Розділ 6. Зрада подібна міні

Цього вечора, повернувшись в місто, ми встигли ще раз заскочити в Збройний магазин.

— О, чи це не хлопець щитовик? Інші Герої теж недавно заходили сюди.

Думаю магазин і справді знаменитий.

Власник крамниці привітав нас широко посміхаючись.

— Ах, точно. Ви часом не знаєте, де можна це продати?

Я показав йому шкіру Помаранчевої Шару, а він у свою відповіть вказав назовні.

— Ось там магазин, в якій скуповують здобич з монстрів. Я впевнений що вони придбають це у тебе.

— Дякую.

— Так… ти хотів від мене чогось ще?

— Ну, я подумав що варто дістати спорядження для Майн, моєї супутниці

Поки ми говорили, я поглянув на неї. Вона уважно розглядала наявне в магазині спорядження.

— І який у вас бюджет?

У мене є ще 680 срібних монет. І скільки ж мені варто залишити?

— Майн, що думаєш?

— …

Майн глибоко задумавшись, порівнювала різне спорядження.

Наскільки глибоко, що навіть не чула моїх слів. Не знаю, скільки коштує оренда кімнати в готелі, але нам потрібно залишити грошей, щоб вистачило на проживання на найближчий місяць.

— Спорядження для твоєї подруги? Хмм… дійсно, ви будете сильнішими, якщо дати їй краще спорядження.

— Саме так.

Схоже, я мало що міг зробити, щоб збільшити свою силу атаки, так що краще буде зосередитися на спорядженні Майн.

— Мабуть, ми купимо щось дороге, тому пропоную поки поговорити, а я за той час знижку виб’ю.

— Ха-ха, що за наглий маленький Герой.

— 80% знижки!

— Це божевілля. 20% націнки!

— Ти ще і піднімаєш?! 79%!

— Ти навіть товару не бачив, ідіот!

— В будь-якому випадку, 90% знижки!

— Дай мені перепочити, 21% націнки!

— Я ж сказав, ніяких націнок! 100% знижка!

— Ніби я тобі його віддам за даром! Гаразд, 5% знижка.

— Ось як! 92%…

Так тривало доти, допоки не прийшла Майн з милою броньою та мечем, покритим золотом.

— Герой-сама, я думаю цього буде достатньо.

— Дядьку, Що думаєш? 60% знижки.

— Готовий віддати за 480 срібних монет, а це 59% знижки.

Перш ніж Майн вирішила чого вона хоче, я встиг непогано знизити ціну. І все, що у нас залишилося — 200 срібних монет. Чи буде цього достатньо?

— Майн… може, трохи затягнеш пояс? Я ж не знаю, скільки у нас на нічліг і життя буде йти.

— Все буде добре, Герой-сама. З новим спорядженням я змогу доволі просто повернути гроші. Здобич з полювань все покриє.

Вона блиснула очима, і притулилася грудьми до моєї руки.

Це й справді інший світ, і яким же КОРОЛІВСЬКИМ було це прикликання.

Раніше я ніколи не був популярним серед дівчат, а тепер подивіться як вона притискається до мене!

Можливо вона й має рацію. Нам і справді потрібні більш сильні атакуючі здібності

— Н-ну гаразд…

200 срібних монет. але якщо подумати, то у Мотоясу, Рена та Іцукі по троє і більше товаришів, так що їхні трати були набагато більшими.

А отже, 200 срібних монет, швидше за все, цілком вистачило б на те, щоб прожити місяць.

В будь-якому випадку, щоб найняти інших супутників, треба збільшити свій рівень та заробляти більше коштів.

— Добре, Дядьку, ми це беремо.

— Дякую, хлопче. Ти й справді схожий на Героя.

— Ха-ха. Що я можу сказати? Я просто люблю торгуватися.

Мені завжди подобалося заробляти в онлайн-іграх. Купував речі з аукціону за найнижчою ціною і перепродував за найвищою.

А ось з людьми торгуватися не так-то просто. Адже у них завжди цінник перед очима.

— Дякую, Герой-сама.

Майн виглядала зворушеною. Вона поцілувала мою руку.

Все стає все краще і краще. Завтра точно буде велика пригода.

Завтрашня пригода обіцяє бути простішою!

Майн надягнула нове спорядження, і ми попрямували в міський готель.

30 мідних монет за ніч на людину…

— Дві кімнати, будь ласка.

— А хіба однієї не вистачить?

— Герой-сама…

Майн давила на мене одним тільки поглядом.

Н-нічого не вдієш.

— Тоді дві кімнати, будь ласка.

— Дуже добре. Тоді як забажаєте.

Власник готелю провів нас до наших кімнат, весь час заламуючи руки Я весь час тримав у голові наш бюджет, і ми вечеряли в прилаштованній таверні Харчування не було включено у вартість, а вечеря на одного обійшлась в 5 бронзових.

— Просто щоб підтвердити місце, де ми сьогодні полювали… це було тут?

Я розвернув на столі карту яку купив по дорозі в місто. На карті було багато інформації про географію місцевості. Звісно я міг спитати Рена або Мотоясу, але враховуючи що було раніше, не думаю що вони би розказали мені багато. Якщо це для них значить випереджування інших, то вони навряд-чи мені щось розкажуть. Оскільки я так мало знаю про це місце, мені доведеться зробити все можливе, щоб не попасти в лігво могутнього монстра.

— Так, ми були саме тут.

— Згідно того що розказали інші Герої, як тільки ми покинемо поля, ми ввійдемо в ліс, так? Це наступний полігон для навчання?

Карта й справді допомогла мені отримати деяке уявлення про географічні особливості цієї місцевості.

В основному замок стояв у центрі і був оточений полями. Були і стежки, що вели в ліс, гори, одна дорога, що вела в ліс, а також же одна дорога, що вела у віддалене село.

Так як карта ця великими розмірами не відрізнялася, то сіл, які повинні бути далі, я не бачив.

Я не міг бачити, що знаходиться по ту сторону лісу, але якщо б я не спробував знайти відповідний шлях до більш сильних монстрів, ми б ніколи не збільшили рівень.

— Цього немає на карті, але в лісі є село під назвою Раффан.

— Ти ж не хочеш сказати…

— На краю міста, є підземелля для новачків.

— Підземелля…

Це все так схоже на сон! В онлайн-іграх зазвичай починають з полювання на монстрів і збільшення рівня. А тут підземелля!

— На велику нагороду розраховувати не доводиться, але це чудове місце для підйому рівнів.

— Ясно.

— У мене нове спорядження. Хоча ми будемо покладатися на ваш захист, це не буде складно для нас.

— Прекрасно. Я візьму це до уваги.

— Та немає за що. Агов, ви не вип’єте вина?

В таверні вино подали разом з їдою, але до нього я ще не доторкався

— Ні, я не дуже люблю алкоголь.

Справа не в тому, що я не вмію пити. Як раз навпаки. Я ніколи по справжньому не напиваюсь, напевно тому, що я культурна людина. Скільки би я не ходив на світські заходи в університеті, я пив з іншими. Я бачив як всі напивалися, чого зі мною ніколи не було. В кінці-кінців в мене з’явилась огида до цього.

— Це правда? Навіть одну склянку?

— Ні, дякую. Але я не люблю вино.

— Але…

— Вибач.

— О… тоді добре.

Майн виглядала засмученою, коли забирала моє вино.

— В крайньому випадку ми змогли скласти план на завтра. Давай ляжемо сьогодні спати раніше.

— Звісно. До завтра.

Закінчивши з їжею, я повернувся спиною до галасливої таверни, і відправився в свою кімнату.

Я згадав про свою кольчугу. Щоб поспати, мені довелося її зняти.

Я зняв її та перекинув через спинку крісла

— …

Потім я поклав гаманець на тумбочку.

200 срібних монет… Точніше, 199 з дріб’язком, враховуючи плату за готель.

Я трохи захвилювався про свої фінанси, але напевно це заграла моя убога кров.

Я, як справжній турист у відпустці, заховав тридцять монет на зворотній стороні свого щита. Це трохи заспокоїло мене. Це був напружений день.

Тепер я знав, як це — битися та перемагати монстрів.

Вчора я також відчував це, але я й справді в іншому світі.

Я був схвилований. Було важко заспокоїтись. Над моїми новими яскравими пригодами піднімалася завіса. Нехай я і просуваюсь повільніше ніж інші герої, у мене свій власний шлях. Мені не потрібно прагнути стати найсильнішим, досить зробити все, що зможу.

Щось мене в сон потягнуло… З боку таверни доносились веселі голоси.

Повз моєї кімнати пройшло двоє людей, схожих голосами на Мотоясу і Іцукі. Цікаво, вони тут також зупинилися?

Я простягнув руку і загасив лампу.

Зараз ще відносно рано, але хочеться трохи відпочити…

Бзинь-бзинь …

А? Що це було? Крики в таверні?

Храп…

Шурх-шурх…

Щось смикало мій одяг

Жарко… і одяг за щось зачепився.

Ха-ха, люди такі тупі. Їх так легко обманути… Не можу дочекатися завтрашнього дня.

— Хто це був? Це був… сон?

— А?

Як холодно…

Сонце світило мені в обличчя знаменуючи новий ранок.

Я насилу протер очі, піднявся і подивився у вікно.

Навіть не помітив, як заснув вчора. А зараз сонце вже досить високо.

Було близько дев’ятої ранку.

— Що за?

На мені була тільки нижня білизна. Я що, уві сні роздягнувся?

Гаразд, не важливо.

Я дивився на місто. Люди бігали по вулицях, як і в будь-який інший день. Були купці, що продавали свої товари, магазини, що готували сніданки, та кінні вози. Це дуже схоже на сон.

Цей паралельний світ й справді чудовий.

Я помітив на вулицях різні види екіпажів. Були велики птиці, схожі на страусів. Вони схожі на Чокобо з ТОЇ самої гри. Здається коні відносятся до більш високого класу ніж птиці. Я навіть бачив як деякі з возів тягли корови.

— Пора набити живіт їжою та швидко вирушати в дорогу.

Я оглянувся в пошуках свого одягу. Подивився скрізь.

Дивно. Я його не знайшов..

Кольчуга, яку я повісив на стілець… вона також зникла гаманець зі срібними монетами теж пропав зі столу! Мало того, навіть мій оригінальний одяг пропав!

— Якого…

Невже це правда?! Мене пограбували? Хто посмів би вкрасти в сплячої людини.

Цей готель… хіба вони не могли прийняти мінімальні міри безпеки?!

У будь-якому випадку, потрібно поспішати до Майн і попередити її!

Бам! Я вибіг і побіг в кімнату Майн, яка була біля мене. Я зі всіх сил стукав в двері.

— Майн! У нас проблема! Наші гроші і моє спорядження!

Бам-бам-бам!

Як би я не стукав, зсередини не було жодного звуку.

І тут з боку коридору почувся наближався тупіт багатьох ніг.

Повернувшись на звук, я побачив, як неподалік з’явилися лицарі із замку.

Ось він — світло в кінці тунелю, зараз поясню їм, що мене пограбували, і попрошу зловити злочинця.

Який ідіот посмів би пограбувати Героя?

— Ви лицарі з замку? Будь-ласка, вислухайте мене!

Я повернувся до них, і попросив мене вислухати.

Майн, будь ласка, швидше виходь з кімнати, у мене серйозні проблеми.

— Ти Герой Щита?!

— Ну так. Але…

Що відбувається? Вони що, мають щось проти мене?

— Король тебе викликає. Ти підеш з нами.

— Викликав мене? Ладно, неважливо. Але мене обікрали. Нам треба спіймати…

— Ти підеш НЕГАЙНО з нами!

Жмяк

— Ей, боляче ж! Хоча б вислухайте мене.

Лицарі схопили мене за руки і повели силою.

Я до сих пір в нижній білизні. Ніякої поваги. Чому зі мною так поводяться?!

— Майн! Виходь пошвидше…

Лицарі відмовилися мене слухати, так що доведеться залишити Майн в готелі, допоки мене тягнуть назад в замок.

Схоже що візок, який я бачив з вікна і яка зупинилася біля готелю, призначалася саме для мене.

Я так і не розумів чому на мене реагують, як на злочинця.