Зненацька стала принцесою. Розділ 3

Інші варіанти назви: Несподівано стала принцесою / Хто зробив мене принцесою / Одного разу я стала принцесою

Англійська назва: Suddenly Became A Princess One Day / Who Made Me a Princess

Оригінальна назва (Корейська): 어느날 공주가 되어버렸다

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Plutos ( 플루토스)

Жанри: драма, романтика, фентезі, комедія, шьоджо, slice of life (частина життя , уявлення не маю чи це правильний відповідник, але поки най буде так)

Рік: 2017

Розділів: 219

Випуск: завершений

Переклад: у процесі

Опис: Коли я розплющила очі, то стала принцесою!

Але з усіх персонажів цієї романтичної новели, чому саме принцеса, доля якої загинути від рук власного батька, самого імператора!

Якщо я хочу жити, то маю уникати того батька-імператора.

«Коли ця поганка почала жити в моєму замку?»

Людина безжальна і жорстока, цей холодний імператор Клод! Чи зможе Атанасія, яку спіймав імператор, вижити?

«Я… Що мені робити…?»

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь по сайту.

Також у мене є Patreon.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Зненацька стала принцесою

Зненацька стала принцесою. Розділ 1

Зненацька стала принцесою. Розділ 2

Розділ 3

Я вказала на зображення у книзі. На великому престолі сидів чоловік з мечем.

– Боже мій. Ви впізнали цю людину? – чому це я маю її знати? – Так, ваша правда. Це ваш батько, моя принцесо.

Зажди, що? Виродок, який покинув дружину і доньку?

– Пог! Пок!

Поганець! Покидьок! Я вилаялася на чоловіка з казки.

– Ав, яка розумна наша принцеса.

Коли я грубо вказала на чоловіка на зображенні, Лілі погладила мене по голові, ніби пишалась мною. Я не могла прочитати літери, та виходячи зі слів Лілі, ця людина – нинішній Імператор Обелії. Малюнок показував його героєм, що позбувся жорстоко попереднього Імператора, який уклав контракт з дияволом. Не можу повірити, що його показали справедливим і божественним правителем, коли він убив усіх у своєму гаремі та повністю знехтував донькою.

Я задихалась від люті.

– О, я ніколи не говорила вам його імені. – Моє лице скривилось, коли Лілі говорила. – Ви б хотіли подивитись на малюнок ще раз? – ні! Я анітрохи не зацікавлена в тому поганцеві! Але моє обличчя заціпеніло від слів, що вона сказала. – Батько принцеси Атанасії – Імператор Клод дей Альджео Обелія*.

(*클로드 데이 앨제어 오벨리아ну, десь приблизно так воно звучить. Можу помилятись, але поки буде так. )

Мою голову заповнили знаки питання. Що? Що ти щойно сказала?

Певно вона відчула мій допитливий погляд, бо вона знову всміхнулась, погладжуючи моє волосся.

– А ви, принцесо, – Атанасія дей Альджео Обелія.

Га? Навіть моє повне ім’я звучить як ім’я принцеси з того роману? Я запам’ятала це ім’я, бо вперше читала романтичну фентезі-новелу і побачила таке довге ім’я.

– Зазвичай імена королівської родини не повторюються, та коли Імператор побачив вас, то дав вам друге ім’я, як і в нього самого. Тому Імператор точно любить вас.

Ого, навіть це схоже. Як незручно…

Але чи це була тільки я, чи ще хтось інший відчував, що щось не так? Ха-ха…

***

Подивимось. Як було в романі?

«Прекрасна Принцеса» – це відомий фентезійний інтернет-роман. Або так сказала учениця середньої школи, що забула цю книгу. Я намагалася читати її, коли нудьгувала під час роботи, і дечого не розуміла. Як сказано в назві, було очевидно, хто є прекрасною принцесою. Друга принцеса Імперії Обелія – Дженіт.

У романі було дві принцеси, але одна з них була трагічним другорядним персонажем, а головною героїнею, без сумніву, була Дженіт. Вона була дуже вродливою, з каштановим волоссям та унікальними блакитними очима королівської родини. Вчинки Дженіт були такими ж гарними, як її зовнішність, тому дівчину всі любили. Не тільки громадяни Обелії, а й усі чоловіки континенту закохувались у Дженіт. І одним із тих, хто дуже сильно її любив, був Імператор Клод.

Спитаєте, хіба це не очевидно, що батько має любити свою доньку? Ну, ви не знаєте Клода.

Клод був надзвичайно холодною та раціональною людиною, що вбила власного батька та головного спадкоємця престолу, власного брата, щоб стати імператором.

Клода шанували як спасителя, оскільки колишній імператор усюди чинив насильство, та це не означало, що нинішній правитель добрий. Доказом цього є те, що він убив усіх, хто жив у цьому палаці раніше.

Та хай би там що, Дженіт була прекрасною принцесою, якій вдалося розтопити холодне серце цієї людини. Клод дізнався про існування дівчини, коли їй було чотирнадцять. До того часу Дженіт проживала в домі одного зі стовпів імперії – герцогстві Альпіос.  

Мати Дженіт, маркіза, була нареченою Клода, та вона померла після того, як її вагітною вигнали з палацу. Тож тітка дівчини, яка побралася з графом, вирішила попросили сім’ю Альпіос подбати про небогу, бо ті завинили їй послугу.

Небезпечно було розкривати існування Дженіт психічно нестабільному Клоду. Злегка божевільному. Лише після того, як минув час, він дізнався про неї. Звичайно, Клод не відразу відчув симпатію до Дженіт.

Але якою людиною була Дженіт? Вона була нереально прекрасною принцесою Дженіт, яка отримала баф «головна героїня». Тому Клод зрештою потрапив під її чари.

Після цього Дженіт жила довго і щасливо зі своїм могутнім батьком та герцогом Іджекілом, найбільш бажаним чоловіком на континенті, в якого вона закохалась під час свого перебування в резиденції Альпіосів.

– О и но.

Огидно. Яка невдача.

Думаючи про роман, я сердито жувала ковдру.

Це було через те, що вона ніколи не зазнавала труднощів? Після того, як я прочитала роман, то одразу розчаровано жбурнула його на прилавок. Дідько, Клод і Дженіт були справжніми негідниками. Такою була моя рецензія «Прекрасної Принцеси».

Та хіба книга не була жахливою? Якщо подумати про те, як Дженіт отримала любов буквально всіх, поки Атанасія залишалась осторонь.

Принцеса Атанасія зі світлим волоссям і блакитними очима була одного віку з Дженіт. Народжена від танцівниці без роду-племені, вона пережила зовсім інше дитинство, ніж головна героїня. На відміну від Дженіт, про її існування доповіли Клоду одразу, як тільки вона народилась, але він знехтував нею і відправив до Рубінового палацу.

І Атанасія зростала в атмосфері зневаги й ігнорування. Тож вона виросла дуже слабкою, змушена постійно турбуватись про те, що про неї думають інші.

Уперше дівчинка зустріла батька на свій дев’ятий день народження. Він влаштував бал для посланців іноземних країн. Клод навіть не пам’ятав про її день народження.

Атанасія випадково звернула не туди, слідуючи за світлом та звуками. Вона зустріла Клода у саду імператорського палацу. І він, побачивши дитину, пройшов повз неї. Голодна до любові, Атанасія вважала, що зустріч з ним була долею.

Навіть ще до появи Дженіт вона була засмучена через батька.

Проте Атанасія робила все, що можна, тільки б її любили. Тому вона виросла талановитою і досконалою, однак на її дебютному балі герцог Альпіос представив світу Дженіт – і всі надії дівчини були зруйновані.

Атанасія була дещо похмурою та нудною порівняно з Дженіт, яка завжди немов була сповнена сонцем. Тож, певним чином було неминуче, що Дженіт любитимуть  більше.

Продовжуючи історію, Атанасія стала ще більш невпевненою, оскільки Дженіт виділяли як ідеальну принцесу. Запитуєте, наскільки це було погано? Ну… коли Дженіт, що запізнилась на вечір, уперше прибула до палацу, їй було важко звикнути до життя у палаці. На ту мить навіть Клод не жалів її, тому людиною, що допомагала дівчині, була Атанасія.

Боже, що дурна дівчина. Вона мала потурбуватись про власне життя, не піклуючись про суперницю. Наївна Атанасія так хотіла отримати любов Клода, яку майже без зусиль отримувала Дженіт, а в підсумку її вбив власний батько.  

У день грандіозного балу Дженіт отруїли, і на Атанасію впала підозра. Насправді то було помилкове звинувачення. Це була пастка, влаштована тіткою Дженіт, графинею, яка вважала Атанасію перешкодою для племінниці на шляху становлення її наступною імператрицею. Проте Атанасія навіть не була перешкодою, бо не отримала від Клода і крихти уваги.

І найголовніше, що Атанасія не була достатньо сміливою для чогось такого. Якби вона знала правду, то сама б випила отруту, щоб урятувати Дженіт. Бо вона знала, як Клод засмутиться, якщо з Дженіт станеться щось погане. Атанасія була такою патетичною і жалюгідною.

Графиня очікувала лише того, що Атанасію ув’язнять або змістять з її позиції першої принцеси. Та якою людиною був Клод? Доки Дженіт була на порозі смерті, він убив Атанасію, звинувачення проти якої навіть не були підтвердженими.

Це було її вісімнадцятий день народження. Пройшло рівно дев’ять років з того часу, як вона вперше зустріла Клода. Чи не було це трохи іронічним?

Пізніше виявили, що справжньою винуватицею була графиня, та помилково звинувачена Атанасія вже померла. А Клод, який не любив нікого, крім Дженіт, не відчував докорів сумління щодо Атанасії.

Ангельська головна героїня Дженіт почувалася відповідальною за смерть Атанасії, дівчину сповнила величезна провина, та її коханий Іджекіл утішив принцесу і вона змогла рухатися далі.

>>Розділ 4<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської (зирк), а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.