Зненацька стала принцесою. Розділ 8

Інші варіанти назви: Несподівано стала принцесою / Хто зробив мене принцесою / Одного разу я стала принцесою

Англійська назва: Suddenly Became A Princess One Day / Who Made Me a Princess

Оригінальна назва (Корейська): 어느날 공주가 되어버렸다

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Plutos ( 플루토스)

Жанри: драма, романтика, фентезі, комедія, шьоджо, slice of life (частина життя , уявлення не маю чи це правильний відповідник, але поки най буде так)

Рік: 2017

Розділів: 219

Випуск: завершений

Переклад: у процесі

Опис: Коли я розплющила очі, то стала принцесою!

Але з усіх персонажів цієї романтичної новели, чому саме принцеса, доля якої загинути від рук власного батька, самого імператора!

Якщо я хочу жити, то маю уникати того батька-імператора.

«Коли ця поганка почала жити в моєму замку?»

Людина безжальна і жорстока, цей холодний імператор Клод! Чи зможе Атанасія, яку спіймав імператор, вижити?

«Я… Що мені робити…?»

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь хвилинку по сайту.

Також у мене є Patreon.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Зненацька стала принцесою. Розділ 1

Зненацька стала принцесою. Розділ 2

Зненацька стала принцесою. Розділ 3

Зненацька стала принцесою. Розділ 4

Зненацька стала принцесою. Розділ 5

Зненацька стала принцесою. Розділ 6

Зненацька стала принцесою. Розділ 7

Розділ 8

Ми дивились одне на одного з тремтінням в очах.

– Я маю випити чаю з гостею.

Слова Клода стали для мене великим потрясінням.

***

Що ж це за ситуація?

Моя спина була мокрою від поту. Невже я дійсно в закритій кімнаті на чаюванні з Клодом? З цим чуваком, який може прикінчити мене в майбутньому?

Дідько. Я зустрілася з ним очима.

Швидко опустила погляд, бо подумала, що він уб’є мене, якщо я цього не зроблю.

Клод був єдиним, хто виглядав цілком задоволеним цією ситуацією. Оппа-лицар переступав ногами і не знав куди дивитися.

– Я не чув, що ти глуха.

Поки Клод брав чашку зі столу, я гикнула від його слів.

– Це не весело, ти надто тиха.

Я думав, що це буде весело, але це не так, тому я зараз тебе вб’ю. Це він намагався сказати?

Я не очікувала теплого прийому, але він ніби ставиться до мене, як до об’єкту.

Еге. Я прямо зараз п’ю з ним чай, але мене можуть вбити будь-якої миті.

– Ти завжди була глухою?

– Аті вміє говорити.

Хе-хе. Я намагалася втримати посмішку на обличчі.

Що я можу зробити? Я повинна робити все, про що він мені скаже. Клод не виказував жодних ознак того, що вб’є мене, але страшно від усіх тих історій, які покоївки розповідали про нього.

– Тепер ти говориш. Чому ти до цього часу не відкривала рота?

Він продовжував ставити ці запитання так, ніби п’ятирічна дитина зобов’язана на них відповісти. Що я маю сказати, що не говорила, бо мені страшно?

Оппа-лицар врятував мене від відповіді.

– Ваша Величносте, прошу вибачення, що перериваю, але я чув, що діти такого віку сором’язливі.

– Справді?

Так! Яка ще потрібна причина, щоб дитина була сором’язливою! Крім того і діти, і дорослі мовчатимуть перед тобою!

Але коли наші очі знову зустрілися, я вдала, ніби нічого не знаю і просто засміялась. Просто відішліть мене назад, будь ласка.

Клод відкинувся на спинку крісла, все ще дивлячись на моє обличчя. Він був схожий на лева, що зробив коротку перерву.

Перед ним я була легкою здобиччю. Як зайчик чи інша безпорадна тварина.

– Феліксе.

– Так, Ваша Величносте.

– Вийди.

– …

Лицаря примусили покинути кімнату. Здавалося, що Клоду не сподобалося, що він відповів за мене.

Зажди, оппо, ти ось так залишиш мене тут?

Але ж скільки сили волі повинен мати лицар? Незважаючи на мої відчайдушні очі, він лише жалібно поглянув на мене, перш ніж піти.

– Схоже, Аті – це прізвисько.

Я навіть не пам’ятала, що говорила раніше, але здогадалася, що сказала, слідуючи звичці, коли розмовляла з покоївками.

– Атанасія. Атанасія. – Я знову занервувала, коли він бурмотів моє ім’я. – Ти знаєш, що означає твоє ім’я?

Те, що Клод дійшов до мого імені, не було добрим знаком. Той факт, що він врятував мене через моє ім’я, був двосічним мечем, який міг нашкодити мені. Ситуація, коли б він удруге дозволив мені жити через це ім’я, була немислимою. Бо навіть Клод не мав імператорського імені.

Це тому, що Клод не мав би бути наступним імператором, але став ним, вбивши батько і брата. Попереднього імператора звали Аебум, а кронпринца – Анастасій. Обидва ці імені мали значення безсмертя. Ім’я першої королеви Обелії «Амбросе» теж мало таке значення.

Відверто кажучи, Клод єдиний правитель в історії, що не мав особливого імені.

Сподіваюся, він не подумає, що я маю  якесь незручне для нього ім’я, через що вб’є мене. Я постаралася зробити невинне і безпорадне лице. Від мене жодної загрози. Я не хочу бути правителькою. Просто хочу спокійно жити і спокійно помети, це моя ціль у житті.

Моє ім’я занадто екстравагантне, але насправді я всього лиш п’явка, що паразитує на тобі.

– Що ти робиш? Уперед, їж.

Здається, Клод не палає бажанням вбити мене прямо зараз. Але він, либонь, не відішле мене так просто до Рубінового палацу. Не знаю добре це чи погано.

Та його наступні слова показали мені, що це погано.

– Я навмисно сказав їм принести їжу, яка подобається дітям. Якщо ти не їстимеш, у мене немає іншого вибору, як покарати тих, хто це приніс для тебе.

– Дякую, я з задоволенням це з’їм.

Цей грубий виродок просто погрожував мені, еге ж?

Я тримала виделку у тремтячій руці. На столі повно смачних на вид страв, але в мене зникло бажання їсти. Швидше, я відчувала бажання проблюватися. Та я не могла не їсти, тому що тоді слуг убили б так само, як у тій різанині, що була в Рубіновому палаці. І в списку вбитих людей, ймовірно, буде й моє ім’я.

– Смачно.

Я можу сказати, що в мене бліде лице, навіть не дивлячись у дзеркало, але примусила себе їсти. Навіть не знаю, що буде далі.

– Хто навчив тебе манерам?

– Лілі навчила мене.

Я сумлінно відповідала на запитання Клода, незважаючи на величезний страх, який відчувала. Коли він відповів після коротких роздумів, я була здивованою.

– Ти певно маєш на увазі Ліліан Йорк.

Я сказала лише Лілі, але звідки він знає?

– Гадаю, що ця безстрашна покоївка, яка намагалася зупинити мене п’ять років тому, досі з тобою.

У Лілі таке минуле? Це було п’ять років тому? Це сталося, коли вона зустрілася з Атанасією? Але що означає «зупинити Клода»?

– Я вперше почув твоє ім’я від тієї покоївки.

Що? Тоді людина, яка врятувала Атанасію, це Лілі? То він дозволив їй жити, почувши ім’я.

Ого, Лілі була моїм улюбленим персонажем у цій проклятій книзі.

– Вона і твоя мати, мабуть, єдині люди, які зупиняли мене, і не були вбиті мною. – Гадаю, я помру. Він говорив спокійним голосом, та не знаю чому, по мені пройшовся морозець. Клод спокійно дивився, як я їм тістечко. – Ти знаєш, хто я?

Почувши це, я впустила виделку на тарілку. Якби я не сиділа, то могла би впасти. Мій пересохлий рот тремтів, коли я знову зустрілася з ним поглядом. Я хотіла відвернутися, але не змогла.

Це тест.

Він привів мене сюди непросто так. Я думала, що це дивно, привести мене сюди. Ця ситуація була просто зміною обставин. Для нього це можливість розважитись.

Сьогодні він знову збирався вирішити жити мені чи ні. Невже Атанасія пройшла через те саме, навіть якщо про це не було написано в романі?

Його блакитні очі пронизували мене. І в них зростала нудьга.

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської (зирк), а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете хвилинку поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.

Манхву онлайн почитати можна тут або тут.