Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
4.1 Колишня дівчина займається мірками (Потом пахнеш…)
Тепер я можу описати це лише як помилку юності, однак в мене був так званий хлопець з другого року середньої школи і до третього.
Пам’ятаю, я думала, що він нагадує чарівного детектива з роману: крутий, стриманий, розумний і добрий. Досі чітко пам’ятаю це враження. Однак коли я думаю про це зараз, то, гадаю, що причина такого враження – це ненадійний оповідач: моє минуле я. Єдине, що, можливо, пов’язує його з детективами з романів, це те, що коли він чухає голову, то з його голови сиплеться лупа. Якби він упав з Рейхенбахського водоспаду, то не зміг би вижити.
Є один епізод, який доводить його безпорадність. У минулому я, Аяї Юме, була абсолютно самотньою в усьому світі, кілька разів на тиждень піддавалася психічним тортурам. Саме так, цю особливу тортуру називають фізкультурою.
Щойно лунала команда «Гаразд, усі поділіться на пари», моє минуле я здригалося так, наче вона чула сурми апокаліпсису, і повільно-панічно металася по спортзалу поки не ставала в пару до якоїсь нещасної, що не могла стати в пару з подругою. Лише від згадки про той час мене нудить.
На другому році середньої школи ми з тим хлопцем були в одному класі. Але на фізкультурі хлопці та дівчата займалися різними видами спорту, тож поки ми не стали парочкою, я абсолютно не звертала уваги, чим він займається під час фізкультури. Певний час я спостерігала за ним під час уроків і перерв. Ем, зараз не про це.
…З-загалом, на першому уроці фізкультури після того, як ми почали зустрічатися, мені стало цікаво.
Такий розумний, добрий і надійний хлопець (принаймні я так тоді думала, мене обманули), мені було цікаво наскільки він талановитий у спорті. Він стільки знав і вмів, тому я подумала, що і спортом він має займатися.
Я хотіла побачити це.
Побачити, як мій хлопець займається спортом.
В той день був футбол. Хлопці розділилися на дві команди: червоні й білі. Дівчата ж мали займатися тенісом, але кортів для всіх не вистачило, тому ми збилися в купку, чекаючи своєї черги, і дивилися, як хлопці грають у футбол. Дівчата енергійно підбадьорювали хлопців, немов усі були менеджерами футбольних команд. Здавалося, що відбувався якийсь шлюбний ритуал.
Чому вони взагалі кричать «Вперед! Вперед! Зроби це!»? Навіщо вони так стараються, це ж всього лише фізкультура? Чому вони в такому захваті через хлопців, з якими не зустрічаються? Їхні високі голоси видають їх з головою!
Серед них у найбільшому захваті була я.
Бо я потайки вболівала за хлопця, з яким таємно зустрічалася, тому була в більшому захваті, ніж інші. В моїй голові розгорталася фантазія, де я даю йому чистий білий рушник, але на цьому моменті вона не зупинилася. Вона розвинулася до моменту, де ми опинялися за школою і він притискає мене до стіни, а навколо пахне потом. Куди поділася дівчинка, яка терпіти не могла ці шаблонні ситуації в підліткових романах?
Однак, на жаль, – ні, на щастя – ця фантазія не збулася.
Бо цей хлопець – мій хлопець – за всю гру нічого не зробив. Коли матч закінчився на його обличчі не було жодної краплі поту, і не дивно, він не зробив жодного руху, стоячи в правому куті поля та розповсюджуючи навколо себе ауру «Не наближатися!». Неймовірний захист, якого футбольний світ не бачив.
Коли він, як ні в чому не бувало, вислизнув з натовпу і спокійно сів на землю в тіні дерева, я підійшла до нього зі спини.
– Ти не любиш займатися спортом, Ірідо-кун?
Його плечі смикнулися… він повільно обернувся до мене.
– Ти дивилася?
– Не варто було?
– Швидше… – коли він відвів очі, я побачила, як на його обличчі з’являється збентеженість і усміхнулася.
– Ясно… Ірідо-кун теж не любить займатися спортом.
– Чому ти виглядаєш щасливою?
– Не знаю… мабуть, рада, що в нас є щось спільне.
Попри реальну ситуацію, тоді я думала, що мій хлопець «самотній ідеальний супермен». Мабуть, я так думала, тому, що він не хотів показувати мені свої слабкості. Можливо, причиною цього була чоловіча гордість.
– Ти милий, Ірідо-кун. – Я сказала ці слова щойно вони сформувалися в голові.
Він опустив очі та відвернув голову, намагаючись не показувати мені свого обличчя.
– Мені більше подобається «крутий», ніж «милий»….
Як би він не намагався приховати власне лице, але я стою за його спиною, тому легко бачу, що він збентежений. Його ідеальної форми вуха червоні, як маки.
Попри те, яким стриманим і невиразним намагався бути цей хлопець через свою гордість, він не такий герой, як Шерлок Холмс, а звичайна людина. Людина з недоліками, так само як і я. Він був тим, хто подобався мені, Він був тим, кому подобалася я.
У той час мені було дивно-приємно від цього усвідомлення. Теперішня я думаю, що мені слід розібратися зі своїми уподобаннями і віддавати перевагу спортивним хлопцям, а не кволим паросткам квасолі.
◆
– Подивимося… 81 сантиметр? Ого! – захоплено вигукнула шкільна медсестра, побачивши цифру на вимірювальній стрічці, яку вона обмотала навколо моїх грудей. – Я вже багато років міряю розміри старшокласниць, але це вперше я так заздрю чийомусь третьому розміру. Які гарні груди. Хотіла б я собі такі…
– …ем, я можу йти? – я поквапилася вийти з-за завіси, тікаючи від шкільної медсестри, що ніби поклонялася моїм грудям.
Мені завжди важко даються вимірювання розмірів. Я вже багато років комплексую через невисокий зріст, тому навіть зараз відчуваю депресію.
Сумно зітхаю і беру спортивну кофту, яку залишила в кутку кімнати. Нічого хорошого не буде, якщо я переживатиму через це… Далі мене чекає ще більше неприємне…
Я нетерпляче намагалася одягнути спортивну кофту поверх футболки, але завмерла, раптом помітивши, що на мої груди зблизька дивиться мініатюрна дівчина з хвостиком, вона десь на десять сантиметрів нижча за мене. Вона дивилася на мої груди з різних боків круглими, як блюдця очима. І жодного разу не моргнула.
Якби я не знала, хто це, то б уже подзвонила в поліцію і повідомила про неї, навіть попри те, що вона однієї зі мною статі. Але, на жаль чи на щастя, я знала хто це.
– М-Мінамі-сан? Щ-що таке…? – я відступила на крок назад, прикриваючи руками груди.
Коли вона приходить до тями, то починає нервово сміятися:
– Ахахаха. Ірідо-сан ти така тендітна, але твої груди великі! Лише поглянь на мене. – Вона поплескала себе по пласких грудях.
Мінамі Акацукі – одна з моїх найкращих подруг відколи я пішла до школи. Яскрава і товариська від природи людина. Вона нагадує гарненьке маленьке створіння. Якби ми зустрілися у середній школі, я б не змогла подружитися з нею, навіть попри її надзвичайну доброту.
Вона закотила свої великі, ніби в лані очі:
– Щороку я думаю, що саме цей рік стане тим самим роком, але ситуація не змінюється. Ех, мої розміри все такі ж…
– Еге, так. Повністю розумію, до минулого року в мене взагалі нічого не росло…
– Га? Ірідо-сан, ти теж була такою?
– Минулого року я мала приблизно такий самий розмір, як у тебе.
– Що?! Ти так виросла за один рік? До речі… можу я запитати про розмір твого ліфчика?
– Несподіване питання… Не такий вже і великий… – я нахилилася і прошепотіла відповідь Мінамі-сан на вухо, її і без того великі очі розплющилися ще більше.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥