Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
5.1 Колишній хлопець турбується про здоров’я (Жодних проблем)
Зараз я можу назвати це лише помилкою юності, але колись, з другого по третій рік середньої школи, в мене була так звана дівчина.
Щоразу, коли я про це згадую, то думаю про те, що люди володіють чудовою здатністю забувати, однак в цьому є маленький недолік. Необхідні знання вислизають, ніби вода крізь пісок, а те, що ти силуєшся забути, ніби застрягає в голові та не хоче зникати.
Якщо ненормальний стан живої істоти називають хворобами, тоді люди від самого початку народжуються з цією хворобою. Я говорю те, що нагадує роздуми стародавнього філософа, проте це важлива тема. Зрештою, мова йде про хворобу.
Під хворобою я не маю на увазі, небезпечну для здоров’я хворобу, такого зі мною ніколи не було. Подібні ситуації з хворобою я залишу для, на перший погляд, повністю здорової дівчини, але яка була тоді милою і тендітною.
Звичайно, це була не якась страшна хвороба, а звичайна простуда. І захворів не я, а та дівчина – Ірідо Юме.
Це сталося у листопадні, коли я був на другому році в середній школі. Одного прохолодного ранку, в ті дні, коли до нас повільно підкрадалася зима, Аяї не з’явилася на нашому звичному місці для зустрічей.
Тоді я був дуже добрим хлопцем, тому почав хвилюватися, написав їй повідомлення, вона відповіла, що застудилася і взяла вихідний. Я знову написав їй, сказавши, що розумію та побажав швидшого одужання. І вперше за довгий час пішов до школи сам.
Це сталося після уроків.
Багато шкіл застряли в минулому, тому досі використовують купу паперу. Я свято вірив, що краще надіслати електронного листа, тоді ніхто не зможе загубити роздруківки, але того дня це спрацювало мені на руку. Класний керівник запитав:
– Чи може хтось віднести роздруківки Аяї?
Ясна річ, ніхто не заговорив. Такі буденні завдання зазвичай лягали на плечі президента класу, однак для мене це було не «буденним завданням». Я негайно задумався над виправданням. Воно не було якимось вражаючим, але пояснювало, чому я викликався добровольцем, щоб віднести роздруківки Аяї.
Очевидно, те, що ми приховували наші стосунки, в такий момент зіграло проти мене злий жарт, однак, як і очікувалося від мене, я легко вигадав ідеальне виправдання.
– Ну… Я можу зайти до неї по дорозі додому…
Коли я згадую про це тепер, то зрозуміло, що це простісіньке виправдання, в якому ні краплі оригінальності, проте завдяки цьому я зміг законним чином відвідати Аяї. Ось вона – подія: відвідай «хворого однокласника».
Коли я прийшов до її квартири і поглянув на номер, відповідно до адреси, яку мені дав класний керівник, то занервував. Що мені робити, якщо нікого нема вдома? А якщо є, то віддати роздруківки і швидко піти? Ні-ні-ні, в Аяї неповна сім’я. Тому зараз, мабуть, вона залишилася одна вдома… Б’юся об заклад, їй самотньо.
Коли я підхоплював застуду, то залишався вдома один. Тому я прекрасно розумів почуття Аяї.
В мене виникла спокуса натиснути на дверний дзвінок і здивувати її, але я чудово розумів, що хворій людині такий сюрприз не потрібний. Тому я дістав смартфон і написав їй.
Юме: Га?! І-Ірідо-кун? Ти прийшов?! Стоїш перед дверима?!
Навіть так вона здивувалася. Однак я зрадів, якщо в неї вистачило енергії дивуватися, то вона ще має трохи сил. Я попросив її відчинити двері, але…
Юме: П-почекай… Всього лише трішечки, добре?!
Я: Ти переодягаєшся?
Юме: З-звичайно…!
Я: Не переймайся через це. Ти хворієш, тому не думай про те, як ти виглядаєш. Для мене це не має значення.
Якщо перекласти мої слова, то вони означали: я хочу побачити тебе в піжамі.
Помри юним, минулий я.
Після вмовлянь Аяї зустріла мене в пастельно-рожевій піжамі. Так мило – кхем – тобто, нормально, так. То була звичайна піжама, що підходила тій дівчині.
Ясна річ, справа не закінчилася тим, що я приніс роздруківки і пішов. Я зробив багато чого, щоб доглянути за хворою. Хочу підкреслити, що в «багато чого» входила чистка яблука та подача спортивного напою, а таких подій, як витирання всього тіла чи чогось подібно не відбувалося! Серйозно, нічого більше.
Коли мені більше не було чим зайнятися, я просто сидів біля її ліжка.
Мабуть, мама Аяї повернеться додому раніше, тому їй краще відпочити. Але щойно я подумав, що мені потрібно піти, щоб вона могла спокійно відпочивати, як Аяї поглянула на мене з-під ковдри з червоним через температуру обличчям.
– Ірідо-кун…
– Так? Хочеш, щоб я щось зробив?
– Ну, цей… – кілька секунд вона рухалася під ковдрою, і потім висунула руку. – Я була б дуже рада, якби ти потримав мене за руку…
Звичайно, її слова мене майже не схвилювали (не схвилювали, кажу!), я розумів, що вона відчуває. Коли ти хворієш, то почуваєшся пригніченим, особливо в моменти, коли вдома нікого нема. Тому хворі люди робляться вразливішими і прагнуть відчути тепло іншої людини…
– Жодних проблем. – Я міцно взяв Аяї за праву руку.
Рука була такою гарячою і маленькою, як у дитини.
– Хе-хе… – Аяї радісно засміялася, після чого її почало хилити в сон. Через якийсь час вона тихо спала.
Не буду шукати ніяких виправдань, тоді минулий я думав, що хотів би вічно тримати її ось так за руку.
Але якщо так залишитися, то можна зустрітися з матір’ю Аяї. Це б перетворилося на катастрофу, якби вона прийшла додому і застала біля хворої доньки незнайомого хлопця.
Послухавши тихе дихання Аяї десь з півгодини, я обережно відпустив її руку і вийшов з квартири, хоча і не хотів її покидати. Якщо подумати, коли я йшов додому, то пройшов повз Юні-сан. Гадаю, я встиг вийти в останню хвилину.
◆
– Гм? До речі, а де Ірідо-сан? – запитав Каванамі Коґуре, який оглянув клас і плавно підійшов до мене.
Я знав, що він мене про це запитає, тому заздалегідь підготував відповідь.
– Вона застудилася. Спить вдома.
– О, серйозно?
– Серйозно. Що ж, багато змінилося, гадаю, вона втомилася.
Нічого дивного, в неї змінилося прізвище, змінився дім і, як вишенька на торті, ми з нею опинилися під одним дахом. Зі мною ж, очевидно, все добре.
– Га? Юме-чян сьогодні не прийде?
Гучний голос долинув ззаду. Я за звичкою спробував відсторонитися від нього, але не встиг, у полі зору з’явилася мініатюрна дівчина, її хвостик жваво підстрибував.
Вона досить схожа на Юме, коли та була на другому році середньої школи, але набагато жвавіша і помітніша. Можливо, через це або через те, що вона часто буває з Юме, я запам’ятав її ім’я.
Це – Мінамі Акацукі, одна з дівчат, якими оточує себе Ірідо Юме. Ця дівчина завжди першою вітає Юме, коли та приходить до школи.
Мінамі-сан спирається на стіл і нахиляється до мене:
– У неї температура? Скільки градусів?!
– Я ч-чув… що температура 38 градусів…
– Тридцять вісім?! Вона помирає!
– Мінамі, заспокойся. Ти нервуєш Ірідо.
Каванамі взяв Мінамі-сан за комір і відтягнув від мене, як кішку. Хух, врятований. Я погано даю раду з людьми, що порушують мій особистий простір.
– Якого біса, Каванамі?! Не стався до мене, як до кішки!
– Ага-ага.
– Н-ня! – скрикнула Мінамі-сан, коли Каванамі різко відпустив її комір.
Вона м’яко приземлилася на ноги. Дуже схоже на кішку. Але я більше звернув увагу на їхнє спілкування. Я поглянув на Каванамі.
– Ви двоє знайомі?
– Е? Ні… Тобто, типу того. Ми навчалися в одній середній підготовчій школі.
– Так. Але я навіть подумати не могла, що він вступить сюди!
– Що ж, я думав те саме про тебе. – Швидко відповів Каванамі.
Зрозуміло. Учні середньої школи, які хочуть потрапити сюди, зазвичай відвідують підготовчі школи. Ми ж з Юме самі займалися своїм навчанням. Однак я не міг уявити когось із цих двох, як серйозного учня підготовчої школи.
– Що важливіше! – Мінамі-сан рухалася так, ніби в неї всередині пружина. – Невже Юме-чян зараз сама вдома?
– А, так, мабуть… Мій батько і Юні-сан, тобто наші батьки, працюють, а я не можу пропустити школу.
Навіть якби я міг пропустити школу, то не хотів би доглядати цілий день за тою дівчиною.
– Га? Це так сумно! Юме-чян, мабуть, так самотньо…!
Пригадалася одна сцена… Дівчина, з обличчям, яке трохи нагадує Ірідо Юме, просить мене взяти її за руку.
– Добренько, я вирішила! – Мінамі-сан гучно ляскає по моєму столу. – Після уроків я іду до вас додому! Все чудово, так, Ірідо-кун?
– Ага…
– О, та ну, не виглядай так, наче це нереальний біль!
– О, звучить цікаво. Я з вами…
– Е, ні, Каванамі, ти не з нами.
– Чому?!
Поки батько і Юні-сан не повернуться я змушений буду піклуватися про ту дівчину, якщо зі мною піде Мінамі-сан, то я зможу перекласти цей обов’язок на неї.
Тому я запросив Мінамі-сан до себе додому після уроків. Звичайно, Каванамі з нами не було.
– Який великий будинок! Ти живеш тут з малечку, Ірідо-кун?
– Він не такий новий, як виглядає. У цьому будинку з малечку жив ще мій батько.
– Вау. Перепрошую за несподіваний візит!
Щойно я відімкнув двері, як Мінамі-сан влетіла до будинку. В неї є хоч крапля страху?
– Другий поверх?
– Так, її кімната найдалі, але чи можеш ти поводитися трохи тихіше? Хоча вона зазвичай поводиться стримано, але, гадаю, вона сильно злякається, якщо ти так гучно увірвешся до її кімнати.
– Ех… а я так хотіла її налякати.
– Не слід лякати хворих людей.
– Ну, так, твоя правда.
Мінамі-сан виявилася розсудливішою, ніж я очікував.
Ми піднялися нагору і я постукав у двері Юме. Коли ми почали жити під одним дахом, то встановили певні правила, стукати у двері, коли ми хочемо зайти до чиєїсь кімнати, одне з них.
Відповіді не було. Можливо, вона спить.
– Я заходжу. – Про всяк випадок голосно говорю, перш ніж відчинити двері.
Гора картонних коробок з перевезеними речами повністю зникла – тепер кімната заповнена книгами, але, на відміну від моєї кімнати, підлогу тут добре видно.
Звичайно, одразу помітно, що це не стереотипна дівоча кімната. Єдині речі, які вказували на те, що власниця кімнати дівчина, це вінтажні подушки, розкидані по підлозі, пляшечки з лосьйонами та інші вишукані дрібнички на її столі.
Юме лежить на ліжку. Можливо, вона сподівалася, що поки йтимуть уроки їй стане краще, але, очевидно, цього не сталося. Дівчина міцно спить. Її довге чорне волосся зібране в низькі хвостики, на ній одягнута тонка піжама в горошок, а груди плавно піднімаються та опускаються. Зазвичай я не відчуваю до неї нічого, крім ненависті та роздратування, але… вона виглядає милою, коли спить.
– Юме-чян спить?
– Схоже на те.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥