеш їх знайти. Вони продаються за чудову ціну.
— Справді? Дякую, що розказав.
По правді кажучи, я не зовсім йому повірив, але все одно хочу перевірити шахту.
— …Куди ми вирушаємо сьогодні?
Коли Рафталія це запитувала, то тремтіла від страху.
— Ми йдемо до найближчої шахти.
— Гаразд…
— Можливо там будуть небезпечні почвари. Краще тримайся поруч, на випадок, якщо нам доведеться тікати.
— Гаразд!
Я відкрив карту і знайшов вугільну шахту.
Вона знаходилася біля гір, а дорога до неї заросла бур’янами та чагарниками. Вона була давно закинута. Біля входу ми натрапили на кілька кинутих кирок. Вони були старими та ржавими, але ще були придатними для використання.
Зовсім поруч ми знайшли стару станцію перепочинку.
Двері були зачинені. Але нею ніхто не користувався, тож я не зміг знайти причину, щоб не заходити всередину.
— Рафталіє, зламай замок.
— Що? А… Гаразд.
Вона взяла камінь і почала бити ним по замку. Він був майже наскрізь проржавілий, тож знадобилося лише кілька вдалих ударів, щоб зламати його.
Всередині ми знайшли мотузку та ще кілька речей. Але всі вони були покинуті та в не дуже хорошому стані. Проте ми знайшли карту шахти, що дуже добре.
Мій щит поглинув усі речі, які ми знайшли.
Кирчастий Щит: умови виконано
Мотузковий Щит: умови виконано
Кирчастий Щит: здібність заблоковано:
Бонус спорядження: Гірництво 1
Мотузковий щит: здібність заблоковано:
Бонус спорядження: Вміння – “Перший Щит [1]”
Спеціальний ефект: Мотузка
Перший Щит? Що це?
І якщо це вміння, то як я повинен його використовувати?
Я вирішив випробувати Мотузковий щит.
Це виявився щит, зроблений зі шматка мотузки. Його показник захисту був настільки низьким, що я спочатку подумав, що це жарт.
Не дуже хочеться випробовувати його у бою.
І що за спеціальний ефект “Мотузка”? Треба спробувати.
Може це щось на зразок мотузки з гаком?
Я уявив мотузку що зачіпається за балку, і вона вилетіла з мого щита й обв’язалась навколо неї.
Ого! А це може стати в пригоді.
А тепер Перший Щит… Треба перевірити меню допомоги.
О, знайшов.
Вміння:
Під час бою вміння можна активувати, вигукнувши його назву. Існують також вміння що активуються спеціальними рухами.
Це як здібності та навички з RPG. Або як набір навичок у MMO.
Гаразд, здається, я зрозумів. Час спробувати.
“Перший Щит!”
Коли я вигукнув цю команду, з’явилася іконка, в якій я мав вказати напрямок для використання. А коло що з’явилося на землі, показує дальність вміння.
Я зосередився на землі прямо переді мною. Коли я це зробив, там з’явився великий щит, який завис у повітрі.
Він був дивної форми, щось на кшталт величезного щита. Він був зроблений з якоїсь дивної магічної сили.
Цікаво, що він робить?
Я простягнув руку, щоб його торкнутися. Він не рухався з місця, де був встановлений. Гадаю, все, що робить це вміння – прикликає щит. Якщо це було моє перше вміння, то, гадаю, найближчим часом мені не варто очікувати чогось сильнішого.
— Що це? – спитала у мене Рафталія.
— Та нічого. Просто отримав кілька корисних навичок. Ось і все.
— Ясно… Вирушаємо?
— Так, пішли.
Рафталія поводилася сміливіше, ніж раніше, але мені треба було стежити, щоб вона не стала надто фамільярною. Це може стати проблемою.
Кирчастий щит, безумовно, стане в пригоді, бо ми якраз прийшли у шахту.
Ну що ж, візьмемося до справи. Я простяг смолоскип до входу, і ми зайшли всередину.
— Тут є небезпечні почвари, тож будь обережна.
— Гаразд.
Я взяв на себе ініціативу і пішов попереду неї.
Деякий час тунель підтримувався дерев’яними опорами, але на більшій глибині, печера була лише з каменю. Звідти долинав тихий шум водоспаду і річки, а згори падало м’яке світло. Над нами був невеликий отвір, звідки світло проникало крізь запилене повітря.
Куди ж тепер іти? Ми почали шукати руду.
Я відкрив мапу і швидко її оглянув.
Це не був лабіринт. На карті хрестиком було позначено місце біля водоспаду. Туди нам і треба йти.
— Господарю…
— А?
Рафталія смикала мене за рукав.
— Ем… Гляньте!
Вона показувала вниз.
Я подивився туди, куди вона вказала. Там були великі сліди, і вони, схоже, належали чомусь схожому на пса.
Отже, вони не брехали про почвар… Вони були великими, але не надто. Я уявив собі велику собаку.
— Треба йти далі.
Якби ми завжди намагалися уникати небезпеки, ми б ніколи нікуди не дійшли.
Якщо зустрінемо почвару, то просто її переможемо. Якби він буде завбільшки з собаку, я впевнений, ми з ним впораємося.
— Гаразд, пішли.
— Так… Гаразд.
— Не хвилюйся. Ми впораємося.
— Я постараюся.
Чудова відповідь.
Так ми продовжували повільно просуватися по печері. Допоки…
— Грррррррр
Ми зіткнулися з ним на вершині водоспаду.
Це був великий чорний пес, проте з двома головами.
Але ті сліди були набагато менші… Може, це було цуценя?
Цей пес вищий за мене!
Проте у нас не має вибору…
— Ау-у-у!
Пес завив і повернувся до нас. Він почав бігти.
Я ще не отримав шкоди від ворогів, але зможу стримати атаку цього звіра та залишитися неушкодженим?
Ну, навіть якщо він атакує, один удар не повинен мене вбити.
Я підняв щит і приготувався до атаки.
Агх…. Він тяжкий.
— Гаввв!
Його кігті дряпали мій щит, а обидві голови намагалися мене вкусити.
…Ніби я дозволю цьому трапитися!
Щоб уникнути його зубів, я відштовхнув звіра назад щитом та відскочив на деяку відстань.
Мабуть, поки що я можу витримувати його атаки.
— Чудово! Я впорався!
Тепер черга Рафталії… Але тут я помітив її.
Вона тремтіла від страху, а її очі були втуплені кудись у пустоту.
Дідько! Вона завжди так поводиться, коли плаче уві сні.
— Ніііііі!
Від її пронизливого крику в мене задзвеніло у вухах.
—Гр-р-р!
Пес завив і на мить відскочив назад.
Тоді він повернувся до Рафталії і почав бігти в її напрямку.
Цьому не статися.
Я відкинув її зі шляху щитом. Вона впала біля водоспаду.
— А! Допоможіть!
Навіть якщо вона впаде, померти не повинна. Але все виглядало так, ніби вона ось-ось впаде.
— Ні! Ні! Тату! Мамо!
Чорт… Це погано. Краще відступити.
Це ризиковано, проте це наш єдиний вихід.
Я підбіг до неї, взяв її у руки та кинувся з водоспаду.
В іграх падіння з водоспаду – звичайна справа, але в реальному житті все інакше. Все закрутилося, і я не мав жодного уявлення, як діяти.
Ми впали в невелике озеро на дні. Течія не була сильною, тому ми швидко допливли до берега.
Кх… Кх…
— Що це було?! Зарано для паніки.
— Тату?
— Ні! Про що це ти говориш?
Я подивився вгору, поки ми розмовляли. Пес підбіг до краю скелі, подивився на нас вниз, розвернувся і побіг геть.
Мабуть, він думає, як до нас дістатися.
— З тобою все гаразд?
— Я… Я…
— Що це було?
— Це…
— Розказуй!
— Г-гаразд…
Вона почала поступово розказувати.
— Я з маленького села напівлюдей, переважно фермерів. Це жили неподалік звідси, біля океану… Але це все ще були частиною цієї країни, тож життя було нелегким.
У неї були добрі батьки та мирне село.
Але одного дня, село заполонили воїни-скелети, що прийшли з хвилі руйнувань.
Воїнів-скелетів було дуже багато, але шукачі пригод у місті змогли їх. Але незабаром на поле бою з’явилися інші звірі, гігантські комахи, і шукачі пригод не змогли втримати оборону.
А пізніше, з’явився велетенський триголовий пес. Люди не змогли протистояти йому і були вбиті.
Селяни не могли більше битися, тому вони почали тікати від почвар.
Але почвари не давали їм втекти. Вони полювали на людей, що залишилися, і вбивали їх. Сім’я Рафталії, як і решта мешканців села, тікала від почвар. Незабаром вони прибігли до скелі біля моря і опинилися там у пастці почвар. Зрозумівши, що їм не врятуватися, батьки подивилися один одному в очі, а потім повернулися до Рафталії та посміхнулися.
Рафталія тремтіла від страху, але вони погладили її по голові і заспокоїли. Вона була занадто маленькою, щоб зрозуміти, що вони планують пожертвувати собою, щоб врятувати її.
— Ні! Тату! Мамо!
Бам!
Вони вдвох, бажаючи врятувати Рафталію, зіштовхнули її з краю скелі. Коли вона падала в океан, то бачила, як почвара напала на її батьків.
Коли вона розповідала мені цю історію, її обличчя було блідим. Для неї це був неприємний спогад, про який їй було важко говорити.
— Я впала у воду і, на щастя, мене винесло на сусідній берег.
Після того, як вона прокинулася, вона пішла шукати своїх батьків, і піднялася на скелю.
Почвари були переможені лицарями та шукачами пригод королівства. Вона йшла полями, заваленими кістками, і нарешті знайшла дорогу назад до скелі.
… І там вона знайшла калюжу крові зі шматками плоті.
Коли вона нарешті усвідомила, що її батьки мертві, щось всередині Рафталії зламалося.
— Нііііііііі!
З того моменту Рафталія вирішила бути сильною.
Дивлячись на неї зараз, це важко уявити. Але, мабуть, колись вона була дуже вольовою.
Коли вона стала рабинею, це, мабуть, повільно її виснажувало.
Допоки вона не зустріла мене, вона була майже героєм. Боролася за відновлення свого села, але, на жаль, натрапила на мисливців на рабів, потрапила в рабство і навіть зазнала катувань.
Зрештою, вона опинилася в наметі работорговця, де я її знайшов.
— Цей чорний пес вже тут! Треба тікати!
Вона знову починала панікувати.
Гадаю, це джерело її травми.
— Заспокойся!
— Але… Але…!!!
— Це не той пес, що вбив твоїх батьків. У нього ж лише дві голови, так? До того ж… Хто я по твоєму такий?
— Н-ну…
— Я – Герой Щита. Хіба я досі не захищав тебе? Проте навіть якщо я можу захистити тебе, я не можу власноруч перемогти ворогів.
Рафталія опустила голову.
— Твої батьки не повернуться. Але ти можеш допомогти іншим дітям. Ти можеш зробити усе можливе, щоб з ними не сталося те ж саме!
Це був не дуже хороший аргумент. Я просто хочу вижити. Ось чому мені потрібно було стати сильнішим. Але хвилі, безумовно, були для Рафталії суцільним джерелом кошмарів.
Навіть якщо вона хотіла, щоб більше дітей, пережили те саме, що й вона, то я нічого не можу з цим вдіяти.
— Все, що я можу зробити, це дати тобі усі можливості, щоб битися. Якщо тебе це не влаштовує, то я вже пропонував тобі варіанти.
— Т-так…
Гав!
Пес якимось чином знайшов нас.
— Якщо ти не збираєшся битися, то забирайся звідси.
— А ви?
— Я відведу його увагу. А ти тікай!
— Але…!
— Це все, що ми можемо зробити. Я не можу битися. Я можу лише захищати тебе.
— Я не хочу тікати!
— Тоді що ти будеш робити? Просто помреш тут?
— … Ні!
Вона міцно стиснула меч, обійшла пса збоку і вдарила його.
— Гав!
Собака заскавулів.
— Я не хочу, щоб ви померли.
— …Я не помру. Якщо я помру, це означатиме, що я не захистив тебе.
Я повинен стати сильнішим, щоб вижити. Як я можу померти в такому місці?
Пес кинувся на Рафталію.
Я миттю змінив щит на Мотузковий.
— Перший Щит!
Потім я знову змінив щит, і повернувся до пса.
— Аргх?!
Собака розвернувся від Рафталії і кинувся на мене.
Одна з голів глибоко вчепилась мені в плече.
Було боляче, і в мене потекла кров.
— Господарю
— Заспокойся! Я в порядку!
Якщо він зміг пробити мій захист, то він досить сильний. Його ікла були величезними і гострими. Сподіваюсь сильної шкоди не буде.
Це, мабуть, завдяки щиту. Було боляче, але нічого такого, з чим би я не зміг впоратися.
— Так!
Рафталія вклала всю свою силу в удар. Вона поцілила у серце звіра і встромила в нього свій меч.
— Роооооооаррррррррррр!
Звір закричав від болю, і Рафталія встромила меч ще глибше.
— Арррррррррр!
Пес виявився сильнішим, ніж я думав. Він все ще звивався від болю. Рафталія встромляла меч у серце знову і знову.
Нарешті, пес перестав рухатися і впав.
ДСВ 340
Рафталія ДСВ 430
Ми були нагороджені за цю битву великою кількістю очок досвіду. Ми обидва підвищили рівні.
Хах… Хах…
— Молодець. Хороша робота.
Ми обидва були в крові.
Я погладив її по голові.
— Господар…. Не вмирайте, будь ласка … Моє … Моє місце …”
Їй було важко сказати, що вона мала на увазі. Але я думаю, що вона хотіла, щоб все залишилося так, як було.
У рабинь складне життя. Звісно ж, вона не хоче повертатися до тієї клітки.
Ситуація зовсім непогана. Тому вона хотіла, щоб я її похвалив?
Ну, я не планував продавати її найближчим часом. І все, що мені потрібно від неї, це її сили атаки.
— Господарю… Здається, я ще не знаю вашого імені…
— Так, ти права. Я Іватані Наофумі.
— Нао… фумі? Приємно… познайомитися.
Вона покірно поклонилась.
На ім’я кличеш?
Що ж, це краще, ніж називати мене “Господарем” або “Героєм”.
Час поглинути цю почвару.
Ми порізали звіра ….
Це був не дуже приємний досвід… Але нам вдалося це зробити.
Щит двоголового чорного пса: умови виконано
Щит Двоголового Чорного Пса: здібність заблоковано:
Бонус Спорядження: Щит Попередження
Спеціальний ефект: Укус пса
Щит виглядав як двоголовий пес. Він був зроблений зі шкіри, і настільки реалістично, що голови виглядали майже як живі.
Він мав хороші характеристики. Непогано.
Але мені було цікаво, як працює Щит Попередження.
Мені також було цікаво, що це був за спеціальний ефект “Укус собаки”.
Пізніше подивлюся.
Я помастив місце укусу на плечі цілющою маззю. Було трохи боляче, але я відчув, як рана миттєво загоїлася.
Коли ми повернемося у готель, треба буде знайти мага який би зцілив мене. Напевно йому треба буде заплатити.
Це вперше, коли я відчув біль, с тих пір, як я прибув у цей світ. Звичайно ж, тут був біль.
Не те щоб ми не могли битися… Але все ж таки… Біль мені не подобається.
Інші частини собаки не викликали реакції щита. Чи то їх було недостатньо, чи то мій рівень був надто низьким.
— Що ж, почвару ми перемогли. Тепер спробуємо знайти трохи тієї руди.
— Гаразд!
Тепер вона здавалася бадьорою.
Я змінив щит на Кирчастий з “Гірництвом 1” і попрямував до місця на карті, позначеного хрестиком. Я замахнувся киркою, і коли я це зробив, на стіні з’явився маленький хрестик, що світився. Що це? Я маю туди бити?
— Гах!
Я замахнувся киркою так сильно, як тільки зміг.
По стіні пішли тріщини і вона обвалилася.
— Ого!
Вона розсипалася так швидко.
Я почав копати навколо в пошуках руди, стежачи за оточенням.
… Але це було не дуже легко.
Я продовжував копати, і врешті-решт відкопав шматок блискучої руди.
— Легкий метал?
Очевидно, такий тип руди називається “легкий метал”.
Її можна продати за великі гроші. Вона виглядала дуже чистою.
Її було не дуже багато, але ми продовжували копати до заходу сонця і врешті-решт знайшли близько десяти шматків.
Не дуже продуктивно. Я дозволив щиту поглинути один.
Щиту цього було мало. Я віддав ще один.
Щит Легкого Металу: умови виконано
Щит Легкого Металу: здібність заблоковано
Бонус спорядження: Захист 1
Спеціальний ефект: Підвищення Магічного Захисту
Його показник захисту був найвищим серед усіх.
Якщо я збираюся битися з сильними почварами, це був саме той щит, який мені потрібен.
— Що скажете?
— Не дуже.
— Гаразд. Тоді ходімо назад, пане Наофумі.
Рафталія взяла мене за руку і почала йти.
— Ми повинні вижити.
— Так.
Я було очевидно. Мені потрібно вижити та повернутися у свій власний світ. Я не хочу помирати в такому лайняному світі, як цей.
Ми повернулися до Рюта і продали руду.
Ми отримали за неї хорошу ціну. На деякий час цього нам повинно вистачити на наші пригоди та спорядження.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Примітки перекладача:
[1] В оригіналі вживається назва “Ерст Шілд” написане катаканою, де “Ерст” означає Перший з німецької. Англійські перекладачі помилково прочитали Ерст як “Air” що привело до назви “Air Strike Shield” що немає ніякого сенсу враховуючи подальші томи.
Переклад здійснив florentia. Зазирніть сюди.