Зведена сестра – моя колишня. Розділ 2

Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)

Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex

Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)

Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске  

Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやKi / ТакаяKi

Рік початку видання: 2018

Кількість томів: наразі 10

Випуск: триває

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!

О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!

Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.

Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.

Розділ 1.

2. Колишня парочка наглядає за будинком (Це мій дім, тож це нормально, так?)

Тепер я можу описати це, як затьмарення юності, але в мене був так званий хлопець з другого класу і до кінця третього класу середньої школи.

Його обличчя не вирізнялося чимось особливим, він не дбав про моду, завжди сутулився і не говорив нічого цікавого. Хоча, гадаю, він був розумним, але більше нагадував шматок сміття, що не має ані граму чоловічої чарівності.

Однак тоді я навчалася у другому класі середньої школи і була звичайною та скоромною дівчиною-підлітком. Він проявив до мене доброту, а після розмови одне з одним виявилося, що наші інтереси в чомусь схожі. Спілкуватися було весело, це так мене захопило, що я діяла не задумуючись.

Це була помилка. Дурість юності.

Я навіть дала йому любовного листа, який гарячково писала вночі, але зрештою це стало остаточним ударом для і так уже приреченого любовного роману.

Немає іншого слова, щоб описати романтичні стосунки двох учнів середньої школи, як «катастрофа». Тому що реальність повністю відрізняється від підліткової шьоджьо манґи. Саме так сталося з нами, ми нарешті отямилися, побачили реальність і розійшлися, ніби нічого і не сталося.

А потім наші батьки одружилися. Ми стали зведеними братом і сестрою та почали жити під одним дахом. Хоча світ хаотичне місце і чого тільки не буває, але навіть так, це виглядало, як пастка, поставлена богом. Тобто, це – доля.

Я давно викинула всі спогади про час з тим хлопцем у смітник пам’яті, але, з жалем, мушу визнати, що деякі спогади продовжують жити, ніби цвіль, яку неможливо ніяк повністю стерти.

Пригадую, це сталося під час весняних канікул між другим і третім класом середньої школи. Той хлопець запросив мене до себе.

– Мого батька сьогодні нема, – сказав він трохи збентеженим голосом.

Тодішнє моє я прийшло до негайних висновків. Нарешті настав час. Ми ходили на побачення і цілувалися, тож наступний крок зрозумілий… І не те щоб я мала якісь брудні думки, це звичайний спосіб мислення дівчат середньої школи.

Це був той час, коли дівчата у класі постійно згадували про різні інтимні речі у своїх розмовах, зрештою ми зустрілися з такою неприємною штукою як менструація. Наша ситуація повністю відрізнялася від поганців, що здіймали величезний галас через якесь зображення в інтернеті.

Я була готова.

Нарешті я відчую те, про що знала лише з книг. Із сумішшю очікування та тривоги (3 частини очікування і 7 тривоги) я вперше зайшла до кімнати свого хлопця.

Наближався важливий момент.

Можливо, мої слова звучать трохи по-дурному, але вони показують мою готовність. Гадаю, непотрібно говорити, що напередодні ввечері я читала в інтернеті «Що потрібно знати перед першим досвідом» і досконало вивчила трюки з імітацією стогонів.

Зайшовши до кімнати я почала шукати місце, де можна сісти. Однак єдиним місцем, де можна сісти у захаращеній книгами кімнаті, виявилося ліжко. Ліжко? Це все-таки станеться? Поки я розгублено і боязко стояла, той хлопець недбало сказав:

– Не бійся, сідай.

Ось так я сіла на ліжко, а потім сталося дещо неймовірно. Той хлопець сів поруч зі мною, наче це було само собою зрозумілим.

Я подумала:

«Га…?! А-а ти активніший, ніж я думала…! Зазвичай ти такий стриманий!»

Не можу повірити наскільки вузьколобою я була в минулому. Хотілося б мені, щоб минулу мене збила вантажівка і вона відправилася в інший світ. На жаль, вона міцно трималася за цей світ і почала говорити з тим хлопцем.

Не пам’ятаю, про що ми тоді говорили. Моя голова була заповнена думками, про те, що він збирається робити. Типу, штовхне мене на ліжко? Почне з поцілунку? Чи нормальна на мені спідня білизна?

Просто від того, що він сидів поряд, тремтіли плечі, від найменшого дотику мізинця хотілося пищати. Трагічний час дівочої невинності тривав 10 хвилин, 20 хвилин, 30 хвилин…

Га? Ще ні?

Щойно я про це подумала, як нарешті той хлопець сказав:

– Уже так пізно, гадаю, вже час…

Ось воно. Нарешті починається. Сподіваюся, це не буде боляче. Будь ласка, нехай це не буде страшно. Будь ласка, нехай все пройде добре…!

– Тобі йти додому, я тебе відведу.

….Га? Щ-що…?

– Мені не хочеться, щоб ти йшла, але вже так пізно, гадаю, твої рідні хвилюватимуться.

І ось так він повів мене до моєї квартири.

Невже він перекинув м’яч мені? Це той момент, коли я мала запросити його до себе?!

Я думала про це до останнього моменту, але пригадала, що вдома мама. Якщо він збирався щось зробити, то найкращий варіант – це його будинок.

Перед під’їздом багатоповерхівки, той хлопець махнув рукою і спокійно сказав:

– Сьогодні було весело, побачимося.

Я збентежено дивилася на нього, коли він ішов геть. І тоді до мене дійшло. Він не кликав мене до себе додому з таким наміром. Той хлопець просто хотів позависати зі мною у своїй кімнаті.

Я єдина хотіла доторкнутися до дорослого життя?!

– Йой! Юме, чому в тебе таке червоне обличчя? Ти застудилася? – стурбовано запитала мама, коли я зайшла додому.

Я не мала змоги дати чітку відповідь, я пішла до своєї кімнати та впала на ліжко, палаючи в агонії від наростаючого сорому.

Пройшов десь рік, коли сталася остаточна катастрофа у наших з ним стосунках, ми так і не дійшли до цього етапу.

– Тато і Юні-сан сьогодні повернуться пізно.

Коли я нарешті розібрала речі у своїй кімнаті після переїзду та насолоджувалася містичним романом, мій зведений, точніше, ні, зведений молодший брат прийшов і повідомив про це.

– …М? І що?

– І що? – у мого зведеного брата, Ірідо Мізуто, було кисле обличчя.

…А-а, он воно як. То ти навіть говорити через якусь справу зі мною не можеш? Хмм.

– Що будемо робити з вечерею?

– Тільки не говори, що вечеря це моя відповідальність. Я не твоя мама.

– Знаю. Я звертаюся до тебе, як до людини, що сидить за мною за одним обіднім столом. Чорт, розмовляти з тобою марна справа.

Говорить так, наче я дурна. Але я подорослішала в порівняні з тою минулою мною, що вперше тебе зустріла.

Мій зведений брат худий, як паросток квасолі, що зростав у тіні, він роздратовано постукував ногою по підлозі. Його очі були ще темнішими, ніж раніше.

Буду щирою, в нього привабливе лице, але розпатлане волосся та мішкуватий одяг відвертали від цього увагу. Його погане ставлення зазвичай дратувало, але привабливе обличчя збивало фокус, що дратувало ще більше.

– Тоді я сам вирішу, що готувати на вечерю. І ти з’їси все без заперечень. Зрозуміла?

– Приготуєш? Ти вмієш готувати?

– Трохи, деякий час ми з батьком жили одні. А ти… а, хм. – Мізуто зупинився на цьому і глумливо посміхнувся.

Цей хлопець знає, що я не вмію готувати. У минулому він з’їв обід, який я приготувала, страви там були схожими на промислові відходи, і збрехав: «Було дуже смачно».

– Що ж, тепер ми сім’я. Я виділю тобі кісточку. Будь вдячною, коли їстимеш приготовану мною їжу, як свиня, якою ти і є.

Клянуся, я колись прикінчу цього хлопця. Придушивши глибоко у серці вбивчий намір, я посміхнулася так широко, як тільки могла.

– О ні, Мізуто-кун. Я не можу дозволити тобі робити все самому, я теж допоможу.

– Не треба. Не хочу потім перев’язувати когось бинтами так, щоб цей хтось виглядав, як мумія.

– Я кажу, що не прийму твою непрохану благодійність, безсердечний хлопче.

– О боже, не хочу чути це від такої безсердечної дівчини, як ти. – Мізуто так важко зітхнув, наче це був його останній подих. О, ти прикидаєшся? Якщо ні, то я хочу, щоб твій останній подих стався якнайшвидше.

– Гаразд, ходімо.

– …ходімо? Куди? – я нахилила голову.

– Купимо продуктів для вечері. Чи ти думаєш, що їжа з’являється з нічого?

Не можу в це повірити. Чому я пішла в супермаркет зі своїм колишнім хлопцем, з яким розійшлася менше місяця тому? Ми виглядаємо, як молодята, що живуть разом!

– Хм… О, це дешево. – Поки я думала над цим, поруч зі мною колишній хлопець кладе до візка продукти.

Невже цей хлопець взагалі нічого не відчував з приводу цієї ситуації? Йому начхати? Чи можливо він взагалі не думав про мене як про дівчину?.. Ну, гадаю, ми більше не хлопець і дівчина, а старша сестра і молодший брат.

Так, потрібно зупинитися. А то буде те, що і раніше, я прийду до якоїсь ідеї і я ж буду тою, хто програє. Потрібно зберігати спокій.

– Виглядає так, ніби ти береш те, що перше під руку попало. Ти хоч знаєш, що будеш готувати?

– Гм? Ні, не знаю.

– Е… тобто не знаєш? Ти ж купуєш продукти на вечерю, так?

– Я купую те, що здається дешевим. Якщо вибрати рецепт і готувати, дотримуючись його, то доведеться купувати дорогі продукти, чи не так?

– …Так. – Неохоче погоджуюся з його словами.

Це те, що люди називають здоровим глуздом? Ніколи не думала, що в цього хлопця є таке чудове розуміння життя. Чому його характеристики такі високі?

– У найгіршому випадку, навіть якщо ми не придумаємо, що готувати, то кинемо все до каструлі, додамо туди карі-порошок і принаймні отримаємо яке-не-яке карі. Сподіваюся, тепер ти розумієш різницю між «робити їжу» та «готувати їжу», моя молодша сестро.

– Хто твоя молодша сестра? Я твоя старша сестра.

– Так-так.

Що більше слухала, то жалюгідніше себе почувала через те, що дозволила йому з’їсти той жахливий обід. Цей…

– Що ж, іноді навіть погано приготована їжа може бути милою, але їсти її щодня буде надто жорстоко. Просто для примітки.

Від цих недбалих слів, які злетіли з губ Мізуто, моє тіло і мій розум завмерли.

Ми-милою? Цей хлопець настільки безвідповідальний… ні, зараз таке відчуття, що ці слова не стосувалися якихось хитрих планів, а він просто сказав те, що думав…

– Що не так? Ти йдеш?

Я навіть не помітила, як зупинилася посеред проходу. Поспішно наганяючи Мізуто, я похитала головою, щоб позбутися непотрібних думок.

Справді, це так само як раніше. Абсолютно несправедливо, що я єдина, кому в голову приходять дивні думки, а цей хлопець постійно залишається осторонь.

Я змушу тебе усвідомити. Я зроблю так, що це бридке обличчя стане червоним, як помідор. Я зроблю так, щоб цей хлопець назвав мене «старшою сестричкою»!

Повернувшись додому після покупок, ми неохоче стали одне біля одного на кухні, щоб приготувати і з’їсти карі.

Коли Мізуто побачив, як я тримаю ніж, він сказав «Замри, ти мене лякаєш! Дивися, пальці потрібно тримати ось так!», а потім без дозволу торкнувся моєї руки, проте більше нічого не сталося. Оскільки наших батьків не було вдома, нам не потрібно вдавати, що ми ладнаємо.

– Ванна готова, що будемо робити?

– Я піду першою.

– Я так і думав.

– Я не хочу лізти в воду, в якій уже купався ти.

– О, то ти не проти, щоб я ліз у воду, в якій купалася ти?

– …ти перший!

Я ніколи не думала про це, в основному тому, що моя мама і його батько були поряд, але тепер, коли я про це задумалася, то я миюся в одній воді з цим хлопцем.

Це ж… ніби… ми цей… Так, спокійно.

Поки Мізуто приймав ванну, це була хороша можливість, щоб організувати думки. Після цього я зможу підготувати контратаку.

– Я все.

Минуло не більше десяти хвилин, протягом який я грала у гру «Вбивство у зачиненій кімнаті» – цю гру вигадала я, це уявна сцена, де Мізуто вбивають у зачиненій кімнаті й мені потрібно придумати якомога більше трюків, щоб здійснити це вбивство, – а Мізуто вже повернувся з мокрим волоссям.

– Ем…

– Що?

Кожна людина виглядає круто з мокрим волоссям, тож він нічим не відрізняється від інших. Саме так, в ньому нема нічого особливого.

– Ти так швидко вийшов з ванни, ти хоч помився? Ти ж не помився, так?

– Спершу почекай на відповідь, перш ніж доходити до висновків. Я помився, я просто не бажаю марнувати багато часу у ванній кімнаті.

Не бажає марнувати багато часу… Мені не подобався цей його стиль, бо він постійно поспішав. Хоча коли ми зустрічалися, він намагався дотримуватися мого темпу.

Хай там що, час настав.

Я очистила уявну закриту кімнату з трупом Мізуто і встала:

– Що ж, тоді я пішла у ванну. Я прикінчу тебе, якщо підглядатимеш.

– Я помру до того, як ти спробуєш мене прикінчити, бо мої очі згниють від цього видовища.

Я знала, це його останній шанс показати, що він розумніший за мене.

Поки я роздягалася у ванній, то пильно стежила за дверима кімнати. Я ніколи не замислювалася про це, коли поруч були батьки, але… я роздягаюся в тому самому будинку, де є цей хлопець. Якщо він увірветься до ванної кімнати прямо зараз, то поруч нема нікого, хто міг би мені допомогти.

– …

Проте я сумніваюся, що цей кволий паросток квасолі здатен на такі дії. Але якби він це зробив, я б відкусила йому дещо зайве.

Ретельно вимившись і розігрівши тіло, я вийшла з ванни, закуталася у сухий рушник і висушила волосся феном.

Момент настав.

Я міцно стиснула вузол рушника. Я не взяла з собою змінний одяг, тому відступати нікуди. Я вирішила знищити вираз його спокійного обличчя та холодну поведінку.

Саме так, раз я не взяла з собою змінний одяг, то в мене немає іншого вибору, як з’явитися перед тим хлопцем у рушнику!

– Хуух…!

Моє тіло, що відображалося у дзеркалі, набуло виразніших форм у порівняні з часом, коли я зустрічалася з тим хлопцем. Особливо це стосувалося грудей, вони виросли за останній рік – та так, що мені заздрила мама й однокласниці.

Я щойно вийшла з ванни, тому моя оголена зона декольте злегка почервоніла. Виглядало це досить привабливо, а також досить бентежно… Я справді маю показувати це йому?!

Голову підняв жаль, який прошепотів, що потрібно було взяти з собою хоча б спідню білизну. Однак я впевнена, що якби не зайшла так далеко, то цей дубоголовий навіть оком би не змигнув.

– …Добре, – я ствердилася у своєму рішенні вийти з ванної. До вітальні я повернулася босоніж. – Я в-все.

– М… шоґакха?! – коли Мізуто побачив мене, то виплюнув чай, який пив, і закашлявся.

Його реакція виявилася навіть кращою, ніж я очікувала!

Я відвернула обличчя, щоб приховати свою радість.

– Ру-рушник… чому?

– Це мій дім, тож це нормально, так?

Я зробила все можливе, щоб заспокоїтися, і сіла по діагоналі навпроти Мізуто, який сидів на L-подібному дивані. Мізуто відвернувся та дивився кудись у далечінь так, ніби міг побачити, що буде через два дні, та все ж він кидав на мене погляди.

– Ну, це так, але… я ж теж тут.

– Так, і що? Ми ж брат і сестра. О, невже… – я усміхнулася і кинула на спантеличеного Мізуто виразний погляд, – ти поганий хлопчик, що дивиться на зведену сестру з непристойними намірами?

– Кхе…!

Ахахахахахахаха!

Він почервонів! Почервонів!!! Дивись-дивись!

Мізуто відвернувся від мене, але досі зиркав, я відчувала це. Він дивився на моє декольте і на стегна, які ледве прикривав рушник.

Хе-хе, що, це надто велика стимуляція для тебе? Ти зустрічався зі мною, коли я ще не розвинулася! Хо, бідолаха, ти зустрічався з дівчатками і не звик до тіл дорослих дівчат, таких, як я! Хоча, це я була тою дівчиною, але яке в мене зараз тіло, га?

Гадаю, потрібно покласти ногу на ногу.

– …Ум!!!

Ага, він побачив. Точно побачив. Це так легко зрозуміти.

Це так весело, дивитися, як хлопець, що постійно прикидається крутим, так легко втрачає самовладання. Хе-хе-хе-хе! Неймовірно весело.

Вдаю, що тягнуся до пульта від телевізора і демонструю груди.

– М!!!

Зведена Сестра розділ 2

Хоо, він дивиться. Він так уважно дивиться. Очей не може відірвати.

Він дуже старається, щоб на обличчі нічого не було видно, але я відчуваю, що помстилася не тільки за сьогодні, а і за те, що сталося рік тому. Цей хлопець, що тоді не звертав на мене уваги, зараз не може відвести очей.

Це те, що люди називають жіночою гордістю? Принаймні я думаю, що почуття, яке наповнює моє серце, це гордість.

Але навіть так я почала відчувати сором… Він дивиться набагато уважніше, ніж я очікувала. Якщо рушник сповзе або я трохи поворушу ногами, то він негайно побачить те, що не мав бачити.

Прокляття, що я взагалі роблю? Мої дії більше нагадують зваблювання, так?… Тоді, якщо цей хлопець підійде і штовхне мене на диван, чи матиму я право скаржитися на такі дії?

– …

Мене раптом овіяло холодом усвідомлення. Якщо я спробую підтягнути рушник так, щоб більше закрити груди, то оголю нижню частину. Один неправильний рух і все піде шкереберть, тож в мене не залишилося іншого вибору, як завмерти на місці.

Чорт, мене занесло… Прокляття, чому ж мене інколи заносить так далеко…

– Хаааа… – Мізуто важко зітхнув, різко встав і пішов до мене.

Е-е, що…? Ні, не може бути… це справді станеться?

Я міцніше вчепилася в рушник і напружилася так, що перетворилася на камінь. Мізуто, який стояв переді мною, зняв із себе верхню частину одягу. Моє серце пропустило удар. Щ-що? В-він дійсно це зробить, так?! Ні-ні-ні, не потрібно заходити так далеко…!

Коли він нахилився, я заплющила очі. На мої плечі щось опустилося. Я відчула, як м’яка тканина накрила мене.

Га…?

– Закладаюся, ти хотіла добряче посміятися з мене, але… викопала надто глибоку яму, щоб звідти вилізти, і пошкодувала про це, так? Дурепа.

Я з острахом розплющила очі… на моїх плечах лежав одяг, який щойно зняв Мізуто. Сам він стояв переді мною з роздратованим обличчям.

– Зазвичай ти така спокійна, але іноді так занурюєшся у свої дії, що заходиш надто далеко. Тобі потрібно виправити цю звичку. Я більше не буду тебе прикривати.

Його слова відверті, з ноткою незадоволення. Але навіть так це був той самий тон, яким він говорив щоразу, коли витягував мене із неприємностей у середній школі.

Я тягну його ще теплий одяг, щоб прикрити груди. Ці слова і тепло мимоволі примусили мене згадати події, що відбулися рік тому.

– Минулого року…

– М?

– Коли ти запросив мене до себе… чому нічого не зробив?

Саме після цього моменту наші стосунки почали погіршуватися – це сталося на третьому році середньої школи. Тому іноді в мене виникала думка, що, можливо, я зробила щось дивне того дня і це розчарувало його. Хоча це всього лише я неправильно подумала, а причина нашого розриву була в зовсім іншому…

– Чо-чому ти про це згадала зараз?!

Е? Обличчя Мізуто мало досить дивний вираз. Сповнене гіркоти і сорому, ніби він згадав про ганебне минуле.

– Ха! Хочеш посміятися, то смійся! – Мізуто говорить слова так, ніби вони його печуть. – Я все підготував і покликав дівчину до себе додому, але вона була такою наляканою, що я просто не зміг нічого зробити. Ну, вперед, смійся!

На п’ять секунд мій розум став абсолютно чистим, всі думки щезли.

– Що-о-о-о-о?! – а коли він знову почав працювати, я підскочила на ноги і закричала. – Пі-підготувався? Налякана? Про щ-що ти говориш? Того дня я була повністю готова, але нічого не сталося, тому я думала, що неправильно зрозуміла твої наміри!!!

– Хаа? А-але ти була така знервована і нашорошена, тож я теж занервував і втратив упевненість…

– Саме так. Я. Була. Знервована.

– Га-а-а?! – вигукнув Мізуто, широко розплющивши очі. – Та ти жартуєш! Ти виглядала такою пригніченою тоді. То ти теж була готова до цього?

– Я була абсолютно готовою! Я була готовою зробити в тій кімнаті спогади, які б запам’ятала на все життя!

– С-серйозно…? Тоді чому я провів стільки днів у своїй кімнаті, причавлений жалем…

– Я теж хочу це знати! Поверни мені весь той час, коли я думала, що не така вже і приваблива!

– Це не моя проблема! Сама винна, що тоді так заціпеніла!

– Ні, це ти в усьому винен! Довбень!!!

– Що сказала?!

– Що чув!!!

Після цього наша розмова перетворилася на турнір з образ, який важко передати словами. Через якийсь час ми почали безладно сваритися і боротися з одне одним на дивані.

Незабаром наші слова і витривалість вичерпалися.

– Ха-а… Хааа…

– Хаах… Хааа… хааа…

Ми дивилися одне на одного, важко дихаючи.

Я справді це ненавиджу.

Ми маємо схожі смаки у книгах, але вони не перетинаються, нагадуючи паралельні прямі. Або шматочки пазла, які ніяк не сходяться. А вершиною цього всього є те, що тепер ми зведені брат і сестра.

– У-у-у… – я почала плакати. Чому все пішло не так? Якби я не нервувала так того дня або якби не нервувала зараз…

– …Плакати під час бою заборонено.

– Стулися…! Я знаю…!

Я витирала сльози, що повільно котилися по щоках, руками.

Ще рік тому слабка я, що завжди покладалася на цього хлопця, зникла. Навіть якщо те, що я виросла, стало початком кінця, я не шкодую про це. Тому це не я винна в тому, що ми розійшлися. Цей хлопець винен! Він у всьому винен!

– Хей, Аяї…

Моє серце швидко забилося. Аяї, це моє старе прізвище, так він колись називав мене у середній школі.

Я потерла стегно об стегно. Одяг, який мені на плечі накинув Мізуто, кудись сповз під час нашої бійки. Зараз єдине, що на мені залишилося, це рушник. І його добряче поскубли, тож він може розв’язатися у будь-який момент. Тому я майже гола.

Поки я лежу на дивані Ірідо-кун протягує до мене руку. Як на чоловіка його пальці тонкі та гнучкі, він відводить набік чуб з мого чола.

Це… це ритуал, який ми колись робили.

У той час, коли я була дуже сором’язливою, то боялася зустрітися з людьми очима і мала довгий чуб. Він завжди прибирав його набік перш ніж зробити одну річ.

Я намагаюся прикрити обличчя правою рукою, бо Ірідо-кун ніби може бачити мене наскрізь, коли дивиться в очі. Він обережно бере мене за зап’ястя і притискає руку до дивана. Ніби говорячи, що я не можу втекти від його погляду. Тому все, що я можу, це слабко і тихо сказати:

– Н-ні… ні… правила…

Ця ситуація повністю порушує правила гри. Зведені брат і сестра точно не стали б такого робити. Та все ж мої слова звучать так слабко… Їх не достатньо, щоб його зупинити. Я це добре знаю.

Низький голос Ірідо-куна ніби відлунює в моєму серці:

– Я готовий сьогодні програти.

Наші очі зустрілися. Моє обличчя почервоніло не тільки від нещодавньої бійки. Мене ніби затягує в його очі. Я відчувала тепло його тіла, його дихання і серцебиття. В якийсь момент я заплющила очі. Теплий подих торкнувся губ.

…о, ми так давно не цілувалися…

– Ми вдома-а-а!

Щойно ми почули голос від входу, то негайно підскочили.

– Мізуто! Юме-чян? Ви у вітальні?!

Ба-батьки… вони вже повернулися?!

– Чорт…! Уже так пізно?! – Мізуто хутко відскочив і поглянув на годинник.

Ох лишенько…! Вже так пізно?! Як же довго ми сперечалися…

– Агов! Швидше одягайся! Це виглядає ой як недобре!

Я майже оголена, а одяг на Мізуто був розтріпаний і ми обоє переплелися на дивані – ось як це виглядає збоку. Хоча ми і прикидаємо перед батьками, що у нас хороші стосунки, але існує межа того, як добре ми повинні ладнати! Якщо вони побачать нас у такій ситуації, то проблем буде море.

– А-але в мене немає змінного одягу…

– О, ясно. Якщо зараз піти за твоїм одягом… От чорт! Тоді ховайся! Е-е-е-е… Так, ось тут!

– Кяя-а! – пискнула я, коли Мізуто скотив мене з дивану і підняв сидіння, щоб відкрити місце для зберігання.

– Сюди! Швидко!

– Хей, почекай! Не треба так сильно штовхати…! Ай! Ти щойно мене вдарив?! Ти мене вдарив!

– Ні пари з вуст! Зрозуміла?! – Мізуто заштовхав мене всередину дивана й опустив сидіння. Навколо стало темно.

– Гм? Мізуто, ти один?

– Мені здалося, що тут була Юме…

– З поверненням, тату, Юні-сан. Якщо ви шукаєте Юме-сан, то вона вже пішла спати.

Коли я почула, як Мізуто відповідає на питання батьків, то згадала, що сталося раніше.

Якби його батько і моя мама не повернулися зараз додому, то… Щ-що я взагалі робила…?

– …у-у-у-ух…

Все так заплуталося. Абсолютна і повна плутанина! Ми вже розійшлися, я ненавиджу його. Він більше не мій хлопець, а обридливий молодший зведений брат! Однак… я не змогла стриматися, моє серце так сильно калатало.

Чому все так обернулося? Я зробила все так, як треба, я мала бути абсолютно спокійною. Я всього лиш мала спокусити його та перемогти, але раптом дізналася, що у нас тоді були однакові наміри!

Ненавиджу це!

Наступного дня я використала свої переваги переможця.

– Ти вчора сказав, що не проти програти, чи не так, Мізуто-кун?

– Ну, так, сказав, але мені здається я був вимушений це зробити…

– Що ж, мій молодший брате, я, як твоя старша сестра, наказую тобі на якийсь час вийти з кімнати.

Вигнавши Мізуто з кімнати, я почала обшукувати його спальню. Вчора він сказав, що рік тому приготував усе необхідне, коли запросив мене до себе. Упевнена, його слова означають, що він купив це. Нічого страшного, якщо я не знайду потрібне, можливо, він від цього позбувся, а якщо ні, то потрібно про це подбати.

Я планувала перевернути його ліжко, обнишпорити книжкову полицю, але була розчарована, коли знайшла те, що шукала у шухляді столу, який вирішила обшукати першим… Що ж, це досить по-чоловічому, не обирати якихось хитрих способів, щоб приховати такі речі.

Забравши знахідку, я вийшла з кімнати Мізуто. Він очікував у коридорі й кинув на мене погляд гнилої мертвої риби.

– Що ти шукала?

– А де «старша сестричко»?

– …Старша сестро.

– Те, що зайве у нормальних стосунках між зведеними братами і сестрами. – Я тримала за спиною маленьку коробочку з написом «12 штук», поки говорила з невинним виразом обличчя.

Можливо, «12 штук» це популярний товар? Чи він просто був набагато схвильованіший, ніж я думала. Хоча, можливо, я вже надумую. Ніде не сказано, що їх потрібно використати за один раз, правильно? Гадаю, так.

Я пройшла повз нього, тримаючись на певній відстані, і попрямувала сходами на перший поверх.

– Хей, старша сестро, – його низький тон летить мені спину.

Я повертаю до нього голову:

– Що таке, мій молодший брате Мізуто-кун?

– Ти знаєш, зведені брат і сестра… – він замовк, потім відвів погляд, обдумуючи щось. – Не звертай уваги.

Я пирхаю і спускаюся сходами. Підійшовши до сміттєвого мішка біля вхідних дверей, кидаю туди маленьку коробку і щільно його зав’язую. Далі залишиться лише одне, винести сміття у відповідний день – і ця річ назавжди зникне. Таким чином більше не буде можливостей для помилок.

Перевівши погляд, дивлюся на вхідні двері, а потім розвертаюся до сходів. Я відповідаю, хоча і знаю, що він не почує мою відповідь.

– Так, я це знаю…

Однак ця інформація ні на що не впливає, чи не так? Зрештою, для чого це? Навіщо взагалі про це думати? Жодного сенсу.

Тому він і не договорив.

Тому я нічого йому і не сказала. Зрештою, можуть зведені брат і сестра одружитися чи ні – дрібниці, не варті уваги.

>>Розділ 3-1<<

>>Всі перекладені розділи Зведеної сестри<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥