Розділ 10. Дитячий обід

— Ти…

Коли ми з’явились у дверях збройної крамниці, її власник втратив дар мови, побачивши, що я зайшов разом із Рафталією.

Так, мені потрібен хтось здатний битися… мені потрібна сила атаки.

Але без зброї про це й мови не може бути.

— Дай мені зброю, якою могла б скористатися ця дівчина. Готовий заплатити в межах 6 срібних монет.

— Ха-а-а… — власник крамниці протяжно зітхнув.

— Чи то з цією країною щось не те, чи ти прогнив до мозку кісток… Ех, гаразд, скільки ти там сказав, 6?

— І ще, у тебе непотрібний одяг залишився?

— … Звичайно. Додам задаром, — пробурмотів власник з сумом у голосі, виклавши перед нами кілька кинджалів.

— Якщо бюджет такий, то тільки таке.

Тут були кинджали з міді, бронзи та заліза.

Схоже, що на ціну впливав і розмір ручки.

Я дав Рафталії по кілька разів потримати кожен з кинджалів, після чого вибрав на мою думку найзручніший.

— Цей піде.

Рафталія з кинджалом у руках та блідим лицем спостерігала за мною та власником.

— Ось, одяг та накидка.

Він досить грубо сунув згорток мені в руки та провів нас у роздягальню.

Я забрав у Рафталії кинджал і наказав їй одягнути подарований одяг.

Рафталія увійшла ходою, що хитається, в роздягальню, не перестаючи кашляти, потім вийшла вже переодягнутою.

— Все ще брудна… у річці її помитися змусити, чи що?

На полях протікала річка. І ця річка, що проклала собі шлях через всю країну, була дочірнім відростком інший — ось у неї я останнім часом і влаштувався. Це місце було краще в основному через те, що я можу ловити і готувати рибу. Ловити її довелося голими руками, і деяка кількість спійманої риби Щит негайно поглинув, внаслідок чого тепер у мене є новий «Рибний Щит» і вміння: Риболовля 1.

Переодягнена Рафталія мовчки підійшла до мене.

Здається, вона зрозуміла, що непокора веде за собою біль.

Я присів так, щоб опинитися на рівні її очей, і сказав їй:

— Тепер, Рафталія, це твоя зброя. Я змушуватиму тебе боротися з монстрами. Ти розумієш мене?

— …

В очах Рафталії таївся страх, але вона все ж таки кивнула у відповідь.

— Тоді убий своїм кинджалом…

Я показав Рафталії один із Помаранчевих Шарів, що вчепилися в мене під мантією, і витяг його.

— …цю потвору.

— Хі-і?! — несподівано зустрівшись із почварою, Рафталія шоковано закричала і мало не випустила кинджал із рук.

— Я… Ем…

— Це наказ. Виконуй.

— Я… Ні.

Рафталія швидко замотала головою. І за цим пішов різкий біль, спричинений порушенням умов рабського друку.

— Гх…

— Ну, від того, що ти його не ріжеш, найгіршою ж буде.

— Кх… Кх!

Її обличчя спотворилось від болю, але вона твердо стиснула у руках зброю.

— Хлопець… — Пробурмотів власник, дивлячись на нас з прилавка. Рафталія остаточно зважилася на удар і вткнула ніж у дупу Оранжевому Шару, що вчепився в мене.

Бам…

— Слабо! Бий сильніше!

— …?! Ха!

Хоч Рафталія і перелякалася, коли Пружний Шар відбив її атаку, але вона тут же, не перериваючи рухів, завдала ще одного удару.

Шар голосно лопнув.

[EXP 1]

Рафталія [EXP 1]

Я вперше побачив спливаюче вікно, на якому вказувалося, що мій союзник здолав ворога.

Вона. Виходить, вона настільки не збиралася бути моєю союзницею, що навіть не поєдналася зі мною в групу через систему?

— Ти молодець.

Я потер голову Рафталії.

У відповідь вона кинула на мене спантеличений погляд.

— Добре, наступним буде цей.

Вже тиждень минув з того часу, як у мене вчепився найсильніший із Шарів. Я схопив його та виставив так само як попереднього.

Червоний Шар не їв і не пив нічого вже близько тижня, і, судячи з його вигляду, значно ослабів.

У такому стані він, швидше за все, не витримав і атаки кволої дівчинки 1-го рівня.

Рафталія, вже з більш впевненим поглядом, кивнула і встромила ніж у задню половину бідолахи.

[EXP 1]

Рафталія [EXP 1]

Перед очима з’явилась іконка.

— Добре, бачу, битися ти можеш. Пішли.

— Кх…

Я наказав їй повісити ножа на пояс, Рафталія мовчки підкорилася.

— Е… ей. Дай мені щось сказати.

— І що ж?

Власник лавки все ще дивився на мене

— Ти. Нізащо. Не помреш легкою смертю.

— Красно вам дякую, — відповів я докором.

Залишивши крамницю, я відразу попрямував у бік поля. Рафталія йдучи поруч по головній вулиці, здавалося, була вражена крамницями. Десь на півдорозі ми відчули аромат, що виходить від намету перед продуктовим магазином.

Після всіх придбань у мене залишилося лише три срібні монети… Але я, мабуть, трохи зголоднів.

Уррр…

З боку Рафталії долинув звук.

— Ах!

Вона замотала головою, щосили заперечуючи те, що сталося. Чого це так?

Якщо зараз Рафталія не матиме сил боротися з ворогами, у мене найближчим часом не буде доходу. Від тупого кинджала ніякої користі. Голодною вона не зможе зібратися з силами та боротися.

Я підшукав нам годящу по бюджету їдальню, і ми попрямували до неї.

— Ласкаво просимо!

Офіціант, невдоволений, мабуть, нашою пошарпаною зовнішністю, провів нас до столу.

По дорозі вона дивилася на батьків з дитиною за одним зі столиків.

Конкретніше, дивилася на те, як дитина з апетитом їсть щось, схоже на дитячий обід, із заздрістю це спостерігала.

Вона теж такий хоче? Ми розташувалися на своїх місцях і швидко зробили замовлення, допоки офіціант не встиг відійти.

— Мені найдешевше, що є в меню, а цій маленькій леді те саме, що у тієї дитини.

— Що?!

Рафталія дивилася на мене з неприхованим подивом. Я не побачив у цьому нічого дивного.

— Прийнято. З вас 9 мідних монет.

— Ось.

Я дав одну срібну, офіціант повернув мені решту.

Чекаючи нашого обіду, я неквапливо окинув їдальню поглядом. Кілька людей перешіптувалися, дивлячись у мій бік.

Я ненавидів весь навколишній світ.

— Ч… Чому?

— М?

Почувши голос Рафталії, я знову перевів на неї погляд. І вона знову витріщалася на мене зі здивованим виглядом. Мабуть, їй здалося дивним, що я годував її справжньою їдою, попри те, що вона рабиня.

— У тебе на лобі написано, що ти голодна. Чи ти щось інше хотіла?

Рафталія швидко замотала головою.

— Чому… ви… дозволяєте мені таке їсти?

— Я ж сказав, у тебе на обличчі було написано, що ти хочеш його.

— Але…

Та чого вона так упирається?

— Коротше, їж і набирайся сил. Такі худі діти довго не живуть.

Звичайно, якби вона здохла, я просто купив би нового раба на ті гроші, що ми встигли б зібрати, але все ж таки.

— Вибачте за очікування.

Наше замовлення нарешті прибуло.

Я поставив перед Рафталією дитячий обід, а сам потягнувся до свого обіду з беконом.

Так. Смаку так само не було. Може це всі мене обманюють? Чому вся їжа тут така? Всі інші виглядали так, наче насолоджувались їжею, але напевно в них дивні смаки

Рафталія дивилася скляним поглядом на свій обід.

— Ти не будеш?

— … А мені можна?

— Так, можна, їж уже.

Від мого дозволу її обличчя трохи скривилося.

— Добре.

Рафталія несміливо почала поїдати свій дитячий обід… голими руками.

Ну, що тут поробити, вона була рабинею. Я і не очікував, що вона матиме гарні манери за столом.

І, здається, ми знову обростаємо плітками. Хоча мене це вже не турбує, чуткою більше, чуткою менше.

Рафталія дуже дбайливо тримала в руці прапорець, що раніше стояв на вершині рисової гірки.

— Як тобі?

— Дуже смачно!

Думаю я був єдиним, кому їжа була не смачною. А може вона була в союзі з іншими. Але рабам не може зійти з рук брехня… через клеймо. Але якщо все це ілюзія. Якщо вона не є рабом? Я і не зрозумів, як такі думки почали з’являтися.

Я і не знав як на це дивитися.

Обідаючи зі своєю рабинею я обмірковував план подальших дій.