Розділ 7. Фальшиві звинувачення

Якийсь час я трясся в возі, все ще будучи тільки в нижній білизні. Ми зупинилися поруч з замком. Лицарі тримали свої списи наставленними на мене, поки вони вели мене в тронний зал.

Там був король зі слугою, обидва виглядали дуже серйозними.

А після…

— Майн!

Іцукі, Рен, Мотоясу та їх супутники також були там.

Як тільки я окликнув Майн, та сховалася за Мотоясу і втупилася на мене.

— Якого дідька, Майн?

Всі дивилися на мене, як на злочинця.

— Ти справді не розумієш? — вийшов вперед Мотоясу і почав допитувати мене. Так що йому, чорт побери, від мене треба?

— Що ти маєш на увазі? Не розумію… ХЕЙ!

На Мотоясу була моя кольчуга.

Цей виродок Мотоясу носив викрадену в мене кольчугу!

— Так це ти був… злодієм!

— Яким ще злодієм?! Ось вже не думав, що ти такий покидьок!

— Покидьок? Про що це ти?

У відповідь на це, весь тронний зал немов наповнився атмосферою залу суду.

— Тепер ми вислухаєм звинувачення проти Героя Щита.

— Звинувачення? Але… але ж я…

— Шмиг… Шмиг… Герой Щита-сама вчора сильно напився і увірвався в мою кімнату. А потім він… Він схопив мене і…

— Що?

— Тримавши мене, він сказав: «Ніч ще тільки починається». І після цього він почав зривати з мене одяг…

Плакала Майн за спиною Мотоясу Майн, вказуючи пальцем в мою сторону, коли говорила.

— Я закричала так голосно, як тільки змогла і вибігла з кімнати. Саме тоді я знайшла Мотоясу-саму, і він врятував мене.

— А?

Про що це вона?

Вчора ввечері, попрощавшись з Майн, я відразу пішов спати. Але нічого подібного я не пам’ятав.

Мені стало погано, дивлячись на її плач. Але я був занадто збитий з пантелику.

— Про що ти говориш? Вчора після вечері, я відразу ж відправився спати.

— Брехня! Якщо б це було правдою, Майн би не плакала!

— Чому ти говориш замість неї? І взагалі, звідки у тебе моя кольчуга?!

Вони ж тільки вчора зустрілися, хіба ні?

— Ну-у, вчора я пішов в бар, щоб випити. Я там сидів один, допоки не прибігла Майн. Ми трохи випили, і вона дала мені цю кольчугу. Вона сказала, що це подарунок.

— Що-що?

З якої сторони не дивись, це була моя кольчуга.

Звичайно Майн могла мати свою кольчугу і віддати її Мотоясу. Але це дуже підозріло враховуючи, що моя власна кольчуга зникла саме зараз.

Розмова з Мотоясу ні до чого не приведе. Я вирішив поговорити з королем напряму.

— Саме так! Ваша високість! Мене обікрали! Мій одяг, спорядження і гроші — все окрім мого щита, вкрали! Будь ласка, арештуйте злочинця.

— Мовчати, мерзотник!

Король проігнорував моє прохання.

— Будь-яка спроба сексуального насилля проти народу мого королівства, незалежно від того грязний варвар ти, чи герой, буде каратися смертю!

— Це величезне непорозуміння! Я не робив цього!

— В мене вже було передчуття, коли я вперше тебе побачив. І звісно ти підтвердив мої очікування, поганець!

— Поганець?! Що я зробив?

— Не дивно, що все обернулося саме так. Я зразу відчув, що ти відрізняєшься від всіх нас.

— Я також. Але навіть так, я б ніколи подумати не міг, що ти так низько опустишся. Ти думав що маєш право робити що завгодно!

— Не все тут тільки для тебе! Прояви хоч трохи поваги!

На жаль, всі присутні вже визнали мене винним. Я відчував, як кров приливає до моєї голови. Що, чорт побери, тут відбувається? Якого дідька? Якого дідька?

Я нічого з цього марення не скоював, чому я повинен проходити через це?!

Я у відчаї подивився на Майн. Схоже вона подумала, що ніхто інший її не бачить, тому вона висунула язик та знущалася наді мною.

Тоді я і зрозумів, що відбувається.

Я подивився на Мотоясу. Я відчував ненависть, чорну та жортоку, що кипіла в мені. Я ткнув пальцем в його сторону і помітив, що мій власний голос розноситься по кімнаті, гучніше, ніж я міг очікувати.

— Ти! Ти захотів мої гроші та спорядження, і тому зробив це, щоб їх заполучити!

— Хто повірить словам насильника?

Мотоясу вийшов вперед, ховаючи Майн від мого погляду. Він грав роль відважного героя, захищаючи беззахистну і потерпілу жінку.

— Брехун! Ви, мабуть, з самого початку поклали око на мої гроші та спорядження.

Ось, що відбулося: Мотоясу все це їй прошепотів, коли ми вперше зустрілися в замку. Він сказав їй, що я слабкий клас, і обов’язково програю. Вона переконала мене купити їй хороше спорядження. Отримавши бажане, вона викрала решту грошей і спорядження і втекла в замок в якості жертви видуманої історії. Вони б мене вбили, а їм все зійде з рук.

…Саме таким і був їхній план

Більше того! Майн з самого початку зверталась до мене «Герой-сама», в той час як Мотоясу вона кличе по імені.

Якщо це недостатній доказ, тоді що?

Можна подумати, “Герой” в цьому світі тільки один.

— Який же ти покидьок, якщо, навіть потрапивши в паралельний світ, так звертаєшся зі своїми друзями. Ти покидьок!

— Це точно. Йому важко поспівчувати.

Рен і Іцукі ні секунди не сумніваючись, погодилися з Мотоясу.

Зрозуміло… Так вони всі з самого початку змовилися. Тому що я Герой Щита і слабкий, вони збиралися скористатися мною заради власної вигоди.

Мерзотники.

Так з самого початку ніхто в цій країні навіть не намагався повірити в мене!

Але чому?! Чому я повинен битися, щоб їх захищати?!

Так нехай цей богом забутий світ котиться в тартарари!

— …Гаразд, мені вже начхати. Просто поверніть мене вже в мій старий світ. І прикликайте собі нового Героя Щита!

Паралельний світ? Ха! Що за жарт. Для чого я повинен тратити свій час в такому жахливому місці?

— Прижали, і зразу вирішуєш піджати хвіст і втекти? Як боягузливо.

— Дійсно. У тебе немає відчуття відповідальності. Ти ігроруєш свої обов’язки і пробуєш зґвалтувати бідну дівчину… Це просто противно…

— Давай, іди! Повертайся додому! Нам не потрібен такий як ти!

Я подивився на Рена, Мотоясу і Іцукі, готовий вбити їх тільки одним своїм поглядом.

Моя подорож в паралельний світ повинна була принести радість. Але вони все зіпсували.

— Добре! Тепер відправте мене вже в мій світ!

Король склав руки на грудях і нахмурився.

— Я б дуже хотів відправити вас додому, але хвилі катастрофи, не дозволять цього. Нових героїв можна прикликати лише після того, як загинуть всі старі. Так говорять наші дослідники.

— …Щ-що?

— Але…

— Це… напевно жарт, правда?

Розгублено відповіли інші троє.

Шляхів назад в наші світи не існує?

— Тобто я не можу повернутися додому?!

— І коли ви збирались нам розповісти це?! — я вирвався з рук лицарів та їх списів.

— Вирішив втекти?

— Я не збираюсь тікати.

Один з лицарів вдарив мене.

Бац! — звук був, але болю за ним не було.

Зате лицар, судячи з того, як він схопився за руку, біль відчув.

— Так, король? Яке моє покарання? — сказав я розминаючи затерплу від удару руку.

— …Оскільки зараз ти — наш засіб для протистояння хвилям, я не буду карати тебе. Але всі громадяни мого королівства вже знають про твій злочин. Це і стане твоїм покаранням. Не думаю що ти знайдеш роботу або допомогу в моїй країні.

— Ах, дякую вам за поблажливість!

Так що я повинен підвищувати свій рівень і готувався до хвилі.

— Через місяць хвиля закличе тебе. Хоч ти і злочинець, але ти все одно Герой Щита. Тобі не вдасться втекти від своєї місії.

— Знаю! Тому що я слабкий, і тому подібне. Час мені дорогий!

Дзинь…

Ох, точно. Я згадав про тайник в щиті.

— Гей! Ти цього хотів, чи не так?!

Я дістав мішечок. Це були останні 30 срібних монет, що залишилися в мене. І я їх з усіх сил кинув їх в Мотоясу.

— Що за? Що ти робиш?!

Я не очікував, що він буде знущатися наді мною, за те, що я ще більше набив його кишені.

Я покинув замок через ворота, і поки я йшов по вулиці, натовп по обидві сторони від мене, тицяв в мене пальцями і шептався між собою.

Швидко ж тут розходяться чутки. Краще бути обережним з тим, що я говорю і кому.

Весь світ здавався мені жахливим. Огидним.

Ось так я втратив повагу, довіру та мої гроші. Мої пригоди тільки почалися, а я вже все втратив.