Автор: Анеко Юсаґі
Ілюстратор: Мінамі Сейра
Рік: 2013
Перекладач: florentia
Переклад: у процесі
Анотація: Іватані Наофумі, “Героя Щита”, прикликали в паралельний світ, де його чекали гроші і слава… але потім його зрадили. Завдяки жорстокій брехні і презирству, сильні світу цього постають перед ним ворогами. Обмовлений злочинцем Наофумі, який втратив віру в людей, зустрічає дівчинку-рабиню… Невже після такої катастрофи на його життєвому шляху саме вона — те, що він так потребує?! Приголомшлива історія про те, як хлопець вибирається з безодні відчаю!
Анеко Юсаґі
Мінамі Сейра
Становлення Героя Щита 1
Переклад здійснив florentia. Зазирніть сюди.
Становлення Героя Щита. Том 1. Розділи 1-13
Становлення Героя Щита. Том 14.5
Розділ 14. Забираючи життя
Ми ходили по полях та подорожували по лісах і горах.
Битви проходили без будь-яких проблем. Думаю ми вже встигли набити руку.
Та й з травами все було чудово. Проходило не так вже й багато часу, щоб зібрати багато здобичі та трав.
Якраз тоді це і трапилося.
Почвари з якими ми билися, були переважно неживими об’єктами, але нарешті з’явилася схожа на тварину почвара.
Це був гігантський, коричневий… кролик?
Кролипір.
Дивне ім’я, якщо так подумати.
— Буу-у!
Одну чи дві секунди кролипір дивився в нашу сторону, перш ніж кинутись на нас зі своїми великими передніми зубами.
— Обережно!
Очікуючи, що вона буде слабкою, він кинувся до Рафталії. Тому я став прямо перед нею.
Клац! Клац!
Кролипір впився зубами, але як і решту, не зміг мене поранити. Схоже мій показник захисту і справді високий.
— Давай! Проткни його!
— Ах-х… Я…
— Що не так?
— Він живий… і… буде багато крові!
Я спробував зрозуміти про що вона говорить.
— Просто змирися з цим. Нам доведеться часто битися з живими істотами.
— Але… але…
Знову і знову, Кролепір намагався мене кусати.
— Просто зроби це! А якщо ні, то ти мені не потрібна.
Звісно ми провели багато часу разом і трохи прив’язались один до одного, але мені треба, щоб вона билась замість мене. Якщо вона не буде цього робити, я поверну її та куплю нового раба, який зможе битися.
— Хя-я! Хя-я!
Закричавши, Рафталія проткнула Кролепіра у спину, та знову і знову його била. Коли вона витягнула ніж, бризнула кров.
— Ах…
Кролипір впав на землю і почав кататися туди-сюди. Дивлячись на це, Рафталія ще раз поглянула на ніж в її руках, який був покритий кров’ю. Вона зблідла, а вигляд її говорив, що вона готується ось-ось втекти.
У нас немає часу на співчуття. Адже це повториться сотні та тисячі разів.
— Бу-у!
Ще один Кролипір появившись із кущів та помчав до Рафталії, вишкіривши зуби.
— Ах!
Я проскочив між ними та відбив атаку Кролипіра.
— Вибач. Я розумію тебе, але я не вмію нічого, окрім як захищати. Ось чому ти повинна це робити.
Кролипір пробував гризти мою руку.
– Я повинен стати сильнішим. Тому мені необхідна твоя допомога.
Якщо я не робитиму цього, коли прийде момент, то я не виживу. Адже хвиля катастроф буде трішки більше, ніж через тиждень. Якби я зіткнувся з нею на моєму поточному рівні, не впевнений що виживу.
— …Але…
— Трохи більше ніж через тиждень, хвиля катастроф знову прийде у світ.
— Що?!
— Ось чому я повинен стати сильнішим. Перші ніж прийде хвиля, я повинен стати сильнішим, щоб її пережити.
Рафталія продовжувала мовчати, але продовжувала трястись від страху.
— Ви будете битись з хвилею?
— Так. Саме тому я і тут. Не заради веселощів… Якщо так подумати, то ми дуже схожі. Не те, щоб я мав право це говорити, коли я тебе примушую до дій.
— …
— Ось чому не дай мені причини, щоб тебе кинути.
Я не хочу цього робити. Нікому не буде краще, якщо я кину її назад у клітку в тому наметі. В мене немає грошей. Якщо я не продам її, нового раба мені не купити.
— Я зрозуміла… Господарю. Я буду… битись.
Колір поступово повернувся до її лиця. Вона кивнула, а тоді повернулась до Кролипіра та вдарила його своїм ножем. ЇЇ погляд та зовнішність були наповнені рішучістю.
Кролипір перекручувався біля її ніг. Вона глянула на цього, та повільно закрила очі. А після, поправила ніж у руках та почала рухатись вперед. Вона збиралась його випотрошити.
— Залиш це на мене. Це мій обов’язок.
— Гаразд.
Я витягнув ніж для розтину з сумки та взявся до роботи.
Це реальність, не гра. Якби я мав вибір, я волів би цього не робити. Але вибору немає.
Це був мій перший раз, коли я випатратив тварину, але якщо хочу вижити, то повинен це робити. Коли я вперше побачив кров Кролипіра на своїх руках, то відчув те саме, що і Рафталія.
Звісно я не можу використовувати зброю в бою, але я все ще можу використовувати його для цього. Звичайну у житті є чимало випадків, коли треба використовувати ніж, тож це логічно.
Я випатратив двох Кролипірів та дав щиту поглинути їх.
Щит КролиШкіри: умови виконані
Щит КролиМ’яса: умова виконані
Щит
КролиШкіри: здібність розблокована: Бонус спорядження: +3 до спритності
Щит КролиМ’яса: здібність розблокована:
Бонус спорядження: Вміння Випатрання 1
Я змінив свій щит на Щит КролиМ’яса та підвівся.
— Господарю, прошу, не… кидайте мене.
Рафталія дивилась на мене, благаючи. Мабуть, вона не хотіла повертатися до торговця рабами.
Вона плакала ночами, була хворою, та худою наче гілочка. Якби я її не забрав, вона б померла. І нікому не стало б від цього краще.
Подумавши як та жінка буде вмирати і страждати, я на мить посміхнувся. Але відразу повернувся в реальність, адже це не те, що зараз мені потрібно.
— Допоки ти робиш свою роботу, я тебе не покину.
ЇЇ смерть лише поставить мене у скрутне становище.
Так, вона такої ж статі як і та ж*нка… агх, вона!
У мене закрутилась голова. Я повинен перестати про неї думати. Це було неприємно. Прийшов час подумати про те, як стати сильнішим за допомогою цієї рабині.
ДСВ – 7
ДСВ Рафталії – 7
– Я хочу… Допомогти вам… Господарю.
Тепер Рафталія виглядаючи зовсім по іншому, атакувала та вбивала Кролипірів наліво й направо. Якось, вона навіть атакувала його, ще до того, як я встиг його схопити, щоб стримувати.
Це непогано, але мені це здалося дещо жорстоким. Те що я робив, не назвати добрим. Все це було дуже егоїстичною справою.
Але… Хіба зараз у мене є вибір?
Ми вирішили залишитись у лісі цієї ночі. Ми знайшли галявину, наскладали дров та розвели багаття. Також ми зібрати трохи трав, які виглядали їстівними, та з допомогою них приготували на вечерю м’ясо Кролипірів.
У нас залишилося трохи м’яса, тож ми нанизали його на шампури, та посмажили на вогні.
Я планував повернутися до міста завтра ввечері, але не впевнений, що ми зможемо продати м’ясо. Я навіть не знаю чи можна його їсти, але моє вміння оцінки показує, що воно їстівне.
Закінчивши готувати, я відкусив шматок для проби. Здається нічого поганого.
Воно було гумовим і я не відчув його смаку. Може воно огидне?
Я ніяк не старався при готуванні. Може тому воно і є таким несмачним. Аналіз показував що якість “Дуже гарна”, тому воно не має бути настільки поганим.
— Ось. Їж.
Я віддав їй каструлю рагу та шашлик.
— Як смачно!
Її шлунок забурчав у передчутті, а очі загорілися, коли вона взялася за їжу. Вона їла так, ніби це була найсмачніша річ у світі.
Після битв цього дня, я з Рафталією був на 10 рівні. Вона нарешті мене наздогнала.
При світлі вогню я змістив свою увагу на змішування.
З грошима, які я зароблю за ліки, я напевно зможу купити краще спорядження. Я готував найдорожчі ліки, які тільки міг.
Я розтирав трави у ступці товкачиком, та вичавлював їхній сік у посудину.
Ви виготовили ліки!
Ви виготовили поживну добавку!
Я використав усі рецепти які знаю. Схоже це межа Змішування 1. До того ж ці два рецепти я отримав лише завдяки вдачі. В мене вже закінчувалися матеріали для змішування.
Та й більшість результатів були незадовільними.
— …Кх.
Значить ліки перестали працювати. Я мовчки передав їх склянку, а вона мовчки її випила. Так чи інакше, нам обом треба стати сильнішими.
— Будемо по черзі слідкувати за вогнем. Ти можеш спати першою і… Я тебе розбуджу, коли прийде твоя черга.
— Гаразд.
Зараз вона була дуже чемною і слухняною. Вона була зовсім іншою людиною коли вперше зі мною зустрілася.
— На добраніч.
— Ах… Так, добраніч. Ох, точно, завтра ми це продамо, тож ти можеш використати це хутро як ковдру.
Поки я готував, то димом зняв усіх клопів та вошей з хутра, та передав його Рафталії. Воно не дуже велике, але повинно бути теплим.
— Гаразд.
Вона понюхала хутро та скривилась.
— Чути дим?
— Так. Дуже сильно
— Так я і думав.
— Але воно схоже тепле.
Вона заснула, притулившись до моєї спини, а тоді закрила свої очі.
Я продовжував практикувати у змішування та стежив за вогнем, очікуючи криків Рафталії.
Господи… І довго нам ще так жити?
Як мінімум, нам треба прожити так ще мінімум тиждень.
Не хочу про це думати, але якщо ми не отримаємо краще спорядження, нам скоріш за все не вижити.
Це трапиться вже скоро. Упродовж трьох днів, я почав розуміти коли почнуться її крики.
— Ммм…
Рафталія повільно підвелася та потерла очі.
— Гм?
— Ти проснулась?
Вона не плакала.
Ось значить як. Коли вона спала, то торкалась моєї спини, а тепло заставляло її відчувати себе легше. Якщо вона під час сну буде когось торкатись, то все буде гаразд?
— Я голодна.
Вона все ще голодна? Після всього з’їденого?
— Ось.
Я віддав їй решту шашлика, хоч я планував зберегти його на сніданок. Вона з’їла його та схоже була задоволена.
— Гаразд, я піду трохи посплю. Розбуди мене, якщо щось трапиться.
— Гаразд! – кивнула вона, жуючи м’ясо.
Радий що вона така щаслива, але вона стає все більш схожою на ненажеру.
~ ~ ~ ~ ~
Переклад здійснив florentia. Зазирніть сюди.