Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
2.1 Колишня парочка наглядає за будинком (Це мій дім, тож це нормально, так?)
Тепер я можу описати це, як затьмарення юності, але в мене був так званий хлопець з другого класу і до кінця третього класу середньої школи.
Його обличчя не вирізнялося чимось особливим, він не дбав про моду, завжди сутулився і не говорив нічого цікавого. Хоча, гадаю, він був розумним, але більше нагадував шматок сміття, що не має ані граму чоловічої чарівності.
Однак тоді я навчалася у другому класі середньої школи і була звичайною та скоромною дівчиною-підлітком. Він проявив до мене доброту, а після розмови одне з одним виявилося, що наші інтереси в чомусь схожі. Спілкуватися було весело, це так мене захопило, що я діяла не задумуючись.
Це була помилка. Дурість юності.
Я навіть дала йому любовного листа, який гарячково писала вночі, але зрештою це стало остаточним ударом для і так уже приреченого любовного роману.
Немає іншого слова, щоб описати романтичні стосунки двох учнів середньої школи, як «катастрофа». Тому що реальність повністю відрізняється від підліткової шьоджьо манґи. Саме так сталося з нами, ми нарешті отямилися, побачили реальність і розійшлися, ніби нічого і не сталося.
А потім наші батьки одружилися. Ми стали зведеними братом і сестрою та почали жити під одним дахом. Хоча світ хаотичне місце й чого тільки не буває, але навіть так, це виглядало, як пастка, поставлена богом. Тобто, це – доля.
Я давно викинула всі спогади про час з тим хлопцем у смітник пам’яті, але, з жалем, мушу визнати, що деякі спогади продовжують жити, ніби цвіль, яку неможливо ніяк повністю стерти.
Пригадую, це сталося під час весняних канікул між другим і третім класом середньої школи. Той хлопець запросив мене до себе.
– Мого батька сьогодні нема, – сказав він трохи збентеженим голосом.
Тодішнє моє прийшло до негайних висновків. Нарешті настав час. Ми ходили на побачення і цілувалися, тож наступний крок зрозумілий… І не те щоб я мала якісь брудні думки, це звичайний спосіб мислення дівчат середньої школи.
Це був той час, коли дівчата у класі постійно згадували про це у своїх розмовах, зрештою ми зустрілися з такою неприємною штукою, як менструація. Наша ситуація повністю відрізнялася від поганців, що здіймали величезний галас через якесь зображення в інтернеті.
Я була готова.
Нарешті я відчую те, про що знала лише з книг. Із сумішшю очікування та тривоги (3 частини очікування та 7 тривоги) я вперше зайшла до кімнати свого хлопця.
Наближався важливий момент.
Можливо, мої слова звучать трохи по-дурному, але вони показують мою готовність. Гадаю, непотрібно говорити, що напередодні ввечері я читала в інтернеті «Що потрібно знати перед першим досвідом» і досконало вивчила трюки з імітацією стогонів.
Зайшовши до кімнати я почала шукати місце, де можна сісти. Однак єдиним місцем, де можна сісти у захаращеній книгами кімнаті, виявилося ліжко. Ліжко? Це все-таки станеться? Поки я розгублено і боязко стояла, той хлопець недбало сказав:
– Не бійся, сідай.
Ось так я сіла на ліжко, а потім сталося дещо неймовірно. Той хлопець сів поруч зі мною, наче це було само собою зрозумілим.
Я подумала:
«Га…?! А-а ти активніший, ніж я думала…! Зазвичай ти такий стриманий!»
Не можу повірити наскільки вузьколобою я була в минулому. Хотілося б мені, щоб минулу мене збила вантажівка і вона відправилася в інший світ. На жаль, вона міцно трималася за цей світ і почала говорити з тим хлопцем.
Не пам’ятаю, про що ми тоді говорили. Моя голова була заповнена думками, про те, що він збирається робити. Типу, штовхне мене на ліжко? Почне з поцілунку? Чи нормальна на мені спідня білизна?
Просто від того, що він сидів поряд, тремтіли плечі, від найменшого дотику мізинця хотілося пищати. Трагічний час дівочої невинності тривав 10 хвилин, 20 хвилин, 30 хвилин.
Га? Ще ні?
Щойно я про це подумала, як нарешті той хлопець сказав:
– Уже так пізно, гадаю, вже час…
Ось воно. Нарешті починається. Сподіваюся, це не буде боляче. Будь ласка, нехай це не буде страшно. Будь ласка, нехай все пройде добре…!
– Тобі йти додому, я тебе відведу.
….Га? Щ-що…?
– Мені не хочеться, щоб ти йшла, але вже так пізно, гадаю, твої рідні хвилюватимуться.
І ось так він повів мене до моєї квартири.
Невже він перекинув м’яч мені? Це той момент, коли я маю запросити його до себе?!
Я думала про це до останнього моменту, але пригадала, що в дома мама. Якщо він збирався щось зробити, то найкращий варіант – це його будинок.
Перед під’їздом багатоповерхівки, той хлопець махнув рукою і спокійно сказав:
– Сьогодні було весело, побачимося.
Я збентежено дивилася на нього, коли він ішов геть. І тоді до мене дійшло. Він не кликав мене до себе додому з таким наміром. Той хлопець просто хотів позависати зі мною у своїй кімнаті.
Я єдина хотіла доторкнутися дорослого життя?!
– Йой! Юме, чому в тебе таке червоне обличчя? Ти застудилася? – стурбовано запитала мама, коли я зайшла додому.
Я не мала змоги дати чітку відповідь, я пішла до своєї кімнати та впала на ліжку, палаючи в агонії від наростаючого сорому.
Пройшов десь рік, коли сталася остаточна катастрофа у наших з ним стосунках, ми так і не дійшли до цього етапу.
◆
– Тато та Юні-сан сьогодні повернуться пізно.
Коли я нарешті розібрала речі у своїй кімнаті після переїзду та насолоджувалася містичним романом, мій зведений, точніше, ні, молодший брат прийшов і повідомив про це.
– …М? І що?
– І що? – у мого зведеного брата, Ірідо Мізуто, було кисле обличчя.
…А-а, он воно як. То навіть говорити через якусь справу зі мною не можеш? Хмм.
– Що будемо робити з вечерею?
– Тільки не говори, що вечеря це моя відповідальність. Я не твоя мама.
– Знаю. Я звертаюся до тебе, як до людини, що сидиться за мною за одним обіднім столом. Чорт, розмовляти з тобою марна справа.
Говорить так, наче я дурна. Але я подорослішала в порівняні з тою я, що вперше тебе зустріла.
Мій зведений брат худий, як паросток квасолі, що зростав у тіні, він роздратовано постукував ногою по підлозі. Його очі були ще темнішими, ніж раніше.
Буду щирою, в нього привабливе лице, але розпатлане волосся та мішкуватий одяг відвертали від цього увагу. Його погане ставлення зазвичай дратувало, але привабливе обличчя збивало фокус, що дратувало ще більше.
– Тоді я сам вирішу, що готувати на вечерю. І ти з’їси все без заперечень. Зрозуміла?
– Приготуєш? Ти вмієш готувати?
– Трохи, деякий час ми з батьком жили одні. А ти… а, хм. – Мізуто зупинився на цьому і глумливо посміхнувся.
Цей хлопець знає, що я не вмію готувати. У минулому він з’їв обід, який я приготувала, страви там були схожими на промислові відходи, і збрехав: «Було дуже смачно».
– Що ж, тепер ми сім’я. Я виділю тобі кісточку. Будь вдячною, коли їстимеш приготовану мною їжу, як свиня, якою ти і є.
Клянуся, я колись прикінчу цього хлопця. Придушивши глибоко у серці вбивчий намір, я посміхнулася так широко, як тільки могла.
– О ні, Мізуто-кун. Я не можу дозволити тобі робити все самому, я теж допоможу.
– Не треба. Не хочу потім перев’язувати когось бинтами так, що цей хтось виглядав, як мумія.
– Я кажу, що не прийму твою непрохану благодійність, безсердечний хлопче.
– О боже, не хочу чути це від такої безсердечної дівчини, як ти. – Мізуто так важко зітхнув, наче це був його останній подих. О, ти прикидаєшся? Якщо ні, то я хочу, щоб твій останній подих стався якнайшвидше.
– Гаразд, ходімо.
– …ходімо? Куди? – я нахилила голову.
– Купимо продуктів для вечері. Чи ти думаєш, що їжа з’являється з нічого?
Не можу в це повірити. Чому я пішла в супермаркет зі своїм колишнім хлопцем, з яким розійшлася менше місяця тому? Ми виглядаємо, як молодята, що живуть разом!
– Хм… О, це дешево. – Поки я думала над цим, поруч зі мною колишній хлопець кладе до візка продукти.
Невже цей хлопець взагалі нічого не відчуває з приводу цієї ситуації? Йому начхати? Чи можливо він взагалі не думає про мене як про дівчину?.. Ну, гадаю, ми більше не хлопець і дівчина, а старша сестра і молодший брат.
Так, потрібно зупинитися. А то буде те, що і раніше, я прийду до якоїсь ідеї і я ж буду тою, хто програє. Потрібно зберігати спокій.
– Виглядає так, ніби ти береш те, що перше під руку попало. Ти хоч знаєш, що будеш готувати?
– Гм? Ні, не знаю.
– Е… тобто не знаєш? Ти ж купуєш продукти на вечерю, так?
– Я купую те, що здається дешевим. Якщо вибрати рецепт і готувати, дотримуючись його, то доведеться купувати дорогі продукти, чи не так?
– …Так. – Неохоче погоджуюся з його словами.
Це те, що люди називають здоровим глуздом? Ніколи не думала, що в цього хлопця є таке чудове розуміння життя. Чому його характеристики такі високі?
– У найгіршому випадку, навіть якщо ми не придумаємо, що готувати, то кинемо все до каструлі, додамо туди карі-порошок і принаймні отримаємо яке-не-яке карі. Сподіваюся, тепер ти розумієш різницю між «робити їжу» та «готувати їжу», моя молодша сестро.
– Хто твоя молодша сестра? Я твоя старша сестра.
– Так-так.
Що більше слухаю, то жалюгідніше себе почуваю через те, що дозволила йому з’їсти той жахливий обід. Цей…
– Що ж, іноді навіть погано приготована їжа може бути милою, але їсти її щодня буде надто жорстоко. Просто для примітки.
Від цих недбалих слів, які злетіли з губ Мізуто, моє тіло і мій розум завмерли.
Ми-милою? Цей хлопець настільки безвідповідальний… ні, зараз таке відчуття, що ці слова не стосувалися якихось хитрих планів, а просто сказав те, що думав…
– Що не так? Ти йдеш?
Я навіть не помітила, як зупинилася посеред проходу. Поспішно наганяючи Мізуто, я похитала головою, щоб позбутися непотрібних думок.
Справді, це так само як раніше. Абсолютно несправедливо, що я єдина, кому в голову приходять дивні думки, а цей хлопець постійно залишається осторонь.
Я змушу тебе усвідомити. Я зроблю так, що це бридке обличчя стане червоним, як помідор. Я зроблю так, щоб цей хлопець назвав мене «старшою сестричкою»!
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥