Зненацька стала принцесою. Розділ 1

Інші варіанти назви: Несподівано стала принцесою / Хто зробив мене принцесою / Одного разу я стала принцесою

Англійська назва: S. Became A Princess One Day / Who Made Me a Princess

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Plutos ( 플루토스)

Жанри: драма, романтика, фентезі, комедія, шьоджо, slice of life (частина життя , уявлення не маю чи це правильний відповідник, але поки най буде так)

Рік: 2017

Розділів: 219

Випуск: завершений

Переклад: у процесі

Опис: Коли я розплющила очі, то стала принцесою!

Але з усіх персонажів цієї романтичної новели, чому саме принцеса, доля якої загинути від рук власного батька, самого імператора!

Якщо я хочу жити, то маю уникати того батька-імператора.

«Коли ця поганка почала жити в моєму замку?»

Людина безжальна і жорстока, цей холодний імператор Клод! Чи зможе Атанасія, яку спіймав імператор, вижити?

«Я… Що мені робити…?»

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь по сайту.

Також у мене є Patreon.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Зненацька стала принцесою

Розділ 1

– Що мені зробити, щоб ви полюбили мене?

Атанасія підняла очі на людину перед собою з заплаканим обличчям. Але її батько, імператор Клод, холодно дивився на свою доньку, що плакала біля його ніг.

– Чи маю я стати схожою на Дженіт? Тоді ви любитимете мене? Тоді ви з теплотою називатимете моє ім’я? Якщо я робитиму більше…

Її прекрасна зведена сестра. Немов мало було взяти ту маленьку гідність, якою володіла Атанасія, вона також вкрала любов Клода.

Атанасія була на межі. Вона не знала, що ще їй потрібно зробити.

– Ви обіймете мене замість того, щоб відштовхнути?

– Тільки через мій труп.

– Як так?!

Та Клон не сумнівався. Він навіть не кліпнув очима, побачивши, як його зазвичай покірна донька плаче від відчаю.

– Але я теж ваша дочка! Я була з вами довше, ніж Дженіт!

Атанасія благала з усією відвагою, яку могла зібрати. Це було її перше і останнє прохання. Вона ніколи нічого не просила. Але її імператор, її батько, до самого кінця був холодним, як лід.

– Дурна істота.

Клод відштовхнув тендітну руку, що трималася за його ногу. Він глянув на неї зі зневагою. Жорстокий голос заповз до її вух.

– Я ніколи не вважав тебе моєю донькою.

Атанасія відчувала себе жалюгіднішою, ніж будь-коли за все своє життя. В її мерехтливих синіх очах виднівся глибокий відчай.

[Прекрасна Принцеса. Глава 8. Заплутана доля]

***

«Га?!»

Це було безглуздо.

Вона впустила брязкальце, що тримала в руках, бо раптом згадала сцену з роману.

Чому ця нещаслива сцена з книги несподівано з’явилась у її голові? Це книга, в яку вона зазирнула, коли учениця середньої школи залишила новелу під час її нічної зміни.

Це була підліткова й одноманітна книга, що відповідала назві.

Чи було це через те, що її звали так само як і незначну принцесу, яка померла на своє вісімнадцятиліття? Арх, яка погана ознака. Погані думки, геть з моєї голови!

– Тьху, хай йому біс. Чому вона продовжує його кидати?

Жінка, яка міцно спала, здригнулася від звуку брязкальця, що стукнулось об відлогу. І почала лаятися. Авжеж, мене це спантеличило.

Про що вона каже, я навіть не сильно його кинула! І немовлята зазвичай легко впускають речі, так?

– Будь ласка, будьте тихою і пограйте з цим, міс.

Ого, вона дає мені брязкальце, навіть не витерши? Я не знала, чи це через те, що знання про чистоту були поганими в цьому світі, чи через те, що вона дивилась на мене згори вниз, бо я принцеса-парія. Ймовірно, останнє… ух, я переконана, що це не так.

– Уааа.

Я знову впустила брязкальце.

Отже, груба покоївка почала мене втішати. Я могла сказати, що вона роздратована.

– Що не так? Я зайнята шиттям. Ось, я підніму для тебе.

– Не хтю…

Я не хочу! Воно брудне, бо я вже двічі його впустила і це не відповідає моєму смаку! Мені відомо, що я так виглядаю, але ти думаєш, що я насолоджуюсь цим, з моїм нинішнім розумовим віком?

– Воно їй набридло?

Вона повернула мене до ліжечка і пішла. Можливо, попрямувала до головної покоївки. Якщо ти збираєшся повернутись із брязкальцем знову, просто взагалі не повертайся.

– Еенг.

Я підняла руку до іграшки-підвіски і подивилась на неї. Яка легка і пухкенька рука. Я все ще не можу звикнути до цього.

Я точно заснула після прийому снодійного… та коли прокинулась, була в цьому тілі! Це мало сенс?  Я маю на увазі, ми говоримо про реальні ситуації!

І з того, що я чую від покоївок, я принцеса цих земель! Абсолютне божевілля.

– Принцесо!

Аргх, ця покоївка завжди так робить! Невже вона зобов’язана вриватися без стуку і починати кричати?

– Головна покоївка сказала, що у нас недостатньо коштів. Просто грайте з цим.

Покоївка з силою повернула брязкальце мені до рук і сіла на стілець, щоб повернутись до шиття.

– Я не буду заспокоювати вас, якщо почнете знову плакати. Я, справді, зайнята.

Я дитина! Думаєш, я зрозумію, що ти кажеш? Це так несправедливо!

Гадаю, існували різні рівні принцес. У минулому житті я була сиротою, тому було приємно, що я народилась принцесою, але чи мало все бути так?

***

Раніше я була сиротою. Унні(1) сказала мені, що мене знайшли перед дитячим будинком закутаною в одяг.

Їй було вісімнадцять і вона збиралася покинути сиротинець, а мені – п’ять.

Мене покинули без імені, тому завідуючий дитячим будинком назвав мене Лі Джихі(2), знайшовши це ім’я у своєму списку контактів.

Коли я вперше дізналась, то зреагувала «ну добре». В дитячому будинку було багато таких дітей, як я, і я не могла сумувати за батьками, оскільки їх у мене ніколи не було. У сиротинці діти знали речі, які не повинні були знати у своєму віці.

Мені завжди доводилося боротися за те, що я хотіла, у тому тісному дитячому будинку.

Тому, коли мені було вісімнадцять і я змогла покинути сиротинець, як унні, що розповіла мені про мою історію, я нарешті відчула свободу.

Та реальність виявилася жорстокою. Я була сиротою, в якої не було ні грошей, ні зв’язків.

Не було нічого, чим би я не займалась, аби заробити грошей. Я працювала в цілодобовому магазині, витирала автівки на мийці та мила посуд у ресторані.

Я песимістично ставилася до свого життя.

Я бажала ходити до школи, як усі інші, та обставини не дозволяли. Мене вже вщент розбила оренда плата за маленьку квартиру.

Посеред зими було так холодно, що я відчувала, як замерзає моє тіло.

Я думала, що помру від гіпотермії через холод. Я провела кілька безсонних ночей, бо низька температура не давала мені заснути.

Я благала власника ресторану, в якому працювала, про кілька снодійних таблеток і ледве їх дістала. Як тільки їх прийняла, сонна хвиля огорнула мозок, і я повільно забула про всі свої турботи та негаразди.

А коли я розплющила очі, я була принцесою.

***

– Да-да.

Сьогодні, як і в будь-який інший день, я намагалася говорити. Все, що я робила, їла та спала, тому навіть не знала скільки часу минуло. Іноді я думала, що сплю.

– Наша маленька мила принцеса Атанасія.

Але одна річ, яка мене втішала, було те, що не всі служниці виявились підлими.

Я широко всміхнулась покоївці, що гойдала моє ліжечко. Вона мала каштанове волосся і блакитні очі. Вона виглядала так, ніби їй нещодавно виповнилось двадцять, – і вона стала моєю єдиною покоївкою.

Чому, запитаєте ви, у мене є лише служниці, а не няня? Це тому, що я принцеса-парія.

– Рости гарною і високою, моя принцесо.

Коли я вперше її побачила, вона була до того гарною, що я справді мало не заплакала. Її ім’я Ліліана, і вона схожа на підлітка через свій зовнішній вигляд. Ого, хіба це не велика удача, що хтось схожий на неї, моя покоївка?

– Ооа, буа.

Та лице Лілі засмучене. Мені теж зробилося сумно, коли я побачила таке гарненьке обличчя насупленим. Лілі часто робила таке лице, коли дивилась на мене.

Лілі, не роби таке обличчя! Ти найгарніша, коли всміхаєшся.

– О, моя принцесо, настав час сну.

Я почала вертітись і скиглити.

Сонце все ще було на небі, але вона хотіла, щоб я спала? Визнаю, я була втомленою оскільки є немовлям, але зараз не почуваюсь виснаженою. Пограй зі мною ще трохи! Тут так нудно.

– Ні, я не можу, моя принцесо. Вам потрібно добре спати, щоб вирости гарною і високою. – Але моє маленьке повстання не спрацювало.

– Ліліан!

Раптом до кімнати увірвався голос. Боже, та покоївка така голосна! У мене слабке серце, бо я маленька слабка принцеса!

Лілі насупилася на дії нерозумної служниці. Вона лагідно погладила мене, бо подумала, що я мабуть злякалася.

– Принцесо, я зараз повернусь.

Я махнула рукою, щоб попрощатись. Хоча вона, либонь, не могла сказати, що я роблю.

Раз я була одна, то дивилась на стелю. Вишукана люстра і детальний дизайн заповнило моє поле зору. Коли я трохи повернула голову, то побачила блискучі меблі та дорогі на вид оздоблення.

Щоразу, коли я це бачила, то хотіла знати чи справжнє це золото. Як тільки в мене виростуть зуби, я точно спробую на зуб, щоб дізнатись правду. Авжеж, якщо я тоді буду живою.

>>Розділ 2<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

(1)Онні / Унні* – звернення молодшої сестри до старшої, також може використовуватись до старших дівчат молодшими без кровних зв’язків. Зирк тут.

(2) Там, де я дивилась, не було вказано ім’я корейською, не змогла прослухати, тому я не впевнена чи це правильно.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.