Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
4.3 Колишня дівчина займається мірками (Потом пахнеш…)
– Гарно попрацювала… – прошепотів на вухо знайомий голос. – Але більше не доводь себе до межі.
Я підняла очі, перед якими досі все ще пливло, і побачила знайоме, трохи похмуре обличчя. Здавалося, на ньому відображався навіть гнів. У цю мить все, що я могла зробити, це ткнутися обличчям в його плече.
Він легенько поплескав мене по спині, ніби кажучи: хороша робота. Однак мені тепер стало ще важче підняти на нього погляд.
Тіло ніби горить… Я відчуваю запах поту.
– Ірідо-сан! Ти як?!
Я почула голос Мінамі-сан. Тут мене різко штовхнули.
– Уваах?!
Я похитувалася, але цього разу мене підтримує Мінамі-сан.
Хлопець, який грубо мене штовхнув, сказав:
– Дякую, подбай про решту.
Після цього він різко розвернувся і швидко покинув шкільне подвір’я. Я, Мінамі-сан і решта школярок приголомшеного спостерігали за Ірідо Мізуто.
– Мізуто-кун уже закінчив тести на подвір’ї, так…? – тихо сказала Мінамі-сан, коли фігура Мізуто повністю зникла.
Її правда. Хлопці проходили тести на фізичну підготовку першими, тому ми і зустрілися з ними у спортзалі, бо, на відміну від нас, вони спочатку пройшли перевірку надворі. Але тоді чому цей хлопець опинився тут?
…Ірідо Мізуто не герой. Він не зміг би вижити у безвихідній ситуації та не став би допомагати незнайомій людині. Я повторювала це собі знову і знову. Навіть якби сталася якась помилка Ірідо Мізуто не стане героєм. Ні для кого… крім мене.
Мінамі-сан привела мене до порожнього кабінету медсестри. Всі вже пройшли мірки, тому тут були лише ми двоє. Я наполягала, що зі мною все гаразд, просто злегка паморочиться голова, але вона заперечила:
– Навіть якщо злегка паморочиться голова – це не вважається за «все гаразд»!
Я не знайшла в собі сили сперечатися з Мінамі-сан.
Я лягла на чисте білосніжне ліжко та на деякий час заплющила очі, від втоми я ніби перетворилася на желе. Схоже, я втомилася набагато більше, ніж думала. Мама вдруге вийшла заміж, ми переїхали, наша сім’я збільшилася, я вступила до старшої школи… Гадаю, навколо відбулося багато змін.
– Вибач, Ірідо-сан… я зовсім не помітила, що ти втомилася.
– Ні, все гаразд… це моя провина, що я намагалася показати себе краще.
– Показати себе краще?
Можливо, це тому, що я побачила невимушену поведінку того хлопця, я напрочуд легко зізналася Мінамі-сан, що насправді не люблю фізичні вправи. Однак я не хотіла, щоб хтось про це дізнався, тому я тренувалася, щоб показати хороші результати на тестах по фізичних випробуваннях.
Не думаю, що Мінамі-сан дівчинка, яка припинить з кимось дружити через щось таке, але вона може бути трохи розчарована. Проте навіть якщо це станеться, то все нормально. Я повністю змінилася за цей рік. Хоча залишилася річ або дві, які не вдалося змінити.
Принаймні мені вдалося змінитися на відміну від того хлопця, який анітрохи не змінився.
– Хе-хе-хе… – я була готова до того, що вона розчарується, але Мінамі-сан насправді щасливо засміялася. – Кхем, здається, я стала ближчою до тебе.
– Га? Чому…?
– Щиро кажучи, Ірідо-сан, до тебе важко наблизитися. Ти така красива, розумна – і здаєшся абсолютно недосяжною, розумієш? Але тепер все прояснилося. Ти не любиш займатися фізичними вправами і хочеш показати себе краще.
– …Гм, я зараз дещо роздратована. Нічого, якщо я побуду сердитою?
– Все добре, я хочу побачити тебе сердитою!
– Тоді гаразд. Стулися, н-ну… – я простягаю руку і легенько тицяю Мінамі-сан у лоба. Я не звикла сердитися на людей.
– Пхах… ахахахаха! «Стулися, н-ну…»?! Так ми-и-и-ило!
– Н-не смійся… мені й так ніяково… – я заповзаю під простирадло і ховаю обличчя. Мені справді бракувало досвіду в таких речах.
– Агов, Ірідо-сан! – тінь Мінамі-сан добре видна крізь тонке простирадло. Вона намагалася зазирнути до мене. – Можу я називати тебе Юме-чян?
На-називати на ім’я?! Це вперше, коли так звертатиметься подруга… насправді, це вперше, коли хтось, за винятком моєї сім’ї, називатиме мене на ім’я. Ого, це так нервує!
– Агов? Юме-чян? Юме-чян, так звертатися нормально чи ні?
Якийсь час повертівшись під простирадлом, я визирнула і якомога голосніше сказала Мінамі-сан, яка дивилася на мене з цікавістю.
– Т… так. Все г-гаразд… тобто, з-звичайно, можеш…
Тут мені спало на думку, що раз до мене звертатимуть на ім’я, то і я маю так робити, правда? Гаразд… Добре, я зроблю це. Я. Зроблю. Це! Це також крок до зростання…!
– А… ка… а…
Уваааааах! Це так бентежно! Друзі звертаються одне до одного на ім’я…! Ніби ми з нею найкращі подруги! Це так соромно… і ніяково… ми познайомилися лише близько тижня тому!…
Коли я намагалася вимовити її ім’я, а виходило лише «а», я чомусь згадала про травматичні події, які сталися в минулому. Ака… тобто Мінамі-сан чомусь весело усміхалася, дивлячись на мене.
– Гаразд-гаразд. Не поспішай. Відкладемо поки що. – І вона гладить мене по голові, ніби мама власну дитину.
Вона знущається з мене?!
– Дякую за твою турботу, Мінамі-сан.
– О, ні, ти більше не намагатимешся звертатися до мене на ім’я?! Та ще й почала так ввічливо говорити!
Ми кілька секунд дивилися одна на одну, потім наші плечі затремтіли і ми засміялися.
О, я… я знайшла подругу.
◆
Трохи полежавши, мені стало набагато краще. Ми з Мінамі-сан вийшли з кабінету медсестри, плануючи переодягнутися і піти додому. Ми обидві були у спортивних костюмах, тому попрямували до входу, щоб зайти до роздягальні, коли побачили, що з верхнього поверху спускається хлопець у піджаку.
– О.
– …
Цей хлопець, Ірідо Мізуто, поглянув на мене. Він навіть не намагався приховати перекошену краватку. Раніше цей хлопець врятував мене, так…? У нього не було жодних справ, щоб виходити тоді на шкільне подвір’я. Отже, він, мабуть, помітив, що я почуваюся зле, і вийшов зі спортзалу, щоб простежити за мною…
Мабуть, потрібно принаймні подякувати. Це звичайна ввічливість. Будь-яка нормальна людина це зробить. Добре.
Я відкриваю рота:
– Цей, раніше…
– Очі. – Ніби бажаючи перехопити ініціативу, Мізуто вказав на мої очі. – У тебе мішки під очима.
– …Га? Що-о?! – я похапцем дістала телефон, щоб використати його замість дзеркальця.
І тут:
– Жартую.
Мізуто дражливо посміхнувся мені та швидко пішов до шафок із взуттям.
…гаааа?! Що це? Що щойно сталося, га?! Я думала, що він раз проявив доброту, але це була безглузда брехня!
Уух… точно. Він саме така людина. Йому найбільше подобалася бачити мене нещасною, він найгірший. Ох, якщо подумати, то він вийшов на шкільне подвір’я, щоб подивитися на мене і… посміятися. Ось воно! Упевнена, що це так! О, він просто найгірший! Я така рада, що ми розійшлися!
Коли я сердити дивилися на спину зведеного брата, Мінамі-сан нахилилася до мене і тихо прошепотіла:
– Ірідо-кун такий добрий до тебе, Юме-чан.
– Га? В якому місці?!
– І справді, в якому? – співочим голосом протягнула Мінамі-сан, танцюючими кроками попрямувавши вперед.
Я лише збентежено нахилила голову, дивлячись на її хвостики, що погойдувався від ходьби.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥