Інші варіанти назви: Несподівано стала принцесою / Хто зробив мене принцесою / Одного разу я стала принцесою
Англійська назва: S. Became A Princess One Day / Who Made Me a Princess
Мова оригіналу: корейська
Автор/ка: Plutos ( 플루토스)
Жанри: драма, романтика, фентезі, комедія, шьоджо, slice of life (частина життя , уявлення не маю чи це правильний відповідник, але поки най буде так)
Рік: 2017
Розділів: 219
Випуск: завершений
Переклад: у процесі
Опис: Коли я розплющила очі, то стала принцесою!
Але з усіх персонажів цієї романтичної новели, чому саме принцеса, доля якої загинути від рук власного батька, самого імператора!
Якщо я хочу жити, то маю уникати того батька-імператора.
«Коли ця поганка почала жити в моєму замку?»
Людина безжальна і жорстока, цей холодний імператор Клод! Чи зможе Атанасія, яку спіймав імператор, вижити?
«Я… Що мені робити…?»
Переклад з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Бажаєте зробити мені приємно?
(ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*:･ﾟ✧ Прогуляйтесь по сайту.
Також у мене є Patreon.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Зненацька стала принцесою. Розділ 1
Розділ 2
– Уаа.
Все моє тіло тремтіло, коли я чула балачки про людину, яка, очікувано, є моїм татом.
Єдина інформація, що була в мене про нього, отримана від покоївок, але цей чоловік повний псих. Це очевидно, що він за один, коли я почула перешіптування служниць.
Місце, де я живу, називалось Рубіновим палацом, і тут мешкали наложниці Імператора. Іншими словами, це був гарем. Та з якихось причин одного дня Імператор убив тут усіх.
До цього дня ніхто не знає істинну причину чому.
Моя мама, Діана, була танцівницею, яку покликали на бенкет Імператора і вона привернула його увагу, та згодом він про неї забув, а жінка народила мене.
Діана не мала високого статусу, тому навіть не могла бути офіційною наложницею. Відтак вона померла, залишивши мене саму.
І відтоді мене, єдину дитину Імператора, покинули тут після того дня. І тому мене виховували покоївки, що жили в Рубіновому палаці.
Гмм, зараз, коли я так кажу, здається, що у нас справжнє безладдя в сім’ї. Ні, все на бік, що в біса робить Імператор, залишаючи тут єдину дитину?
Так чи інакше, я живу в замку, де відбулася жорстока різанина.
До дрижаків просто. Вперше почувши цю історію, мені снились жахіття щоночі. Ти маєш бути справді злим, щоб залишити таку дитину, як я, у подібному місці.
Проте я боялася Імператора, якого ніколи не зустрічала, ніж це місце, де буквально відбувались страшні історії. А якщо він такий «о так!» і несподівано прийде сюди, щоб убити всіх? Я просто стала принцесою, але моє життя вже справді важке.
– Уа-онх.
О, точно. Я вже згадувала своє ім’я? У моєму минулому житті завідувач дитячого будинку дав мені випадкове ім’я, що знайшов у своїх контактах, але в цьому житті моя мама назвала мене сама. І це було ім’я Атанасія. Це химерне ім’я, що означає «безсмертна».
Ліліан сказала мені вчора ввечері, і я подумала, що за екстравагантне ім’я для такої принцеси-парії, як я. І це було таке ж саме ім’я, що і в нещасної принцеси з новели.
Моя мама, мабуть, назвала мене так, щоб я змогла утримати землі та протистояти Імператору, але… Кха. Але Атанасія в романі трагічно загинула у 18 років, і від цього імені мені трохи незручно.
І вона померла від рук власного батька!
– Аха.
Тому, коли я сьогодні розплющила очі, продовжувала дивитися на двері, з острахом, що мій батько увірветься сюди.
У цю мить двері несподівано відчинились, і я мало не з’їхала з глузду від страху. Та, на щастя, це були мої покоївки. Вони поглядали на мене так, ніби я дошкуляла самим своїм існуванням.
– Ш-ш-ш, вона ще не спить.
– Ми повинні залишатись тут? Вона ж у ліжечку й не може вільно рухатись.
– Ви знаєте, що Ліліан зробить з цього важливу справу. Це так дратує.
Знову вони повертаються до цього. Завжди так з мене знущаються. Та не схоже, що ви набагато кращі за мене, оскільки також застрягли тут.
– Ми можемо просто прийняти це за перерву і піти пізніше.
– А якщо вона почне плакати?
– Погойдати її ліжечко, щоб заснула.
Ого, якби хтось почув, то подумав би, що я завжди плачу. Якщо є дитина така ж мила і тиха, як я, то я б хотіла глянути на неї!
Ліліан завжди хвилювалась, бо я завжди булькала, а не плакала, та ці покоївки постійно говорили такі речі щоразу, як бачили мене. Очевидно, що вони зверхньо дивились на мене, бо Імператор ніколи не навідувався сюди.
Але чи було мені сумно? Авжеж, ні! Моя мета – продовжувати жити так. Я прекрасно ладнатиму з усім золотом у цій кімнаті. Тож, будь ласка, забудь про мене.
– Навіть якщо Імператор не піклується про неї, вона може жити добре, бо – принцеса.
І буркотливі покоївки мали рацію. Я отримувала три порції їжі на день, навіть якщо це лише дитячі суміші. Моє ліжко тепле і м’яке. А найголовніше – тут усюди було золото. Якщо я продовжу так жити, це не буде дуже погано, бо я все ще була принцесою. Коли трохи подорослішаю, то збираюсь втекти геть, захопивши золото.
Отже, спершу просто виросту з цього ліжечка. Як і сказала Ліліан, я добре їстиму і спатиму, щоб швидше вирости. Я сильно штовхнула ногою, щоб набратися сили в ногах.
«Це як свічка проти вітру. Будь-хто може вбити мене прямо зараз».
– Еге… Я не можу повірити, що нас призначили сюди… Ви чули? Що привид з’являється щовечора на кухні.
– У мене просто мурашки. Можливо, ми теж так закінчимо.
Покоївки продовжували шепотіти, часом кидаючи на мене погляди. Не те, щоб я їх не розуміла. Навіть мені не подобається жити в цьому палаці, де вбивали людей. Я втечу одразу, як тільки зберу кошти!
Я ще раз дала собі обіцянку.
***
– Хехе.
Я справді почувалася зараз добре! Усміхаючись предмету перед моїм обличчям, Лілі задоволено подивилася на мене.
– Вам так сильно це подобається?
– О ак!
Блискуче золото. Як же гарно. Я була схвильована золотою кулькою, яку дала мені Лілі. Кричала від сміху і робила милі жести. Лілі поцілувала мене в щоку, наче вона теж щаслива. З часом я змогла повзати по кімнаті, з жадібністю оглядати предмети навколо мене.
Схоже, палац – це справді палац. Усюди розкіш, і її навіть було забагато. Але це справжнє золото та коштовності, так? Поки я продовжувала торкатися золотих прикрас і коштовностей, Лілі думала, що мені подобаються блискучі речі.
Після цього вона принесла мені золоте брязкальце і золоту кульку. Мої очі розширились. Палац був фантастичним, так люди тут жили, та всі мої іграшки погано зроблені через брак грошей.
– Я принесу вам ще щось, як тільки це набридне.
Гарненьке лице Лілі сьогодні виглядало ще красивішим.
– Ґья. Охова.
Я гралася з м’ячем, що Лілі поклала до мене на килим. Я ще не могла ходити, тож Лілі спустила мене на підлогу, щоб я хоча б повзала. Я добре дбатиму про цей м’яч і пізніше візьму його з собою. Хе-хе. Ой, слина.
Дні в цьому місці були спокійними. Здавалося, Імператор справді про мене забув. Усі покоївки були знервованими, та зараз вони також розслабились. Хоча історію про привида на кухні продовжували розповідати.
Я сподіваюся, що швидко почну ходити. Тоді зможу зібрати гроші, щоб втекти. Не знаю, чи це мені здавалося, але постійно виникало відчуття, що прикраси в моїй кімнаті зникають одна за одною. Можливо, вони прибирають їх, бо думають, що я можу собі нашкодити, впустивши? Ні-ні-ні. Поверніть моє золото!
– Уваа! – я голосно заплакала, граючись із золотим м’ячем.
Моїй дупці мокро. Це ніяково, але мені потрібно змінити підгузок!
***
– Чарівник Вежі – найсильніший з усіх магів.
Я сиділа на колінах у Лілі, читаючи казку. Та це була не просто казка, це взагалі стисла історична книга з безліччю малюнків. Мені подобається це читати, бо я зацікавлена в цьому місці, але зазвичай діти мого віку не розуміли такої інформації.
Гм. Схоже, Лілі зацікавлена в ранньому навчанні. Але книга, яку Лілі мені читала, була надзвичайно цікавою, тому я спокійно слухаю. Особливо про існування чарівників!
У цьому світі є маги! Ого, це світ не здавався нормальним і насправді таким не був.
– О-о, ош!
Я вказала на зображення у книзі. Там був чорна верхівка, покрита колючими лозами.
– Вони кажуть, якщо Чарівник Вежі захоче, він може легко позбутися цілої імперії.
Я була схвильована, коли почула про магів. Я хочу бачити! Я хочу побачити магію!
– І тому вони навмисно заморожують власні серця.
Нарешті нудна книга з історії здавалася казкою. Те, що Лілі розповіла мені про Чарівника Вежі, надзвичайно цікаве. У мене було щось інше, що я точно хотіла зробити. Побачити магію на власні очі. Я слухала інші історії, що Лілі читала мені, і серце калатало у грудях. Тоді дещо привернуло мою увагу.
– О се?
Що це?
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.